Пісня про Україну - Сторінка 2

- Юзеф Лободовський -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Єднати, не ділити!
Не винуватити, а вибачати.
Не рвати на шматки старої свити,
яку одна зшивала нам неволя...
Однакого скитання жереб клятий
і ряд могил серед чужого поля.
І бачив я, як Шлезьк крізь димну даль
простяг долоні ген, до шахт Донбасу.
І вже не тільки сіль, і віск, і сталь,
не лиш важку пшеницю, гречку й жито
везуть у шпихлірі нового часу,
щоб спільну справу голосити світу.
А постає залізна міць держави,
що силу силі протиставить.
Щоб знав москаль і німець знав віднині,
що не збирати їм уже данини
з тих піль.
Що вже не рухавка варшавська,
не партизан з боліт Волині,
не гурт дітей, що в бій пірвався
і серед куль в розпуці гине.
Що поєдналося вугілля шлезьке чорне
із гартом українського металу,
що в міці рук — і зброї стиск незборний,
і що не в розсипку, а дружнім валом.
Що, як на скарб життя й свободи
накинеться знов зграя крамарів,
Европі горло загородить
народу збуреного гнів.
Знов бачив я:
— Встає країна з криги,
з Дністром зв'язалась Висла дружнім стиском.
Переладовують в одеськім порті
прибулі з Ґданську баржі і комиги.
Балтійське й Чорне море — якже близько!
І в лісі щогол дві бандери горді.
Таке встає майбуття недалеке:
— Знов шлях новий з Варяг у Греки,
народами пробитий молодими.
І Царгород з'єднався з давнім Римом!
Вже мряку зловорожу, темну
ковтає Азії пустеля...
Святий огонь несуть на землю
розкуті руки Прометея.
XIII
Це віщування жде міцних рамен
і думки смілої. Хай морок нам золотить!
Пробігти чвалом над віками, ген,
і вийти молодій історії напроти.
Дороги віднайти — простий, широкий слід,
щоб легко йшли по них союзні стопи,
і з Заходом мостом з'єднати Схід,
нехай новий на нім зросте Акрополь.
Крик світом потрясе, як зграї грайворон
на стерві татарви присядуть по-старому.
У Вінниці знов буде стиск долонь
і їх
не розірвати вже нікому!

Мадрід
Січень — травень 1958

Переклав Святослав Гординський