Пастка - Сторінка 5

Вони, бачте, забули дещо в готелі й вирішили вернутися. Під'їжджаючи сюди, вони помітили вогні Блаун-тового авто і спробували* зупинитися, але щось сталося з керуванням. Хотіли звернути вбік, але не могли і мало не розбили свою машину. Є пошкодження? Вони охоче за все заплатять. Блаунт запевнив, що пошкоджень нема; він і Грегорі приймали вибачення з очевидною щирістю, але від допомоги категорично відмовлялись. Коли "веселі гонщики" поїхали, Блаунт і Грегорі, під охороною незнайомих, добрались до готелю, який уже огорнула темрява і тиша.

Дивна річ,) не раз казав сам собі Грегорі, велике місто і все обплутане сіткою отаких злочинних інтриг... його намагались спокійнісінько вбити, і хто ж — молода дівчина й молоді хлопці, яким ледве перейшло за двадцять, і неможливо викрити їх. Сам він цілковито

переконаний, що на його життя вже двічі готувався замах і були спроби вчинити його, і проте йому несила що-небудь довести, ні до чого не причепишся, він навіть не насмілився кинути їм обвинувачення! А Імоджін, ця весела і вродлива дівчина, вдає, що закохана в нього... він майже вірить їй... і разом з тим переконаний, що вона так чи інакше причетна до змови. Чи не божеволіє він часом? ;

Він був за те, щоб виїхати звідси негайно, бо почував, що має справу з бандою вбивць, які хочуть знищити його під виглядом нещасного випадку, якщо не вдасться зганьбити його за допомогою хитрощів та інтриг; але Блаунт дотримувався іншої думки. Він вважав, що час для від'їзду непідхожий. Кінець кінцем усі переваги поки що на їхньому боці. До того ж, Блаунт був переконаний, що ця дівчина — занадто слабка зброя в руках її спільників, вона не належить до числа досвідчених змовників. Він сказав, що прийшов до цього висновку на підставі деяких відомостей про неї, які поки що пощастило дістати. Один час вона була особистим секретарем добре відомого банкіра, який був зв'язаний з Тілні спільними інтересами в Пеньянку; справа закінчилась тим, що банкіра притягли до суду, але він встиг зникнути. Не виключено, що збереглися якісь папери, які вона підписала, як довірений секретар чи казначей, і через те й стала жертвою Тілні чи кого-небудь з його політичних друзів. Блаунт тепер ладен був при потребі допомогти Грегорі дістати грошей для .його розслідувань. Треба захистити місто від таких людей, як Тілні; при цьому Блаунт вважав, що Імоджін м'яка й податлива і Грегорі міг би перетягти її на свій бік.

— Не відступай, — наполягав він, — іди до кінця. Справа досить серйозна, я розумію, але не забувай, де б ти не був, твоє становище не покращає, а тут принаймні ми знаємо, з ким маємо справу. Тепер вони вже зрозуміли, що ми беремо над ними верх. Повинні зрозуміти. Вони нервуються, от і все, а час минає. Можна було б викликати сюди твою дружину, але це не допоможе. Крім того, якщо ти зумієш скористатися з обставин, ти можеш перетягти цю дівчину на свій бік. Хоч би там що вона робила, мені здається, ти їй подобаєшся. — Грегорі фиркнув. — Чи при бажанні можеш сподобатися, а тоді в тебе буде можливість через неї вивідати весь їх замисел. Хіба ти не помічаєш, як вона весь час поглядає на тебе! І не забувай, що кожен день наближає тебе до виборів, а тим часом ти тримаєш справу в своїх руках, не даючи їм довести її до згубного кінця. Якщо найближчим часом їм не пощастить нічого добитися, то не встигне Тілні. винайти що-небудь новеньке, як на нього зваляться вибори, а тоді вже буде пізно. Розумієш?

Грегорі погодився трохи зачекати з рішенням, але він почував, що нерви його дещо розладналися. Він ставав дразливим і сердитим і чим більше думав про це, тим гірше себе почував. Спробуйте-но бути люб'язним з .людьми, убивцями в душі, які намагаються вас зни-щитиі

Але коли наступного ранку за сніданком він побачив Імоджін, — гарненьку, привітну, з виразом тієї внутрішньої уваги, що останнім часом усе частіш світилася в її погляді, — його мимохіть потягло до неї, хоч він робив усе можливе, щоб не виявити цього.

— Чому ж ви вчора ввечері не прийшли до нас грати в карти? — спитала вона. — Ми чекали, чекали вас.

— Хіба ви не чули про недавній "нещасний випадок"? — .спитав він, роблячи наголос на останніх словах і дивлячись глузливо і з викликом.

— Ні. Що за нещасний випадок?

Здавалось, вона нічого не знала про те, що сталося.

— Звичайно, ви не знаєте, що після того як ви вчора поїхали, Каслменова машина мало не розчавила нас.

— Не може бути! — вигукнула вона зі щирим подивом. — Де?

— В лісі за Бєллпойнтом, як тільки ви залишили нас. ^Вам обом просто пощастило, ви поїхали якраз вчасно.—

Він усміхнувся і розповів стисло всю історію, зробивши кілька іронічних зауважень щодо керування, яке було несправним.

Розповідаючи, він пильно стежив за нею, а вона дивилась на нього з виразом чи то болю, чи то страху. Ні, її погляд не виявляв інтересу і співчуття до замислів її друзів чи хазяїв, якщо вони справді були її хазяями. її подив був таким щирим, зворушливим, переконливим, що обеззброїв його. Він не міг примусити себе повірити, що вона причетна й до цього. Як казав Блаунт, вона най-скоріше була саме знаряддям у чужих руках. Мабуть, вона сама була безпорадна або не знала, до яких меж можуть дійти її підступні друзі. Очі її дивилися тривожно, сумно. Вона здавалася, як ніколи раніш, кволою, розгубленою, і це, не збільшивши його пошани до неї, пом'якшило його ворожість. Він відчув, що тепер_міг би навіть захопитися нею. Разом з тим-він подумав: її можна привабити настільки, що вона буде йому допомагати. Він має на неї вплив, а це вже дещо важить. Він змалював подію детально, з усією жвавістю, на яку був здатний, даючи їй відчути, що він і Блаунт були на волосинку від смерті. їй, як видно, стало погано, і вона незабаром вийшла з-за столу. Грегорі подбав про те, щоб було цілком ясно, що незнайомі, які зустріли їх у лісі, знають усі подробиці пригоди і запропонували свої послуги як свідки в разі, якщо це буде потрібно.

— Але ми не збираємось нічого починати, — весело сказав він, — принаймні зараз.

Саме при цих словах вона дуже-зблідла, змінилась на виду і вийшла з кімнати.

Чи то завдяки цій розмові, чи самій події, чи обставинам, з нею пов'язаним, про які Грегорі нічого не. було відомо, тільки діяльність його супротивників ніби ущухла. "Блакитний гончак" більше не вдирався в їхнє життя.

Місіс Скелтон викликали на кілька днів до міста в справах, а вслід за нею і містера Даймондберга, того самого, "що по галантерейній лінії", як називав його Блаунт. За ввесь час свого перебування в готелі містер Даймондберг ні разу в присутності інших не підійшов до них. Місіс Скелтон невдовзі повернулася, як завжди, весела й життєрадісна, а тим часом Імоджін постаралася здружитися з Грегорі, і це обіцяло деякі зміни. Вона поводилася значно вільніше, безпосередніше і привітніше, ніж раніш. Вона проводила з ним більше часу, усміхалася, жартувала і все ж, як здавалося йому, була чимсь заклопотана. Внаслідок розмови, що відбулася другого ранку після пригоди, Грегорі почував себе тепер більш невимушено, більше довіряв Імоджін і сподівався, що, можливо, в недалекому майбутньому зможе поговорити з нею відверто й заручитись її підтримкою.

Наступного дня по від'їзді місіс Скелтон Грегорі й Імоджін провели рЪзом дві години підряд, і це дало їм змогу краще зрозуміти одне одного. Почалось це після

другого сніданку, коли Грегорі затримався, щоб проглянути деякі звіти. Вона підійшла і стала біля нього.

— Що ви робите? — спитала вона.

— Звіряю деякі дані, — загадково відповів він,'з усмішкою глянувши на неї. — Сідайте.

Вони розговорилися, спочатку про місцевий тенісний матч, а потім торкнулися роботи Грегорі, про яку він розповів коротко, зауваживши, що Імоджін, як видно, все це знає, в усякому разі, повинна знати.

— Чому про все, що стосується вас, ви говорите зі мною в такому тоні? — спитала вона його по короткій паузі. — Ви говорите так дивно, наче про ваші справи я знаю щось таке, чого мені не слід знати.

— А хіба це не так? — спитав він, похмуро дивлячись на неї.

— От і знову! Що ви хочете цим сказати?

— Ви справді потребуєте моїх пояснень? — почав він різко і глузливо. — Наче ви самі не знаєте! Можна подумати, що ви навіть і не чули, наприклад, про Юніон-банк? Або про містера Суейна, його президента? Чи про містера Тілні, чи про містера Мірсе, касира?

При згадці цих імен, так само як і при згадці пригоди з автомобілем, в її очах щось мигнуло, як в об'єктиві фотоапарата в ту мить, коли клацає затвор, тільки цього разу вона не виявила ніяких ознак розгубленості чи хоча б збентеження. Вона здавалася зовсім спокійною і врівноваженою, лише на щоках з'явився ледве помітний рум'янець. Вона трошки розкрила pot і зобразила подобу усмішки.

— Юніон-банк? Містер Суейн? Містер Тілні? Про що ви говорите? — вперто сказала вона. — Хто такий містер Суейн і що це за Юніон-банк?

— Слухайте, міс Керл, — сказав він повчально й сердито, — якщо ви хочете, щоб я надалі зберіг до вас трохи пошани, перестаньте брехати. Ви дуже добре знаєте, що я маю на увазі. Ви прекрасно знаєте, хто такий містер Суейн і чому він виїхав з Істріджа. Ви також знаєте містера Даймондберга, хоч ви й казали протилежне — і якраз після того, як гуляли з ним по дюнах три тижні тому, я бачив вас. Ви, мабуть, уже забули про це?

При цих словах вона ледь помітно здригнулася. Уся її байдужість зникла,, очі витріщились, а щоки і шия в неї густо почервоніли, На мить якась жорстокість з'явй-лася в її обличчі, але відразу змінилася виразом безсилля і збентеження. Здавалось, вона була дуже розгублена і майже ладна визнати свою провину.

— Ах, містер Грегорі, — кволо заговорила вона благальним голосом, — ну що ви говорите! Повірте, я не маю ані найменшого уявлення про те, що ви хочете сказати, і прошу вас, не розмовляйте зі мною в такому грубому тоні. На мою думку, ви самі не знаєте, що говорите, і, в усякому разі, нічого не знаєте про мене. Очевидно, ви мене сплутали з кимсь і *з чимсь, чого я зовсім не знаю. — Вона зробила порух, наче зібралася йти.

— Одну хвилинку, — різко промовив він, — не кваптеся йти і вислухайте мене. Ви знаєте, хто я такий і що саме я роблю. На свій страх і риск я організував агентство і веду розслідування, щоб припинити панування в нашому місті політичної шайки, і в мене є сила доказів, які цієї осені можуть завдати містерові Тілні, мерові та ще декому багато неприємностей; води знають про це, і цим пояснюється ваша присутність тут.