П'ятеро поросят - Сторінка 18

Абсолютно ніякого!

— Вона закохалася в нього, я вважаю…

Мадемуазель Уільямс перебила його високомірно:

— Закохалася в нього… Але мені хотілося б думати, пане Пуаро, що якими б не були наші почуття, ми повинні ними керувати в рамках пристойності. У всякому разі, маємо контролювати свої вчинки. У цієї дівчини не було ні найменших моральних засад. Той факт, що пан Крейль — людина одружена, нічого для неї не значив. Цілком безстидна у своїх проявах, надто рішуча і надто холодна. Можливо, вона була погано вихована. Це єдине виправдання, яке я можу для неї знайти.

— Смерть пана Крейля була, звичайно, для неї тяжким ударом.

— О так! І тільки вона тому винна. Я не заходжу так далеко, щоб виправдовувати вбивство, пане Пуаро, але якщо в когось і не могли витримати нерви, то такою жінкою була Керолайн Крейль. Скажу вам щиро, що інколи мені хотілося убити їх обох. І її і ту безстидницю. Так афішувати свої стосунки перед пані Крейль?!. Вислуховувати такі прикрості… Еміас Крейль заслужив такої долі! Жоден чоловік не повинен поводити себе з дружиною так, як це він робив. Його смерть була справедливим покаранням.

— Ви надто невмолимі…

Жінка з неспокійними сірими очима поглянула на нього:

— Я надто невмолима, коли йдеться про шлюб. Якщо інститут шлюбу не поважається і не підтримується, то така країна деградує. Пані Крейль була люблячою і вірною дружиною. Чоловік її знущався над нею і навмисне привів свою коханку в дім. Він заслужив такої долі. Він безжалісно злив пані Крейль зверх всякого терпіння, і я особисто не осуджую її за те, що вона вчинила.

— Він поводив себе досить погано, я розумію. Але не забувайте, що він був великий художник.

Мадемуазель Уільямс спалахнула:

— О так! Це завжди служить виправданням, особливо тепер. Художник! Виправдання для всякої розбещеності, п'янок, скандалів. І скажіть на милість: власне, який художник був пан Крейль, врешті-решт? Можливо, буде в моді кілька років його живопис, але це ненадовго. Якщо вже про те мова, то він навіть не вмів малювати! Перспектива у нього була жахлива. І анатомія неправильна. Я дещо розуміюся на живопису і не говорю на вітер, пане Пуаро. Для тих, хто знає і захоплюється великими майстрами, мазанина пана Крейля справді просто втішна. Кілька фарб розкиданих там-сям, ніякої композиції, ніякого малюнка… Ні, — вона похитала головою, — не вимагайте від мене, щоб я захоплювалася живописом пана Крейля.

— Дві його картини виставлені в галереях Тейт, — нагадав Пуаро.

Мадемуазель Уільямс презирливо пирхнула.

— Можливо. І одна із статуй пана Епстейна, якщо я не помиляюся, теж там.

Пуаро зрозумів, що, на думку мадемуазель Уільямс, тема мистецтва була вичерпана.,

— Ви були разом із пані Крейль, коли вона знайшла пана Крейля мертвим?

— Так. Ми вийшли удвох з дому після сніданку і спускалися разом… Анжела залишила після купання свій пуловер на пляжі чи в хатинці — вона завжди поводилася досить недбало зі своїми речами, Я розсталася з пані Крейль біля воріт "батареї", але вона одразу ж покликала мене назад. Я вважаю, що на той час пан Крейль був мертвий уже понад годину. Ми застали його на лаві біля Мольберта.

— Це її страшенно вразило, чи не так?

— Що саме ви хочете сказати, пане Пуаро?

— Я запитую: яке враження справила вона на вас тої миті?

— Зрозуміло. Так, вона здалася мені в цілковитому замішанні. Вона послала мене подзвонити лікареві. Власне, ми не були переконані, що він мертвий. То міг бути приступ каталепсії.

— Це вона підказала таку можливість?

— Не пам'ятаю.

— 1 ви пішли дзвонити?

Тон мадемуазель Уільямс був сухий і різкий.

— Напівдорозі я зустріла пана Мередіта Блейка, передала йому це доручення і Повернулася до пані Крейль. Я подумала, що вона могла втратити свідомість.

— І вона була в нестямі?

Мадемуазель сказала жорстко:

— Пані Крейль цілком володіла собою. На відміну від неї, мадемуазель Грієр влаштувала надзвичайно неприємну істеричну сцену.

— Тобто яку сцену?

— Вона намагалася напасти на пані Крейль.

— Ви хочете сказати, що вона вважала пані Крейль винуватою в смерті пана Крейля?

Мадемуазель Уільямс кілька хвилин роздумувала.

— Ні, тоді вона не могла бути в цьому впевнена. Ця… ця… жахлива підозра ще не прийшла їй у голову. Мадемуазель Грієр лише крикнула їй: "Це тільки твоїх рук справа, Керолайн! Ти вбила його! Тільки ти в цьому винна!" Вона не сказала "ти отруїла його", але, мені здалося, вона це хотіла сказати.

— А пані Крейль?

Мадемуазель Уільямс неспокійно засовалась:

— Не будемо лицемірами, пане Пуаро. Я не можу вам сказати, що відчувала і думала насправді в той час пані Крейль. Чи був то жах заподіяного, чи…

— Ви думаєте, що так воно і було?

— Ні, ні! Я не можу вам цього сказати. Вона стояла закам'яніла. І… як мені здається, перелякана. Так, я переконана: перелякана. Але це досить природно.

Еркюль Пуаро сказав невдоволено:

— Так, можливо, що це досить природно. Яку думку вона висловила офіціально в зв'язку зі смертю чоловіка?

— Самогубство. Вона з самого початку досить категорично заявила, що це могло бути тільки самогубство.

— Вона казала це і вам, коли ви були тільки удвох, чи тоді у неї було інше припущення?

— Ні. Вона… вона… доклала всіх старань, щоб переконати мене, що це може бути тільки самогубство.

— А ви що їй сказали?

— Пане Пуаро, чи має значення те, що я їй сказала?

— Так, я вважаю, що має.

— Не розумію чому…

Його вичікування діяло на неї гіпнотизуюче, і вона мовила з жалем:

— Мені здається, що я їй сказала: "Звичайно, пані Крейль, мабуть, він покінчив із собою…"

— Чи вірили ви в те, що говорили?

Мадемуазель Уільямс підвела голову, твердо мовила:

— Ні, не вірила. Але я прошу вас зрозуміти, пане Пуаро, що я була цілком на боці пані Крейль. Коли хочете, мої симпатії належали їй, а не поліції.

— Ви хотіли, щоб її виправдали?

Мадемуазель Уільямс відповіла з викликом:

— Так, хотіла.

— Тоді ви поділяєте почуття її дочки?

— Я повністю поділяю почуття Карли.

— У вас не буде заперечень, якщо я попрошу вас письмово викласти в деталях перебіг трагедії?

— Для неї, щоб, вона прочитала це?

— Так.

Мадемуазель Уільямс повільно мовила:

— Ні, у мене немає ніяких заперечень. Вона твердо вирішила вести розслідування?

— Так. Я вважаю, що було б краще сховати від неї правду…

Мадемуазель Уільямс перервала його:

— Ні, завжди краще дивитися правді в очі. Немає рації ухилятися від нещастя, фальсифікуючи події. Карла, мабуть, була настільки вражена, коли взнала правду. Тепер вона хоче детально знати про ту трагедію. Мені здається, що це природне бажання, властиве молодій сміливій жінці. Знаючи все, вона зуміє забути його і займатися своїм власним життям.

— Можливо, ви і праві.

— Я цілком переконана, що права.

— Але, бачте, є ще дещо. Вона хоче не тільки знати, але й довести, що її мати не винна.

— Бідна дитина!

— Ви так думаєте?

Мадемуазель Уільямс відповіла:

— Тепер я розумію, чому ви сказали, що було б краще їй ніколи не знати правди. І все ж, я вважаю, краще, коли вона її знатиме. Природно, що вона, сподівається встановити невинність матері. І якою гіркою не була б правда, — я думаю після того, що чула од вас про Карлу, вона досить мужня, аби зустріти правду не здригнувшись,

— Ви впевнені, що це буде саме така правда?

— Я вас не розумію.

— Ви не вбачаєте ніякого недоліку в теорії невинності пані Крейль?

— Не думаю, щоб ця можливість будь-коли сприймалася серйозно.

— І все ж вона вчепилася саме за теорію самогубства.

Мадемуазель Уільямс відповіла:

— Нещасна жінка повинна була щось говорити.

— Чи знаєте ви, що перед смертю пані Крейль залишила листа до своєї дочки, в якому урочисто клянеться в невинності?

Мадемуазель Уільямс пильно зиркнула на нього.

— Зайва турбота з її боку.

— Ви вважаєте?

— Так, безперечно. І ви сентиментальні, як і більшість чоловіків…

Пуаро перервав її роздратовано:

— Я не сентиментальний.

— Пане Пуаро, часом існує те, що я назвала б помилковою сентиментальністю. Навіщо людина пише подібну брехню в таку урочисту хвилину? Для того, щоб позбавити свою дитину страждання. Так вчинили б багато жінок. Але я не чекала цього від пані Крейль. Вона була смілива жінка і чесна людина. Ніскільки не схожа на неї — просити дівчину не осуджувати її.

Пуаро майже у відчаї сказав:

— Отже, ви навіть не припускаєте, що Керолайн Крейль писала правду?

— Ніскільки!

— І разом з тим ви заявляєте, що любили її.

— Я любила її. Я мала до неї велику любов і глибоку симпатію.

— Тоді…

Мадемуазель Уільямс з великим подивом глянула на нього.

— Ви не розумієте, пане Пуаро. Не має значення, що я говорю вам тепер, після стількох років. Але, бачте, випадково я знаю, що пані Крейль була винна!

— Яким чином?

— Це правда. Не знаю, чи добре я зробила, приховавши це тоді. Але факт: я це приховала. Ви маєте повірити мені, пане Пуаро: Керолайн Крейль була винна. Я знаю це з абсолютною точністю.

"ОДНЕ ПОРОСЯТКО ПЛАЧЕ: ХРЮ, ХРЮ…"

Апартаменти Анжели Уоррен виходили на Реджентс-парк. У відчинене вікно струмували солодкуваті пахощі. Можна було б подумати, що ти в селі, якби не безперервний і надоїдливий вуличний шум.

Пуаро стояв спиною до вікна, коли почув скрип дверей. Увійшла Анжела Уоррен. Він бачив її не вперше. Одного разу він скористався нагодою — конференція королівського географічного товариства — і пішов її послухати. Конференція була, на його думку, прекрасна, хоч дещо сухувата для широкої публіки. Мадемуазель Уоррен говорила чудово, без запинок, не повторюючись. Голос її був чіткий і не без мелодійності. Ніяких підробок під смаки публіки, яка чекає сенсацій і романтики, вона не робила. В її доповіді надто мало відхилень — чудовий виклад конкретних фактів, належним чином проілюстрованих прекрасними діапозитивами.

Пуаро вона сподобалась. "Ось, — сказав він собі тоді, — організований розум". Тепер, розглядаючи її зблизька, віддавав собі звіт у тому, що Анжела Уоррен могла бути дуже гарною жінкою. В неї правильні, хоч дещо суворі, риси обличчя, прекрасні чорні брови, розумні карі очі, ніжна, бліда шкіра, прямі плечі і дещо хлопчача хода. Можна з певністю сказати: ніщо в її зовнішності не викликало схожості з поросятком, яке плаче: хрю-хрю-хрю… Але на правій щоці був страшний шрам, праве око від цього злегка викривлялося, куточок його був відтягнутий донизу.