Похорони Мами Ґранде - Сторінка 3

Велика Мама уособлювала перевагу традиційної влади над новими нестійкими авторитетами, перевагу правлячого класу над плебсом, неминущу цінність небесної мудрості в порівнянні з минущими догмами смертних. У мирний час Велика Мама особисто жалувала і скасовувала синекури і пребенди, призначала і знімала каноніків, опікувалася благополуччям своїх прихильників і на те була її верховна воля вкупі з темними інтригами, з підтасовуванням виборчих бюлетенів. У тяжкі роки Велика Мама таємно поставляла зброю своїм союзникам і в відкриту надавала допомогу своїм жертвам. Настільки небувале патріотичне завзяття зазначалося найвищими почестями.

Президент Республіки цього разу побажав без підказки радників визначити міру своєї історичної відповідальності перед співгромадянами. Він недовго міряв кроками садок, де темніли кипариси і де на кінець колоніального правління повісився через нещасливе кохання один португальський чернець. Президент мало сподівався на особисту охорону — значне число офіцерів, обвішаних нагородами — і тому його бив озноб кожен раз, коли в сутінки він входив в цей садок, що з'єднував парадний зал для аудієнції з мощення двором, де в минулі часи стояли карети віце-королів. Але в цю ніч президента пронизував солодкий трепет осяяння, бо йому відкрився у всій глибині сенс його високої місії, і він, не здригнувшись підписав декрет про дев'ятиденну всенародну жалобу і про гідні Великої Мами посмертні почесті на тому рівні, який передбачений для Національної героїні, яка впала в бою за свободу батьківщини. У патетичному зверненні до співвітчизників — воно було передано на світанку по всіх каналах радіо і телебачення — Президент висловив упевненість, що похорон Великої Мами стане історичною подією. Але здійсненню такої високої мети заважали, як водиться, досить серйозні перешкоди: правова система Макондо, створена далекими предками Великої Мами, не передбачила подій такого розмаху. Досвідчені алхіміки закону і наймудріші доктори права самозабутньо заглибилися в силогізми і герменевтику, відшукуючи формули, які б дозволили Президенту взяти участь в похоронах Великої Мами. Для всіх, хто причетний до високих сфер церкви, політики і фінансів, настали важкі дні. У напівкруглому і просторому залі Конгресу, в розрідженому повітрі абстрактного законодавства, де красувалися портрети національних визволителів і бюсти великих грецьких філософів, підносилася нестримна хвала Великої Мамі, а між тим спека вересневого Макондо наповнювала її труп міріадами бульбашок. Вперше все, що говорилося про Велику Маму, не мало нічого спільного ні з її плетеною гойдалкою, ні з її післяобіднім очманінням, ні з гірчичниками. Тепер вона сяяла в ореолу нової легенди, непорочна, без вантажу прожитих років.

Нескінченні години повнилися словами, словами, словами, які стараннями корифеїв друкованого слова отримували живий відгук на всій території Республіки. Так йшло до тих пір, поки хтось, наділений почуттям реальності, не перервав державні теревені стерильних батьків-законодавців, нагадавши високому зібранню, що труп Великої Мами чекає рішення при сорока градусах в тіні. Однак мало хто звернув уваги на спробу вторгнення здорового глузду в безгріховно — чисту атмосферу непохитного Закону. Хіба що розпорядилися забальзамували труп Великої Мами і знову взялися за пошуки нових формул, знову погоджували думки і вносили поправки до Конституції, які могли б дозволити Президенту бути присутнім на урочистих похоронах.

Стільки всього було наговорено високими базіками, що їхні балачки перетнули державні кордони, переправилися через океан і знаменням проникли в папські покої Кастельгандольфо. Верховний Первосвященик, насилу розвіявши сонний дурман Феррагосто, в глибокій задумі дивився на те, як занурюються в озеро водолази, які розшукують голову по-звірячому вбитої дівчини. Останні тижні всі вечірні газети писали тільки про цей жахливий випадок, і Верховний Первосвященик не міг залишитися байдужим до таємниці, розгадку якої шукали в такий близькості від його літній резиденції. Того вечора, проте, все змінилося: в газетах разом зникли фотографії передбачуваних жертв і на зміну їм з'явився портрет двадцятирічної жінки в траурній рамці. "Велика Мама!" — вигукнув Верховний Первосвященик, миттю розпізнавши той самий нечіткий дагеротип, який йому піднесли в далекі часи з нагоди його сходження на Престол святого Петра. "Велика Мама!" — дружно ахнули в своїх апартаментах члени кардинальної колегії, і в третій раз за всі двадцять століть на неосяжну християнську імперію обрушився вихор сум'яття, плутанини, безладної метушні, яка завершилася тим, що Верховного Преосвященика посадили в довгу чорну гондолу, яка взяла курс на далекий і фантастичний похорон Великої Мами.

Позаду залишилися сяючі ряди персикових дерев, стара Аппієва дорога, де сонце золотило ласкаві тіла кінозірок, які не відали про настільки сумну подію. Зникла з очей громада Кастельсантанджело, що маячила на горизонті Тибру. Густі зітхання дзвонів собору Святого Петра вплелися в деренчливі бухання церков Макондо.

Крізь зарості очерету в болотах, що зачаїлися і де проходить межа між Римською імперією і священними угіддями Великої Мами, пробивалися верескливі крики мавп, потривожених близькістю людини. Ці крики всю ніч дошкуляли Верховного Понтифіка, що знемагав від задухи під густою москітною сіткою. У нічній темряві величезна папська гондола наповнилася вщерть мішками з юкою, зв'язками зелених бананів, кошиками з живою птицею, і, зрозуміло, чоловіками і жінками, які покидали свої справи в надії спробувати щастя і з вигодою продати свій товар на похоронах Великої Мами. Вперше в історії християнської церкви Його Святість мучився від ознобу, викликаного безсонням, і від укусів тропічних москітів. Але чарівні фарби світанку над землями Державної Старої, первозданна краса царства ігуани і квітучого бальзаміну миттєво витіснили з його пам'яті всі негаразди подорожі і віддали йому сторицею за таку самопожертву.

Никанор прокинувся від трьох ударів в двері, які сповістили про прибуття Його Святості. Смерть заволоділа всім будинком без залишку. Барвисті і набатні промови Президента, жаркі гарячкові суперечки парламентаріїв, які вже давно втратили голос і порозумівались за допомогою жестів, зірвали з місця сотні людей, і вони, хто поодинці, а хто цілими конгрегаціями, прибували в будинок Великої Мами, заповнюючи замшілі сходові майданчики , задушливі горища і темні коридори. Запізнілі влаштовувалися бозна де — в бійницях, на дозорних вежах, в амбразурах, у слухових вікон. А в головній парадній залі чекала найвищого рішення забальзамована Велика Мама, над якою росла і росла страхітлива купа телеграм. Знесилені від сліз дев'ять племінників і племінниць в екстазі взаємної підозріливості ні на крок не відходили від тіла, яке мало-помалу перетворювалося на мумію.

Словом, ще довгий час світ жив в напруженому очікуванні. В одному із залів муніципалітету, де по стінах стояли чотири табурета, обтягнуті шкірою, а на столі — графин з дистильованою водою, томився безсонням Верховний Первосвященик, намагаючись скоротати задушливі ночі читанням меморіалів і циркулярів. Вдень він роздавав італійські карамельки дітлахам, які стирчали під вікном, і довго обідав в альтанці, критої кучерявими астромеліями /лілія інків/, в товаристві падре Антоніо Ісабель, а траплялося — і з Никанором. Так він і жив, перебуваючи виснажливі від спеки дні, які складалися в нескінченні тижні і місяці, до того знаменного дня, коли на середину площі вийшов Пастор Пастрана, щоб під барабанний дріб трам-тарарам-там-пам — оголосити рішення Найвищої Ради. "У зв'язку з порушеннями громадського порядку, що загрожують державній безпеці, Президенту Республіки — трам-тарарам-пам-пам — надаються надзвичайні повноваження, — трам-там-пам — які дають йому право участі в похоронах Великої Мами! Трам-тара-рам-пам-пам! "

Історичний день настав. Дужі арбалетники хвацьке розчищали дорогу стовпам Республіки на вулицях, де народ роївся біля стійок з рулеткою, кіосків з лотереєю, ларьків з їжею, на маленькому майданчику, де люди натягнули москітні сітки і розстелили циновки і де незворушно сиділи зі зміями на шиях ясновидці, які збували зілля, що зціляє від бешихи і дарує безсмертя. У передчутті вершинного моменту стояли не ворухнувшись прачки з Сан Хорхе, ловці перлів з Кабо де Вела, в'язальники мереж з Сіенагі, коптильники креветок з Тасахери, знахарі з Махани, солевари з Мануаре, акордеоністи з Вальедупар, об'їждчики коней з Айяпеля, продавці папайї з Сан-Пелайо, неперевершені скалозуби з Ла Куева, оркестранти з Лас-Сабанас де Болівар, перевізники з Реболи, нероби з Магдалени, крутії з Момпокса і багато інших укупі з тими, про кого йшлося на самому початку розповіді. Навіть ветерани полковника Ауреліано Буендіа на чолі з герцогом Марлборо в парадній формі — тигрова шкура з кігтями і зубами — з'явилися на похорон, пересиливши столітнє зло на Велику Маму і її наближених, щоб звернутись з проханням до Президента Республіки про військові пенсії, яких вони марно чекали сімдесят років поспіль.

Близько одинадцятої ранку збожеволівший, змучений сонцем натовп, чий натиск стримувала еліта незворушних охоронців порядку в розшитих доломанах і пінних ківерах, заревів від захвату. В чорних фраках і циліндрах, урочисті, сповнені свідомості власної гідності, з'явилися на розі будівлі телеграфу міністри і сам Президент, а за ними парламентська комісія, Верховний суд, Державна рада, традиційні політичні партії, вище духовенство, високі представники банків, торгівлі і промисловості. Президент республіки — лисий, куций, в роках, хворобливого вигляду — дріботів під ошалілими поглядами людей, які колись заочно зробили його верховним володарем і лише тепер упевнилися в його реальному існуванні. Поруч з ним виступали потовстішали від розуміння власної значущості архієпископи і військові чини з випнутими грудьми в непробивної броні орденів, але лише він один був оточений сяйвом вищої влади.

Другим потоком в розміреному коливанні траурних шовків пливли королеви всього сущого і всього майбутнього. Вперше без яскравих розкішних нарядів йшли слідом за Королевою світу королева манго, королева зеленої ауйами, королева гвінейських бананів, королева борошнистої юки, королева гуаяви, королева кокосового масла, королева чорної квасолі, королева чотирьохсот двадцяті шести метрової зв'язки яєць ігуани і всі інші королеви, яких не злічити і яких ми не згадали, щоб не занадто розтягувати цей список.

Велика Мама, яка лежить в труні з пурпуровими кистями, відчужена від усього земного вісьмома мідними підставками і перенасичена формаліновою вічністю, не могла збагнути всієї грандіозності своєї могутності.