Поліціан - Сторінка 3

- Едгар Аллан По -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Ви, пане,
Приїхали якраз-бо на весілля...
ПОЛІЦІАН
Щодо листів, які згадав ваш син
(Здається, ніби ваш), то я, на жаль,
Не відаю про них. Коли б такі
Знайшлись, мій друг Балтаззар (де ж це він?)
їх вручить вашій світлості. Прощайте!
ГЕРЦОГ
Йдете? Так швидко?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Руперте! Беніто!
В покої графу покажіть дорогу!
Нездужа, видно, граф.
Входить БЕНІТО.
БЕНІТО
Сюдою, пане!
(Виходить. Поліціан за ним).
ГЕРЦОГ
Пішов? Нездужа?
БАЛТАЗЗАР
Даруйте, любий пане.
Ви правду мовили: нездужа граф.
Погода вогка, опріч того, втома
З далекої дороги... Я, напевно,
З їх світлістю піду. Йому щось зле.
Я скоро повернусь.
ГЕРЦОГ
Оце так зустріч!
Ну й диво дивне! Чуєш, Кастільйоне?
Ходи, мій сину, маю щось сказати.
Ти, звісно, помилявся, кажучи,
Що веселун Поліціан. А хто
Із нас казав, що меланхолік граф? [359]

ЯВА ШОСТА
Опочивальня в палаці герцога. ПОЛІЦІАН і БАЛТАЗЗАР
БАЛТАЗЗАР
Прочумайся, Поліціане!
Ти не повинен, чуєш, не повинен
Цим настроям піддатись. Будь колишнім!
Гони докучливі пусті химери
Й живи, бо ти вмираєш!
ПОЛІЦІАН
Ні, неправда,
Бо я таки живу.
БАЛТАЗЗАР
Як сумно, друже,
Тебе таким ось бачити!
ПОЛІЦІАН
Мені
Так само сумно, дорогий мій друже,
Що через мене засмутився й ти.
Наказуй, пане! Що мені робити?
На твій наказ приборкаю натуру,
Що я дістав від пращурів своїх,
Що з материнським молоком всмоктав,
І перестану бути вже собою.
Наказуй, пане!
БАЛТАЗЗАР
Тож на герць, на бій —
В сенат або до бою.
ПОЛІЦІАН
Леле! Леле!
Той біс за мною бігтиме й туди!
Той біс не відпускав мене і там!
Що то за голос?
БАЛТАЗЗАР
Я не чув нічого —
Лиш голос твій та ще його відлуння.
ПОЛІ ЦІАН
Отож я марю. [360]
БАЛТАЗЗАР
Обтрусись від марень.
Тобі пристало бойовище, двір,
Тебе чекає Шана, кличе Слава.
її суремної не вчуєш мови,
Зважаючи на всі уявні звуки
Та голос привидів.
ПОЛІЦІАН
То їхній голос.
Невже ти не почув?
БАЛТАЗЗАР
Не чув нічого.
ПОЛІЦІАН
Не чув! Балтаззаре, не говори
Поліціану про двори й звитягу.
О, як до смерті в'їлося мені
Порожнє, пишномовне марнолюбство
Людей Землі! Побудь іще зі мною!
Росли ми вкупі, вчилися разом —
І досі друзі... та уже недовго...
У Вічнім Місті зробиш ти для мене
Люб'язну й добру послугу, по чому
Благословенна і найвища влада
Обов'язки твої й любов до друга
Навік скасує.
БАЛТАЗЗАР
Ох, страшні слова —
Не хочу розуміти.
ПОЛІЦІАН
Кроки Долі
Все ближчають. Коротшають години,
Піщинки Часу золотом стають,
Балтаззаре, і сліплять очі. Боже!
Не можу вмерти, маючи у серці
Таке разюче відчуття краси,
Що спалахнуло в нім. Мені здається
Духмянішим повітря, ніж звичайно...
Мелодії розкішні ронить легіт...
А на землі чудовніше зело...
Святіші промені рахманний місяць
Із неба ллє... Та тс-с! Тепер не скажеш,
Що ти не чуєш? [361]
БАЛТАЗЗАР
Ні, таки не чую.
ПОЛІЦІАН
Не чуєш? Слухай, слухай! Найтихіший
І найсолодший звук торкнувся слуху.
Жіночий голос! Скільки в ньому смутку!
Мене гнітить його урочий чар.
О, знову, ще! Як западає в серце!
Не чув я голосу такого зроду.
Якби ж почув його бентежні тони
Раніше я!
БАЛТАЗЗАР
Тепер і сам я чую.
Стривай, стривай! Якщо не помиляюсь,
Той голос з-за віконниці лунає,-
Он бачиш те вікно? Так, безперечно,
З палацу герцога. Ота співачка
У домі його світлості. Можливо,
То навіть Алессандра, наречена
Кастіліоне, герцогського сина
І спадкоємця.
ПОЛІЦІАН
Тихше! Знову віні
ГОЛОС (ледь чутно)
Чи твому серцю сила
Відринути моє,
Що так тебе любило,
Добро й біду ділило?
Чи твому серцю сила
Покинути мене?
Скажи, що ні!
БАЛТАЗЗАР
Англійська пісня. Чув, її співають
В Британії, але не так тужливо.
Цить! Цить! Співає знов!
ГОЛОС (трохи гучніше)
Чи серцю сила
Відринути моє,
Що так тебе любило, [362]
Добро й біду ділило?
Чи твому серцю сила
Покинути мене?
Скажи, що ні!
БАЛТАЗЗАР
Замовкла, стихло все!
ПОЛІЦІАН
Не все затихло!
БАЛТАЗЗАР
Ходімо вниз.
ПОЛІЦІАН
Іди без мене, сам.
БАЛТАЗЗАР
Година пізня,— нас чекає герцог,
Тебе очікують усі у залі.
Ну що гнітить тебе, Поліціане?
ГОЛОС (виразно)
Що так тебе любило,
Добро й біду ділило,
Чи твому серцю сила?
Скажи, що ні!
БАЛТАЗЗАР
Ходімо! Вже пора. Оті химери
Облиш, Поліціане. Пам'ятаєш,
Як ти негарно з герцогом недавно
Повівся? Прочумайся і пригадай!
ПОЛІЦІАН
Згадати? Так. Згадав. Я пам'ятаю. (Йдучи).
Веди! Повір, я залюбки віддав би
Усі лани розлогі свого графства,
Щоб на обличчя глянуть за вікном —
"Вдивлятися в обличчя за серпанком,
Почути ще раз розповідь німу".
БАЛТАЗЗАР
Прошу тебе, ходім. А то ще герцог
Образиться. Ходімо! [363]
ГОЛОС (гучно)
Скажи, що ні!
ПОЛІЦІАН (убік)
Ну й диво! Голос цей, мені здається,
Мене благає залишитись тут! (Підходячи до вікна).
Я чую, любий голосе, лишаюсь!
Нехай це Примха чи насправді Доля,-
Не піду я, Балтаззаре, проси
Пробачення у герцога від мене:
Нікуди я не йду.
БАЛТАЗЗАР
Як ваша світлість
Бажати зволить. Ну, то на добраніч,
Поліціане.
ПОЛІЦІАН
На добраніч, друже.

ЯВА СЬОМА
Сад біля палацу. Місячно. ЛАЛАГА і ПОЛІЦІАН.
ЛАЛАГА
Ти мовиш про любов
Мені, Поліціане? Про кохання
До Лалаги говориш? Горе, горе!
Жорстоко ти глузуєш, так жорстоко!
ПОЛІЦІАН
Не плач! О, не ридай! Від сліз твоїх
Я збожеволію. О Лалаго, не плач
І заспокойся! Знаю, знаю все
І все-таки говорю про кохання.
Прекрасна Лалаго, поглянь на мене!
Питаєш ти, як можу говорити,
Все знаючи, все бачивши і чувши?
Питаєш ти — і я відповідаю,
Перед тобою ставши на коліна. (Опускається навколішки).
О Лалаго, люблю тебе, кохаю.
В добрі і злі, хоч би там що — кохаю. [364]
І мати первістка в своїх руках
Так не любила, як тебе кохаю.
На божім олтарі — ніде, ніколи
Священніший вогонь ще не палав,
Аніж в душі моїй до тебе. Чи
Тебе люблю? (Підвівшись). Люблю і за страждання,
І за красу твою, і за страждання.
ЛАЛАГА
Не треба, схаменися, гордий графе,
Ти через мене вже й себе забув!
Як зможе у палати твого батька,
Між доброчесних і цнотливих дів,
Збезчещеною Лалага ввійти?
Така дружина із тавром ганебним —
Знеславленим, заплямленим ім'ям —
Чи ж личитиме честі твого дому
І славі?
ПОЛІЦІАН
Не кажи мені про славу!
Ненавиджу це слово. Зневажаю
Цю найпримарнішу й порожню річ.
Ти — Лалага, а я — Поліціан!
Чи не люблю тебе? Чи ти не гожа?
Що ще потрібно? Слави? Ха! Бридня!
В ім'я всього, що чисте і священне,
Чого я прагну і чого боюся,
Чого цураюсь тут, чекаю в небі,-
Кажу: славнішого немає вчинку,
Ніж, задля тебе славу розтоптавши,
На кпини взять її. Хіба ж то важить,
Чи важить, найпрекрасніша моя,
Що ми колись — без слави і забуті —
На прах обернемось? Зате удвох,
Разом усе ж, а далі... далі... може...
ЛАЛАГА
Чому ти замовчав, Поліціане?
ПОЛІЦІАН
А далі, Лалаго,— все може бути —
Воскреснемо й полинемо удвох
У зоряних світах благословенних,
І все-таки... [365]
ЛАЛАГА
Чому ти замовчав?
ПОЛІЦІАН
І все-таки укупі, нерозлучні.
ЛАЛАГА
Так, графе Лестерський! Тепер я вірю.
Мене ти любиш, серцем відчуваю,
Що любиш щиро.
ПОЛІЦІАН
Лалаго моя! (Опускаючись на коліно).
Чи й ти кохаєш?
ЛАЛАГА
Тихше! Там, у тіні
Отих дерев, здається, хтось майнув
Примарно так, повільно та безгучно,
Немов саме Сумління невблаганне.
(Йде туди й повертається).
Я помилилась — то осінній вітер
Гойднув густе гілля. Поліціане!
ПОЛІЦІАН
Кохана Лалаго! О, що з тобою?
Чому ти зблідла? Ні саме Сумління,
Ні тінь, з якою ти його рівняєш,
Так не повинні дух твердий лякати...
То тільки вітер сколихнув гілля
Печальне, та й усе.
ЛАЛАГА
Поліціане!
Ти мовиш про любов. Тобі відомий
Той край, що на устах в усіх, земля,
Відкрита генуезцем нещодавно
За тисячу далеких ліг на захід?
Казковий край квіток, плодів і сонця,
Озер прозорих і лісів тінистих,
Стрімких шпилів, понад якими вільно
Вітри летять... Дихнуть отим повітрям
Для мене — Щастя, Волю там знайти
Так мріялося... [366]
ПОЛІЦІАН
Лалаго, ти хочеш
В той Рай полинути разом зі мною,-
Таки удвох? Забудемо Турботу,
Журба минеться, буде лиш Кохання.
Для мене розцвіте життя, бо я
Для тебе оживу, моя чудовна!
Ти не журитимешся — світла Радість
Тебе чекає, янгольська Надія
З тобою вічно буде. Я ж на тебе
Молитимусь повік. Ти, люба, станеш
Коханою, дружиною, моєю —
Моїм усім! О Лалаго, ти хочеш
Туди зі мною?
ЛАЛАГА
Слід одно зробити —
Живий ще Кастільйоне.
ПОЛІЦІАН
Він умре. (Виходить).
ЛАЛАГА (помовчавши).
Умре він... Кастільйоне... Леле!
Так, значить, вмре? Хто це промовив?
Де я?.. Що він сказав?.. Поліціане!
Ти не пішов... ти тут, Поліціане!
Я відчуваю: тут — боїшся глянуть,
Щоб не побачили тебе... Не міг ти,
Промовивши таке, піти. Озвися!
Хай голос твій почую... хоч слівце,
Що ти ще тут... одну маленьку фразу...
Скажи мені, як дуже зневажаєш
Мою жіночу слабість. Ти ще тут...
Озвись. Адже я знала: ти не підеш!
Я знала, ти не зможеш, не посмієш
Отак піти, глузуєш ти із мене!
Ось де ти! Ні! Пішов!.. Таки пішов!
Пішов! Пішов! Де я?.. Гаразд! Прекрасно!
Будь гострим, лезо, а удар несхибним,
Гаразд, усе чудово... Леле! Леле! [367]

ЯВА ВОСЬМА
Вулиця поблизу палацу. Лунають дзвони, і звіддалік чути крики. Кілька перехожих швидко перетинають сцену в різних напрямках. Квапливо входить Б Е Н І Т О, за ним так само стрімко Р У П Е Р Т.
РУПЕРТ
Агов, Беніто! Ти казав — сьогодні?
То як? Увечері весілля?
БЕНІТО
Ніби так. (Виходять).
Входить химерно вбрана ДЖАСІНТА, в руках у неї пласка коробка. Йде спочатку квапливо, далі сповільнює ходу й нарешті зупиняється посеред сцени, замислено роздивляючись прикраси на руці, з якої зняла рукавичку. Потім ставить коробку і дивиться на годинник, що висить у неї збоку.
ДЖАСІНТА
Ще маю час, авжеж! Ще маю час.
Навіщо квапитися? В мене є
Доволі часу, дай лишень погляну!
Вінчатимуться ввечері, а зараз
Заледве полудень. Ось полічу
Хвилини всі і всі оті години
До вечора — дві, три, чотири, п'ять!
Аж п'ять годин! Я впораюся легко
За дві години із усім, що треба!
На це й годинник! Ну й ловкенькі рукавички!
Щоб я себе забігала до смерті?!
Нізащо! Квапляться дурні.
Сідає на лаву й безтурботно підбиває коробку ногами. БЕНІТО з клунком швидко перетинає сцену.
Беніто!
Беніто! Гей, поглянь! Чи ти не чуєш?
Зухвалий шалапуте, і не гляне!
Злидота, ще й не зволить привітатись,
Ні глянути, як я сиджу на лаві,
Мов синьйорина! Я ж бо синьйорина!
Таки насправді! Але я гадаю,
Що і між панями різниця є
(Бо є такі — дурні, невчені, грубі!),
Між Лалагою отака різниця,
Старою панею, і між новою —
Міледі Алессандрою.