Овеча криниця - Сторінка 2
- Лопе де Вега -
Ідіть
в добрий час усі додому.
А л о н с о
Вам же по труді такому
слід, сеньйоре, відпочить.
Потрусили ваш поріг
ми любистком та ласкавцем;
щоб могли, своїм державцям
постелили б ми до ніг
східні перли й самоцвіти.
Командор
Я вам вірю. Прощавайте.
Е с т е в а н
На прощання заспівайте
величальну ще раз, діти.
Музики
(співають)
Слава дон Фернандо,
слава командору,
воїну грізному,
в битвах переможцю!
(Виходять).
ЯВА СЬОМА
Командор, Лавренсія, Пасквала, Ортуньйо,
Флорес.
Командор
Ви, дівчата, підождіть.
Лавренсія
Що накажете, сеньйоре?
Командор
Значить, знову непокора?
Довго думаєш дражнить?
Лавренсія
Це до тебе він, Пасквало?
Пасквала
Мабуть, ні. Тікаймо нишком.
Командор
Я до тебе, дика кішко,
та й до тебе теж, зухвала.
Ви ж мої?
Пасквала
Ми ваші, пане,
та, пробачте, не у всім.
Командор
Ви зайдіть до мене в дім,
там же й інші є селяни.
Лавренсія
Якби там були алькальди
(батько мій алькальд також),
я зайшла б, а ні — то що ж...
Командор
Флорес!
Ф л о р е с
Тут!
Командор
Ти ждеш команди?
Проведи цих сеньйорит.
Флорес
Ну ж бо, йдіть.
Лавренсія
Без рук, шахраю!
Флорес
Та не бійтесь!
Пасквала
Геть, я знаю:
враз засунеш двері — й квит.
Флорес
Пан вам хоче показати,
що привіз він із війни.
Командор
(тихо до Ортуньйо)
Як увійдуть, то замкни.
(Виходить).
Лавренсія
Ну, пустіть нас, годі ждати.
Ортуньйо
Вас же теж подарували
командору?
Пасквала
Ах ти ж хам!
Геть з дороги, бо як дам...
Флорес
Бач, які нахабні стали!
Лавренсія
Що, сеньйору, мабуть, мало
подарованого м'яса?
Ортуньйо
Він на ваше м'ясо ласий.
Лавренсія
Щоб його вже розірвало!
Виходить з Пасквалою.
Флорес
Отуди! Взяли й пішли!
Доброго тепер од пана
ми дістанем прочухана,
що дівчат не привели.
Ортуньйо
Хочеш вислужиться, брате,
то повинен все терпіть;
а не можеш — що робить?
Хоч світ за очі тікати!
Виходять.
ЯВА ВОСЬМА
Королівська резиденція в Медіна-дель-Кампоп.
Входять король дон Фернандо, королева донья
Ісабела, дон Манріке12 та прибічники.
Донья Ісабела
Я гадаю, нам негоже
Зволікать; того й гляди —
З Португалії сюди
військо з'явиться вороже.
Треба діяти рішуче,
щоб його попередить;
як прогаєм слушну мить,
жде нас лихо неминуче.
Король
ІЗ Наварри й Арагону
нам уже підмога йде,
і в Кастільї де-не-де
діють вірні нам загони.
Я упевнений, що зборем
ми Альфонса всі гуртом.
Донья Ісабела
Вірю в успіх і цілком
З вами згоджуюсь, сеньйоре.
М а н р і к е
Тут до вас з Сьюдад-Реаля
рехідори прибули,
ждуть, щоб ви їх прийняли.
Король
Я прийму їх в цьому залі.
ЯВА ДЕВ'ЯТА
Входять два рехідори з Сьюдад-Реаля.
Перший рехідор
Найясніший наш королю,
З Арагону до Кастільї
небом посланий ласкавим
нам на благо і спасіння!
Від всього Сьюдад-Реаля
ми удатися посміли
до величності твоєї
по підмогу королівську.
Буть підданцями твоїми
мали ми за честь велику,
та позбавитись її
злая доля нам судила.
Юний орденський магістер,
достославний дон Родріго,
що являє силу й смілість,
незвичайну в його віці,
пориваючись поширить
Калатрави володіння
і здобути слави й честі,
взяв в облогу наше місто.
Ми чинили мужній опір
проти рицарської сили,
ріки крові пролилися
у запеклій, лютій битві.
Все ж противник переміг
тільки тому, що магістру
помагав Фернандо Гомес
і порадою, і ділом.
Нині ми під його владу
перейти усі повинні,
якщо ви не подасте
нам негайної підтримки.
Король
Де тепер Фернандо Гомес?
Перший рехідор
У Овечій десь Криниці;
як відомо, в тім містечку
головний його осідок.
Він усім своїм підданцям
неймовірні чинить кривди,—
від ґвалтовної сваволі
стогнуть люди нещасливі.
Король
Є у вас якісь призвідці?
Другий рехідор
Ні, сеньйоре любий, звідки?
Наші шляхтичі усі
у полоні, хто не вбитий.
Донья Ісабела
Ясно вказує це діло,
що робити треба нам:
відсіч дать бунтівникам,
силі протиставить силу.
Зараз саме слушний мент
підлу зраду побороти,
бо увійде в ці ворота
до Кастільї претендент.
Король
Дон Манріке, ви ідіть
Зараз же з двома полками;
впоравшись з бунтівниками,
там порядок наведіть.
З вами піде граф де Кабра
З роду славних кордов'ян 13;
має він гучний талан
брати ворога за зябра.
Час настав, по всьому видно,
вдатись до рішучих дій.
М а н р і к е
Мудре слово, пане мій,
уст твоїх монарших гідне.
З перемогою вернуся,
як не згину у бою.
Донья Ісабела
Мужність знаючи твою,
я за успіх не боюся.
Всі виходять.
ЯВА ДЕСЯТА
Поле за Овечою Криницею. Лавренсія, Фрондосо.
Лавренсія
Кинувши прання на кладці,
я прийшла сюди з потоку,
щоб сказать тобі, Фрондосо,—
так поводитись негоже.
Вже помітили всі люди,
що ти ходиш скрізь за мною,
по всьому пішли містечку
поголоски, поговори.
Ти ж нівроку, хлопець добрий
і хороший, і заможний,
і за інших показніший,—
от і вирішила молодь,
парубки й дівчата наші,
і на вулиці, і в полі
ув один говорять голос.
що люблюся я з тобою.
Всі чекають дня, коли
паламар наш голомозий
нам у церкві після служби
заповіді оголосить.
Дбав би краще ти про те,
як зерном набить комори
та глеки широкогорлі
молодим вином наповнить,
ніж про теє женихання
та про любощі торочить;
хочу спати я спокійно,
нащо здавсь мені той клопіт?
Фрондосо
Ой Лавренсіє, не смійся
ти із щирої любові!
І життя мені, і смерть —
у твоїм єдинім слові.
Знаєш ти, що я тебе
за дружину взяти хочу,
і так ставишся до мене...
Лавренсія
Бо інакше і не можу.
Фрондосо
Та невже ж не пожалієш
ти мене в моєму горі?
Я не їм, не п'ю, не сплю
через тебе дні і ночі!
Личко янгольське, а серце
невблаганне і жорстоке...
Милий боже, я шалію!
Лавренсія
То лікуйся й будь здоровий.
Фрондосо
Я тоді здоровий буду,
як укупочці з тобою
воркуватимемо любо,
наче пара голубочків,
як у церкві...
Лавренсія
Побалакай
3 моїм дядьком краще, хлопче;
хоч тебе я й не кохаю,
маю в серці жалю трошки.
Фрондосо
Ох, біда! Іде сеньйор!
Лавренсія
Мабуть, вийшов на охоту.
Ти сховайся у кущі.
Фрондосо
Ох, суперник мій вельможний!
(Ховається),
ЯВА ОДИНАДЦЯТА
Входить командор із самострілом.
Командор
На ловця і ^зір^біжить! .
Ще й не олень прудконогий,
а нівроку, гарна сарна.
Лавренсія
Прала хустя я в потоці,
потім хвильку спочивала;
якщо пан мені дозволить,
Знов вернуся я на кладку.
Командор
Ти, Лавренсіє, хороша,
та твоя дикунська гордість
дуже шкодить пишній вроді,
що тобі вділила доля,
і зміня її в потворність.
Ти не раз уже втікала
від мого палкого зову,
та тепер звело докупи
нас це поле край діброви.
Доки ж будеш ти одна
Зневажать свого сеньйора,
як од пахолка якогось,
одвертать од мене очі?
Піддалася ж Себастьяна
й жінка Переса Товстого,
хоч обидві вже замужні,
й наречена Педро Посо,
хоч два дні, як заручилась,
а мою вволила волю!
Лавренсія
їм, сеньйоре, не дивуйте,
що далися на підмову,
бо й раніш гуляли добре
й не одному, певне, хлопцю
того щастя уділяли.
Йдіть собі полюйте з богом!
Щоб не хрест на вас червоний,—
я б гадала, що за мною
З пекла ув'язався чорт.
Командор
Що за мова непристойна!
Покладу я самостріла
непотрібного додолу
і пущу у діло руки —
годі панькатися!
Лавренсія
Що ви!
Не займайте! Схаменіться!
Фрондосо викрадається з-за кущів до самостріла.
Командор
Не пручайся!
Фрондосо
(набік)
Ну, сеньйоре,
як візьму я самостріла,
вам, здається, буде горе!
(Бере зброю до рук).
Командор
Ну ж бо, годі!
Лавренсія
Милий боже,
порятуй мене!
Командор
Чого ти?
Тут же, бач, нема нікого.
Фрондосо
Благородний командоре,
не чіпляйтеся до неї,
бо за кривду я стрілою
груди ваші прохромлю,
не збоюсь хреста святого.
Командор
Пес! Мугир!
Фрондосо
Нема тут пса.
Йди, Лавренсіє.
Лавренсія
Фрондосо,
будь обачний!
Фрондосо
Утікай!
Лавренсія йде геть.
ЯВА ДВАНАДЦЯТА
Командор, Фрондосо.
Командор
Надало ж мені із дому
вийти, дурневі, без шпаги!
Дичини щоб не полохать,
я не взяв її з собою.
Фрондосо
Як пущу стрілу, сеньйоре,
то із місця вам не встать.
Командор
Вже втекла... Мерзенний хлопе,
кинь на землю самостріла!
Я кому кажу?
Фрондосо
Не можу,
ви ж мене тоді вб'єте.
Знайте, пане, що любов,
мов глуха, не слуха слова,
як пишає на престолі.
Командор
То, виходить, має спину
повернути благородний
перед хамом? Ну, стріляй же,
та гляди, щоб я закону
рицарського не зламав!
Фрондосо
Ні, я тямлю, хто я й що я,
і стрілять на вас не буду,
самостріла ж із собою
Заберу, бо хочу жить.
(Виходить).
Командор
От нечувана пригода!
Та помщуся я жорстоко
за образу й перешкоду...
Чом не кинувсь я на нього?
Це мені довічний сором!
ДІЯ ДРУГА
Майдан в Овечій Криниці.
ЯВА ПЕРША
Естеван, рехідор.
Е с т е в а н
Сутужний рік, самі здорові знаєте,
та рано одкривати гамазей;
сім раз одмірять треба, раз одкраяти,
Ігро^чирний деігь~запас прид-^стьСя"цей, —
хоч і не легко декого розраяти.
Рехідор
Усякого почуєш од людей;
не проста річ орудувать громадою.
Естеван
Вдамося й до сеньйора за порадою.
Та доки ж будуть нас іще морочити
оті, мовляв, премудрі звіздарі?
Привикли, мов теологи, торочити
про тайни божі, про календарі,
майбутнє намагаються пророчити
і пояснити нам часи старі;
спитай же, що потрібно на сьогодні,—
вони на те відповісти не годні.
У них, напевне, хмари в рукаві,
а всі тіла небесні у хустині,
що зпають всі прикмети рокові
і голову затуркують людині;
вони нас вчать, оракули живі,
де сіяти ячмінь, садити дині,
де вродять гарбузи та огірки,—
а у самих на в'язах кабаки.
Буває, провістять, що хтось помре,
і справді хтось вмирає — в Трансільванії *,
що мало винограду баск збере,
Зате зародить буйний хміль у Данії,
в Гасконі 2 гусінь вишні пожере
і тигрів стане більше у Гірканії...3
Хоч слухай, хоч не слухай тих порад,
а йде за жовтнем завжди листопад.
ЯВА ДРУГА
Леонело, Баррільдо; ті, що й були.
Л е о н е л о
Не треба нам було ловити гав.
Спізнилися, вже зайнята брехальня 4.
Баррільдо
Ну як там в Саламанці? 5
Леонело
Сила справ.
Баррільдо
Ви вже юрист?
Леонело
Е, то дорога дальня.
Я досі ще й цирульником не став,
бо факультети в нас не ідеальні.
Баррільдо
А все ж таки стараєтесь, мабуть?
Леонело
У всьому хочу зрозуміти суть.
Баррільдо
Усі тепера стали мудрецями,
як завелись друковані книжки.
Леонело
0 ні, Баррільдо, я не згоден з вами,
мені здається, радше — навпаки,
од сили книг ніяк прийти до тями
не можуть збиті з плигу письмаки:
хто на самі лиш заголовки гляне,
тому на серці моторошно стане.
Звичайно, гарна штука друкування,
багато вчених винесло наверх
1 зберегло нам не одно писання,
щоб їх випадок в забуття не вверг,
щоб від часу не знали руйнування.
Цим прислужився людству Гутенберг 6,
славетний розум, чародій із Майнца;
весь світ шанує мудрого германця.
Та не один себе знеславив сам,
надрукувавши скороспілі твори,
або, прикрившись вченого ім'ям,
напхав у книги нісенітниць гори,
або, щоб збути свій нікчемний крам,—
є і такі зависники-потвори! —
пустили писанину власних рук
під прізвищем противника у друк.
Баррільдо
Цього вже я не можу зрозуміть.
Л е о н е л о
Невіглас завжди метиться над ученим.
Баррільдо
А все ж друкарство — сила, не кажіть.
Л е о н е л о
Багато ми про нього теревеним...
Пройшло й без нього скільки он століть,
а що в науці вік новий дає нам?
Де нині Августін, де Єронім? 7
Баррільдо
Чим нам сваритись — сядьмо й помовчім.
ЯВА ТРЕТЯ
Хуан Рудий і ще один селянин; ті, що й були.
Хуан Рудий
Тепера дівка заміж як виходить,
то дай велике віно, хоч заставсь;
ще й на дарунки гроші переводить
в селі і в місті звичай десь узявсь.
Селянин
А як же командор? Не перешкодить?
Хуан Рудий
Ізнову до Лавренсії чіплявсь.
Селянин
Чи е ще де такі кати блудливі?
Повісити б його на тій оливі!
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Входять командор, Ортуньйо та Флорес.
Командор
Добрий день вам, добрі люди!
Р е х і д о р
Пан прийшов!
Командор
Та не вставайте,
можна й так.
Е с т е в а н
Ні, ви сідайте
так, як завше,— краще буде,
ми ж постоїмо, дарма.
Командор
Ні, я всіх прошу сідати.
Е с т е в а н
Чесний вміє честь оддати,
а як честі в кім нема,
як він іншого вшанує?
Командор
Бач, куди він заверта!
Е с т е в а н
Чи не бачив пан хорта?
Командор
Кажуть, добре він полює
і літає, як стріла,—
так мої говорять слуги.
Е с т е в а н
Біга швидше від злодюги
чи від воїна-орла,
що тікає з поля бою;
там такий прудкий, ого!
Командор
То спаруйте ви його
ІЗ куницею верткою,
що од мене все втіка,
як за нею не гонися.
Естеван
Що ж то, пане, за куниця?
Командор
То, старий, твоя дочка.
Естеван
Як, Лавренсія?
Командор
Вона.
Естеван
Он яка вам здобич мила!
Командор
Ти її добряче вилай.
Естеван
За що?
Командор
Бо вона дурна.
Інша, теж не менш вродлива
(муж її сидить між нас),
прийняла мене не раз,—
сказано, не вередлива.
Естеван
Це вже, пане, страмота —
так робити й говорити.
Командор
Цей мугир не в тім'я битий!
Чуєш, Флорес? Хай чита
Арістотелеві твори;
дай "Політику" 8 йому.
Е с т е в а н
Ми в містечкові свойму
З честю хочем жить, сеньйоре.
Уважай, є гідні люди
серед наших криничан.
Л е о н е л о
Совісті не зна тиран!
Командор
Скажете, я вас огудив
чи образив? Так і єсть!
Р е х і д о р
Пане, ви не дуже ґречні,
ваші речі нестатечні,
ви шануйте нашу честь.
Командор
Вашу честь? Оце впоров!
Ви тут лицарі кругом!
Р е х і д о р
Інший чваниться хрестом,
а нечисту має кров.
То, виходить, як мішаю
кров із вашою мою,
я мужичу кров псую?
Р Є X і д о р
Чорна кров не прикрашає.
Командор
Ви що хочте говоріть,
а жінки тій честі раді.
Е с т е в а н
Ми не віримо тій зраді,
ви ж словами не блюзніть.
Командор
Ох же й темні селюки!
У містах тобі все можна,
як людина ти вельможна;
там усі чоловіки
навіть раді, їм приємно,
щоб ходили до жінок.
Е с т е в а н
Наказали ви казок,
щоб приспати нас,— даремно!
І в містах є вишній бог,
правосуддя є суворе.
Командор
Геть ізвідси!
Е с т е в а п
іВін говоре
це до всіх чи лиш до двох?
Командор
Ви не чули? Геть з майдану!
Всім кажу, не тільки двом.
Естеван
Та йдемо.
Командор
Не всі разом.
Флорес
Угамуйтесь, прошу пана.
Командор
Тут без мене люд ледачий
знов почне дурне верзіння.
Ортуньйо
Майте трошечки терпіння!
Командор
Аж занадто я терплячий.
Поодинці, не юрбою,
всі розходьтесь по домах.
Л е о н е л о
Милий боже! Що за жах!
Естеван
Хто куди, а я сюдою.
Селяни розходяться.
ЯВА П'ЯТА
Командор, Ортуньйо, Флорес.
Командор
Бачили цих криничан?
Ортуньйо
Дієш, пане, ти одкрито,
та не хочеш зрозуміти
невдоволення селян.
Командор
Стала чернь занадто сміла.
Флорес
Та куди вже їм до вас!
Командор
Ну, а де той свинопас,
що мого взяв самостріла?
Флорес
Сю ніч я зловив одного
у Лавренсїї в садку;
постать ніби по знаку
і одежа, як у того.
Роздивився — аж не він;
та й задав я хлопцю чосу!
Командор
Ну, а де ж таки Фрондосо?
Флорес
Тут десь бродить, сучий син.
Ц
Командор
Тут десь бродить, зла личина,
той, хто хтів мене убить!
Флорес
Попадеться рибка в сіть,
попаде в сильце пташина!
Командор
Смішно і подумать навіть!
Од меча мого завзяті
маври трусяться в Гранаді,—
й самостріла хлоп приставить
до грудей мені посмів...
Світові кінець надходить!
Флорес
А усе любов призводить.
Ортуньйо
Нахвалявся, та не вбив,
то й за те скажи спасибі.
Командор
Я в собі тамую лють,
та вони ще доведуть —
до єдиної садиби
знищу підле це €ЄЛО,
кишло бунту й віроломства...
Та до часу спить хай помста,
веселімся, всім на зло.
Як Пасквала?
Флорес
Добре зілля!
Заміж, каже, йти охота.
Командор
Значить, поки що вільгота?
Флорес
Так, зате після весілля
сплатить все, що вам належить.
Командор
А Олалья?
Ортуньйо
Та готова!
Командор
0, то дівчина бідова!
Ортуньйо
Лиш одне її бентежить:
наречений страх сердитий,
З неї ока не спускає,
про мої гостинці знає
і про панові візити...
Та вона його одурить
і пригорнеться до пана.
Командор
Штучка справді непогана!
То хлописько брови хмурить?
Ортуньйо
Ходить назирці весь час.
Командор
А Інеса?
Флорес
Це котора?
Командор
Та Антонова ж.
Флорес
Бадьора,
хоч сей вечір прийме вас;
а як хочете, й по дню
можете зайти до хати.
Командор
Тих жінок, що легко взяти,
я люблю, та не ціню.
Ох, якби ж вони уміли
цінувать себе самі!
Флорес
Не ціна в нас на умі,
як кохання серцю миле.
Правда, мрію часто гублять
успіхи швидкі й легкі,
але ж є такі жінки,
як сказав мудрець, що люблять
так мужчин і прагнуть їх
так, як форма прагне змісту,—
тож повірмо моралісту
й не дивуймося із них.
Командор
Той, у кім горить жага,
утішається й радіє,
як збувається надія,—
та йому не дорога
надто скора перемога;
забувається в ту ж мить
те, що ним оволодіть
можна без труда тяжкого.
ЯВА ШОСТА
Входить солдат Сімбранос.
Сімбраное
Де тут буде командор?
Ортуньйо
Он же він перед тобою!
Сімбранос
0 хоробрий дон Фернандо!
Заміни стальним шоломом
ти зеленого бриля,
а плаща зміняй на броню.
Дон Манріке й граф де Кабра
обложили вже Хірона,
щоб Сьюдад-Реаль вернути
до кастільської корони;
як підмога не надійде,
ми утратимо цей город,
що преславній Калатраві
коштував немало крові.
Вже із мурів добре видно
там на прапорах ворожих
вежі та леви кастільські,
ще і смуги арагонські 9.
Обіцяв підтримку нам
португалець дон Альфонсо,
та не знати, чи магістер
зможе вирваться з облоги.
Сядь же на коня, сеньйоре!
Як тебе побачить ворог,
зараз вернеться в Кастілью.
Командор
Ясно.
в добрий час усі додому.
А л о н с о
Вам же по труді такому
слід, сеньйоре, відпочить.
Потрусили ваш поріг
ми любистком та ласкавцем;
щоб могли, своїм державцям
постелили б ми до ніг
східні перли й самоцвіти.
Командор
Я вам вірю. Прощавайте.
Е с т е в а н
На прощання заспівайте
величальну ще раз, діти.
Музики
(співають)
Слава дон Фернандо,
слава командору,
воїну грізному,
в битвах переможцю!
(Виходять).
ЯВА СЬОМА
Командор, Лавренсія, Пасквала, Ортуньйо,
Флорес.
Командор
Ви, дівчата, підождіть.
Лавренсія
Що накажете, сеньйоре?
Командор
Значить, знову непокора?
Довго думаєш дражнить?
Лавренсія
Це до тебе він, Пасквало?
Пасквала
Мабуть, ні. Тікаймо нишком.
Командор
Я до тебе, дика кішко,
та й до тебе теж, зухвала.
Ви ж мої?
Пасквала
Ми ваші, пане,
та, пробачте, не у всім.
Командор
Ви зайдіть до мене в дім,
там же й інші є селяни.
Лавренсія
Якби там були алькальди
(батько мій алькальд також),
я зайшла б, а ні — то що ж...
Командор
Флорес!
Ф л о р е с
Тут!
Командор
Ти ждеш команди?
Проведи цих сеньйорит.
Флорес
Ну ж бо, йдіть.
Лавренсія
Без рук, шахраю!
Флорес
Та не бійтесь!
Пасквала
Геть, я знаю:
враз засунеш двері — й квит.
Флорес
Пан вам хоче показати,
що привіз він із війни.
Командор
(тихо до Ортуньйо)
Як увійдуть, то замкни.
(Виходить).
Лавренсія
Ну, пустіть нас, годі ждати.
Ортуньйо
Вас же теж подарували
командору?
Пасквала
Ах ти ж хам!
Геть з дороги, бо як дам...
Флорес
Бач, які нахабні стали!
Лавренсія
Що, сеньйору, мабуть, мало
подарованого м'яса?
Ортуньйо
Він на ваше м'ясо ласий.
Лавренсія
Щоб його вже розірвало!
Виходить з Пасквалою.
Флорес
Отуди! Взяли й пішли!
Доброго тепер од пана
ми дістанем прочухана,
що дівчат не привели.
Ортуньйо
Хочеш вислужиться, брате,
то повинен все терпіть;
а не можеш — що робить?
Хоч світ за очі тікати!
Виходять.
ЯВА ВОСЬМА
Королівська резиденція в Медіна-дель-Кампоп.
Входять король дон Фернандо, королева донья
Ісабела, дон Манріке12 та прибічники.
Донья Ісабела
Я гадаю, нам негоже
Зволікать; того й гляди —
З Португалії сюди
військо з'явиться вороже.
Треба діяти рішуче,
щоб його попередить;
як прогаєм слушну мить,
жде нас лихо неминуче.
Король
ІЗ Наварри й Арагону
нам уже підмога йде,
і в Кастільї де-не-де
діють вірні нам загони.
Я упевнений, що зборем
ми Альфонса всі гуртом.
Донья Ісабела
Вірю в успіх і цілком
З вами згоджуюсь, сеньйоре.
М а н р і к е
Тут до вас з Сьюдад-Реаля
рехідори прибули,
ждуть, щоб ви їх прийняли.
Король
Я прийму їх в цьому залі.
ЯВА ДЕВ'ЯТА
Входять два рехідори з Сьюдад-Реаля.
Перший рехідор
Найясніший наш королю,
З Арагону до Кастільї
небом посланий ласкавим
нам на благо і спасіння!
Від всього Сьюдад-Реаля
ми удатися посміли
до величності твоєї
по підмогу королівську.
Буть підданцями твоїми
мали ми за честь велику,
та позбавитись її
злая доля нам судила.
Юний орденський магістер,
достославний дон Родріго,
що являє силу й смілість,
незвичайну в його віці,
пориваючись поширить
Калатрави володіння
і здобути слави й честі,
взяв в облогу наше місто.
Ми чинили мужній опір
проти рицарської сили,
ріки крові пролилися
у запеклій, лютій битві.
Все ж противник переміг
тільки тому, що магістру
помагав Фернандо Гомес
і порадою, і ділом.
Нині ми під його владу
перейти усі повинні,
якщо ви не подасте
нам негайної підтримки.
Король
Де тепер Фернандо Гомес?
Перший рехідор
У Овечій десь Криниці;
як відомо, в тім містечку
головний його осідок.
Він усім своїм підданцям
неймовірні чинить кривди,—
від ґвалтовної сваволі
стогнуть люди нещасливі.
Король
Є у вас якісь призвідці?
Другий рехідор
Ні, сеньйоре любий, звідки?
Наші шляхтичі усі
у полоні, хто не вбитий.
Донья Ісабела
Ясно вказує це діло,
що робити треба нам:
відсіч дать бунтівникам,
силі протиставить силу.
Зараз саме слушний мент
підлу зраду побороти,
бо увійде в ці ворота
до Кастільї претендент.
Король
Дон Манріке, ви ідіть
Зараз же з двома полками;
впоравшись з бунтівниками,
там порядок наведіть.
З вами піде граф де Кабра
З роду славних кордов'ян 13;
має він гучний талан
брати ворога за зябра.
Час настав, по всьому видно,
вдатись до рішучих дій.
М а н р і к е
Мудре слово, пане мій,
уст твоїх монарших гідне.
З перемогою вернуся,
як не згину у бою.
Донья Ісабела
Мужність знаючи твою,
я за успіх не боюся.
Всі виходять.
ЯВА ДЕСЯТА
Поле за Овечою Криницею. Лавренсія, Фрондосо.
Лавренсія
Кинувши прання на кладці,
я прийшла сюди з потоку,
щоб сказать тобі, Фрондосо,—
так поводитись негоже.
Вже помітили всі люди,
що ти ходиш скрізь за мною,
по всьому пішли містечку
поголоски, поговори.
Ти ж нівроку, хлопець добрий
і хороший, і заможний,
і за інших показніший,—
от і вирішила молодь,
парубки й дівчата наші,
і на вулиці, і в полі
ув один говорять голос.
що люблюся я з тобою.
Всі чекають дня, коли
паламар наш голомозий
нам у церкві після служби
заповіді оголосить.
Дбав би краще ти про те,
як зерном набить комори
та глеки широкогорлі
молодим вином наповнить,
ніж про теє женихання
та про любощі торочить;
хочу спати я спокійно,
нащо здавсь мені той клопіт?
Фрондосо
Ой Лавренсіє, не смійся
ти із щирої любові!
І життя мені, і смерть —
у твоїм єдинім слові.
Знаєш ти, що я тебе
за дружину взяти хочу,
і так ставишся до мене...
Лавренсія
Бо інакше і не можу.
Фрондосо
Та невже ж не пожалієш
ти мене в моєму горі?
Я не їм, не п'ю, не сплю
через тебе дні і ночі!
Личко янгольське, а серце
невблаганне і жорстоке...
Милий боже, я шалію!
Лавренсія
То лікуйся й будь здоровий.
Фрондосо
Я тоді здоровий буду,
як укупочці з тобою
воркуватимемо любо,
наче пара голубочків,
як у церкві...
Лавренсія
Побалакай
3 моїм дядьком краще, хлопче;
хоч тебе я й не кохаю,
маю в серці жалю трошки.
Фрондосо
Ох, біда! Іде сеньйор!
Лавренсія
Мабуть, вийшов на охоту.
Ти сховайся у кущі.
Фрондосо
Ох, суперник мій вельможний!
(Ховається),
ЯВА ОДИНАДЦЯТА
Входить командор із самострілом.
Командор
На ловця і ^зір^біжить! .
Ще й не олень прудконогий,
а нівроку, гарна сарна.
Лавренсія
Прала хустя я в потоці,
потім хвильку спочивала;
якщо пан мені дозволить,
Знов вернуся я на кладку.
Командор
Ти, Лавренсіє, хороша,
та твоя дикунська гордість
дуже шкодить пишній вроді,
що тобі вділила доля,
і зміня її в потворність.
Ти не раз уже втікала
від мого палкого зову,
та тепер звело докупи
нас це поле край діброви.
Доки ж будеш ти одна
Зневажать свого сеньйора,
як од пахолка якогось,
одвертать од мене очі?
Піддалася ж Себастьяна
й жінка Переса Товстого,
хоч обидві вже замужні,
й наречена Педро Посо,
хоч два дні, як заручилась,
а мою вволила волю!
Лавренсія
їм, сеньйоре, не дивуйте,
що далися на підмову,
бо й раніш гуляли добре
й не одному, певне, хлопцю
того щастя уділяли.
Йдіть собі полюйте з богом!
Щоб не хрест на вас червоний,—
я б гадала, що за мною
З пекла ув'язався чорт.
Командор
Що за мова непристойна!
Покладу я самостріла
непотрібного додолу
і пущу у діло руки —
годі панькатися!
Лавренсія
Що ви!
Не займайте! Схаменіться!
Фрондосо викрадається з-за кущів до самостріла.
Командор
Не пручайся!
Фрондосо
(набік)
Ну, сеньйоре,
як візьму я самостріла,
вам, здається, буде горе!
(Бере зброю до рук).
Командор
Ну ж бо, годі!
Лавренсія
Милий боже,
порятуй мене!
Командор
Чого ти?
Тут же, бач, нема нікого.
Фрондосо
Благородний командоре,
не чіпляйтеся до неї,
бо за кривду я стрілою
груди ваші прохромлю,
не збоюсь хреста святого.
Командор
Пес! Мугир!
Фрондосо
Нема тут пса.
Йди, Лавренсіє.
Лавренсія
Фрондосо,
будь обачний!
Фрондосо
Утікай!
Лавренсія йде геть.
ЯВА ДВАНАДЦЯТА
Командор, Фрондосо.
Командор
Надало ж мені із дому
вийти, дурневі, без шпаги!
Дичини щоб не полохать,
я не взяв її з собою.
Фрондосо
Як пущу стрілу, сеньйоре,
то із місця вам не встать.
Командор
Вже втекла... Мерзенний хлопе,
кинь на землю самостріла!
Я кому кажу?
Фрондосо
Не можу,
ви ж мене тоді вб'єте.
Знайте, пане, що любов,
мов глуха, не слуха слова,
як пишає на престолі.
Командор
То, виходить, має спину
повернути благородний
перед хамом? Ну, стріляй же,
та гляди, щоб я закону
рицарського не зламав!
Фрондосо
Ні, я тямлю, хто я й що я,
і стрілять на вас не буду,
самостріла ж із собою
Заберу, бо хочу жить.
(Виходить).
Командор
От нечувана пригода!
Та помщуся я жорстоко
за образу й перешкоду...
Чом не кинувсь я на нього?
Це мені довічний сором!
ДІЯ ДРУГА
Майдан в Овечій Криниці.
ЯВА ПЕРША
Естеван, рехідор.
Е с т е в а н
Сутужний рік, самі здорові знаєте,
та рано одкривати гамазей;
сім раз одмірять треба, раз одкраяти,
Ігро^чирний деігь~запас прид-^стьСя"цей, —
хоч і не легко декого розраяти.
Рехідор
Усякого почуєш од людей;
не проста річ орудувать громадою.
Естеван
Вдамося й до сеньйора за порадою.
Та доки ж будуть нас іще морочити
оті, мовляв, премудрі звіздарі?
Привикли, мов теологи, торочити
про тайни божі, про календарі,
майбутнє намагаються пророчити
і пояснити нам часи старі;
спитай же, що потрібно на сьогодні,—
вони на те відповісти не годні.
У них, напевне, хмари в рукаві,
а всі тіла небесні у хустині,
що зпають всі прикмети рокові
і голову затуркують людині;
вони нас вчать, оракули живі,
де сіяти ячмінь, садити дині,
де вродять гарбузи та огірки,—
а у самих на в'язах кабаки.
Буває, провістять, що хтось помре,
і справді хтось вмирає — в Трансільванії *,
що мало винограду баск збере,
Зате зародить буйний хміль у Данії,
в Гасконі 2 гусінь вишні пожере
і тигрів стане більше у Гірканії...3
Хоч слухай, хоч не слухай тих порад,
а йде за жовтнем завжди листопад.
ЯВА ДРУГА
Леонело, Баррільдо; ті, що й були.
Л е о н е л о
Не треба нам було ловити гав.
Спізнилися, вже зайнята брехальня 4.
Баррільдо
Ну як там в Саламанці? 5
Леонело
Сила справ.
Баррільдо
Ви вже юрист?
Леонело
Е, то дорога дальня.
Я досі ще й цирульником не став,
бо факультети в нас не ідеальні.
Баррільдо
А все ж таки стараєтесь, мабуть?
Леонело
У всьому хочу зрозуміти суть.
Баррільдо
Усі тепера стали мудрецями,
як завелись друковані книжки.
Леонело
0 ні, Баррільдо, я не згоден з вами,
мені здається, радше — навпаки,
од сили книг ніяк прийти до тями
не можуть збиті з плигу письмаки:
хто на самі лиш заголовки гляне,
тому на серці моторошно стане.
Звичайно, гарна штука друкування,
багато вчених винесло наверх
1 зберегло нам не одно писання,
щоб їх випадок в забуття не вверг,
щоб від часу не знали руйнування.
Цим прислужився людству Гутенберг 6,
славетний розум, чародій із Майнца;
весь світ шанує мудрого германця.
Та не один себе знеславив сам,
надрукувавши скороспілі твори,
або, прикрившись вченого ім'ям,
напхав у книги нісенітниць гори,
або, щоб збути свій нікчемний крам,—
є і такі зависники-потвори! —
пустили писанину власних рук
під прізвищем противника у друк.
Баррільдо
Цього вже я не можу зрозуміть.
Л е о н е л о
Невіглас завжди метиться над ученим.
Баррільдо
А все ж друкарство — сила, не кажіть.
Л е о н е л о
Багато ми про нього теревеним...
Пройшло й без нього скільки он століть,
а що в науці вік новий дає нам?
Де нині Августін, де Єронім? 7
Баррільдо
Чим нам сваритись — сядьмо й помовчім.
ЯВА ТРЕТЯ
Хуан Рудий і ще один селянин; ті, що й були.
Хуан Рудий
Тепера дівка заміж як виходить,
то дай велике віно, хоч заставсь;
ще й на дарунки гроші переводить
в селі і в місті звичай десь узявсь.
Селянин
А як же командор? Не перешкодить?
Хуан Рудий
Ізнову до Лавренсії чіплявсь.
Селянин
Чи е ще де такі кати блудливі?
Повісити б його на тій оливі!
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Входять командор, Ортуньйо та Флорес.
Командор
Добрий день вам, добрі люди!
Р е х і д о р
Пан прийшов!
Командор
Та не вставайте,
можна й так.
Е с т е в а н
Ні, ви сідайте
так, як завше,— краще буде,
ми ж постоїмо, дарма.
Командор
Ні, я всіх прошу сідати.
Е с т е в а н
Чесний вміє честь оддати,
а як честі в кім нема,
як він іншого вшанує?
Командор
Бач, куди він заверта!
Е с т е в а н
Чи не бачив пан хорта?
Командор
Кажуть, добре він полює
і літає, як стріла,—
так мої говорять слуги.
Е с т е в а н
Біга швидше від злодюги
чи від воїна-орла,
що тікає з поля бою;
там такий прудкий, ого!
Командор
То спаруйте ви його
ІЗ куницею верткою,
що од мене все втіка,
як за нею не гонися.
Естеван
Що ж то, пане, за куниця?
Командор
То, старий, твоя дочка.
Естеван
Як, Лавренсія?
Командор
Вона.
Естеван
Он яка вам здобич мила!
Командор
Ти її добряче вилай.
Естеван
За що?
Командор
Бо вона дурна.
Інша, теж не менш вродлива
(муж її сидить між нас),
прийняла мене не раз,—
сказано, не вередлива.
Естеван
Це вже, пане, страмота —
так робити й говорити.
Командор
Цей мугир не в тім'я битий!
Чуєш, Флорес? Хай чита
Арістотелеві твори;
дай "Політику" 8 йому.
Е с т е в а н
Ми в містечкові свойму
З честю хочем жить, сеньйоре.
Уважай, є гідні люди
серед наших криничан.
Л е о н е л о
Совісті не зна тиран!
Командор
Скажете, я вас огудив
чи образив? Так і єсть!
Р е х і д о р
Пане, ви не дуже ґречні,
ваші речі нестатечні,
ви шануйте нашу честь.
Командор
Вашу честь? Оце впоров!
Ви тут лицарі кругом!
Р е х і д о р
Інший чваниться хрестом,
а нечисту має кров.
То, виходить, як мішаю
кров із вашою мою,
я мужичу кров псую?
Р Є X і д о р
Чорна кров не прикрашає.
Командор
Ви що хочте говоріть,
а жінки тій честі раді.
Е с т е в а н
Ми не віримо тій зраді,
ви ж словами не блюзніть.
Командор
Ох же й темні селюки!
У містах тобі все можна,
як людина ти вельможна;
там усі чоловіки
навіть раді, їм приємно,
щоб ходили до жінок.
Е с т е в а н
Наказали ви казок,
щоб приспати нас,— даремно!
І в містах є вишній бог,
правосуддя є суворе.
Командор
Геть ізвідси!
Е с т е в а п
іВін говоре
це до всіх чи лиш до двох?
Командор
Ви не чули? Геть з майдану!
Всім кажу, не тільки двом.
Естеван
Та йдемо.
Командор
Не всі разом.
Флорес
Угамуйтесь, прошу пана.
Командор
Тут без мене люд ледачий
знов почне дурне верзіння.
Ортуньйо
Майте трошечки терпіння!
Командор
Аж занадто я терплячий.
Поодинці, не юрбою,
всі розходьтесь по домах.
Л е о н е л о
Милий боже! Що за жах!
Естеван
Хто куди, а я сюдою.
Селяни розходяться.
ЯВА П'ЯТА
Командор, Ортуньйо, Флорес.
Командор
Бачили цих криничан?
Ортуньйо
Дієш, пане, ти одкрито,
та не хочеш зрозуміти
невдоволення селян.
Командор
Стала чернь занадто сміла.
Флорес
Та куди вже їм до вас!
Командор
Ну, а де той свинопас,
що мого взяв самостріла?
Флорес
Сю ніч я зловив одного
у Лавренсїї в садку;
постать ніби по знаку
і одежа, як у того.
Роздивився — аж не він;
та й задав я хлопцю чосу!
Командор
Ну, а де ж таки Фрондосо?
Флорес
Тут десь бродить, сучий син.
Ц
Командор
Тут десь бродить, зла личина,
той, хто хтів мене убить!
Флорес
Попадеться рибка в сіть,
попаде в сильце пташина!
Командор
Смішно і подумать навіть!
Од меча мого завзяті
маври трусяться в Гранаді,—
й самостріла хлоп приставить
до грудей мені посмів...
Світові кінець надходить!
Флорес
А усе любов призводить.
Ортуньйо
Нахвалявся, та не вбив,
то й за те скажи спасибі.
Командор
Я в собі тамую лють,
та вони ще доведуть —
до єдиної садиби
знищу підле це €ЄЛО,
кишло бунту й віроломства...
Та до часу спить хай помста,
веселімся, всім на зло.
Як Пасквала?
Флорес
Добре зілля!
Заміж, каже, йти охота.
Командор
Значить, поки що вільгота?
Флорес
Так, зате після весілля
сплатить все, що вам належить.
Командор
А Олалья?
Ортуньйо
Та готова!
Командор
0, то дівчина бідова!
Ортуньйо
Лиш одне її бентежить:
наречений страх сердитий,
З неї ока не спускає,
про мої гостинці знає
і про панові візити...
Та вона його одурить
і пригорнеться до пана.
Командор
Штучка справді непогана!
То хлописько брови хмурить?
Ортуньйо
Ходить назирці весь час.
Командор
А Інеса?
Флорес
Це котора?
Командор
Та Антонова ж.
Флорес
Бадьора,
хоч сей вечір прийме вас;
а як хочете, й по дню
можете зайти до хати.
Командор
Тих жінок, що легко взяти,
я люблю, та не ціню.
Ох, якби ж вони уміли
цінувать себе самі!
Флорес
Не ціна в нас на умі,
як кохання серцю миле.
Правда, мрію часто гублять
успіхи швидкі й легкі,
але ж є такі жінки,
як сказав мудрець, що люблять
так мужчин і прагнуть їх
так, як форма прагне змісту,—
тож повірмо моралісту
й не дивуймося із них.
Командор
Той, у кім горить жага,
утішається й радіє,
як збувається надія,—
та йому не дорога
надто скора перемога;
забувається в ту ж мить
те, що ним оволодіть
можна без труда тяжкого.
ЯВА ШОСТА
Входить солдат Сімбранос.
Сімбраное
Де тут буде командор?
Ортуньйо
Он же він перед тобою!
Сімбранос
0 хоробрий дон Фернандо!
Заміни стальним шоломом
ти зеленого бриля,
а плаща зміняй на броню.
Дон Манріке й граф де Кабра
обложили вже Хірона,
щоб Сьюдад-Реаль вернути
до кастільської корони;
як підмога не надійде,
ми утратимо цей город,
що преславній Калатраві
коштував немало крові.
Вже із мурів добре видно
там на прапорах ворожих
вежі та леви кастільські,
ще і смуги арагонські 9.
Обіцяв підтримку нам
португалець дон Альфонсо,
та не знати, чи магістер
зможе вирваться з облоги.
Сядь же на коня, сеньйоре!
Як тебе побачить ворог,
зараз вернеться в Кастілью.
Командор
Ясно.