Порожній будинок - Сторінка 5

Ви, певно, пам'ятаєте той день, Вотсоне, коли я зайшов до вас додому й зачинив віконниці? Ви, ясна річ, подумали, що я поводжуся дивно, але я знав, що робив, бо мені було відомо про існування цієї чудової рушниці. І знав я також, що її тримає в руках один з найкращих у світі стрільців. Коли ми з вами були в Швейцарії, Моран переслідував нас разом з Моріарті, і я певен: саме через нього я потерпав ті п'ять лихих хвилин, лежачи в заглибині скелі над водоспадом.

Можете не сумніватися, що, перебуваючи у Франції, я читав газети досить уважно, очікуючи знайти в такий спосіб докази вини Морана й запроторити його до в'язниці. Поки він вільно жив у Лондоні, моє життя не було варте й шеляга. Вдень і вночі тінь загрози висіла б наді мною, і раніше чи пізніше Моран дочекався б слушної нагоди.

Що ж я мав робити? Я не міг застрелити його, бо опинився б на лаві підсудних. Не було рації й звертатись до суду, бо суддя не міг утрутитися в справу на підставі самих лише недоведених підозрінь. Отже, я нічого не міг зробити.

Але я пильно стежив за кримінальною хронікою, впевнений, що колись-таки доберусь до Морана. І от це вбивство Рональда Едера. Нарешті настав мій час! Знаючи те, що я знав, чи міг я сумніватись, що вбивство вчинив полковник Моран? Він грав з хлопцем у карти, він ішов слідом за ним від самого клубу, він застрелив його у відчинене вікно. Все це не підлягало сумніву. Самої лише кулі було б досить, щоб накинути йому на шию зашморг. Я негайно приїхав до Лондона. Приставлений до моєї квартири спостерігач відразу побачив мене і, безперечно, звернув на це увагу полковника. Той не міг не пов'язати мого раптового повернення з учиненим ним злочином і, звичайно, страшенно сполошився. Я був переконаний, що він неодмінно зробить спробу якнайшвидше уеунути мене зі свого шляху і з цією метою застосує свою смертельну 'зброю. Отож я й поставив для нього у вікні чудову мішень, а сам, повідомивши поліцію, що мені може знадобитися її допомога, зайняв пост, який видався мені найбільш підходящим для спостереження, і мені навіть приснитися не могло, що він вибере для нападу це саме місце. А тепер, дорогий Вотсоне, треба ще що-не-будь вам пояснювати?

— Треба,— відповів я.— 3 вашої розповіді незрозуміло, чому полковник Моран убив Рональда Едера.

— Дорогий Вотсоне, тут ми вступаємо в сферу здогадів, де навіть найлогічніше мислячий розум може помилитися. Кожний на підставі наявних у нього фактів вільний будувати свою власну концепцію, і ваша може бути так само обгрунтована, як моя.

— Отже, у вас є гіпотеза?

— Я впевнений: пояснити відомі всім факти зовсім не важко. Слідство встановило, що полковник Моран і молодий Едер виграли разом чималу суму грошей. Та Моран, безперечно, грав нечесно — я давно вже про це знаю. Мені здається, в день убивства Едер" помітив, що Моран шахраює. Ймовірно, що він поговорив з полковником і погрожував розкрити секрет його успіхів, коли той добровільно не вийде з членів клубу і не пообіцяє назавжди кинути гру. Навряд чи такий парубійко, як Едер, наважився кинути привселюдно скандальне звинувачення людині, набагато старшій за себе, а до того ж добре всім відомій. Напевне, він говорив про це з полковником сам на сам. Але виключення з клубу означало б для Морана катастрофу, бо він жив саме на нечесно виграні гроші. Тому він і вбив Едера, вбив саме тоді, коли той, не бажаючи користуватися плодами шахрайства, підраховував, скільки слід повернути грошей. А щоб мати й сестра не заскочили його зненацька й не запитали, що він робить, пишучи прізвища й розкладаючи монети, він замкнувся. Ну як, підходить гіпотеза?

— Не маю анїнайменшого сумніву, що все було саме так.

— Судовий процес покаже, так чи ні. Але не в тім річ. Полковник Моран більше не турбуватиме нас, знаменита духова рушниця фон Хердера поикпягчтзей Скотленд-Ярду, а містер Шерлок Холмс знову матиме змогу присвятити свій час дослідженню тих невеличких, але цікавих проблем, на які таке багате складне лондонське життя.