Паперові міста - Сторінка 9

Коли ми поминули три вулиці, вона тицьнула пальцем ліворуч і сказала:

— Тут.

— Ти впевнена? — запитав я.

— Відсотків на дев'яносто сім і дві десятих. Ну, тобто я майже не сумніваюся, що це його кімната, — сказала вона, показуючи пальцем. — У нього одного разу була така бурхлива вечірка, що приїхали копи, і я втекла крізь вікно. Мені здається, це воно.

— Схоже, ризик нарватися на неприємності дуже великий.

— Але якщо вікно відчинене, то це не злом. Тільки проникнення. Ми ж ото щойно в "СанТраст" проникли, все ж нормально було, згоден?

Я розсміявся:

— Ти ніби на бешкетника мене перетворити намагаєшся.

— Такий задум. Так, що знадобиться? Бери крем для депіляції, фарбу, вазелін.

— О'кей, — я підхопив усе це.

— Так, К., ти головне поводься спокійно. Добре, що Чак спить, наче ведмідь узимку. Ми з ним якось разом на англійську ходили, і він не прокинувся навіть тоді, коли пані Джонстон ляснула його книжкою "Джейн Ейр". Отже, так: ми підкрадаємося до вікна, відчиняємо його, роззуваємося, тихенько залазимо, я роблю свою чорну справу, потім ми з тобою розбігаємося і мастимо вазеліном всі дверні ручки, тож навіть якщо хтось і прокинеться, з дому їм вибратися буде вкрай проблематично. Завдяки цьому нас не зможуть зловити. А потім ми ще трохи познущаємося з Чака, трохи пофарбуємо його будинок і вшиваємося. І все мовчки.

Я знову поклав пальці на яремну вену, але цього разу я всміхався.

Коли ми йшли геть від машини, Марго взяла мене за руку, переплела свої пальці з моїми і стиснула. Я теж стиснув її долоню і подивився на Марго. Вона урочисто кивнула, я кивнув у відповідь, і вона відпустила мою руку. Ми швидко підібралися до вікна. Я обережно спробував підняти дерев'яну раму. Вона тихесенько рипнула, але вікно відчинилося легко. Я зазирнув у кімнату. Там було темно, але тіло на ліжку я розгледів.

Для Марго вікно було трохи зависоко, тож я зчепив руки, вона стала на них ногою в шкарпетці, і я допоміг залізти. Вона промкнулася в дім так тихо — ніндзя позаздрив би. Я підстрибнув, зачепився за край вікна, аж над підвіконням опинилися голова і плечі, а потім, здійснюючи якісь безглузді рухи, спробував гусінню заповзти в будинок. Усе було б добре, але я розплющив яйця об підвіконня й мимоволі застогнав, і це виявилося величезною помилкою.

Коло ліжка спалахнув нічник. І тоді я побачив, що в ліжку не Чак Парсон, а якийсь дідуган. Він мовчки і перелякано дивився на нас.

— Гм, — зронила Марго.

Я подумав, що можу плигнути назад і побігти до авта, але заради неї залишився: верхня частина мого тіла застигла в кімнаті, звисаючи паралельно до підлоги.

— Гм, здається, ми не туди ми потрапили…. — Марго обернулась і глянула на мене.

Тільки тут я зрозумів, що через мене вона не може вилізти. Тож я відштовхнувся, плигнув додолу, схопив взуття і дременув навтьоки.

Ми поїхали в протилежну частину Коледж-парку, щоб переглянути стратегію.

— Гадаю, тут ми обоє винні,— сказала Марго.

— Гм, це ти не на той будинок показала, — відказав я.

— Так, але це ти гамір здійняв.

З хвилину ми мовчали, нарізаючи кола, а потім я нарешті мовив:

— Може, в інтернеті його адресу вдасться знайти? У Радара є пароль від шкільної мережі.

— Геніально, — похвалила Марго.

Я подзвонив Радарові, але у нього відразу ж увімкнувся автовідповідач. Я подумав, чи не подзвонити на хатній телефон, але наші батьки дружили, тож ця ідея не годилася. Потім я додумався подзвонити Бену. Це не Радар, звісно, але Бен знає всі його паролі. Я набрав. Теж автовідповідач, але після декількох гудків. Я набрав ще раз. Знову автовідповідач. Я набрав ще раз. Автовідповідач.

Марго сказала:

— Він не збирається відповідати.

А я, пробуючи знову, заперечив:

— Ні, він відповість.

І після ще трьох-чотирьох спроб Бен таки зняв слухавку.

— Заради твого ж блага, сподіваюся, ти хочеш мені повідомити, що у тебе вдома одинадцять гарнюніх голих киць, що потребують особливої уваги, якою може обдарувати їх тільки Великий Татко Бен?

— Мені потрібно, щоб ти зайшов у шкільну мережу під паролем Радара і знайшов одну адресу. Чака Парсона.

— Ні.

— Прошу тебе.

— Ні.

— Бене, зроби це, і ти не пошкодуєш. Чесно.

— Гаразд, гаразд, я знайшов. Я шукав, поки казав тобі "ні". Я не можу, але допоможу. Амгерст-стріт, чотириста двадцять два. Слухай, а на біса тобі адреса Чака Парсона о п'ятій ранку?

— Спи, Бене.

— Вважатиму, що все це мені наснилося, — відказав Бен і відключився.

Амгерст-стріт була всього за кілька кварталів звідси. Ми зупинилися перед будинком чотириста вісімнадцять, зібрали все необхідне і побігли через моріжок; на траві вже лежала роса, що холодила ноги.

Вікно Чака, на щастя, виявилося нижче, ніж у того дідугана. Я тихенько заліз, а потім допоміг Марго. Чак Парсон спав горічерева. Марго навшпиньках підійшла до нього, я стояв за нею, моє серце несамовито калатало в грудях. Якщо він прокинеться, то вб'є нас обох. Вона дістала тюбик, вичавила на руку краплю чогось на кшталт крему для гоління й обережно розмазала по правій брові Чака. Він і оком не кліпнув.

Потім вона відкрила банку з вазеліном — покришка, здавалося, гучно чвакнула, але Чак знову ніяк не відреагував. Марго зачерпнула вазеліну, поклала мені на долоню й ми розбіглися. Я пішов спершу до вхідних дверей і намастив ручку, потім — до спальні, двері до неї були відчинені. Я намастив вазеліном внутрішню ручку і тихенько зачинив двері — вони ледве рипнули.

Нарешті я повернувся до кімнати Чака — Марго вже чекала мене там, ми зачинили там двері та щедро намастили ручку. Залишки ми розмазали по вікну, в надії, що так його буде складніше відкрити після того, як ми виберемося і закриємо його ззовні.

Марго подивилася на годинника й показала мені два пальці. Ми стали чекати. Всі ці дві хвилини ми дивилися одне на одного, і я вмивався блакиттю її очей. У темряві й тиші мені було спокійно, до того ж я не міг сказати нічого такого, що могло б усе зіпсувати, а Марго дивилася на мене так, ніби в мені теж було щось вартісне.

Нарешті вона кивнула, і я підійшов до Чака. Обернувши руку власної майкою, як вона мені звеліла, я, намагаючись діяти якомога акуратніше, нахилився і, притиснувши палець до його чола, швидко витер крем. А разом з ним прибрав і всі до єдиної волосини з правої брови Чака Парсона. І коли я стояв над ним і ото те робив, Чак раптом розплющив очі. Марго блискавично вхопила ковдру і накинула на Чака, а коли я звів погляд, маленька ніндзя вже вилізла з вікна. Я поквапився за нею, а Чак знай верещав: "МАМО! ТАТУ! ГРАБУЮТЬ! ГРАБУЮТЬ!"

Мені так і кортіло відповісти: "Ми нічого не вкрали, хіба що твою праву брову", — але я тримав рот на замку, вибираючись із вікна ногами вперед. І мало не впав на Марго, яка малювала своє "М" на вініловому сайдингу Чакового будинку. Потім ми похапали своє взуття і побігли до мінівена. Озирнувшись, я побачив, що в будинку спалахнуло світло, але ніхто ще не вийшов: то був доказ ефективності вазеліну на дверних ручках. Коли пан (або пані, я не розгледів) Парсон розсунув штори у вітальні й визирнув у вікно, ми вже їхали задки до Принстон-стріт і траси.

— Так! — заволав я. — Боже, це було геніально!

— Ти це бачив? Його мармизу без брови? Наче він у всьому сумнівається. Типу: "Невже? Кажеш, у мене всього одна брова? Може бути". І так круто, що цьому виродку тепер доведеться вибирати: або зголити ліву, або намалювати праву? Я тащуся. А як він матусю гукав, плаксій нікчемний!

— Стривай, а ти за що його ненавидиш?

— Я не казала, що ненавиджу його. Я просто сказала, що він плаксій нікчемний.

— Але ж ти з ним начебто завжди дружила! — здивувався я. Принаймні я думав, що вони дружили.

— О так, у мене завжди була купа начебто друзів, — відказала Марго. Вона схилилася і поклала голову на моє кістляве плече, і її коси розсипалися по моїй шиї.— Я втомилася, — сказала вона.

— Кофеїн, — відказав я.

Вона обернулася назад і взяла дві бляшанки "Mountain Dew" — я вицмулив свою за два ковтки.

— Отже, тепер у "Морський світ", — звеліла Марго. — Пункт одинадцятий.

— Що? Типу "Звільніть Віллі"[11]?

— Ні. Просто їдьмо в "Морський світ". Це єдиний парк розваг, куди я ще не проникала.

— То ми туди й не проникатимемо, — сказав я, заїжджаючи на порожню стоянку біля меблевої крамниці й заглушуючи мотор.

— Часу обмаль, — сказала Марго і простягнула руку до замка запалювання.

Я її відштовхнув.

— У "Морський світ" ми не проникатимемо, — повторив я.

— Знову ти зі своїм проникненням.

Марго помовчала, відкриваючи ще одну бляшанку "Mountain Dew". Відбиваючись від жерсті, світло падало Марго на обличчя. На її губах промайнула посмішка, і Марго сказала:

— Злому не буде. Не думай про це, як про злом з проникненням. Вважай, що ми просто безкоштовно відвідаємо "Морський світ" посеред ночі.

8

— Так, по-перше, нас зловлять, — сказав я. Так і не завівши мотору, я почав викладати причини, з яких так і не повертаю ключа запалювання, а сам думав про те, чи бачить Марго в темряві моє обличчя.

— Зловлять, звісно ж. І що з того?

— Це незаконно.

— К., ну, за великим рахунком, які через це у тебе можуть виникнути неприємності? Господи, після всього, що я для тебе сьогодні зробила, ти не можеш мені одною доброю справою відплатити? Не можеш стулити рота, заспокоїтися і припинити труситися від кожної пригоди? — І тихенько додала: — Господи! Та відрости ж ти собі яйця.

І тут я розлютився. Я вивільнився з паска безпеки й зіперся на панель — щоб дивитися Марго в обличчя.

— Після всього, що ти зробила для мене! — я просто-таки кричав. Вона хотіла від мене впевненості? Ось на тобі впевненість. — Може, це ти дзвонила батькові моєї подружки, що кохається з моїм хлопцем, щоб ніхто не здогадався, що це я? Це ти мою дупу по місту всю ніч катала, і не тому що ох-як-я-тебе-ціную, а тому що мені просто потрібен був шофер, а ти якраз мешкаєш поруч? Оце таке ти для мене всю ніч робила?

Марго не дивилася на мене. Вона дивилася вперед, на стіну меблевої крамниці.

— Думаєш, ти був мені потрібний? Невже ти не розумієш, що я могла дати Мирні Мустелі димедролу і викрасти сейф з-під ліжка, поки вона спатиме без задніх ніг? Чи прокрастися в твою спальню і взяти ключа? Дурнику, я могла б усе зробити без тебе. Але я тебе обрала.