Подорож на Місяць - Сторінка 3

- Жуль Верн -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

І, справді, грім загуркотів, але грім оплесків, криків, вигуків, від яких здригнувся зал засідань. Президент хотів говорити, але не міг. Тільки хвилин через десять він добився того, щоб його слухали.

— Дозвольте мені закінчити, — продовжував він спокійно. — Розглянувши питання з усіх боків, я дійшов до беззаперечного висновку, що кожний снаряд, кинутий з початковою швидкістю 11 кілометрів на секунду і націлений на Місяць, неодмінно досягне його. Отже, я маю за честь запропонувати вам, шановні колеги, зробити цю маленьку спробу.

Розділ III

ЕФЕКТ ДОПОВІДІ БАРБІКЕНА

Не можна змалювати враження, яке справили останні слова вельмишановного президента. Скільки було крику, скільки "ура", "гіп" та всяких інших звуконаслідувань, на які така багата мова американців! Безлад і гомін були такі, що й не описати! Роти кричали, руки плескали, ноги стукали в підлогу. Коли б з усіх гармат цього артилерійського музею випалити разом, то навіть цей постріл не викликав би такого струсу повітря. Та це й не дивно. Є артилеристи майже такі ж гучні, як і їх гармати.

Барбікен залишався нерухомий серед цих вибухів ентузіазму; мабуть, він хотів сказати своїм колегам ще кілька слів, бо жестами вимагав тиші, але марно розлягався грізний дзвінок президента: звуків дзвінка навіть не чули. Незабаром Барбікена стягли з крісла, підхопили на руки, і з рук вірних товаришів він перейшов на руки не менш схвильованого натовпу.

Урочистий похід з президентом Гарматного клубу тривав до пізнього вечора. Це була справжня процесія при світлі факелів. Ірландці, німці, французи, шотландці, — представники різноманітного населення Меріленда вигукували кожен своєю рідною мовою "віват", "ура", "браво", і незліченні вигуки змішувалися в неймовірному захваті.

Якраз, немов розуміючи, що йдеться про нього, Місяць світив дуже яскраво, затьмарюючи своїм світлом довколишні вогні. Всі янкі зводили очі до його блискучого диска; одні вітали його руками, інші окликали найніжнішимн іменами; деякі вимірювали його очима або сварилися на нього кулаком; від восьмої години до півночі один оптик з вулиці Джонс-Фолстріт забагатів, бо продав усі свої підзорні труби й біноклі.

Тільки близько другої години ночі хвилювання вщухло. Барбікенові вдалося повернутись додому. Він почував себе розбитим, страшенно втомленим.

Натовп потроху звільняв майдан і вулиці. Поїзди чотирьох залізниць — Огайо, Сасквеганни, Філадельфії та Вашінгтона, — які збігаються в Балтіморі, відвезли різноманітну публіку в усі чотири кінці Сполучених Штатів, і в місті запанував відносний спокій.

Проте помилкою було б гадати, що цього пам'ятного вечора була схвильована сама тільки Балтімора. Великі міста Сполучених Штатів — Нью-Йорк, Бостон, Вашінгтон, Річмонд, Новий Орлеан, Сан-Франціско, Чарльстон — від Техаса до Массачузетса і від Мічігана до Флоріди — всі брали участь у цій метушні. Справді, всі 30 000 позаміських членів-кореспондентів Гарматного клубу, які одержали запрошення президента, нетерпляче ждали відомостей про доповідь 5 жовтня. Того самого вечора, ледве слова промовця встигли вилетіти з його уст, вони вже стенографувались і негайно передавалися телеграфними дротами Сполучених Штатів з швидкістю 300 000 кілометрів на секунду.

Другого дня 1 500 щоденних, щотижневих, щомісячних газет і журналів підхопили проект Барбікена. Вони розглядали його з усіх боків — фізичного, метеорологічного, морального, політичного і з погляду загальнолюдської цивілізації. Вони питали, чи являє собою Місяць цілком закінчений світ, чи він може ще зазнати певних змін? Чи схожий він на Землю, якою та була, коли ще не мала атмосфери? Який вигляд має другий його бік, невидний з земної кулі?

При обговоренні проекту жодна газета не мала ніякого сумніву, що його можна здійснити. Збірники, брошури й бюлетені, публіковані науковими, літературними й іншими товариствами, впевнено говорили про успіх цієї справи. Бостонське товариство природознавців, Американське товариство наук і мистецтв в Ольбені, Нью-йоркське географічне й статистичне товариство. Філадельфійське філософське товариство і т. Ін. — надсилали в тисячах листів привітання до Гарматного клубу і пропозиції допомогти ділом та грошима.

Ніколи, мабуть, доти ніякий науковий проект не мав такої кількості прихильників. Про нерішучість, сумнів, тривогу не було навіть і мови. Щодо жартів, карикатур, пісень, якими зустріли б у Європі проект послати ядро на Місяць, то в Америці було зовсім не до них. Бувають речі, з яких не можна глузувати в Новому Світі. А тому Імпі Барбікен став найвидатнішою людиною у Сполучених Штатах. Наведений далі випадок говорить, чого може досягти раптове звеличання людини.

Через кілька днів після славетного засідання Гарматного клубу директор однієї англійської трупи анонсував у Балтіморському театрі виставу п'єси Шекспіра "Багато галасу даремно". Міське населення, вважаючи це за образливий натяк на проект Барбікена, вдерлося в зал для глядачів, почало трощити все навколо і примусило нещасного директора змінити свою афішу. Директор, як кмітлива людина, скорився бажанню публіки, замінив злощасну комедію на "Як вам буде завгодно" — п'єсу того самого автора, і протягом кількох тижнів мав нечувані прибутки.

Розділ IV

ВІДПОВІДЬ КЕМБРІДЖСЬКОЇ ОБСЕРВАТОРІЇ

Тимчасом Барбікен не гаяв марно і хвилини серед овацій, об'єктом яких він був.

Насамперед він скликав членів правління та комісій клубу. На цих зборах, після дискусії, ухвалили запитати астрономів про астрономічний бік цієї справи. Після одержання від них відповіді залишалося тільки питання суто технічне. Тому Кембріджській обсерваторії в Массачузетсі було надіслано записку, зміст якої становили спеціальні питання. Кембрідж (не плутати з відомим містом такої самої назви в Англії), де був заснований перший університет Сполучених Штатів, відомий своєю астрономічною обсерваторією. Там працюють дуже авторитетні й поважні вчені; там був потужний телескоп, що дав змогу астрономові Бонду побачити окремі зірки, з яких складається туманність сузір'я Андромеди, і Кларку відкрити супутника Сіріуса. Гарматний клуб міг цілком звіритися на цю славетну установу.

Через два дні відповідь, на яку чекали так нетерпляче, була вже в руках президента Барбікена. В ній говорилось:

"Директор Кембріджської обсерваторії — президентові Гарматного клубу в Балтіморі.

Кембрідж, 7 жовтня.

Після одержання Вашого запитання від 6 числа ц. м., адресованого Кембріджськійобсерваторії від імені членів Гарматного клубу в Балтіморі, було негайно скликано засідання Ради обсерваторії, де ухвалено дати таку відповідь.

На обговоренні стояли питання:

1. Чи можливо, щоб пущене з гармати ядро долетіло до Місяця?

2. Яка відстань від Землі до її супутника?

3. Доки летітиме снаряд, випущений з достатньою початковою швидкістю, та коли саме треба його випустити, щоб він зустрів Місяць у певній точці?

4. Коли саме Місяць перебуватиме в найсприятливішому положенні, щоб ядро досягло його?

5. В яку саме частину неба треба цілити гарматою, що з неї має вилетіти ядро?

6. Де в небі перебуватиме Місяць у той момент, коли вистрілить гармата?

Відповідь на перше запитання: — Чи можливо, щоб пущене з гармати ядро долетіло до Місяця?

— Так, до Місяця ядро долетить, коли воно матиме початкову швидкість 11 000 метрів на секунду. Розрахунок доводить, що така швидкість достатня. В міру віддалення від Землі сила тяжіння зменшується в оберненому відношенні до квадрата відстані, тобто на відстані втроє більшій діяння її зменшується вдев'ятеро. Отже, вага ядра зменшується хутко і, нарешті, на 47/52 всього шляху, коли притягання Місяця зрівняється з притяганням Землі, зовсім дійде до нуля. Перейшовши цю точку, ядро впаде на Місяць під впливом тільки його притягання. Теоретичну можливість експерименту вважаємо цілком доведеною; успіх залежатиме виключно від сили гармати.

Відповідь на друге запитання: — Яка відстань від Землі до її супутника?

— Місяць описує навкруг Землі не коло, а еліпс; отже він буває або ближче або далі від Землі, або, як висловлюються астрономи: в апогеї чи в перигеї. При цьому різниця між найбільшою і найменшою віддалями досить помітна, тому й не слід нехтувати нею. В апогеї місяць буває на відстані 407000 кілометрів, у перигеї-лише 357 000 кілометрів; різниця становить 50 000 кілометрів, або 1/8 найбільшої відстані. Через це основою длярозрахунку повинно бути перебування Місяця в перигеї.

Відповідь на третє запитання: — Доки летітиме снаряд, випущений з достатньою початковою швидкістю, та коли саме треба його випустити, щоб він зустрів Місяць у певній точці?

— Якби початкова швидкість ядра — 11 000 метрів на секунду — лишалася незмінною, то воно досягло б точки призначення приблизно за 9 годин; але через те, що початкова швидкість безперервно зменшуватиметься, йому потрібно 300 000 секунд, або 83 години і 20 хвилин, щоб досягти пункту, де притягання Землі й Місяця взаємно урівноважуються; звідси ядро падатиме на Місяць 50 000 секунд, або 13 годин 53 хвилини і 20 секунд. Отже, треба дати постріл за 97 годин 13 хвилин і 20 секунд до того, як Місяць буде там, куди мають цілити.

Відповідь на четверте запитання: — Коли саме Місяць перебуватиме в найсприятливішому становищі, щоб ядро досягла його?

— З вищенаведеного ясно, що треба спершу вибрати час, коли Місяць перебуватиме в перигеї, а разом з цим момент, коли він стоятиме в зеніті. Через це відстань зменшиться ще на один земний радіус, тобто на 6 378 кілометрів; таким чином справжній шлях становитиме 350 622 кілометри. Хоч супутник Землі буває в перигеї щомісяця, але ж він не завжди буває в зеніті. Ці обидві умови одночасно трапляються не часто. Тому доведеться чекати, коли перигей і зеніт збігатимуться. 4 грудня наступного року, опівночі, настане такий сприятливий момент.

Відповідь на п'яте запитання: — В яку саме частину неба треба цілити гарматою, що з неї має вилетіти ядро?

— Беручи до уваги вищезазначені обставини гармату слід навести на зеніт, щоб напрям був перпендикулярний до горизонту, — тоді ядро швидше позбудеться земного притягання. Але щоб Місяць пройшов зенітом, треба місцевість, з якої зроблять постріл, обрати між 0° та 28° південної або північної широти.