П'ять тижнів на повітряній кулі

Жуль Верн

5 ТИЖНІВ НА ПОВІТРЯНІЙ КУЛІ

Переклад: Віктор Часник

Переклад було люб'язно надано перекладачем.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Промова, яка викликала оплески. – Пропозиція доктора Семюеля Фергюсона зборам. — "Exscelsior". — Портрет доктора Фергюсона. — Переконаний фаталіст. — Обід в "Клубі мандрівників". — Проголошення тостів

Засідання Лондонського королівського географічного товариства 14 січня 1862 року в приміщенні на площі Ватерлоо, 3 було дуже багатолюдним. Президент товариства сер Френсіс М ... робив своїм поважним колегам визначне повідомлення, і мова його часто переривалася оплесками. Цей виступ — рідкісний зразок красномовства — завершився, нарешті, такими пихатими фразами, в які цілим потоком вливалися патріотичні почуття:

— Англія завжди прямувала на чолі інших націй. (Зауважте: нації завжди крокують на чолі одна одної.) Цим вона зобов'язана безстрашності своїх мандрівників-дослідників і їх географічним відкриттям. (Жваві вигуки схвалення.) Доктор Семюель Фергюсон, один з її славних синів, який не осоромить своєї батьківщини. (З усіх боків "Ні Ні!") Якщо його спроба вдасться ( "Звичайно, вдасться!"), то наші розрізнені відомості про географію Африки будуть доповнені і пов'язані в одне ціле. (Бурхливий вираз схвалення.) Якщо ж вона зазнає невдачі ( "Ніколи! Ніколи!"), то принаймні увійде в історію як один з найбільш відважних задумів людського генія ... (Несамовитий тупіт ніг.)

— Ура! Ура! — кричали присутні, наелектризовані цими хвилюючими словами свого президента.

— Ура безстрашному Фергюсону! — вигукнув один із найпалкіших слухачів.

Крики, повні наснаги, відлунювали з усіх боків. Ім'я Фергюсона було у всіх на устах, і ми маємо підставу думати, що воно особливо вигравало, проходячи через глотки англійців. Зал засідань здригався від цих криків.

Адже тут було багато тих самих безстрашних мандрівників, що об'їздили п'ять частин світу, тепер постарілих, стомлених, але колись повних енергії. Всі вони завдяки своїй фізичній або моральної стійкості врятувалися від корабельних аварій і пожеж; всім їм загрожували і томагавки індіанців, і дубина дикуна, і стовп тортур, і небезпека потрапити в шлунки канібалам Полінезії! Але ніщо не могло приглушити биття їхніх сердець під час виступу сера Френсіса М. ... і, з людської пам'яті, це, безумовно, був найуспішнішим ораторським досягненням Королівського географічного товариства Лондона.

Але в Англії, ентузіазм виражається не одними тільки словами, він чеканить монету ще швидше, ніж прес королівського монетного двору. Тут же на засіданні було прийнято рішення видати доктору Фергюсону для здійснення його плану дві тисячі п'ятсот фунтів стерлінгів. [1] Значущість суми відповідала важливості підприємства. Один з членів Товариства звернувся до президента з питанням, чи не буде доктор Фергюсон офіційно представлений зборам.

— Доктор чекає розпоряджень зборів — відповів сер Френсіс М ...

— Нехай увійде! НЕХАЙ увійде! — пролунали крики. — Цікаво побачити на власні очі людину такої надзвичайної сміливості!

— Але, можливо, цей неймовірний проект лише містифікація — зауважив старий комодор, що виділявся своєю апоплектичною зовнішністю.

— А що, якщо доктора Фергюсона взагалі не існує? — вигукнув якийсь глузливий голос.

— Тоді потрібно було б його винайти — пожартував один з членів цього серйозного товариства.

— Попросіть сюди доктора Фергюсона — розпорядився сер Френсіс М ...

І Семюель Фергюсон, анітрохи не бентежачись, увійшов до зали під грім оплесків. Це був чоловік років сорока, середнього зросту і звичайної статури. Обличчя в нього було безпристрасне, з правильними рисами і рум'яне — ознака сангвінічного темпераменту. Великий ніс, що нагадував ніс корабля — який і повинен бути у людини, народженої робити відкриття. Добрі очі, в яких світилася відвага і ще більше розум, надавали особливу привабливість цієї особи. Руки його було дещо довгуваті, впевнена хода викривала тренованого мандрівника.

Весь вигляд доктора дихав таким спокоєм і серйозністю, що при вигляді його і в голову не могла прийти думка про містифікацію, навіть саму невинну.

Тому крики "ура" і оплески замовкли лише тоді, коли доктор Фергюсон люб'язним жестом попросив дати йому можливість говорити. Він попрямував до приготовленого для нього крісла; ставши біля нього, він спрямував на збори енергійний погляд, підняв до неба вказівний палець правої руки і вимовив всього одне слово:

— Exscelsior! [2]

Ні, ніколи несподівані парламентські запити панів Брайта і Кобдена або виступи лорда Пальмерстона з вимогами надзвичайних асигнувань для зміцнення скелястих берегів Англії не мали такого бурхливого успіху, як це кинуте доктором Фергюсоном слово. Воно абсолютно затьмарило навіть і саму доповідь сера Френсіса М ... Доктор показав себе людиною одночасно великою, скромною і обережною. Всю справу він примудрився охарактеризувати єдиним слово "Exscelsior". Старий комодор відразу перейшов на бік цієї незвичайної людини і негайно зажадав, щоб промова Фергюсона була "повністю" надрукована в "Працях Лондонського географічного товариства".

Але хто ж був цей доктор Фергюсон і якій справі збирався він себе присвятити?

Батько молодого Фергюсона, хоробрий капітан англійського флоту, з самого раннього віку привчив сина до небезпек і пригод своєї професії. Славний хлопчик мабуть ніколи не знав, що таке страх, рано виявив жвавий розум, дослідницькі здібності і неабияку схильність до наукової роботи; крім того, він володів рідкісним умінням виходити із складних ситуацій. Ніщо ніколи не ставило його в глухий кут: навіть коли він вперше взяв у руку вилку, і то він не розгубився, як це буває зазвичай з дітьми. Рано пристрастився він до читання книг про сміливі пригоди і морські експедиції, які збуджували його фантазію. З запальним інтересом вивчав він відкриття, що відносились до першої половини дев'ятнадцятого століття. Він мріяв про славу Мунго Парка, Брюса, Кайлі, Левайлянта і, напевно, не міг не помріяти трохи про славу Селькірка [3] — прообразу Робінзона Крузо, — вона здавалася йому не менше привабливою. Скільки чудових годин провів хлопчик з Селькірком на його острові Хуан Фернандес! Юний Семюель часом схвалював дії самотнього матроса, часом не погоджувався з його планами і проектами. Йому здавалося, що на його місці він вчинив би інакше, можливо краще, і в усякому разі — не гірше! Але вже, напевно, він ніколи не покинув би цього благодатного острова, де Робінзон був щасливий, як король без підданих. Ніколи! Навіть якби йому, Семюелю, запропонували стати першим лордом Адміралтейства! Можна уявити собі, як розвинулися всі ці нахили в пору його молодості, серед пригод, пережитих у всіх частинах земної кулі! Батько його, будучи сам освіченою людиною, не забув розвинути живий розум сина серйозним вивченням гідрографії, фізики, механіки, а також познайомив його з основами ботаніки, медицини, астрономії.

Коли поважний капітан Фергюсон помер, синові його Семюелю було двадцять два роки, і він вже встиг здійснити кругосвітнє плавання. Після смерті батька він поступив на службу в бенгальський інженерний корпус і відзначився в кількох боях.

Але життя солдата була не до душі молодому Фергюсону: не прагнучи сам командувати іншими, він не бажав нікому підкорятися. Він вийшов у відставку і став подорожувати і, то полюючи, то складаючи гербарій, дістався до північної частині півострова Індостан і перетнув його від Калькутти до Сурату — проста прогулянка любителя.

З Сурата він відправляється в Австралію і тут в 1845 році бере участь в експедиції капітана Стурта, на якого було покладено завдання знайти величезне озеро, розташоване, за припущеннями вчених, в центральній частині Нової Голландії. [4]

Близько 1850 року Семюель Фергюсон повертається в Англію. Охоплений більш ніж коли-небудь пристрастю до відкриттів, він до 1853 року супроводжує капітана Мак-Клура в його експедиції, яка обігнула американський континент від Берингової протоки до мису Фарвель. [5] Фергюсон добре переносить всякий клімат і всі труднощі, що зустрічаються на шляху. Він прекрасно відчував себе серед найтяжчих поневірянь. Це був тип справжнього мандрівника, чий шлунок стискається і розширюється залежно від обставин, чиї ноги коротшають і подовжуються дивлячись по довжині випадкового ложа, на якому він може в будь-яку годину дня заснути і в будь-яку годину ночі прокинутися.

Тому не дивно, що наш невтомний мандрівник з 1855 по 1857 рік досліджує у товаристві братів Шлагінтвейтів всю західну частину Тибету і повертається з цієї експедиції з запасом цікавих етнографічних спостережень.

Беручи участь у всіх цих експедиціях, Семюель Фергюсон в той же час був самим діяльним і найпопулярнішим кореспондентом дешевої, всього в один пенс, газети Daily Telegraph щоденний тираж якої досягав ста сорока тисяч екземплярів і ледь задовольняв попит мільйонів читачів. Ось чому доктор Фергюсон користувався такою популярністю, хоча він і не був членом жодної наукової установи, жодного географічного товариства Лондона, Парижа, Берліна, Відня або Петербурга, ні "Клубу мандрівників", ні навіть Королівського політехнічного товариства, де тон задавав його друг, статистик Кокберн.

Цей вчений навіть наважився пообіцяти один раз Фергюсону, бажаючи бути йому приємним, вирішити наступне завдання: знаючи число миль, пройдених доктором в його мандрах, обчислити, наскільки його голова виконала більше, ніж ноги, внаслідок різниці радіусів. Або ж, знаючи число миль, виконаних ногами і головою доктора, обчислити його зріст з точністю до однієї лінії [6].

Але Фергюсон завжди тримався далеко від вчених товариств, належачи, так би мовити, до секти войовничої, а не базікаючої, і вважав більш корисним вживати час на дослідження і відкриття, ніж на суперечки і просторікування.

Розповідають, що один англієць спеціально приїхав до Швейцарії, для того щоб оглянути Женевське озеро. Його посадили в одну з тих старих карет, де сидіння влаштовані, як в омнібусах, з боків. Випадково наш англієць сів спиною до озера. І ось, об'їхавши його кругом, він жодного разу не надумав озирнутися і повернувся в Лондон в захваті від Женевського озера!

Доктор же Фергюсон не раз обертався під час своїх мандрів і, обертаючись, багато бачив.