Посмертні записки Піквікського клубу - Сторінка 28

На дверях кімнати, що виходила в двір, чіткими літерами було написано проречисте слово "Містер Фог" і, постукавши в них та діставши запрошення увійти, Джексон увів туди містера Піквіка.

— Містер Додсон у конторі? — спитав містер Фог.

— Тільки но повернувся, сер, — відповів Джексон.

— Попросіть його завітати до мене.

— Слухаю, сер, — і Джексон вийшов.

— Сідайте, прошу, сер, — сказав Фог. — Ось газета. Мій компаньйон зараз прийде, і тоді ми поговоримо.

Містер Піквік узяв стілець та газету, але, замість читати, обдивився поверх неї містера Фога — літнього, худорлявого джентльмена з прищуватим обличчям, у чорному сюртуці, темних штанах і чорних гетрах. Він здавався частиною конторки, за якою сидів, і навряд чи мав пристрастей більше, ніж вона.

По кількахвилинній тиші до кімнати ввійшов містер Додсон, показний, огрядний джентльмен з суворим виглядом та грімким голосом, і розмова почалася.

— Це містер Піквік, — одрекомендував містер Фог.

— А, ви винуватець у справі Бардл і Піквік, сер?— спитав містер Додсон.

— Так, це я, сер, — відповів містер Піквік.

— Гаразд, сер, — сказав Додсон, — що ж ви пропонуєте?

— О! — промовив містер Фог, вкладаючи руки в кишені штанів і відкидаючись на спинку крісла, — що саме пропонуєте ви, містер Піквік?

— Тихо, Фог! — спинив його Додсон, — нехай містер Піквік відповість мені, що має він сказати.

— Я прийшов сюди, джентльмени, — промовив містер Піквік, цілком спокійно поглядаючи на обох компаньйонів,— я прийшов сюди висловити здивовання, викликане в мене вашим листом, і спитати у вас про причини позову.

— Причини... — почав був Фог.

— Містер Фог, — перебив його Додсон, — я буду говорити.

— Вибачте, містер Додсон, — перепросив Фог.

— Щодо причин, сер, — сказав Додсон тоном проповідника,— то вам треба спитати про це ваше сумління й ваші почуття. Ми керуємося, сер, виключно заявою нашої клієнтки. Ця заява, сер, може бути правдива, а може бути й неправдива, сер. Вона може бути імовірна і неймовірна. Та незалежно від того, чи правдива та імовірна її заява, я мушу сказати, сер, що підстави нашого позову міцні й непохитні. Ви — або жертва непорозуміння, або — дійсно ошуканець. Але якби ви спитали мене, сер, як юриста і як чесну людину, про вашу поведінку, я, не вагаючись, сказав би, що маю цілком певну і єдину думку з приводу цього.

Тут Додсон випростався з виглядом покривдженої невинності й глянув на Фога, який ще глибше засунув руки в кишені і, поважно хитнувши головою, тоном цілковитої згоди промовив: "Безперечно!"

— Тоді, сер, — сказав містер Піквік з виразом муки на обличчі, — дозвольте мені запевнити вас, що я — жертва непорозуміння, принаймні в цій справі.

— Сподіваюся, сер, — відповів Додсон. — Хотів би думати, що так воно й було, сер. І якщо ви невинні в тому, в чому обвинувачують вас у цій справі, то ви й справді нещасна людина. Що скажете ви, містер Фог?

— Цілком приєднуюсь до вас, — промовив Фог з недовірливою усмішкою.

— Нашу скаргу, — вів далі Додсон, — складено й подано до суду за законною формою і в загальному порядку. Де наша розсильна книга, містер Фог?

— Ось вона, — відповів містер Фог, подаючи йому квадратної форми книгу в пергаментних палітурках.

— Зміст скарги такий: "Мідлсекс. Сторони: Марта Бардл, вдова, і містер Семюел Піквік. Сума позову — тисяча п'ятсот фунтів стерлінгів. Аторнеї позивачки — Додсон і Фог. Подано 28 серпня 1830 року". Все в порядку, сер. В абсолютному порядку.— Додсон кашлянув і зиркнув на Фога, що й собі сказав: "В абсолютному порядку", і потім обидва вони глянули на містера Піквіка.

— Отже, я бачу, що ви й дійсно маєте намір закласти позов проти мене...

— Бачите, сер? Вам, без сумніву, слід бачити,— відповів Додсон, і на його поважному обличчі промайнула ніби усмішка.

— І позов, дійсно, складено на тисячу п'ятсот фунтів?— спитав містер Піквік.

— Ви можете бути певні, що, якби то залежало від нас, ми визначили б суму втроє більшого розміру,— признався Додсон.

— Я, скільки пригадую, чув, ніби місис Бардл не зменшить її ані на фарсинг,[27] — вкинув слово Фог, поглядаючи на Додсона.

— І, безперечно, маєте рацію, — ствердив Додсон.— Справа тільки розпочиналась, і аторнеям не хотілося компромісу, якби навіть містер Піквік і згодився на нього.

— Ви не ставите своїх умов, сер? — сказав Додсон, розгортаючи правою рукою сувій пергаменту, а лівою передаючи містерові Піквіку його копію. — Я краще вже залишу вам копію, сер.

— Добре, джентльмени, дуже добре, — підвівся з свого місця містер Піквік, безсилий стримувати свій гнів. — Я пришлю до вас мого довіреного.

— Будемо раді, — і Фог потер собі руки.

— Вельми раді, — додав Додсон, відчиняючи двері.

— Але раніш, ніж піти, дозвольте мені сказати вам, джентльмени,— гарячився містер Піквік,— що з усіх шахрайських і підлих вчинків...

— Заждіть хвилиночку, сер,— дуже чемно попросив Додсон.— Містер Джексон! Містер Вікс!

— Сер! — обидва клерки були вже на середині кабінету.

— Я хотів би тільки, щоб ви чули, що казатиме джентльмен,— пояснив Додсон.— Прошу далі, сер. Ви сказали, здається, "шахрайських і підлих вчинків"?

— Сказав,— не заперечував Піквік, нетямлячись від злості,— я сказав, що з усіх шахрайських і підлих вчинків ваш вчинок — найпідліший і найбільш шахрайський. І я повторюю свої слова, сер.

— Ви чули, містер Вікс? — спитав Додсон.

— Ви не забудете цих виразів, містер Джексон? — спитав Фог.

— Може, ви бажаєте назвати нас жульманами, сер?— сказав Додсон.— Прошу дуже, якщо вам охота, сер.

— Бажаю,— ствердив містер Піквік.— Ви таки й є жульмани.

— Чудово! — радів Додсон.— Вам там унизу добре чути, містер Вікс?

— О, дуже добре, сер,— заспокоїв його Вікс.

— Вам, може, краще було б піднятись ще східців на два,— додав Фог.— Будь ласка, далі, сер. Чи не бажаєте ви сказати, що ми — злодії? Або, може, ви вдарили б кого з нас? Прошу дуже, сер. Якщо ви робитимете так, ми не вчинимо ні найменшого опору. Запевняємо вас, сер.

І Фог спокусливо підсунувся під самий кулак Піквіка. Нема ніякого сумніву, що цей джентльмен не встояв би і з великою приємністю задовольнив прохання містера Фога, якби Сем, що чув усю розмову, не ввійшов у кабінет і рішуче вхопив свого пана за руку.

— Ходім!— промовив містер Веллер.— Теніс дуже інтересна гра, тільки не тоді, як ви — м'яч, а два адвокати — ракети. Ходім, сер. Якщо вам кортить розважитись, можете, зійшовши у двір, вдарити мене. А тут ця втіха устане вам занадто дорого.

І містер Веллер безцеремонно потяг свого пана по сходах, виволік надвір і, нарешті, бережно поставивши серед вулиці, ступив назад, ладний тепер коритися його розпорядженням.

Містер Піквік неуважно побрів уперед, перейшов вулицю напроти ратуші і попрямував до Чіпсайда. Сем ніяк не міг зрозуміти, куди вони йдуть, коли його пан обернувся до нього й сказав:

— Я маю відвідати містера Перкера, Сем.

— Вам слід було б зайти туди ще вчорашнього вечора,— відповів Сем.

— Здається, ви маєте рацію, Сем,— зітхнув містер Піквік.

— Я напевне маю рацію,— відмовив Сем.

— Добре, добре, Сем,— погодився містер Піквік,— ми підемо туди зараз же, але спершу я хотів би випити склянку бренді з теплою водою, Сем. Де тут можна це дістати?

Містер Веллер знав Лондон бездоганно і, не міркуючи навіть, відповів:

— Другий провулок праворуч, передостанній будинок з правого ж таки боку. Беріть стіл, що стоїть коло самого каміна, бо тільки в цього стола нема середньої ніжки, і це куди зручніше.

Містер Піквік буквально додержав поради свого лакея і, звелівши Семові йти разом із ним, ступив у зазначену корчму, де незабаром перед ним стояло вже чимало бренді з водою. Містер Веллер сидів за тим же столом, хоч і на поважній відстані від нього, і задовольнявся здоровою пляшкою портеру.

Корчма мала дуже затишний вигляд і, очевидно, перебувала під спеціальною протекцією візників, бо коло столів сиділи, палили люльки та випивали чимало джентльменів, які, судячи з зовнішності, належали до цієї вченої професії. Один з них, найстаріший за всіх, червоновидий, кремезний чолов'яга притяг чомусь до себе особливу увагу містера Піквіка. Він завзято курив, але раз-у-раз виймав люльку з рота й пильно придивлявся то до містера Піквіка, то до Сема. Потім він занурював своє обличчя в кухоль з портером, але й звідти, скільки дозволяли це розміри кухля, не переставав кидати оком то на одного, то на другого.

Нарешті кремезний чоловік став палити безперестанку і, притулившись спиною до стінки, втупив очі в наших приятелів так, ніби хотів запам'ятати їхні обличчя назавжди.

Спершу містер Веллер не помічав еволюцій кремезного чоловіка, але згодом, спостерігши, що містер Піквік увесь час стежить за ним, і собі став дивитись у тому ж напрямку. Потім він затулив долонею очі від світла і почав приглядатись пильніше, ніби впізнавав щось знайоме й хотів пересвідчитись, що не помиляється. А втім його сумніви незабаром були розсіяні, бо старий, випустивши з люльки цілу хмару диму, хрипким голосом промовив спід величезної шалі, обмотаної круг його шиї:

— Здоров був, Сем!

— Хто це, Сем? — спитав містер Піквік.

— Ото! я ніяк не міг повірити самому собі, сер,— сказав містер Веллер.— Та це ж старий.

— Старий! Що то за старий?— не зрозумів містер Піквік.

— Мій батько, сер. Як живеш, старий? — і, виявивши таким способом свою синівську ніжність, містер Веллер посунувся на лаві, звільняючи місце для кремезного чоловіка, що з люлькою в зубах і кухлем у руці підійшов привітати його.

— Адже ми не бачились уже щось коло двох років, Семі,— сказав батько.

— Як не більше,— відповів син.— А що мачуха?

— Слухай, хлопчику,— урочистим тоном промовив старий,— май завжди на оці приклад свого батька і не дружися з удовою, а надто, коли в неї є корчма.

Давши отецьку пораду, містер Веллер-старший витяг з кишені нову люльку, набив її, запалив від жаринки з старої і почав смоктати.

— Вибачте, сер,— промовив він, повертаючись по досить довгій паузі до старої теми і вдаючись до містера Піквіка,— сподіваюсь, я вас не образив, сер. Ви не одружені з удовою, сер?

— Ні, не одружений, — усміхнувся містер Піквік.

— Перепрошую, сер,— скинув свого капелюха містер Веллер-старший. — Я сподіваюся, ви задоволені з Семі, сер?

— Цілком,— заспокоїв його містер Піквік.

— Дуже радий чути це,— відповів старий чолов'яга.— Мав я чимало клопоту з його вихованням, сер.