Полювання - Сторінка 3

- Роберт Шеклі -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Але такий вчинок був би надто негуманним. Древніх елбонайців вирізняли насамперед шляхетність та милосердя, і кожен Юний Розвідник намагався наслідувати їх в цьому. До того ж парадизування не входило в число справді піонерських методів.

Залишалася безграмоція. Це був найстаріший трюк, описаний у книзі, але щоб він вдався, слід було підібратися до мирашів якнайближче. Втім, Дрогові вже нічого було втрачати.

І, на щастя, погодні умови були найсприятливіші.

Все почалося з туманного серпанку, що стелився над землею. Але в міру того як розпливчасте сонце піднімалося над сірим небокраєм, туман піднімався і густів.

Виявивши це, Герера спересердя вилаявся.

— Давайте триматися ближче один до одного! От нещастя ж!

Незабаром вони вже йшли, поклавши ліву руку на плече йдучого попереду. Права рука стискала бластер. Туман навколо був непроникним.

— Герера?

— Так.

— Ти впевнений, що ми йдемо в правильному напрямку?

— Звичайно. Я взяв азимут за компасом ще до того, як туман згустився.

— А якщо компас вийшов з ладу?

— Не смій і думати про це!

Вони продовжували рухатися, обережно намацуючи дорогу між скельними уламками.

— По-моєму, я бачу корабель, — сказав Пакстон.

— Ні, ще рано, — заперечив Герера.

Стелмен, спіткнувшись об камінь, впустив бластер, навпомацки підібрав його й став нишпорити рукою в пошуках плеча Герери. Нарешті він намацав його й рушив далі.

— Здається, ми майже дійшли, — сказав Герера.

— Від душі сподіваюся, — видихнув Пакстон. — З мене вистачить.

— Думаєш, та дівчина чекає тебе на кораблі?

— Не роз'ятрюй душу!

— Добре, — впокорився Герера. — Агов, Стелмен, краще як і раніше тримайся за моє плече. Не варто нам розділятися.

— А хіба ж я не тримаюся? — відгукнувся Стелмен.

— Так, не тримаєшся!

— Тримаюся, тобі кажуть!

— Слухай, здається, мені краще знати, тримається хто-небудь за моє плече чи ні.

— Це твоє плече, Пакстон?

— Ні, — відповів Пакстон.

— Погано, — сказав Стелмен дуже повільно. — Це зовсім погано.

— Чому?

— Тому що я безперечно тримаюся за чиєсь плече.

— Лягай! — закричав Герера. — Негайно лягаєте обоє! Дайте мені можливість стріляти!

Але було вже пізно. У повітрі розлився кисло-солодкий аромат. Стелмен і Пакстон вдихнули його і знепритомніли. Герера сліпо рвонувся вперед, намагаючись затримати подих, спіткнувся, перелетів через камінь, спробував піднятися на ноги і...

І все провалилося в чорність.

Туман раптово станув. На рівнині стояв один лиш Дрог. Він тріумфально посміхався. Витягши оброблювальний ніж з довгим вузьким лезом, він схилився над найближчим мирашем...

Космічний корабель линув до Землі з такою швидкістю, що підпросторовий двигун, здавалось, міг, в свою чергу, полетіти до всіх чортів. Згорбившись над пультом керування Герера нарешті опанував себе й зменшив швидкість. Його обличчя, з якого звичайно не сходила красива рівна засмага, все ще зберігало попелястий відтінок, а пальці тремтіли над пультом.

Зі спального відсіку вийшов Стелмен і втомлено гепнувся в крісло другого пілота.

— Як там Пакстон? — запитав Герера.

— Я накачав його дроном-3, — відповів Стелмен. — З ним все буде гаразд.

— Файний парубок, — зауважив Герера.

— Думаю, це просто шок, — сказав Стелмен. — Коли отямиться, я посаджу його перераховувати алмази. Це, наскільки я розумію, буде для нього краще будь-якої іншої терапії.

Герера посміхнувся, обличчя його стало набувати звичайного кольору.

— Тепер, коли все позаду, мабуть і мені варто зайнятися трохи алмазною бухгалтерією.

Раптово його подовжене обличчя посерйознішало.

— Але все-таки, Стелмен, хто міг нас врятувати? Цього не можу зрозуміти!

Зліт Розвідників вдався на славу. Патруль 22 — "Ширяючий сокіл" — розіграв коротку пантоміму, яка символізувала звільнення Елбонаю. Патруль 31 — "Відважні бізони" вдягся в справжнє піонерське вбрання.

А на чолі патруля 19 — "Атакуючий мираш" — рухався Дрог, тепер вже Розвідник першого класу, відзначений особливим знаком відмінності. Він ніс прапор свого патруля (висока честь для розвідника!), і всі, забачивши Дрога, гучно вітали його.

Адже на ратищі гордо розвівалася міцна, відмінно вичинена, будь з чим незрівнянна шкура дорослого мираша — її блискавки, пряжки, циферблати, ґудзики весело блищали на сонці.