П'ять тижнів на повітряній кулі - Сторінка 6

Треба сказати, що він не звертав жодної уваги ні на те ні на інше.

— Ну, містер Кеннеді ... — починав Джо.

— Ну, любий Джо ...

— Рибка вже майже що в сітці: здається, ми скоро вирушимо на Місяць, — продовжував Джо.

— Ти хочеш сказати — до Місячних гір? Це, знаєш, не так далеко, як Місяць, але, будь впевнений, не менш небезпечне.

— Небезпечно! Що ви! З такою людиною, як доктор Фергюсон!

— Мені не хочеться розчаровувати тебе, любий Джо, але повинен сказати, що затія доктора просто божевільна. Втім, нікуди він не полетить.

— Чому не полетить? Так ви, значить, не бачили його повітряної кулі в майстернях Мітчела, в Бору?

— Дуже потрібно мені її бачити!

— Позбавили себе, сер, прекрасного видовища. Ну, до чого гарна! Як спрацьована! А кошик — іграшка! Уявляю собі, як зручно ми в ньому сядемо!

— А ти, значить, серйозно думаєш відправитися зі своїм лікарем?

— Я? Так я за ним хоч на край світу, — з рішучим виглядом відповів Джо. — Не вистачало ще, щоб я відпустив його одного, після того як ми з ним разом об'їздили весь світ! А хто ж його підтримає, коли він втомиться? Хто протягне йому сильну руку, коли йому треба буде перескочити через прірву? А захворій він; хто стане за ним ходити?.. Ні, містер Дік, Джо завжди буде на своєму посту при докторі Фергюсоні або, вірніше сказати, біля нього.

— Славний ти малий, Джо!

— Але ж і ви їдете з нами, — заявив Джо.

— Звичайно, — відповів Кеннеді, — тобто я буду супроводжувати вас, щоб до останньої хвилини утримувати Семюеля від його божевільної витівки. Так, я поїду за ним до самого Занзібару, рука друга вчасно зупинить його, і він відступиться від цього безглуздого проекту.

— Дозвольте вам сказати, містер Кеннеді, що ви зовсім нічого не зупините! Доктор Фергюсон не якийсь там навіжений. Вже він, перш ніж зважитися, обмірковує справу з усіх боків. Але раз рішення прийнято, сам диявол не змусить його відступити.

— Ну, це ми ще подивимося! — кинув шотландець.

— Не тіште себе, містер Кеннеді, марною надією. Втім, найважливіше — щоб ви поїхали. Для такого мисливця, як ви, Африка — країна чудова, і як би там не було, а ви не пошкодуєте, що вирушили туди.

— Звичайно, не пошкодую, особливо коли цей упертюх здасться перед очевидністю.

— А до речі, — додав Джо, — ви знаєте, що сьогодні буде зважування?

— Яке зважування?

— Так ось треба зважити всіх трьох: доктора, вас і мене.

— Як жокеїв!

— Так, як жокеїв. Тільки заспокойтеся: якщо ми виявимось занадто важкими, нас не змусять худнути, — заберуть таким, як є.

— Вже, звичайно, себе-то я не дозволю зважувати, — впевнено сказав шотландець.

— Але, сер, це, здається, необхідно. Його куля ...

— Його кулі доведеться обійтися без цього.

— Ні, вже вибачте! Що ж вийде, якщо через невірні обчислення ми не зможемо піднятися? — Дідька лисого! Мені тільки того і треба.

— Та що ви, містере Кеннеді! Доктор зараз прийде за вами.

— Я не піду.

— Ви не захочете доставити йому таку неприємність.

— А ось і доставлю!

— Гаразд! — сміючись, вигукнув Джо. — Ви говорите це тому, що його тут немає, а варто йому сказати вам (вже вибачте мою зухвалість): "Дік, мені необхідно дізнатися твою точну вагу.", — і ви, ручаюсь, зараз же підете на ваги, ні словечка не скажете.

— Ні не піду!

В цю мить Фергюсон увійшов до свого кабінету, де відбувалася розмова між Діком і Джо. Він глянув на Кеннеді, який відчув себе не дуже-то добре.

— Дік, — промовив доктор, — і ти і Джо ходімо-но зі мною. Мені треба знати точну вагу кожного з вас.

— Але ... — почав було Кеннеді.

— Ти при зважуванні можеш не знімати капелюха. Йдемо ж, — перебив його лікар. І Кеннеді пішов.

Всі троє вирушили в майстерню Мітчела, де були приготовлені так звані десяткові ваги. Доктору Фергюсону для встановлення рівноваги в своїй повітряній кулі дійсно треба було знати вагу своїх супутників. І він змусив Діка встати на платформу ваги. Той зовсім не протестував, а тільки пробурмотів:

— Добре! Добре! Але ж ні до чого не зобов'язує.

— Сто п'ятдесят три фунти [20], — оголосив доктор, заносячи цю цифру в свою записну книжку.

— Що, я занадто важкий?

— Та ні, містер Кеннеді, — заспокоїв його Джо. — До того ж я дуже легкий, ось ми і врівноважити одне одного.

Говорячи це, Джо змінив Кеннеді, і так стрімко це зробив, що ледь не перевернув ваги. Тут він прийняв позу статуї Веллінгтона, зображеного у вигляді Ахілла при вході в Гайд-парк. Джо був справді прекрасний, хоча йому і не вистачало щита!

— Сто двадцять фунтів [21] — знову записав доктор.

— Гей! е-е! ... — промовив Джо, радісно посміхаючись, сам не знаючи чого.

— Тепер моя черга, — сказав Фергюсон і заніс в записну книжку свою вагу сто тридцяти п'ять фунтів. — Усі троє ми важимо трохи більше чотирьохсот фунтів, — заявив він.

— Але, сер, якщо тільки це потрібно для вашої експедиції, то мені нічого не варто схуднути на двадцять фунтів, доведеться тільки поголодувати, — звернувся Джо до лікаря.

— Це зайве, мій милий. Можеш їсти хоч донесхочу. І ось тобі півкрони — угощайся, чим душа забажає.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Геометричні розміри повітряної кулі. — Обчислення її підйомної сили. — Дві її оболонки. — Кошик. — Таємничий пристрій. — Запаси провізії. — Остаточні розрахунки.

Доктор Фергюсон вже чимало часу був зайнятий обмірковуванням всіх подробиць своєї експедиції. Зрозуміло, що повітряна куля — це чудовий транспортний засіб пересування по повітрю — невідступно займала його думки.

Перш за все, прагнучи до того, щоб об'єм кулі не був занадто великим, він вирішив наповнити його воднем, який в чотирнадцять з половиною разів легший за повітря. Добування цього газу особливих труднощів не становить, і саме з ним при повітроплавальних дослідах досягнуті найкращі результати. Після найретельнішого підрахунку Фергюсон прийшов до висновку, що повітряна куля разом зі своїм вмістом повинна важити чотири тисячі англійських фунтів [22]. Слідом за цим треба було обчислити необхідну при цьому навантаженні підйомну силу і, виходячи з неї, визначити ємність кулі. Все завантаження в чотири тисячі фунтів витісняє сорок чотири тисячі вісімсот сорок сім кубічних футів повітря [23]; іншими словами сорок і чотири тисячі вісімсот сорок сім кубічних футів повітря саме і важать приблизно чотири тисячі фунтів.

Давши оболонці кулі ємність в сорок чотири тисячі вісімсот сорок сім кубічних футів і наповнивши її замість повітря воднем, який в чотирнадцять з половиною разів легше і тому в цьому обсязі важить всього двісті сімдесят шість фунтів, ми порушимо рівновагу кулі на три тисячі сімсот двадцять чотири фунти, отримавши, так би мовити, різницю у вазі. Ця-то різниця між вагою повітря, що витісняється і вагою що міститься в оболонці газу і складає підйомну силу кулі.

Але якщо, як тільки що було сказано, ввести в повітряну кулю сорок чотири тисячі вісімсот сорок сім кубічних футів газу, то оболонка її виявиться абсолютно наповненою, а цього не повинно бути, бо, по мірі того як куля піднімається в менш щільні шари повітря, газ, закачаний в оболонку, прагне розширитися і неодмінно розірве оболонку. Тому-то звичайно кулі наповнюють всього на дві третини. Доктор же в силу якихось своїх, лише йому одному відомих, міркувань вирішив наповнити кулю лише наполовину, а так як потрібно було з собою забрати сорок чотири тисячі вісімсот сорок сім кубічних футів водню, кулі треба було дати ємність вдвічі більшу. Фергюсон надав своїй кулі подовжену форму, яку вважають найкращою, причому горизонтальний діаметр її дорівнював п'ятдесяти футів, а вертикальний — сімдесяти п'яти [13]. Таким чином вийшов сфероїд обсягом приблизно в дев'яносто тисяч кубічних футів.

Якби доктор міг користуватися двома кулями, то шансів на успіх у нього було б більше. Справді, лопни раптом в повітрі одна з них, можна було б, викинувши баласт, утриматися на іншій. Але справа в тому, що управляти двома кулями при необхідності зберігати в них однакову підйомну силу доволі важко.

І ось Фергюсон після довгих роздумів зумів дуже дотепно використовувати перевагу двох куль, усунувши незручності: він замовив дві оболонки різних розмірів і помістив їх одну в іншу. Зовнішня оболонка вищевказаного розміру містила в собі меншу, горизонтальний діаметр якої дорівнював сорока п'яти футів, а вертикальний — шістдесяти восьми. Обсяг цієї внутрішньої кулі був тільки шістдесят сім тисяч кубічних футів. Вона повинна була плавати в газі, що оточував її. З одної кулі в іншу відкривався клапан, який давав можливість при потребі з'єднувати їх між собою.

Це розташування куль представляло ту перевагу, що якби при спуску знадобилося випустити газ, то можна було б почати з більшої кулі і навіть при необхідності зовсім її спорожнити; в резерві неушкодженою залишилась би менша куля. У разі ж сильного вітру була можливість звільнитися від зовнішньої, непотрібної, оболонки, і менша, наповнена газом, в стані була б краще витримати натиск вітру, ніж звичайна куля, що наполовину втратила газ. У цих розмірах немає нічого надзвичайного. У 1784 році в Ліоні Монгольф'є побудував аеростат ємністю в 340 тисяч куб. футів. Він піднімав вантаж у 20 тонн.

Та й взагалі у випадку аварії, розриву, наприклад, оболонки великої кулі — менша залишалася б в резерві. Обидві оболонки були зроблені з щільної, крученого шовку, ліонської тафти, просоченої гутаперчею. Ця смолисто-камедна речовина характеризується абсолютною непроникністю і не схильна до дії кислот і газів. У верхнього полюса кулі, де зосереджено майже весь тиск, тафта ця була покладена вдвічі.

Така оболонка здатна була зберігати газ необмежений час. Кожні дев'ять квадратних футів цієї оболонки важили півфунта — отже, вся оболонка зовнішнього кулі, що мала одинадцять тисяч шістсот квадратних футів, важила шість сотень п'ятдесят фунтів. Оболонка ж внутрішньої кулі, поверхня якої дорівнювала дев'яти тисячам двомстам квадратним футам, важила лише п'ятсот десять фунтів; таким чином, обидві оболонки важили тисяч сто шістдесят фунтів.

Мережа, яка підтримувала кошик, була сплетена з надзвичайно міцної прядив'яної мотузки. Що стосується обох клапанів, то їм до речі приділялося стільки уваги, наче справа йшла про кермо корабля.

Кругла корзина, що мала в діаметрі п'ятнадцять футів, була виготовлена з вербових прутів на легкої залізній основі.