Плавучий острів - Сторінка 6

- Жуль Верн -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Однак чи правильно сказати "відповідь" ?.. Він говорить, говорить, не чекаючи запитань, і треба тільки не заважати йому виливатися. Його словесний млин крутиться від найменшого подуву.

Через чверть години після того як вони покинули "Ексцельсіор-Готель", Калістус Менбар оголосив:

— Зараз ми знаходимося на Третій авеню, а в місті їх близько тридцяти. Тут ведеться сама жвава торгівля — це наш Бродвей, наш Ріджент-стріт, наш Італійський бульвар. Тут в спеціалізованих і універсальних магазинах можна знайти і предмети розкоші й товари першої необхідності — все, чого тільки заманеться людям, які понад усе піклуються про своє благополуччя і комфорт.

— Магазини я бачу, — зауважує Пеншіна, — але не бачу покупців...

— Може бути, ще надто рано ?.. — висловлює припущення Івернес.

— Це тому, що здебільшого замовлення робляться по телефону або навіть по телеавтографу, — відповідає Калістус Менбар.

— А що це значить ?.. — Запитує Фрасколен.

— Це означає, що ми часто користуємося телеавтографом, вдосконаленим апаратом, який передає писаний текст, як телефон передає живу мову, а крім того

— кінетограф, який записує рух, будучи для зору тим, чим фонограф є для слуху, і телефото, що передає зображення . Телеавтограф дає більш ґрунтовну гарантію, ніж проста телеграма, якою може зловживати хто завгодно. Ми можемо підписувати за допомогою електрики чеки і векселі...

— І навіть шлюбні свідоцтва?.. — іронічним тоном запитує Пеншіна.

— Звичайно, пане альт. Чому б не вступити в шлюб по телеграфному проводу?..

— Чи розлучатися?..

— І розлучатися!.. Саме від цього наші апарати найбільше і зношуються.

І тут чичероне вибухає таким гучним сміхом, що всі брязкальця на його жилеті пускаються в танок.

— Ви веселун, пан Менбар, — говорить Пеншіна, наслідуючи приклад американця.

— Так... як зяблик в сонячний день!

Тут перед ними виникає поперечна вулиця. Це Дев’ятнадцята авеню, з якою вигнані всі торгові підприємства. Трамвайні лінії борознять її, так само як і ту, по якій тільки що йшли музиканти. Швидкі екіпажі проносяться мимо, не піднімаючи ні пилинки, бо бруківка, викладена торцями з австралійського евкаліпта, які не піддаються гниттю — вона могла б бути навіть з бразильського червоного дерева! — блищить, немов її натерли металевою тирсою. Втім, Фрасколен, уважний спостерігач всіляких фізичних явищ, зауважує, що звук кроків віддається на ній, як на металевих плитах.

"Як у них розвинене металеве виробництво! — Думає він. — Навіть мостові вони стали виробляти з листового заліза!"

І він уже зібрався приступити до Калістуса Менбара з питаннями, коли той вигукнув:

— Панове, гляньте на цей особняк!

Він вказав на обширну величну будівлю, флігелі якої, виступаючі вперед і замикаючі парадний двір, були з’єднані алюмінієвою решіткою.

— У цьому особняку — можна було б сказати, в цьому палаці — живе сім’я одного з найвизначніших людей міста. Я маю на увазі Джема Танкердона, власника невичерпних нафтових джерел в Іллінойсі, самого, можливо, багатого і, отже, самого поважного і шанованого з наших співгромадян...

— Мільйони?.. — Запитує Себастьєн Цорн.

— Пф! — Фиркає Калістус Менбар. — Мільйон у нас ходяча монета, тут рахунок іде на сотні мільйонів! У цьому місті живуть тільки надбагаті набобі. Ось чому за короткий час купці з торгового кварталу нажили тут купу грошей — я маю на увазі роздрібних торговців, бо в цьому єдиному в світі мікрокосмі ви не знайдете ні одного оптовика.

— А промисловці?.. — запитує Пеншіна.

— Промисловців немає!

— А судновласники ?.. — запитує Фрасколен.

— Теж нема.

— Отже, рантьє ?.. — каже Себастьєн Цорн.

— Тільки рантьє і купці, що наживають собі капітал для ренти.

— Ну... а як же робочі?.. — Зауважує Івернес.

— Коли виявляється потреба в робочих, їх привозять з інших місць, а коли робота закінчується, вони повертаються додому... з хорошим... заробітком!..

— Послухайте, пане Менбар, — говорить Фрасколен, — тримайте ж ви у себе в місті хоч кілька бідняків, хоча б тільки для того, щоб ця порода у вас не зовсім перевелася!

— Бідняків, пан другий скрипаль ?.. Жодного бідняка ви тут не знайдете!

— Отже, жебрацтво заборонено?

— Його нема чого забороняти, адже жебраки в наше місто проникнути не можуть. Це годиться для міст Федерації, там є всякі будинки для бідних, нічліжки, робітні будинки... і на додаток до них — в’язниці.

— Не станете ж ви стверджувати, що у вас немає в’язниць?..

— Ні, так само як і ув’язнених.

— Ну, а злочинці?

— Їх просять залишатися в Старому або Новому Світі, де вони можуть діяти, відповідно до свого покликання, в набагато більш відповідних умовах.

— Е, право ж, пан Менбар, — каже Себастьєн Цорн, — послухати вас, так можна подумати, що ми не в Америці.

— Вчора ви перебували там, пане віолончеліст, — відповідає цей дивовижний чичероне.

— Учора?.. — вражається Фрасколен, дивуючись, що може означати це чудне зауваження.

— Звичайно!.. А сьогодні ви знаходитесь в абсолютно незалежному місті, вільному місті, на яке Американська федерація не має ніяких прав, яке не підпорядковане ніякої сторонньої влади.

— А як він називається?.. — запитує Себастьєн Цорн, в ньому вже починає прокидатися його звичайна дратівливість.

— Як він називається?.. — повторює Калістус Менбар. — Дозвольте мені поки не повідомляти його назви...

— Коли ж ми її дізнаємося?..

— Коли закінчите його оглядати, що, до речі сказати, для нього велика честь.

Стриманість американця в цьому питанні — явище щонайменше дивне. Але

врешті-решт — це не важливо. До полудня музиканти завершать свою цікаву прогулянку, і навіть якщо вони дізнаються назву міста в той момент, коли будуть залишати його, — не все одно? Єдине міркування з цього приводу, яке приходить в голову, наступне: яким чином таке значне місто може перебувати в певному місці каліфорнійського узбережжя, не належачи до Федеральної республіці Сполучених Штатів? І, з іншого боку, як пояснити, що їх кучер не подумав навіть згадати про нього? Найважливіше для артистів — протягом найближчої доби дістатися до Сан —Дієго, де вони отримають ключ до загадки, навіть якщо Калістус Менбар не зволить її роз’яснити.

Тим часом ця дивна особистість знову пускається в слововиверження, але явно не бажає повідомляти ніяких більш точних відомостей.

— Панове, — каже він, — ми підійшли до Тридцять сьомий авеню. Зверніть увагу на дивну перспективу! У цьому кварталі також немає лавок, магазинів і вуличного руху, що свідчило б про торговельну діяльність. Тільки особняки та квартири, але у тутешніх жителів капітали дрібніші, ніж у мешканців дев’ятнадцятої авеню. Тутешні рантьє мають мільйонів десять-дванадцять...

— Зовсім жебраки, що й казати! — заявляє Пеншіна, і виразна гримаса кривить його рот.

— Е, пане альт, — заперечує на це Калістус Менбар, — завжди можна опинитися жебраком по відношенню до когось. Мільйонер в порівнянні з людиною, у якої тільки сто тисяч франків, — багач. Але він не багач у порівнянні з тим, у кого сто мільйонів!

Наші артисти вже неодноразово могли помітити, що з усіх слів, які вживає їх чичероне, "мільйон" злітає в нього з язика частіше за інших. Слово і справді зачаровує. Калістус Менбар вимовляє його, надуваючи щоки і з якимось металевим звучанням в голосі, ніби, вимовляючи його, він вже карбує монету. І якщо з рота його сиплються не дорогоцінні камені, як у казкового хрещеника фей, у якого падали з вуст перли і смарагди, так вже принаймні — золоті монети.

І Себастьєн Цорн, Пеншіна, Фрасколен, Івернес все бродять і бродять по незвичайному місту, географічне найменування якого їм ще невідомо. Тут вулиці жваві. Снують перехожі, всі добре одягнені, і лахміття бідняка не ображає нічиїх поглядів. Всюди трамваї, екіпажі, вантажні вози на електричній тязі. Деякі великі магістралі забезпечені саморушними тротуарами, які приводяться в дію обертанням замкнутого ланцюга і по яким можна ходити, як ходять в поїзді незалежно від їхнього руху.

Електричні екіпажі котяться по бруківці так само безшумно, як куля по сукну більярда. Що стосується екіпажів в справжньому сенсі слова, тобто запряжених кіньми, то вони трапляються тільки в дуже багатих кварталах.

— А ось і церква! — говорить Фрасколен.

І він вказує на будівлю досить важких пропорцій, без всякого архітектурного стилю, що розташувалася, немов величезний торт, посередині площі, покритої зеленими газонами.

— Це протестантський храм, — повідомляє Калістус Менбар, зупиняючись перед будівлею.

— А у вашому місті є й католицькі церкви ?.. — запитує Івернес.

— Так, пане. Втім, повинен звернути вашу увагу на ту обставину, що, хоча на земній кулі є близько двадцяти тисяч різних релігій, ми тут задовольняємося католицтвом і протестантством. У нас не так, як у Сполучених Штатах, з’єднаних в політичному сенсі, але роз’єднаних щодо релігії, бо в них стільки ж сект, скільки сімей, — методисти, англікани, пресвітеріанці, анабаптисти, уесліанці, і т. д. Тут же — тільки протестанти, вірні кальвіністської доктрини, або вже католики —папісти.

— А на якій мові у вас говорять?

— Однаково поширені і англійська і французька...

— З чим вас і вітаємо, — говорить Пеншіна.

— Місто, — продовжує Калістус Менбар, — розділене на дві більш-менш однакові частини. Зараз ми знаходимося...

— У західній, я вважаю... — зауважує Фрасколен, орієнтуючись на положення сонця.

— У західній... якщо завгодно...

— Як це... "якщо завгодно"? — дивується такій відповіді друга скрипка.

— Хіба положення частин світу в вашому місті змінюється за примхою будь —якого мешканця?

— І так... і ні... — каже Калістус Менбар. — Пізніше я вам це поясню... А поки повернемося до цієї частини міста... західній, якщо вам завгодно, в якій живуть виключно протестанти, вони навіть і тут залишаються людьми практичними, в той час як більш інтелектуальні, більш витончені католики займають іншу частину міста. Само собою зрозуміло, що храм цей — протестантський.

— Так, схоже на те, — каже Івернес. — У храмі такої важкої архітектури молитва не піднімається до неба, а розпластується по землі.

— Добре сказано! — вигукує Пеншіна. — Містер Менбар, адже в такому механізованому місті можна прослухати проповідь і месу по телефону?

— Так, звичайно.

— І сповідатися?

— Абсолютно так само, як можна вступити в шлюб по телеавтографу.