Пригоди Електроника - Сторінка 68

Турін зазначив, що в цьому творі відчувається настрій автора, його душа, є точно виражений смисл, і Професор правильно зрозумів ці слова як невисловлену критику з приводу "вертольотного концерту". Його душа, його думки — зниклий Електроник, якого так чекають товариші.

За годину Турін закінчив роботу над п'єсою. Дещо було скорочено, дещо додано, а головне — мелодія, задумана автором як лірично печальна, звучала радісно, сонячно й трохи урочисто.

— Ти згоден з таким трактуванням? — запитав Турін. — Адже він мусить повернутися. "Електроник потрібен усім!" Розумієш, Корольков?

Корольков лише червонів у відповідь.

Піаніст подзвонив у музичну редакцію радіо й запропонував записати невеличку п'єсу в його виконанні. Там, певна річ, з радістю погодилися, призначили час.

Турін переодягнувся, вийшов до автора в парадному костюмі, накрохмаленій сорочці й метелику. Професор навіть злякався — такий урочистий вигляд мав піаніст.

— Ніколи не виступав у ролі музиканта-міліціонера, — ніяково признався Турін. — Як ти гадаєш, чи варто відкривати працівникам радіомовлення наш таємний план? — І, нагнувшись до Професора, запитав заклопотано: — До речі, як там на вулиці — не дуже слизько?

Майя Свєтлова розмовляла по телефону з академіком Кримовим.

— Розумієте, ми його шукаємо! Ви повинні допомогти!

— Але як? — весело відповідав Кримов. — І чому я?

— Хіба ви не здогадалися, що тільки один Електроник знає будову а-килимка? Він запропонував мені схему!.. Розумієте, як це важливо, товаришу академіку?

— Розумію. Куди приїхати? Як визначити його прикмети? Де ваш учитель?

— Ми всі на виставці, — заторохтіла Майка. — Тут смирновська корова все поїла. І тільки через те, що їй забули на ніч залишити харчі. До речі, корова а Юпітера й килимок з Юпітера, треба тільки налагодити зв'язок з Рессі. А живого двійника Електроника ми вам покажемо.

Поки Майка розмовляла з академіком, біля вольєра з коровою знову сталися несподівані події: Надія почала зменшуватись у розмірах. Вона худнула на очах у присутніх, поки з гіганта не перетворилася на колишню угодовану корову. Ніхто не міг зрозуміти причину цього явища. Пожежники, принаймні, вважали, що перетравити здоровенний прогін сталевої драбини не в змозі навіть такий могутній організм.

Приїхали фахівці, оглянули тварину, порозмовляли з Віктором Смирновим. Хазяїн корови зовсім розгубився, на всі запитання відповідав лаконічно: "Треба порадитися з Електроником".

Біологи запровадили чергування у вольєрі.

Той, кого шукав увесь клас і багато знаменитостей, сидів у напівтемному залі Інституту прогнозів погоди, бесідував із старою машиною.

— Як ти гадаєш, я правильно вирішив?

— Ти дуже розумний, Електронику. Ти чиниш правильно.

— Спасибі, мамо, — зовсім по-людськи сказав Електроник, поклавши руку на теплу панель лічильної машини.

Це була Електроникова мати — машина, яка колись розрахувала його схеми. Порівняно з ним вона була повільна, громіздка, застарілої конструкції й доживала свій вік, займаючись дуже давнім ремеслом — порівнянням погоди на земній кулі за всі минулі часи. Проте вона була вкрай потрібна Електроникові в критичний момент його життя! За невиразними спогадами перших хвилин існування, за будовою своїх схем Електроник перебрав тисячі машин обчислювального центру, щоб відшукати ту єдину, яка дасть безпомилкову пораду, зрозуміє його.

— Я викликаю на бій шість найкращих гравців світу, — сказав Електроник.

Після недовгого мовчання лічильна машина зашурхотіла перфострічкою.

— А якщо ти програєш?

— Я вивчив усі шахові партії. Здається, я знаю те, що шукаю: як робить відкриття людина…

— Невже ти хочеш перевершити саму людину?

— Ні, мамо. Я стараюся не для себе. Для людини…

— Ти порадився зі своїм учителем?

— Професор знає, що я розв'язую цю задачу. Або я програю остаточно, або буду переможцем неможливого. Від мене цього чекають друзі.

І він увімкнув радіо. Звучала урочиста, смілива мелодія, в якій повторювалася фраза: "Електроник потрібен усім"!..

— Ти чуєш, мамо? — запитав він.

— Ти будеш Переможцем неможливого. Я спокійна за тебе, — зробила висновок, подумавши, машина.

Чому Електроник вибрав саме шахи?

Винаходи, які він робив разом з восьмикласниками, привели до несподіваних результатів.

Фізики просили показати антигравітаційний пристрій. Нова система пересування зацікавила їх. Але килимок було загублено.

Астрофізики й астрономи бомбардували школу телеграмами про розрахунки енергії надзірок.

Біологи не розуміли, чому дивна істота, схожа на корову, то нестримно росте, то знову зменшується.

Електроник розгубився: одна справа — відповідати на уроках, а друга — науково обґрунтовувати винахід, давати в кінцевому підсумку поради людству. Та ще які поради — про майбутнє! Про польоти до зірок, про енергію для кораблів, про нові умови життя…

Хоч який серйозний був задум проекту "Космічний корабель "Земля", але не могли ж його автори збудувати справжній антигравітаційний корабель!

Відповіді на всі важливі запитання про майбутнє вимагали точних розрахунків, перегляду величезної кількості варіантів. Жодна в світі машина не розв'язала б такі задачі й за мільйон років. А люди не могли чекати.

Відповіді у вигляді формул, математичні моделі майбутнього — ось що хотів запропонувати Електроник. Для цього треба було вміти грати в шахи, як людина.

Шахова гра, в якій випробовував свої сили Електроник, давала йому змогу не перебирати варіанти, а знаходити нові шляхи осмислення інформації, найкоротші рішення.

Чемпіонати світу з шахів серед комп'ютерів проводилися не раз. У них було все, що належить для міжнародних змагань: учасники, судді, болільники, нагороди переможцям. Більше за всіх переживали вчені, котрі складали програму для своїх машин. Самі гравці, які перебували в різних кінцях планети, не хвилювалися, роблячи черговий хід, і не відчували взагалі ніяких емоцій з приводу своєї перемоги чи поразки. Зате вони аналізували помилки й вчилися грати дедалі краще.

Але ніколи ще машина не вигравала у знаменитого шахіста. Поки машина перебирала варіанти, досвідчений гравець робив несподіваний хід, і комп'ютер не міг передбачити всі його наслідки. Сили їхні були неоднакові.

Якось Електроник признався Громову:

— Вчителю, ви пам'ятаєте, як я сказав вам, що розв'язую найважчу для себе задачу, й ви запропонували зіграти в шахи. Я здався через кілька ходів, але я задумався. Спасибі за підказку! Шахи допомагають мені збагнути творчий процес. Можливо, я навчуся грати, як людина…

Того вечора вони розмовляли дуже довго. Громов знав, як нелегко навчити шахової стратегії звичайний комп'ютер: для цього потрібна гнучка мова програм, схожа на природну людську мову. З Електроником все було складніше. Він вибрав найважче рішення: або він обіграє чемпіона, або… Перемога могла відкрити нові блискучі можливості для співробітництва людини й машини.

Поразка… Поразка, можливо, була небезпечна для Електроника: адже він умів почувати…

Громов хвилювався за учня, який сам мав розв'язати свою задачу. Перемога в шаховій грі привела б його та всі у світі комп'ютери до великого відкриття.

Чотирнадцяте квітня.

СЕАНС ОДНОЧАСНОЇ ГРИ

Шість гросмейстерів, шість екс-чемпіонів світу з шахів одержали увечері листа однакового змісту. Незнайомець викликав їх на поєдинок, пропонуючи дати сеанс одночасної гри. Лист був написаний дуже шанобливо, але мав дивний підпис: "Електроник, машина п'ятого покоління".

Шість гросмейстерів знизали плечима й забули про лист. Їм було не до жартів, вони змагалися один з одним, щоб визначити, хто з них — гідний партнер чемпіона світу. А щоб здобути титул претендента, треба добре знати свого завтрашнього супротивника, його вдачу, слабкі й сильні сторони в грі, його мистецтво бути самим собою на звичайній шаховій дошці.

Матч претендентів проходив у павільйоні "Мистецтво". Це було одне з найбагатолюдніших місць на Виставці досягнень народного господарства. Зал не міг вмістити всіх болільників, і любителі шахів годинами простоювали перед павільйоном, спостерігаючи, як повільно пересуваються на електронному табло фігури. Зате кожний хід пішака викликав хвилювання, а хід слона можна було порівняти лише з ходом цих мирних тварин вулицями міста. Один з гросмейстерів перед матчем згадав про листа, і його товариші посміялися з винахідливого болільника, який придумав видати себе за машину, щоб одержати автографи.

На сцені були розставлені столики для гри, й телевізійні камери, призначені для трансляції матчу всередині павільйону, примірялися вже до поля бою, до глядачевого залу, до суддівської колегії, коли перед гросмейстером, що сів раніше призначеного строку в своє крісло, постав хлопчик у синій куртці й серйозним тоном промовив:

"Ви готові? Я роблю хід. Я вам писав", — саме так, непомітно для більшості населення земної кулі почався матч століття.

Несподівано для гросмейстера, для суддів, для глядачів хлопчик почав партію ходом ферзевого пішака.

Гросмейстер мигцем глянув на хлопчика й задумався.

А той перейшов до наступного столу.

Новий хід Електроника викликав реакцію комп'ютерів на всесвітній виставці, розташованій недалеко від павільйону "Мистецтво". Комп'ютери, не перестаючи працювати, як і доти, обслуговували відвідувачів, але всі вони раптом тихо загуділи, й зал виставки немов виповнився непідробним хвилюванням: комп'ютери стежили за грою свого товариша з колишніми чемпіонами світу.

"Машина грає з людиною".

"Машина викликала на поєдинок гросмейстерів".

"Машина ставить задачі екс-чемпіонам…" Так гуділи нетерпляче комп'ютери, аналізуючи кожний хід свого колеги.

— Це Електроник! — сказав зразу професор Громов, дізнавшись про настрій комп'ютерів. — Але де він грає?

Його повідомили, що комп'ютери мають своєрідну інформацію. Одна з машин — "Космос" — серед багатьох своїх справ випадково вловила космічний діалог "Земля — Юпітер", в якому повідомляється про кожний хід машини проти гросмейстерів на шаховій дошці.

Комп'ютери негайно включились у гру, як запеклі болільники.

Громов здогадався, що Електроник тримає зв'язок з Рессі. Професор подумав, чи потрібно витрачати коштовну машинну енергію на трансляцію матчу спеціально для Рессі, й хотів було розпорядитися відключити канал зв'язку, але щось утримало його від цього кроку.