Переможець неможливого - Сторінка 6

Капосне дівчисько, хоч не показуйся через неї на вулиці...

Як відомо, домашнє завдання Гусєва про стереометрію винної бочки схвалив Таратар. Шкода тільки, що антигравітаційний килимок зник у портфелі Таратара... Блискуче задумане випробування провалилося. Тут, удома, Макар цілий вечір піднімався з килимком під стелю і, роз'єднавши пластини, стрибав на диван. А в класі, в урочистий момент, раптом заплутався в контактах. Спину ломить так, що й не зігнешся...

Майка Свєтлова розізлилася: "Без килимка не з'являйся на очі!" І Сироїжкін дивиться вовком, бурчить: "Такий винахід загубив. Та на а-килимку й на Місяць полетіти можна..." Знаємо, про який ти Місяць говориш, залицяльнику нещасний, за Майку переживаєш...

От Електроник — справжній друг. Хоч би що трапилося, наука для нього насамперед. Вислухавши ідею Макара, дві години скнів з ним над розрахунками. Саме бочка й була найголовнішим винаходом Гусєва.

...Макар, ніби давньогрецький філософ Діоген, забрався в бочку. Діогенові, звичайно, не доводилося лежати на цвяшках, але ж він, за переказами, жив у звичайній бочці. І Кеплерові з його розрахунками стереометрії бочки не прийшла в голову ідея Гусєва. А Макар, виконавши розрахунки Кеплера, узаконивши у своїй кімнаті бочку, перетворює її на "камеру надсили".

Що таке камера надсили? На вигляд бочка як бочка, а всередині — проводка за точною схемою. Забиваються в дошки цвяшки, й виток за витком обплітається бочка всередині електропроводом. Далі вмикається штепсельна вилка в мережу, й людина залазить у камеру, яка посилює біоструми приблизно в сто разів.

І вилазить надсилачем!

Тепер для Макара підняти однією рукою важенну штангу — абищиця. Забити десять голів у ворота — будь ласка. Побити світовий рекорд у стометрівці — то не проблема. Треба тільки бути дуже обережним, особливо в кімнаті: одним порухом пальця можна, наприклад, зламати стіл...

З бочки Макарові видно тонкі ноги в голубих колготках.

— Знову шпигуєш? — грізно питає Макар.

— Я не шпигую. Просто цікаво. — Нюрка присіла навпочіпки. — Що це таке? Ти наче космонавт...

Макар знає: є такі таємниці, які нікому не викаже навіть найбалакучіше дівчисько.

— Камера надсили, — відповідає Макар, ляскаючи по своїй бочці.

— Ти будеш сильним? — здогадується Нюрка.

— Твій брат — найкращий у школі спортсмен, — нагадує Макар.

— Так, — підтверджує сестричка.

— А віднині я буду найсильнішою у світі людиною... Тільки дивись, Нюрко, нікому ні слова!

— Здорово! — плеще в долоні Нюрка. — Я нікому не скажу. Макаре, хочеш, я принесу тобі провід? Я на східцях бачила.

— Давай, — погоджується майбутній силач.

Нюрка вибігає і повертається з важким мотком проводу.

— Спасибі, стара! — хвалить її винахідник.

...Через півгодини Макар увімкнув провід у мережу. У штепселі спалахнула мініатюрна блискавка, будинок поринув у темряву. Макар відшукав ручний ліхтар, посвітив на своє креслення.

— Тепер завжди буде темно? — питає Нюрка.

Вона боїться темряви, але не виказує найсильнішу людину.

Коротке замикання виручило Сергія Сироїжкіна: в темряві він вислизнув з дому.

Ось уже півмісяця Сергій вів дивний з погляду батьків і звичайний з точки зору астрофізика спосіб життя.

Удень Сергій позіхав, клював носом, а з настанням темряви в ньому пробуджувалась енергія. Сироїжкін відмовлявся дивитися телевізор, навіть якщо транслювався хокей, сидів до півночі над графіками, таблицями, картами зоряного неба. А коли батьки засинали, потихеньку тікав з квартири.

Він забирався під самісінький дах. Тут, у затишному куточку, була влаштована справжня обсерваторія. Два стільці, похідний стіл, підвішений ліхтар, карти й фотографії. У відчинене вікно націлена труба саморобного телескопа. Знаменитий Ейнштейн сказав, що ідеальним місцем для вченого був би віддалений від світу маяк.

Тільки вчений може оцінити приємні хвилини самотності. Людина й Всесвіт наодинці одне з одним. Пильні, мов у рисі, очі Сироїжкіна розрізняють зірки до восьмої величини, а телескоп наближає далекі галактики. В галактиках є величезні, в сотні мільйонів сонць, зорі; це зорі-бабусі, їм вісім мільярдів років; побачиш таку — і немов заглянув у глибину часів, у самісінький "початок світу", коли не було ще ні Сонця, ні Землі.

Та є і зорі-малята, зовсім дитячого віку — в один мільйон років. Вони світять спокійно в нічному небі, але одного разу, буквально на наших очах, вибухають, розгоряються, як засвічена в темряві лампочка, потім згасають.

Астрономи кажуть, що народилася Наднова зоря, й заносять її в окремий список. Вивчаючи Наднові зорі, вчені намагаються розгадати механізм їхнього народження.

Сотні їх у списку астрофізиків, проте ще ніхто не спостерігав Наднову до спалаху.

Телескоп Сироїжкіна націлений в зоряне скупчення Плеяди. Тут, за його з Електроником підрахунками, має спалахнути Наднова.

Того вечора, коли в будинку погасло світло, в обсерваторії Сергія очікував Електроник. Він запалив ліхтар, розіклав на столі знімки сузір'я, де передбачалося народження Наднової.

— Звідки вони взялися? — радісно запитав Сергій, розглядаючи фотографії.

— Надіслали обсерваторії Криму, Індії та Австралії, — скрипучим голосом промовив Електроник. — У відповідь на нашу телеграму.

— Так швидко? — здивувався Сергій.

— Я прийняв їх по телефону. Запам'ятав інформацію, а потім надрукував. Ти ж знаєш, моє око — точна копія фотоапарата.

— Звичайний геній науки, а також техніки, — задоволено сказав Сергій.

Відтоді як Електроник змонтував усередині себе радіотелефон, він став незамінимим для восьмикласників, які вирішили довести, що генії можуть бути в кожному класі кожної школи, якщо вони працелюбні Й мають досить інформації. Довідки з архівів, розрахунки Обчислювального центру, навіть опис найскладніших схем можна було одержати по телефону Електроника. А якщо матеріал був надто громіздким, якщо комусь потрібні були фотографії, копії стародавніх рукописів чи реферати докторської праці, Електроник друкував їх на фотопапері або на машинці.

— Бідолаха ти, бідолаха, — пожалів друга Сироїжкін. — Скільки працюєш через нас! Ти не втомився? Ти не перегориш?

— Я почуваю задоволення, коли допомагаю вам. — Електроник усміхнувся. Не так, як усміхаються люди, а якось особливо, по-своєму, скупою усмішкою. — Ти чиниш неправильно, коли жалієш мене. Хвали мене більше, і я ще краще працюватиму.

Сироїжкін здивовано глянув на товариша.

— Так, — промовив Електроник. — Я з тих, кого лікують аплодисментами. Поки я, звичайно, можу працювати.

— Чудово! — Сергій заплескав у долоні, — Ти найкращий у світі астрофізик, біолог, математик, фізик, хімік, психолог, механік, володар знаменитого Рессі й консультант восьмого "Б". Не беручи до уваги іншого.

— Ми доведемо Таратарові й решті, що звичайні генії існують! — хрипло сказав Електроник. — Наші винаходи потрібні людям.

Вони стали згадувати, як Таратар підозріло поставився до лампочки, що світилася, як обережно заглядав у каструлю, як, розчепіривши руки, ловив Макара, коли той падав, і розсміялися. От би Таратара сюди, в обсерваторію, — чи повірить він у майбутню Наднову? Мабуть, ні. І поки що матиме рацію: будь-який розрахунок, будь-яку теорію підтверджують чи спростовують лише результати досліду.

— А раптом ми помилилися? — запитав Сергій. — І обсерваторії попереджено. Соромно буде...

— Помилилися? В чому? — суворо запитав Електроник. — За розрахунки я ручаюся. Ми виходили з опублікованих даних цих обсерваторій.

— Пам'ятаєш, — підхопив Сергій, — я сказав: "Чому ніхто не спостерігав Наднову до вибуху? Адже вони від чогось повинні вибухати..." Ти відповів мені, що ніхто у світі не знає точно причини вибуху, інакше б Всесвіт не був для людини загадковим. А я тобі навів приклад з будинком — як уранці спалахують вікна, бо люди збираються на роботу. І в зорі є своя причина... І тоді ми стали говорити про масу, енергію, відстань.

— Ти майстер ставити дуже складні запитання, — підтвердив Електроник. — Я так не вмію.

— Зате ти вмієш розвивати й підкріпляти будь-яку думку... Але якщо у вихідних даних є хоч маленька неточність, різниця у відповіді може становити плюс-мінус кілька століть, — заявив Електроник.

— Ти хочеш сказати, що мені доведеться сидіти на горищі кілька століть?

— Сподіваюся на розрахунки... Однак вибух триває кілька хвилин. Ти можеш проспати.

— Я не спатиму, — переконано сказав Сироїжкін і глянув у вічко телескопа. — Поки що нічого не видно.

— Якщо спалах станеться удень, — мовив Електроник, — радіотелескопи вловлять його. Та в нас є Рессі. Він спостерігає з Юпітера.

— Рессі напевне не проґавить! — зрадів Сергій.

Про Рессі Сергій завжди згадував із задоволенням і смутком. Як би він хотів, прокинувшись, одразу побачити добродушну морду, розумні очі. Але Рессі так далеко від дому, один в чужому океані, стереже незнайому істоту. А що, коли вона нападе на Рессі? Чи виявиться він, як завжди, невловимим?..

Саме в ту мить, коли в космосі летіли радіосигнали із завданням для Рессі установити спостереження за Надновою, на горищі продзвенів звичайний телефонний дзвінок, і Електроник промовив:

— Алло!..

Сергій здивовано слухав знайомий голос своєї мами, не розуміючи, звідки він звучить.

— Електронику, ти часом не бачив Сергія?

Сергій не встиг подати другові ніякого знаку, й Електроник з усією прямотою відповів:

— Я його бачу зараз. Він сидить переді мною.

— Хлопці, досить працювати, уже пізно, — суворо мовила мама. — Скажи, що ми його чекаємо...

Сергій обурено глянув на друга:

— Ех ти, не міг щось придумати, найкращий у світі консультант!

— Я завжди кажу те, що є насправді, — нагадав Електроник своє головне правило.

Сироїжкін кинув погляд на горищне вікно, ущерть набите зорями. Який дивний вибір у астрофізика: Всесвіт чи сон?..

— Електронику, будь другом, піди замість мене.

Електроник мовчки похитав головою.

— Ти — це я, а я — це ти, — нагадав заповітний пароль Сергій, — Ну, останній раз. Розумієш, дуже досадно буде, коли проґавимо спалах. Адже Наднова...

Електроник несподівано погодився.

— Я піду замість тебе. Тільки я не збираюся говорити неправду.

Сергій потиснув руку другові.

— Якщо все буде гаразд, то зорю назвемо "Наднова Електроника — Сироїжкіна". Аби тільки спалахнула!

— Телеграми, надіслані в обсерваторії, я підписав твоїм іменем.