Пригоди Електроника - Сторінка 45

За ним покірно рушили африти. На пустельній морській поверхні, де давно вже не ходили кораблі, слідом за підводним скарболазом, розтинаючи хвилі гострим носом, ішла яхта "Альбатрос". За яхтою пливла слідом слухняна дельфіняча зграя.

Невдовзі після появи замітки про таємниче зникнення вантажу "Санта-Марії" розвідника скарбів стали супроводжувати переслідувачі.

Спочатку це був підводний дирижабль з гвинтом, який обертався під черевом машини. Гул гвинта почули вуха Рессі, коли він підпилював тверде дерево стародавньої галери…

Полишивши знахідку, скарболаз підплив до дирижабля, покружляв перед тупим його носом і кинувся навтіки. Він добре розрізняв рельєф дна і попрямував до широкої ущелини в скелі, знаючи, що після найближчого повороту вона раптово звужується. Кудлатий плавець махав хвостом-плавником перед ілюмінатором дирижабля, дозволяв себе фотографувати й вивчати, — він був упевнений, що його не впіймають. Біля повороту Рессі проплив швидше, помітивши, що незграбне сріблясте тіло теж збільшило швидкість. Поворот — і дирижабль наскочив на камені. Командир дирижабля, викликаючи технічну службу, проводжав Рессі заздрісним поглядом: от якби він так знав рельєф океанського дна!..

Через кілька днів появився підводний човен, схожий на акулу. Від цієї гостроносої посудини Рессі врятувала шалена швидкість меч-риби: жоден великий корабель не вмів плавати так швидко, як механічний Рессі й жива меч-риба, здібності якої передав йому колись професор Громов. Цим здібностям позаздрив командир підводного човна.

У морському змаганні Рессі на деякий час загубив своїх супутників. Відірвавшись на безпечну відстань від переслідувачів, він зв'язався з яхтою і, обережно кружляючи, наблизився до неї.

На карті подорожей Рессі була морська западина з кладовищем кораблів. Сотні років тому моряки прозвали це місце Мисом — через підступну скелю, що виступала з води; тут завжди лютували шторми. Ті, кого переміг Мис, лежали на дні. Щогли й димарі, порослі водоростями, обліплені черепашками, стирчали з піщаних дюн.

Спускаючись на глибину, Рессі звичайно ледь-ледь роздувався, ставав схожим на гладке китеня. Навіть там, де сталевого підводного човна могла сплющити вага води, Рессі плив спокійно, мов кинуте на дно яйце: його дельфіняча шкіра, подібно до яєчної шкаралупи, потрошку пропускала воду, врівноважуючи різницю тисків. Тут треба було працювати, особливо чітко, бо гінці-дельфіни не могли довго затримуватися на глибині.

Скарболаз, розгрібаючи пісок, заліз у старезний корабель, але не знайшов нічого потрібного для себе, точніше, для своїх хазяїв. Потім він проник в пароплав і, оглянувши каюти, коридори, палуби, вибрався назовні через димар.

В зеленій сутіні високо над собою Рессі побачив нового переслідувача. Приліпившись присосками до стрімкої скелі, над затонулим пароплавом висів плаский диск. І хоч Рессі перебував значно нижче в непроглядно-чорній глибині, він, дослідивши диск сигналами, визначив, що опуклі очі ілюмінаторів, екрани й чутлива електроніка спокійно розрізняють його силует серед кораблів. Рессі моментально уявив схему дна океану, розділивши її двома лініями — свого життя і смерті. Так навчав його колись Громов: у поєдинку з електронною машиною Рессі завжди відтворював у пам'яті зразок завдання, й чіткі лінії життя й смерті були межею його дій.

Цього разу вони пролягали надто близько, хоч як хитрував Рессі. Плаский диск, обертаючись, опускався за ним у глибину, котився на ребрі вузькою ущелиною, швидко ковзав у щільних прошарках води, ні на хвилину не випускаючи з очей плавця. Здавалося, диск передбачає дії Рессі-Індекса, заздалегідь розрахувавши його і свою лінії життя. І в цій безшумній дуелі дві лінії всередині механізмів Рессі поступово зближалися, намагаючись перекреслити одна одну.

Він обрав єдино правильне рішення: помчав до сонячного світла, у прозорі води, й, розтинаючи носом хвилю, набираючи найбільшу швидкість, випустив із спини сріблясті крила й розвернув їх. В ту мить, коли Рессі злетів над хвилями й, змінивши напрям, подібно до колібрі "синя борода", шугнув угору хвостом уперед, його електрична пам'ять зафіксувала цілковиту перемогу: всередині схем дві лінії, затремтівши, різко роз'єдналися, і сліпучий струмінь життя виніс Рессі в сонячне небо.

А в диску, що обертався, блиснувши далеко внизу, командир здивовано вигукнув: "Оце гравець!.." Але Рессі не чув захопленого вигуку; він летів над океаном, шукав своїх партнерів…

Тільки тепер, коли швидкохідний плавець несподівано злетів і тим урятувався, командир підводного диска оцінив належним чином конструкцію професора Громова. Що це був зниклий Рессі, він не сумнівався: Громов, одержавши від диспетчера Океану фотографії, відразу впізнав підводного скарболаза. Командир знав також, що Рессі — невловима машина й володіє свободою дій. Проте, вирушаючи в погоню за Рессі, командир не міг собі уявити, що він не тільки не захопить скарболаза на місці злочину, а навіть не зуміє його наздогнати в швидкохідному диску. А без точних доказів диспетчер Океану не мав права затримати морську яхту "Альбатрос", яка супроводила Рессі.

Командир підводного диска сердився на нових володарів Рессі: "Понівечити таку машину, пустити її розшукувати затоплені скарби… Ми тут блукаємо по дну морському, вивчаємо океан… І раптом якийсь кудлатий Рессі показує, що можна обійтися на глибині без підводних човнів, дисків, скафандрів. Значить, цей точний, безстрашний плавець здатний допомогти глибинникам…"…Диск безупинно йшов слідом за Рессі. Безшумний круглий привид котився за плавцем з моря в море. Рессі доводилося часто вмикати аварійне керування, щоб устигнути виконати завдання і вчасно вислизнути від переслідувача. Будь-яка машина з хвилини народження приречена на смерть: з часом вона зношується. Рессі ніколи не розв'язував задач про своє майбутнє: навпаки, стикаючись із труднощами, він працював щосили. Його загострені почуття були підпорядковані заданій меті: знайти черговий затонулий корабель і уникнути небезпеки.

У цій шаленій гонці відстали від яхти дельфіни й акули. Індекс сам доставляв на "Альбатрос" повні мішки. Капітан чортихався і кляв глибинну бестію, яка примушувала його мотатися по океану, але покірно йшов за Індексом, виконуючи наказ фон Круга. Біля капітана стовбичила квадратна постать Міка Уррі.

Доктор фон Круг, вивчаючи інформацію своєї обчислювальної машини, креслячи на карті маршрути Індекса, здогадувався, що за Індексом хтось полює; але від сміливих дій моделі доктор мав велике задоволення, бо Індекс уникав переслідувачів і, як і передбачалося, приносив йому реальні прибутки Із дна морського.

"Як це я раніше не побачив, що машина геніальна! — розмірковував фон Круг. — Тепер я можу сказати вголос: за своїми здібностями модель перевершила творця!.." А творець Рессі теж вивчав дані спостережень, які передавав командир плаского диска, й похитував головою. Здавалося, він здивований хитрістю скарболаза.

"Одна восьма золотого запасу людства, — згадував, морщачись, Громов. — Скільки ще залишилося? Скільки в мене часу? І що буде потім, коли вичерпаються підводні скарби? Може, я наділив Рессі надто великою самостійністю?" Професор був прикро вражений: не таким уявляв він майбутнє Рессі. А тепер, коли Рессі попав до фон Круга, він просто ставав небезпечним. Як буває небезпечний для суспільства дуже спритний розбійник. І от він, творець Рессі, мусить придумати для свого винаходу Заборонні Теореми…

Є вчені, які доводять те, чого не може й не повинно бути у природі. Це важливі для науки праці; вони застерігають: таким ось шляхом іти не можна, там — глухий кут. Але ці вчені не складають Заборонних Теорем.

Заборонні Теореми призначені для діючих машин. Вони припиняють життя будь-якого небезпечного механізму, і придумує їх той учений, котрий знає, як влаштовано збунтований механізм.

Це була болісна робота. В рядках звичайних рівнянь, що їх щодня писав на аркушах паперу Громов, крилася німа загроза. І не тільки для Рессі. Якщо досконально розробити Заборонні Теореми, то можна зупинити всі у світі машини. Професор дуже добре розумів, які ризиковані розрахунки виконував. Проте він сподівався врятувати Рессі, не руйнуючи його.

Диспетчера Космосу терміново викликав диспетчер Океану. Лишилися ввімкненими морські траси й міста, космодроми й орбітальні станції. Чотири океани, ближній і дальній космос слухали короткий діалог. Капітани, космонавти, доглядачі морів та планет розуміли: якщо один диспетчер просить поради другого, значить, комусь потрібна термінова допомога.

— Астронавте, вибач, лише кілька секунд. Потрібна порада. Прийом.

— Зрозумів тебе, Командоре. Слухаю, Прийом.

— Асте, скажи, що ви робите, коли обривається лаг, космонавт утрачає зв'язок з кораблем, летить у відкритий космос і треба його спіймати?

Кілька секунд мовчання.

— Розрахувати орбіту польоту. Наздогнати того, хто зазнав аварії. Підхопити на льоту… Ні в якому разі — в зустрічному польоті: розіб'ється. Прийом.

— Спасибі, Астронавте. Відбій.

Усі, хто слухав короткий діалог, розуміли, що мова йде про врятування чийогось життя.

І ніхто не здогадався, що Командор виручає з біди рідкісну машину.

— Сироїжкін, чого ти так дивишся на мене? — Таратар, розгорнувши журнал, вибирав, кого б викликати до дошки. — Ти хочеш щось сказати? — запитав математик Сергія.

Сироїжкін ледь помітно кивнув головою.

— Гаразд, сьогодні я тебе не чіпатиму. Про геометрію Всесвіту розповість нам Віктор Смирнов.

Сергійко з гордістю оглянувся на товаришів. Дослід удався! Він подумки переконав Таратара, щоб той не викликав його до дошки!

Ніхто в класі поки що не знав про нові експерименти Сироїжкїна. Навіювання подумки не потребувало ніяких слів. Сергій з ранку не відкривав ще рота. Зате від нього струмували невидимі хвилі.

Для Макара Гусєва, що сидів попереду, Сергій вибрав дослід простіший.

"Гусаче, торкнись до голови, — повторював він про себе, свердлячи поглядом широченну спину Макара. — Ну!" Макар почухав п'ятірнею потилицю, обернувся до Сироїжкіна, позіхаючи, промовив:

— Голова чогось тріщить. Думок багато, навіть на сон хилить. Скільки там до дзвоника, Сироїго?

Сергій, глянувши на годинник, п'ять разів махнув рукою.

— Ти що, онімів? — глухим шепотом пробасив Макар. — Підкажи, якщо мене запитають.

Сироїжкін мовчки розсміявся.

"Ха-ха, думок, кажеш, багато.