П'ятеро поросят - Сторінка 6

Видно, вона сподівалася виграти, але в останню мить на сцену вийшла смерть. Ї тоді бадьора, нестримна Ельза померла також, зоставивши замість себе мстиву, холодну, жорстоку жінку, яка всією душею ненавиділа ту, рука якої перекреслила всі її надії…

Він змінив тон.

— Так, так! Даруйте мені такий перехід в мелодраму. Молода і незворушна жінка з жорстокими і примітивними поглядами на життя. А взагалі персонаж нецікавий: біла троянда молодості, пристрасне, бліде створіння… Хоча коли в неї відняти й це, то що ж залишиться? Посередня дівчинка, яка шукає героя, щоб поставити його на незайнятий п'єдестал.

Пуаро сказав:

— Якби Еміас Крейль не був знаменитим художником…

Пан Джонатан поспішив підтвердити:

— Саме так, саме так. Ви прекрасно вловили суть. Дівчата, подібні Ельзі, обожнюють знаменитостей.

Еркюль Пуаро попрощався і в задумі пішов спати. Проблема особистості завжди його хвилювала. Для Едмундса Ельза була грайливою, не більше й не менше; для старого Джонатана — одвічною Джульєттою… А Керолайн Крейль? Усі бачили її по-різному. Депліч ставився до неї з презирством, тому що вона з самого початку відмовилася від боротьби. Для молодого Фогга Керолайн уособлювала романтизм. Едмундс бачив у ній лише "пані". Джонатан описав її як гаряче й нестримне створіння. А якою б уявив її він, Еркюль Пуаро?

"Од відповіді на це запитання, — подумав він, — залежить успіх розслідування. Досі ніхто із тих, з ким я мав бесіду, не сумнівався в тому, що ким би не була Керолайн Крейль, вона все ж убивця…"

ІНСПЕКТОР ПОЛІЦІЇ

Колишній інспектор поліції Хейль задумливо потягнув люльку й сказав:

— Що за дивна ідея, пане Пуаро?

— Справді, вона трохи незвичайна.

— Адже з тих пір минуло стільки часу…

Еркюль Пуаро передчував, що ця фраза буде йому набридати. Тому коротко відповів:

— Що, певна річ, ще більше ускладнює справу.

— Ворушити старе, — міркував інспектор. — Коли б хоч була якась мета…

— Мета є.

— Яка?

— Дехто намагається відшукати правду заради самої правди. Мені, наприклад, подобається правда. І потім не варто забувати молоду дівчину.

Хейль похитав головою.

— Так, я розумію її точку зору. Але пробачте, пане Пуаро, ви ж винахідлива людина. Чому б вам не вигадати для неї якусь легенду?

— Ви не знаєте цієї молодої дівчини.

— То що? Для людини з вашим досвідом…

Пуаро випрямився.

— Дуже можливо, мій друже, що я майстер у мистецтві брехні. Така, здається, ваша думка. Однак у мене інші погляди на те, що називається моральною поведінкою. У мене є свої принципи.

— Пробачте, пане Пуаро, я не хотів образити вас. Але це була б брехня заради благородної справи, коли можна так висловитись.

— Хто його знає. Ви так гадаєте?

Хейль спокійно пояснив:

— Величезне горе для дівчини — щасливої, невинної, на виданні — дізнатися, що її мати була вбивця. На вашому місці, я пішов би до неї і сказав, що, по суті, це було самогубство, що Депліч не вів слідства, оскільки це було зрозуміло. А що стосується вас, то ви ніскільки не сумніваєтесь в отруєнні Крейля.

— Але в мене тисячі сумнівів! Я нізащо не повірю, що Крейль отруївся! А ви особисто гадаєте, що існує якась можливість логічно довести цю версію?

Хейль заперечливо похитав головою.

— От бачите! Мені потрібна правда, а не брехня, правдоподібна вона чи ні.

Хейль повернув голову. Його квадратисте червонувате лице, здавалося, ще більше червоніє.

— Ви говорите про правду. Я хотів би, щоб ми знали істину у справі Крейль.

Пуаро випалив скоромовкою:

— Це ваше твердження має для мене величезне значення. Я вас знаю як добропорядну і здібну людину. Але скажіть мені: у вас ні на мить не закрадався сумнів щодо вини пані Крейль?

Інспектор відповів одразу ж:

— Ніякого сумніву, пане Пуаро. Обставини звинувачували її з самого початку, а факти підкріпили цю точку зору.

— Ви могли б мені викласти резюме доказів проти неї?

— Звичайно, можу. Одержавши вашого листа, я переглянув справу. — Він витягнув записник. — Я занотував тут найважливіші факти.

— Щиро вдячний. З нетерпінням слухаю.

Хейль відкашлявся, голос його набрав дещо офіціального тону.

— О другій сорок п'ять пополудні вісімнадцятого вересня інспектор Конуей був покликаний до телефону лікарем Ендрю Фоссетом, який сповістив, що пан Еміас Крейль із Олдербері раптово помер. І що, беручи до уваги обставини смерті і деякі твердження якогось пана Блейка, гостя того дому, від вважає, що цей випадок повинен зацікавити поліцію. Інспектор Конуей в супроводі комісара і поліційного хірурга виїхали негайно в Олдербері. Лікар Фоссет, який перебував там, провів їх до місця, де лежав труп Крейля точнісінько в такому положенні, у якому був знайдений. Пан Крейль по обіді того дня малював у невеличкому саду, що називався "сад-батарея" (він виходив до моря, і там стояла мініатюрна гармата, установлена на зубчастій стіні). Садочок був приблизно на віддалі чотирьох хвилин ходи від будинку. Пан Крейль не пішов обідати додому, тому що хотів добитися певних світлових ефектів на камені, а пізнє сонце не годилося для цього. Таким чином, він залишився в саду один, аби малювати, що, за свідченням домашніх, не було чимось особливим. Пан Крейль взагалі дуже мало приділяв уваги обіду. Інколи йому посилали сендвіч, а в більшості випадків він просив, щоб його не тривожили. Останніми, хто бачив його в живих, були мадемуазель Ельза Грієр (вона мешкала там же) і пан Мередіт Блейк (близький сусіда). Спочатку вони йшли вдвох, а потім приєдналися до інших. Після обіду за звичаєм пили на веранді каву. Пані Крейль сиділа разом з усіма, потім сказала, що піде в сад поглянути, що поробляє Еміас. Мадемуазель Сесілія Уільямс — гувернантка — піднялася супроводжувати її. Зона шукала пуловер своєї учениці, Анжели Уоррен, сестри пані Крейль, який дівчинка десь загубила. Вони йшли разом. Стежка вела через ліс аж до хвірточки "саду-батареї", нею можна було йти до самого берега моря. Мадемуазель Уільямс подалася далі, на пляж, а пані Крейль завернула до саду. Вона одразу ж чомусь закричала, і мадемуазель Уільямс швидко повернулась назад. Пан Крейль сидів, спершись спиною на лавку. Він був мертвий. За настійливою вимогою пані Крейль, мадемуазель Уільямс побігла до будинку, щоб телефоном викликати лікаря. По дорозі вона зустріла пана Мередіта Блейка і, передавши йому це доручення, повернулася до пані Крейль, аби допомогли їй. Лікар Фоссет прибув за чверть години. Він одразу ж визначив, що пан Крейль мертвий уже немалий час, що, ймовірно, він помер між першою і другою годинами дня. Не було нічого, що могло б підказати причину смерті. Ні сліду поранення, ні будь-яких інших ознак нещастя. Лікар Фоссет, який добре знав стан здоров'я пана Крейля, зокрема ж те, що він не страждав ніякою хворобою чи недостатністю, розцінив становище вкрай серйозним. І тоді Філіп Блейк зробив лікареві Фоссету деяке повідомлення.

Інспектор Хейль замовк, глибоко передихнув.

— Пізніше пан Блейк зробив таку ж заяву інспекторові Конуею. Так, мовляв, він одержав того ранку телефонне повідомлення від свого брата пана Мередіта Блейка, який мешкав у Хандкросс Менор, за півтори милі, і на дозвіллі займався хімією, точніше кажучи, виготовленням лікувальних препаратів із трав. Мередіт заявив, що, зайшовши того ранку до своєї лабораторії, він з подивом помітив, що одна з пляшок, у якій була цикута, майже спорожніла. Стурбований цим, він подзвонив по телефону своєму братові і запитав, що йому робити. Пан Філіп Блейк настійно попросив його негайно приїхати до Олдербері, щоб обміркувати Це питання, сам же пішов йому назустріч. До Олдербері вони прийшли удвох, Так і не знайшовши якогось рішення. Поклали повернутися до цього після обіду. Внаслідок пізніших обстежень інспектор Конуей встановив: за день до вбивства, післяобід, п'ятеро людей прийшли з Олдербері в Хандкросс Менор на чашку чаю. Пан і пані Крейль, мадемуазель Анжела Уоррен, мадемуазель Ельза Грієр і пан Блейк. За чаєм пан. Мередіт Блейк прочитав гостям цілу лекцію про своє захоплення хімією і запросив усіх оглянути його маленьку лабораторію. Під час огляду він розповідав про деякі специфічні медикаменти, в тому числі й про цикуту, пояснив її властивості, шкодуючи, що такий цінний препарат виключили з фармакопеї, хвалився своїм відкриттям — малі дози цикути, мовляв, надто ефективні при лікуванні коклюшу та астми. Мередіт розповів також про смертельні властивості цикути і навіть прочитав гостям кілька рядків з одного грецького автора, котрий описував її вплив на організм.

Інспектор Хейль набив люльку, а потім повів мову далі:

— Полковник Фрер доручив цю справу мені. Результат аналізу позбавляв будь-яких сумнівів. Цикута, здається, не залишає після смерті ніяких слідів. Однак лікарі вже знали, що слід шукати, і було виявлено значну кількість цієї рідини. Лікар визначив, що трунок був прийнятий за дві чи три години до смерті. На столі перед паном Крейлем була знайдена порожня пляшка з-під пива. Залишки в склянці і пляшці були взяті на аналіз. У пляшці цикути не було виявлено, але вона знайшлася в склянці. В результаті розслідування я довідався, що в кіоску "саду-батареї" постійно стояв ящик із пивом і склянки — на той випадок, якщо панові Крейлю під час роботи захочеться пити. Того ранку, однак, пані Крейль принесла пляшку пива з льоду. Коли вона прийшла, пан Крейль був зайнятий роботою, а мадемуазель Грієр йому позувала, сидячи на одному з виступів стіни. Пані Крейль відкоркувала пляшку, налила пива і подала склянку чоловікові, який стояв за мольбертом. Крейль випив воднодух. Це було, як я довідався, його звичкою. Потім він поморщився, поставив склянку на стіл і сказав: "Сьогодні, як мені здається, все має препоганий смак". Мадемуазель Грієр розсміялась і сказала: "Печінка". На це пан Крейль мовив: "В усякому разі, воно було холодне".

Пуаро запитав:

— О котрій годині це сталося?

— Приблизно об одинадцятій з чвертю. Пан Крейль все ще працював. За свідченням мадемуазель Грієр, пізніше він почав скаржитися, буцім у нього крижаніють руки і ноги, але це, певне, загострення ревматизму. Та Крейль був людиною, що терпіти не, могла навіть думати про якусь хворобу і, безперечно, не зважав на свій стан. На мій погляд, той факт, що він мало не сердито попросив усіх піти обідати й залишити його на самоті, для нього цілком характерний.

Пуаро підтвердив кивком голови.

— Отже, він залишився в саду один.