П'ятнадцятирічний капітан - Сторінка 36

Безнастанний, трохи приглушений стінами гуркіт грому свідчив про те, що гроза не стихає. Дік Сенд чув шалений шум зливи. А що важкі краплі порошили по воді, то треба було думати: рівнину затоплено.

Була —десь одинадцята година вечора. Діка Сенда потроху стало хилити на сон. Що ж, можна й перепочити. Він уже був налагодився вмоститися зручніше, аж тут йому спало на думку, що насипана долі глина, намокнувши, розбухне й затулить дірку внизу. Тоді в термітник не проникатиме свіже повітря, і десять чоловік ризикуватимуть задихнутися.

Юнак зліз на долівку, що повищала на цілий фут після того, як її засипали глиною.

Глина поки що була суха.

Крізь дірку в термітник вільно проникало повітря; добре чути було, як гуркотить грім, плюскотить дощ; видно було спалахи блискавок.

Здавалося, ніяка близька небезпека не загрожувала людям, що вселилися в покинуте термітами житло.

Дік Сенд вирішив кілька годин поспати. З обережності він ліг на глиняну долівку біля дірки, яка правила за вхід. Якби і трапилось щось несподіване, він перший дав би про це знати. До того ж, тут його розбудить світанок, і він негайно вирушить на розвідку.

Поклавши біля себе рушницю, Дік Сенд прихилився головою до стіни й міцно заснув.

Скільки спав Дік, важко було сказати, аж враз його розбудило відчуття чогось холодного. Він підхопився на ноги й, жахнувшись, побачив, що термітник заливав вода. За кілька секунд вона піднялася до нижніх ярусів, де спали Том і Геркулес.

Дік Сенд розбудив їх і сказав про нову небезпеку.

Засвітили ліхтар, і всередині термітника стало ясно.

Піднявшись футів на п'ять, вода перестала прибувати.

— Що таке, Діку?— спитала місіс Уелдон.

— Та нічого особливого,— відповів юнак. Вода залила долівку. Очевидно, від зливи сусідня річка вийшла з берегів і розлилася по рівнині. [197]— То це добре! — вигукнув Геркулес.— Значить, десь неподалік таки в річка.

— Атож,— відповів Дік Сенд.— Саме нею ми й спустимось до узбережжя. Не турбуйтеся, місіс Уелдон: вода більше не піднімається і вгорі нікого не заллє.

Місіс Уелдон нічого не відповіла. Що ж до кузена Бенедікта, то він спав, як справжній терміт.

Тим часом негри, схилившись над водою, в якій відбивалося світло ліхтаря, чекали вказівок Діка Сен-да. Помірявши глибину, він загадав перекласти зброю й рештки харчів на горішній ярус, де їх не дістала б вода.

— То вода натекла через отвір? — спитав Том.

— Так,— відповів Дік Сенд.— Тепер вона не пропускав свіжого повітря.

— Може, проб'ємо стіну вище води?— запропонував старий негр.

— Хтозна, чи це треба, Томе: якщо тут води на п'ять футів, то невідомо, чи зовні вона не стоїть вище. Там вона може сягати шести — семи футів або й більше.

— То ви думаєте, містере Дік?..

— Я думаю, Томе, що вода, піднявшись до певного рівня всередині термітника, стиснула повітря в ньому, і це стиснене повітря не дає їй піднятися вище. Але якщо ми проб'ємо стіну, повітря вихопиться назовні, його тиск усередині зменшиться і вода підніметься до того самого рівня, що й ззовні. Якщо ж зовнішній рівень буде вищим від дірки, яку ми проб'ємо, то вода підніматиметься доти, доки її знов спинить стиснене повітря. Треба пробити дірку вище зовнішнього рівня, а як це вгадати? Ми в цьому термітнику — мовби робітники в водолазному дзвоні.

— Що ж робити? — спитав Том.

— Насамперед добре все обміркувати, а потім уже діяти. Необачність може коштувати нам життя.

Це зауваження було цілком слушне. Дік Сенд мав підстави порівняти затоплений водою конус термітника з водолазним дзвоном. Правда, повітря у водолазний дзвін безперестанку напомповують за допомогою спеціальних помп. Водолази вільно дихають і відчувають невигоду тільки від тривалого перебування у стисненому повітрі. А в термітнику вода залила третину приміщення; свіже повітря проникло б лише тоді, коли пробили б нову дірку в стіні. [198]Чи можна пробити таку дірку, не наразившись на небезпеку, і чи це не ускладнить становища?

Поки що вода в термітнику трималася на сталому рівні. Рівень цей міг змінитися тільки з двох причин: або вони проб'ють дірку нижче рівня води ззовні, або цей рівень далі підніматиметься.

Але і в тому, і в тому випадку насичене вуглекислим газом повітря термітника стиснеться ще дужче.

А що, як повінь зірве з місця й перекине термітник? Це буде дуже небезпечно для тих, хто сидить у ньому... Ні, такого не станеться; термітник дуже міцно прикріплений до своєї основи, так само, як хатини бобрів. Найбільше треба боятися того, що гроза триватиме довго і повінь збільшиться. Якщо рівень води на рівнині досягне тридцяти футів, тобто підніметься над вершиною термітника на вісімнадцять футів, то тиск у ньому збільшиться на одну атмосферу.

Добре поміркувавши, Дік Сенд дійшов висновку, що повінь збільшиться. Адже рівень води залежав не тільки від небесного водоспаду. Напевне, якась із річок, що течуть неподалік, вийшла з берегів і розлилася по цій глибокій улоговині. Може статися, що термітник затопить зовсім, і вони з нього не виберуться, навіть якщо проб'ють дірку вгорі.

Вкрай стурбований Дік Сенд питав себе подумки, що робити: чекати далі чи діяти. Але як діяти?

Була вже, мабуть, третя година ранку. Мандрівники, мовчазні й непорушні, прислухалися до глухого відгомону грози. Безнастанне плюскотіння й гуркіт свідчили про те, що боротьба стихій тривав.

Тут старий Том помітив, що рівень води потроху вищає, і сказав про це Дікові Сенду.

— Так, бачу,— кивнув головою Дік.— Вода прибував, дедалі дужче стискуючи повітря в термітнику.

— Добре, що вода піднімається дуже повільно.

— Звичайно. Та чи ж її рівень десь спиниться?

— Містере-Дік,— озвався Бет,— я спробую вибратися з термітника. Пірну й випливу через дірку...

— Краще я спробую це зробити,— відповів Дік.

— Ні, ні, містере Дік! — заперечив старий Том.— Дозвольте це зробити моєму синові. Можете покластися на нього. Якщо він не повернеться, то з вами залишитесь ви.— І пошепки докинув: —Не забувайте — ви потрібні місіс Уелдон і малому Джекові! [199]— Гаразд,— сказав Дік Сенд.— Щасти вам, Бете. Якщо термітник затоплено, не повертайтеся. Ми спробуємо вийти з нього тим шляхом, що й ви. Але візьміть із собою сокиру: якщо вершина термітника височить над водою — ви нам постукаєте. Почувши ваш сигнал, ми почнемо ламати верх ізсередини. Ви зрозуміли?

— Так, містере Дік,— відповів Бет.

— Ну йди, синку,— мовив старий Том, стиснувши Бетову руку.

Набравши повні легені повітря, Бет пірнув. Глибина води в термітнику досягала п'яти футів. Перед Бе-том стояло нелегке завдання: знайти вхідний отвір, випливти крізь нього і спливти зовні на поверхню води. І все це треба було зробити за кілька секунд.

Минуло десь із півхвилини. Дік Сенд уже був подумав, що Бет вибрався з термітника; аж тут із води виткнулась Бетова голова.

— Що? — спитав Дік Сенд.

— Дірку завалило! — відповів Бет, відсапуючись.

— Завалило?! — вигукнув Том.

— Так. Певно, вода розмила глину. Я обмацав рукою геть усю стіну внизу... Дірки немає...

Дік Сенд похитав головою. Він і його супутники тепер герметично зачинені в термітнику. До того ж, можливо, термітник до самого верху затоплено водою.

— Якщо тієї дірки немає,— мовив Геркулес,— проб'ємо нову.

— Не кваптеся! — вигукнув Дік Сенд, затримуючи Геркулеса, який схопив сокиру і вже хотів був пірнути.

Поміркувавши якийсь час, юнак сказав:

— Ми будемо діяти інакше. Найголовніше — дізнатися, чи весь термітник під водою, чи ні. Пробивши невеличкий отвір угорі, ми побачимо. Але якщо термітник затоплено, вода рине в нього, і ми загинемо. Треба бути дуже обережними.

— Але й не гаяти часу,— докинув Том. Справді, рівень води поволі вищав. Вона вже сягала

шести футів. Крім місіс Уелдон, малого Джека, кузена Бенедікта і Нен, що лежали на горішніх ярусах, усі вже стояли по пояс у воді.

Треба було чимшвидше діяти так, як сказав Дік Сенд. Він вирішив спершу пробити дірочку в глиняній стіні на фут вище від рівня води в термітнику, тобто на сім футів від долівки. Якщо в цю дірочку проникне свіже повітря, то верх термітника виступає над водою. [200]Якщо ж дірочку буде пробито нижче рівня води ззовні, то вода в термітнику підніметься вище дірочки, витіснивши повітря. В такому разі, швидко заткнувши дірочку, доведеться пробивати ще одну, на фут вище, і так далі. А якщо і в дірочку, пробиту вгорі термітника, рине вода, це означатиме: вона стоїть .в улоговині вище п'ятнадцяти футів, отже, затоплена вся колонія термітів. У такому разі Дікові і його мандрівникам, ув'язненим у термітнику, навряд чи вдасться врятуватися від найжахливішої смерті — через повільне задушення!

Дік Сенд знав це, але залишався спокійним. Він заздалегідь зважив усі можливі наслідки того, що задумав. Та й, зрештою, чекати далі вже нікуди. В термітнику ставало чимдалі важче дихати, бо повітря було перенасичене вуглекислим газом.

Дік Сенд вирішив просвердлити стіну термітника шомполом з гвинтовою нарізкою на кінці. Коли його швидко крутити, то він легко вгризатиметься в глину. Дірочка буде на якісь два-три міліметри більша за діаметр шомпола, але й через неї в термітник проникне повітря.

Геркулес присвічував Дікові Сенду ліхтарем. Вони мали-ще кілька свічок, тож не боялися, що опиняться в пітьмі.

За хвилину шомпол просвердлив стіну. Відразу долинув глухий шум, схожий на звук, з яким повітряні бульбашки пробиваються крізь рідину. Повітря виривалося з термітника назовні, а рівень води в ньому став підніматися. Нарешті вода спинилася, закривши дірочку. Отже, її зробленЬ надто низько.

— Візьмімо вище! — мовив Дік Сенд, мерщій замазуючи дірочку глиною.

Вода в термітнику вже не прибувала, але повітряний простір за цей час зменшився на добрих вісім дюймів. Дихати ставало чимдалі важче, бо кисню в повітрі меншало й меншало. Про це свідчив і ліхтар: полум'я в ньому почервоніло, а тоді почало поволі тьмяніти.

Дік Сенд негайно заходився свердлити отвір — на фут вище від першого. Якщо й ця спроба буде невдалою, вода в термітнику підніметься ще вище... Але треба ризикнути — іншої ради немає!

Коли Дік Сенд орудував шомполом, згори враз почувся крик кузена Бенедікта: [201]— Он воно що! Тепер усе зрозуміло!

Геркулес навів ліхтар на кузена Бенедікта. Облич* чя ентомолога сяяло.

— Ось чому ці розумні комахи покинули свою оселю! — провадив він.— Вони передчували повінь! Інстинкт в інстинкт, друзі мої! Терміти куди хитріші за нас! Куди хитріші!

Висловивши свою думку щодо останніх подій, кузен Бенедікт замовк.

Цієї миті Дік Сенд, просвердливши стіну, витяг шомпол.