Пітер Пен - Сторінка 28

Якийсь незвичайний білий предмет, схожий на летючу газету, промайнув над островом, а потім, перекидаючись, беркицьнувся на землю, як підбита птиця. Пітер Пен так налякався, аж сховався в кущі, але пташки пояснили йому, що це звичайнісінький повітряний змій і що він, мабуть, вирвався з рук якогось хлопчика і залетів аж сюди. Потім усі вони сміялися з Пітера, бо він так полюбив повітряного змія, що навіть засинав, тримаючи його в обіймах, і це було дуже зворушливо і мило, бо він полюбив змія за те, що той належав справжньому хлопчикові.

Пташкам це здавалося вкрай нікчемною причиною, але старші птахи ставилися до Пітера з вдячністю, пам'ятаючи, як він доглядав пташенят, коли ті хворіли на кір, і вони показали йому, як можна літати на повітряному змії. Шестеро птахів взялися дзьобами за мотузку, прив'язану до змія, і полетіли, а змій, на превеликий подив Пітера, полетів слідом за ними і навіть вище.

Пітер гукав:

— Ще раз, ще раз! — і птахи, з властивою їм добротою і великодушністю, робили це знову і знову, кілька разів підряд, і завжди замість подякувати їм Пітер гукав:

— Ще, ще раз! — і це доводить, що навіть тоді він не зовсім забув, що значить бути хлопчиком.

Нарешті, з грандіозним планом у відважному серці, він попросив птахів зробити так ще раз, а сам причепився до змієвого хвоста. Добра сотня птахів тримала в дзьобі мотузку повітряного змія, а Пітер міцно тримався за хвіст, збираючись відпустити його, як тільки вони долетять до Садів. Але дорогою змій розлетівся на шматочки, і Пітер був би втопився в Серпантині, якби не вхопив за хвіст двох обурених лебедів і не змусив віднести його назад, на острів. Після цього птахи пообіцяли ніколи більше не допомагати йому в його шалених витівках.

Однак Пітер все-таки дістався до Садів, а допоміг йому човник Шеллі, і зараз я розповім, як це сталося.

Розділ 2. Велике гніздо

Шеллі був молодий джентльмен, дорослий настільки, наскільки йому хотілося. Він був поет — а поети ніколи не доросліша-ють остаточно. Поети — це люди, які зневажають гроші, за винятком суми, потрібної на щоденне життя; а Шеллі мав необхідну суму, і ще п'ять фунтів. Тож коли він прийшов у Кенсінгтонські Сади, то зробив паперовий човник із зайвої банкноти і пустив його у плавання по ріці Серпантин.

Той човник доплив до острова серед ночі, і вартові принесли його крукові Соломону, а той спершу подумав, що це звичайнісінька цидулка від якої-небудь пані, яка пише, що буде вельми вдячна, якщо він вибере для неї гарненьке малятко. Ті пані завжди просять дати їм найкраще, яке тільки є, і якщо Соломонові сподобається лист, він посилає справді найкраще немовля, якщо ж лист чомусь не сподобається, то він може прислати і когось вельми ори´інального. Часом він може взагалі нікого не послати, а іншим разом напустить цілий виводок — все залежить від його настрою. Він любить, коли все залишають на його власний розсуд, і якщо особливо наголосити, що вам би дуже хотілося хлопчика, можете не сумніватися — він неодмінно ощасливить вас дівчинкою. І незалежно від того, чи ви пані, чи маленький хлопчик, якому хочеться мати сестричку, — завжди треба старатися виразно написати свою адресу. Ви собі не уявляєте, скільки немовлят Соло-мон відправив не в ті руки.

Човник Шеллі в розкладеному вигляді неабияк спантеличив Соломона, аж він з цього приводу скликав на консиліум своїх помічників; ті пильно вивчили розкладену банкноту вздовж і впоперек, походивши по ній лапами, і вирішили, що вона надійшла від якоїсь жадібної особи, яка хоче отримати аж п'ятеро малят. До такої думки їх спонукала надрукована на банкноті велика цифра п'ять.

— Казна-що! — обурено вигукнув Соломон і віддав знахідку Пітерові, бо всілякий непотріб, який потрапляв на острів, завжди діставався Пітерові — замість іграшок.

Але він не бавився цією дорогоцінною банкнотою, бо вже знав, що це таке, — він же цілий тиждень пробув звичайним хлопчиком, до того ж вельми спостережливим. З такою сумою, міркував він, можна спробувати дістатися до Садів, тож Пітер розглянув усі можливі варіанти і вирішив (мудро, на мою думку) вибрати найкращий. Але спершу йому довелося відкрити птахам цінність човника Шеллі; і хоч птахи були занадто доброчесні, щоб попросити віддати його назад, все-таки Пітер помітив їхню досаду і перехопив кілька невдоволених поглядів у бік Соломона, який так звик вихвалятися своїм розумом, — бідний Соломон з того всього відлетів у дальній куточок острова і сів там сам-один, від сорому заховавши голову в пір'я. Пітер добре знав: якщо Соломон не на твоєму боці, тобі ніколи нічого не вдасться зробити на цьому острові, тож він вирушив слідом за ним і спробував прихилити його до себе.

Як же Пітер зумів під'їхати до премудрого старця? Насамперед треба знати, що Соломон не збирався залишатися при виконанні службових обов'язків до кінця своїх днів. Він мріяв про пенсію і збирався присвятити свою діяльну старість комфортному життю на зручному тисовому пні у закутку Фігової Алеї — той пень давно полонив його уяву, і вже кілька років крук старанно набивав свою панчоху. Це була жіноча панчоха — хтось купався в озері і забув її на березі, — але тепер у ній зберігалося сто вісімдесят крихт, тридцять чотири горіхи, шістнадцять скоринок, стругалка і шнурівка. Коли панчоха наповниться, розраховував Соломон, він зможе спокійно відійти від справ. І ось Пітер щедро вділив йому один фунт. Він відрізав його від п'ятифунтової банкноти загостреним патичком.

Це назавжди зробило Соломона його другом, і після конфіденційної розмови вони скликали збори дроздів. Зараз ви зрозумієте, чому серед запрошених були лише дрозди.

План, представлений на розгляд зборів, розробив Пітер, але з доповіддю виступив Соломон, бо він дуже дратувався, коли говорив хтось інший. Замість вступу крук розповів присутнім, як він захоплюється дроздами, а особливо тією неперевершеною майстерністю, з якою дрозди будують свої гнізда, і це відразу викликало схвальну реакцію зборів, як і планувалося (бо ж усі сварки і суперечки поміж птахами виникають власне з розмов про те, як найкраще будувати гнізда). Інші птахи, зазначив Соломон, нехтують намулом, будуючи свої гнізда, і тому ті пропускають воду. Тут він гордо задер голову — так, ніби висловив незаперечний аргумент. Але… на біду, це чула пані Зяблик, що проникла на збори без запрошення, і мерщій заверещала:

— Ми в'ємо гнізда не для того, щоб тримати в них воду, а для того, щоб тримати в них яйця!

Дрозди знітились, їхня радість спала, а Соломон так розгубився, що надсьорбнув води.

— Але врахуйте, — спромігся він нарешті на відповідь, — намул ще й утеплює гніздо.

— І врахуйте, — крикнула пані Зяблик, — що коли вода потрапляє в таке гніздо, вона залишається там, і пташенята можуть втопитися.

Дрозди очима благали Соломона відповісти якоюсь нищівною фразою, але він знову розгубився.

— Спробуйте краще замість води, сьорбнути щось інше, — зловтішно запропонувала пані Зяблик. Її звали Кейт, а всі на ім'я Кейт — зухвалі створіння.

Соломон прислухався, спробував інший напій, і це надихнуло його. Він прорік:

— Якщо гніздо зяблика впаде у Серпантин, воно зануриться у воду і розвалиться на шматки, а гніздо дрозда навіть на воді залишиться сухісіньке, як лебедина спинка.

Як дрозди йому аплодували! Тепер вони знали, навіщо все життя вигладжують гнізда намулом, і коли пані Зяблик вигукнула: "Ми не збираємося жбурляти наші гнізда в Серпантин", — вони зробили те, що мали зробити з самого початку: вигнали її зі зборів. Усе втихомирилось. І тут Соломон, нарешті, звернувся до присутніх з тим, заради чого й були скликані збори. Він сказав, що їхній юний друг Пітер Пен, як усім відомо, дуже хоче дістатися до Садів, і для цього він, Соломон, пропонує, заручившись допомогою дроздів, збудувати човен. Почувши це, дрозди розхвилювалися, аж Пітер почав побоюватися за свій план.

Соломон поквапно пояснив, що він аж ніяк не мав на увазі такий здоровенний людський човен; він лише пропонує збудувати звичайне дроздове гніздо, тільки трохи більше — таке, щоб могло вмістити Пітера.

І все-таки дрозди залишались похмурими.

— У нас і без того багато роботи, — бурчали вони. — А тут ще й це…

— Правду кажете, — погодився Соломон, — але, звичайно ж, Пітер не дасть вам працювати задурно. Не забувайте, що він тепер посідає гідне матеріальне становище і готовий заплатити вам стільки, скільки ще ніхто ніколи не платив. Пітер Пен уповноважив мене запевнити вас, що він платитиме за роботу кожному по шість пенсів на день.

Тоді дрозди застрибали на радощах, і той день почали відзначати як свято Великої Побудови Човна. Всі буденні справи забулися. Це була пора парування, але дрозди не будували гнізд, крім того одного, великого, і невдовзі Соломон відчув нестачу дроздів — так, пташенят не вистачало для того, щоб забезпечити потреби материка. Міцненькі малятка, ненажери, такі гарнесенькі товстунці у дитячих візочках, такі кумедні сопунці на прогулянці — усі ці дітки колись були дрозденятами — так і знайте! — і більшість жінок найчастіше замовляють саме їх. І що ж ви думаєте: як викрутився Соломон? Він послав помічників на дахи по горобців і наказав тим відкладати яйця у старих гніздах дроздів, і посилав тих пташенят молодим мамам, і божився, що всі вони — справжнісінькі дрозденята! Згодом цей рік на острові прозвали Горобиним Роком, і коли ви зустрічаєте — а таке, без сумніву, буває — дорослих людей, які сопуть і відхекуються так, ніби здаються собі значно більшими, ніж є насправді, знайте, що це, мабуть, немовлята з того року. Зрештою, спитайте їх самі.

Пітер був справедливий працедавець і платив робітникам щовечора. Дрозди-будівельники чемно шикувалися на гілках і ввічливо чекали, поки він повитинає зі своєї банкноти шестипенсові шматочки, тоді починалася перекличка, і кожен, почувши своє ім'я, злітав додолу і отримував свої шість пенсів. Це, мабуть, було прекрасне видовище.

Нарешті, через кілька місяців кропіткої праці, човен був готовий. Що відчував Пітер, спостерігаючи, як той усе ріс і ріс, перетворюючись на велетенське дроздине гніздо? Спершу він лягав спати під боком човника і частенько прокидався, щоб прошепотіти йому щось приємне, а коли його вистелили намулом і намул висох, Пітер любив спати в недобудованому човні.