Повернення Шерлока Холмса - Сторінка 51

Причини вбивства теж не вдалося встановити. В кімнаті було багато цінних речей, але жодної з них не взяли. Паперів покійного теж ніхто не чіпав. Їх ретельно оглянули й з’ясували, що небіжчик ревно вивчав міжнародну політику, збирав усілякі чутки й плітки, був відомим поліглотом і вів широке листування. Він був добре знайомий з кількома провідними політиками різних країн. Але серед документів, яких повно було в шухлядах його столу, не знайшли нічого прикметного. Щодо його стосунків з жінками, то вони, очевидно, були випадкові й поверхові. В нього було багато знайомих жінок, але мало подруг і жодної коханки. Звички його були незмінні, життя — спокійне. Його смерть перетворилася на чистісіньку таємницю, якої досі не пощастило розкрити.

Що ж до арешту Джона Міттона, лакея, то поліція зробила це з відчаю, щоб приховати свою повну безпорадність. Проти нього не могли висунути жодного звинувачення. Того вечора він одвідував своїх друзів у Гаммерсміті. Алібі було цілковите. Щоправда, він рано пішов додому й міг повернутися до Вестмінстера ще до того, як злочин було виявлено; але він сам пояснив, що пройшов частину дороги пішки, що видається досить імовірним, якщо згадати, який чудовий був вечір. Він дістався додому о дванадцятій годині й був приголомшений несподіваною трагедією. Він завжди був у найкращих стосунках із хазяїном. Окремі речі небіжчика, наприклад, футляр з бритвами, знайшли в лакеєвій скрині, але той пояснив, що то подарунки від колишнього хазяїна, і економка це підтвердила. Міттон служив у Лукаса три роки. Прикметно, що Лукас ніколи не брав лакея з собою на континент. Іноді він мешкав у Парижі по три місяці поспіль, але щоразу залишав Міттона доглядати будинок на Ґодольфін-стрит. Що ж до економки, то вона нічого не чула того вечора, коли було скоєно злочин. Якщо Лукаса хтось і відвідував, то він, напевно, сам приймав гостя.

Отож, як я міг судити з газет, таємниця вже три дні залишалася нерозкритою. А Холмс, якщо він і знав щось більше, нічого не розповідав мені, лише зауважив, що інспектор Лестрейд повідомив його про всі подробиці справи. Я зрозумів, що моєму другові добре відомі всі новини. Четвертого дня з’явилася довга телеграма з Парижа, що з’ясовувала, здавалося, все це питання.

"Паризька поліція, — ішлося в "Дейлі Телеґраф", — зробила відкриття, що відслонило завісу над трагічною загибеллю містера Едвардо Лукаса, якого спіткав жорстокий кінець увечері минулого понеділка, на Ґодольфін-стрит у Вестмінстері. Наші читачі пам’ятають, що покійного джентльмена знайшли в кімнаті заколотим, і підозра впала на його лакея, що зумів, проте, довести свою непричетність. Учора слуги леді, відомої як мадам Анрі Фурне, яка мешкає в невеликій віллі на вулиці Аустерліц, повідомили поліцію, що їхня господиня збожеволіла. Медичний огляд засвідчив, що вона справді страждає на небезпечну нервову хворобу. Під час слідства поліція з’ясувала, що мадам Анрі Фурне минулого вівторка повернулася з мандрівки до Лондона; є підстави вважати, що ця подорож має певний зв’язок із злочином у Вестмінстері. Зіставлення фотографій дало змогу встановити, що чоловік мадам Анрі Фурне та містер Едвардо Лукас — насправді одна й та сама особа; небіжчик із якихось причин жив подвійним життям у Лондоні й Парижі. Мадам Фурне, креолка з походження[40], відзначається вкрай запальною вдачею; в неї траплялися напади ревнощів, які робили її зовсім божевільною. Саме під час одного з таких нападів вона, мабуть, і скоїла цей страхітливий злочин, що схвилював цілий Лондон. Досі не з’ясовано, що вона робила в понеділок увечері, однак відомо достеменно, що схожа на неї жінка привернула увагу людей на вокзалі Черинґ-Кросу вівторок уранці своїм божевільним виразом обличчя й дикими рухами. Отож імовірно, що вона або скоїла злочин під час нервового стресу, або він так вразив нещасну жінку, що відібрав їй розум. Зараз вона ніяк не може розповісти про те, що сталося, й лікарі не мають жодних надій на повернення їй здорового глузду. Є свідчення, що в понеділок увечері якась жінка, — можливо, мадам Фурне, — кілька годин простояла біля будинку на Ґодольфін-стрит".

— Що ви думаєте про це, Холмсе? — Я прочитав йому допис уголос, поки він закінчував снідати.

— Любий мій Ватсоне, — мовив мій друг, підвівшись із-за столу й походжаючи по кімнаті, — ваше терпіння просто дивовижне, але ці три дні я нічого не розповідав вам, бо розповідати просто не було чого. Навіть зараз ця звістка з Парижа мало чим зарадить нам.

— Але ж питання про смерть цього чоловіка тепер уже з’ясовано остаточно.

— Смерть цього чоловіка — звичайнісінький, дрібненький випадок поряд із нашим великим завданням, яке полягає в тому, щоб відшукати лист і врятувати Європу від катастрофи. Протягом минулих трьох днів сталася лише одна важлива річ, — те, що нічого не сталося. Майже щогодини я одержую вісті з уряду й знаю, що в Європі ніде не видно жодної ознаки тривоги. Якщо лист загубився... ні, він не міг загубитися... Але якщо не загубився, то де він може бути? У кого? Чому його ховають? Ось питання, що молотом розвалює мій мозок. Чи простий це збіг, що Лукаса вбили саме того вечора, коли зник лист? Чи був він у нього взагалі? Якщо так, то чому його не знайшли серед паперів? Чи не забрала його з собою божевільна Лукасова дружина? Якщо так, то він, можливо, в Парижі, в неї вдома? Як я можу шукати його там, не викликавши підозру французької поліції? Це той випадок, любий мій Ватсоне, де закон так само страшний для нас, як і злочин. Усе обернулося проти нас, але поставлені на карту інтереси надто великі. Якщо мені пощастить завершити цю справу з успіхом, то вона, звичайно, гідно увінчає мою кар’єру. А ось і останні новини з фронту! — Він швидко переглянув поданий йому лист. — Овва! Лестрейд, здається, знайшов щось цікаве. Беріть капелюх, Ватсоне, й ми разом вирушимо до Вестмінстера.

Вперше я побачив місце злочину — високий, непоказний, із вузьким фасадом будинок, що своєю манірністю й солідністю нагадував те століття, коли був споруджений. Лестрейдове бульдожаче обличчя визирнуло з переднього вікна, і коли здоровань-констебль відчинив нам двері, інспектор провів нас усередину й по-дружньому привітав. Кімната, до якої ми ступили, виявилась тією самою, де було скоєно злочин, але жодного сліду його не залишилося, крім огидної розпливчастої плями на килимі. Килим, невеличкий сукняний квадрат, покривав лише середину кімнати й був оточений широким простором начищених дощечок чудового старовинного паркету. Над каміном висіла велика колекція зброї — з неї того трагічного вечора було взято кинджал. Біля вікна стояв розкішний письмовий стіл, і кожна річ у кімнаті — картини, килими, портьєри — свідчила про витончені, навіть примхливі, смаки господаря.

— Ви читали новини з Парижа? — спитав Лестрейд.

Холмс кивнув.

— Цього разу наші французькі друзі влучили в самісіньку ціль. Немає сумніву, що все це сталося так, як вони кажуть. Вона постукала в двері — несподівані відвідини, гадаю я, бо в нього ніколи ніхто не бував, — і він впустив її усередину, бо не можна було тримати її на вулиці. Вона розповіла Лукасові, як вислідила його, засипала докорами, — одне слово, те та се, а потім настав кінець, — на щастя для неї, кинджал виявився під рукою. Все це сталося, звичайно, не одразу, бо стільці було поперекидано, а один він навіть тримав у руці, немовби намагався оборонятись. Ми бачимо все це так ясно, ніби самі при тому були.

Холмс звів брови:

— І все-таки ви послали по мене?

— Так, так, це вже інша річ — дурничка, але з тих дурничок, якими ви цікавитесь, — підозріла і, як на вашу думку, дивна. Вона ніяк не стосується головного — принаймні з першого погляду.

— Що ж це таке?

— Ну, ви знаєте, що після того, як злочин було виявлено, ми старанно простежили, щоб усі речі залишалися на місцях. Тут нічого не пересували. Вдень і вночі тут чергував наш констебль. Цього ранку, після того, як небіжчика поховали й скінчили огляд кімнати, ми надумали трохи прибрати в ній. Цей килим... Як бачите, він нічим не прикріплений до підлоги, а просто лежить на ній. Ми випадково підняли його. І знайшли...

— Що знайшли? — Холмсове обличчя сповнилось невимовного нетерпіння.

— О, я певен, що вам і за сотню років не вгадати, що ми знайшли. Бачите цю пляму на килимі? Через нього мало просочитися чимало крові, чи не так?

— Безперечно, що так.

— Тож уявіть собі, що на світлому паркеті в тому місці немає плями.

— Немає плями? Але вона мусить бути...

— Ви так гадаєте? І все-таки її там немає.

Він відгорнув краєчок килима, й ми переконалися, що то справді так.

— Але ж зворотний бік килима забруднений так само, як і верхній. Він і повинен був залишити пляму на підлозі.

Побачивши подив уславленого фахівця, Лестрейд зареготав.

— Ну, а тепер я вам усе розтлумачу. Друга пляма є, але вона не збігається з першою. Погляньте-но самі. — Сказавши це, він відгорнув інший краєчок килима, й там, на світлих дощечках паркету, ближче до старовинних дверей, ми справді побачили велику криваву пляму. — Що ви скажете про це, містере Холмсе?

— Що ж, це дуже просто. Дві плями збігаються одна з одною, але килим було пересунуто. Оскільки він квадратний і не прикріплений до підлоги, це легко було зробити.

— Містере Холмсе, поліція не потребує ваших пояснень, що килим було пересунуто. Це цілком зрозуміло: якщо килим покласти так, то плями лягають одна над одною. Я хочу лише знати, хто й навіщо піднімав килим?

З незворушного Холмсового обличчя я бачив, що він ледве стримує своє хвилювання.

— Послухайте-но, Лестрейде, — запитав він, — той констебль у коридорі чергував тут увесь час?

— Так.

— То ось вам моя порада. Допитайте його як слід. Але не при нас. Ми зачекаємо тут. Відведіть його до іншої кімнати. Віч-на-віч з вами він швидше зізнається. Спитайте, як він наважився пустити сюди людину й залишити її саму в цій кімнаті. Не питайте його, чи зробив він це. Вважайте, що це доведено. Скажіть, що вам відомо, що тут хтось побував. Насваріться на нього. Скажіть, що тільки щире зізнання зможе полегшити його провину. Зробіть усе так, як я сказав вам!

— Святим Юрієм присягаюся, я вичавлю з нього все, що він знає! — вигукнув Лестрейд.

Він пішов до передпокою, й за хвилину ми почули, як він горлає в сусідній кімнаті.

— Ну-бо, Ватсоне, ну-бо! — з нетерпінням скрикнув Холмс.