Пригоди капітана Врунгеля - Сторінка 7

- Андрій Некрасов -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Паруси обвисли, бовтаються, негарно так, хоч ніздрею піддувай. Лом щогли скребе, закликає вітер, Фукс свистить з цією ж метою, але все це, знаєте, забобони, дурниці. Не вірю я в це. А "Біда" стоїть, конкуренти підпирають, і попереду — містер Болдуїн на своїй посудині.

Містер Денді подивився за корму й засумував: вилаявся, зірвав кришку з ящика, дістав пляшку — й лясь у денце!

Пробка вилетіла, як з гармати. При цьому "Біда" дістала такий поштовх, що помітно подалася вперед.

А я, дарма, що мені було прикро, врахував це й зробив відповідні висновки. Поки містер Денді заливав своє горе, я пригадав стару нашу приказку. Знаєте, кажуть: "Нема поганих суден; нема поганих вітрів, є погані капітани".

Але мене вже аж ніяк не можна віднести до цього останнього розряду. Не хвалючись, скажу — я капітан хороший. Ех, думаю, будь що буде. Пояснив завдання, дав команду…

Ми всі троє стали на кормі й одну за одною почали вибивати пробки.

Тут і містер Денді трохи підбадьорився. Дістав з кишені хустинку, взявся командувати. І, знаєте, з командою пішло ще краще.

— Кормова башта, вогонь! — кричить він.

Три пробки залпом вилітають з громоподібним звуком, падають у море підбиті чайки, содова ллється, вода за кормою кипить. Містер Денді махає хустинкою все частіше, все голосніше кричить:

— Кормова, вогонь! Вогонь!

Просто Трафальгарська битва. Куди там…

А "Біда" тимчасом просувається вперед за ракетним принципом, набирає хід.

Ось уже й мисок позаду, паруси взяли вітер, снасті натяглися, задзвеніли.

І ось ми знову відвойовуємо втрачену було перемогу, одного за одним обходимо всіх конкурентів. На березі болільники хвилюються, кричать. Ось лише один Болдуїн попереду… Ось порівнялися, обійшли на півноса, і на корпус… Тут оркестр на березі вдарив туш, містер Денді посміхнувся, скомандував:

— Кормова башта, салют! — і ліг крижем.

Другого дня тільки й розмов було, що про нашу перемогу. В газетах заголовки на всю сторінку, детальний опис цих дивовижних гонок. Невідомо, звідки взялись у нас друзі, прийшли з поздоровленням. Проте не тільки друзів, ми й ворогів нажили собі цією перемогою.

Містер Болдуїн постарався, і пішли, знаєте, нашіптування, балачки, почалися інтриги, й, зрештою, зчинився справжній скандал. Однак, скандал цей готувався потай, і ми, нічого не запідозрюючи, пішли одержувати призи.

Обстановка була урочиста. Королівський яхт-клуб у повному складі зібрався в приміщенні старовинної митниці, у ваговому залі.

Там особливо почесним вважається, коли призи важать більше призера. Мені теж запропонували стати на терези, але я стільки призів набрав, що вирішив зважити відразу всю команду. Так і стали за зростом: містер Денді, Лом, я і Фукс. А на другій шальці розставили цілий посудогосподарський магазин: золоті цебри, вази, кубки, склянки, чарочки. Потім підсипали медалей, жетонів, якихось дрібничок. І ось, в той момент, коли шальки терезів урівноважились, голова яхт-клубу почав проголошувати урочистий спіч. Що вже він говорив, не пригадаю зараз, але слова були дуже теплі й зміст достойний: "Безкровна перемога… кращі з кращих… Приклад для молоді…"

Я розчулився, мало сльозу не пустив.

Але не встиг голова закінчити, як підвівся містер Болдуїн.

— А чи відомо шановному лорду голові, що призер, капітан Врунгель, порушивши неписані традиції нашого клубу, в морському мундирі гарцював на коні? — спитав він і пустив по руках норвезьку газету з моєю фотографією, де я на коні.

Фотографія, як я вже казав, справді, не зовсім гідна моряка, і я не здивувався, коли в залі піднявся гомін. Але гонки ті я все-таки виграв, а переможців, як кажуть, не судять. У цьому дусі й голова відповів. Шум стих. Я вже думав, що все обійдеться, але не так сталось, як гадалось. Не обійшлось… Цей Болдуїн знову взяв слово:

— А чи відомо лорду голові, — казав він далі, — що згаданий містер Врунгель перехопив вантаж оселедців, адресований в англійські колонії, і що запропонований містером Врунгелем спосіб перевозки риби завдає шкоди судновласникам — підданим його величності англійського короля?

Це вже, знаєте, був козир сильніший за фотографію. Традиції традиціями, мундир мундиром — це все, звичайно, дуже шанують в Англії, але торгові інтереси ставлять там незрівнянно вище. І нема нічого дивного, що шум у залі посилився. Вже важко було розібрати окремі голоси й репліки, але містер Болдуїн і тут не заспокоївся. Він підвищив голос і вів далі:

— А чи відомо лорду голові, що згадані оселедці, котрі, як було встановлено, завдають шкоди англійським судновласникам, за протекцією Арчібальда Денді, есквайра, й при його прямій допомозі відстоюються в адміралтейських доках його величності? Чи відомо, нарешті, що згаданий Денді, есквайр, забувши про обов'язок і честь британця, став на хибний і злочинний шлях, пішов проти бога й короля і з недавніх пір є таємним агентом Москви?

Ну, знаєте, наче бомба розірвалася в митниці. В залі знялася паніка. Одні свистіли, інші аплодували, потім усі посхоплювалися з місць, розбилися на партії і пішли на зближення з погрозливим виглядом.

Тоді й містер Денді не витримав. Зіскочив з терезів і з гучним криком налетів на містера Болдуїна. Тут почалася загальна бійка. Перепало б і нам, але врятували призи. Недаром ми їх здобували!

Як тільки містер Денді зіскочив, наша шалька піднялася під саму стелю, і ми звідтіля, немов з ложі, спостерігали побоїще.

А побоїще, доповім я вам, вийшло неабияке. Кругом курява стовпом, тріск добротних англійських лобів, хрускіт старовинних англійських меблів…

Джентльмени розходилися, б'ють один одного по чому попало, весь зал засіяний вибитими зубами, манжетами, комірцями. Бійці падають один за одним. Страшне було видовище.

Скоро, однак, юрби бійців порідшали, битва втихла, ми спустилися по купах бездиханних тіл і попрямували до виходу.

В цю мить містер Болдуїн поворушився, тяжко зітхнув.

— А чи відомо… — прохрипів він сердито.

Тоді й голова отямився, звівся на лікті, подзвонив у дзвінок.

— Ні, невідомо, нічого невідомо! — смиренно промовив він і повалився як мертвий.

Знову стало тихо. Ми вийшли, зітхнули на повні груди, озирнулись навкруги й побігли на "Біду".

А там підняли якір, поставили паруси й повним ходом пішли в Портсмут — виручати наш табун.

На щастя, в доки ще не прийшла звістка про останні події. Нам відчинили порти, випустили оселедців і навіть побажали щасливого плавання. Ну, ми пішли не поспішаючи, а за годину на горизонті з'явився острів Уайт. Ми обійшли його, зігнали оселедців щільніше й, стоячи на правому борту, довго дивилися, як тануть в тумані низькі береги Англії.

Я ще не заспокоївся після пережитих подій. Лом стояв засмучений — він чогось занудьгував ще на березі. Один Фукс був вдоволений.

Він устиг-таки схопити з терезів золотий ланцюжок я якорем на кінці й тепер розглядав його, розшукуючи пробу.

Скоро, однак, і Фукс засмутився.

— В нашому ділі за це б'ють свічниками, — несподівано сказав він, плюнув за борт і простягнув мені ланцюжок.

Я подивився і виявив причину його невдоволення: на ланцюжку, на крайньому кілечку, зовсім чітко було вибито:

"Завод штучних дорогоцінностей "Алхімік". Зроблено в Англії".

— Ну що ж, чудова робота й марка солідна, — сказав я, повертаючи Фуксу ланцюжок.

В ту ж мить парус хлопнув у мене за спиною, і не встиг я обернутися, як опинився за бортом.

Засліплений водою, я безладно замахав руками й несподівано ухопився за щось тверде. Розплющив очі, бачу — нога, а далі голова Лома, Лом теж тримається за ногу, а попереду Фукс. Цей тримається за свій ланцюжок, а ланцюжок тримається за борт "Біди": зачепився якорем.

Розумієте, яке становище! Яхта йде повним ходом, з ми троє за бортом! Замріялися, залишили стерно, а тут перекинуло парус і збило весь екіпаж.

Добре ще — цей ланцюжок: дарма, що фальшивий, а без нього яхта пішла б сама, з оселедцями.

Ну, я одразу оцінив обстановку й по можливості голосно скомандував:

— Так держати, та міцніше!

— Єсть так держати! — відповів Лом.

— Єсть так держати! — підхопив Фукс.

А я, не поспішаючи підтягся ближче, по Лому, потім по Фуксу, потім по ланцюжку — й на "Біду". Потім так само Лом, потім уже Фукс…

На палубі я ще раз оглянув ланцюжок і, уявіть — здивувався навіть! — жодне кільце не розтягнулось. Міцно роблять!

— Бережіть його, Фукс, — сказав я.

Потім видав екіпажу по чарці горілки, щоб зігрітися, призначив вахти, а сам ще постояв на борту, подивився на горизонт, згадав сумні події останніх днів.

— Прощай, добра Англіє, стара Англіє! — сказав я, а про себе подумав: "Культура!"

Постояв ще, викурив люльку й пішов спати.

А вранці, тільки почало світати, Лом прийшов будити мене на вахту й доповів, що "Біда" вийшла в Атлантичний океан.

РОЗДІЛ VII

Про методи астрономічних визначень, про військову хитрість й про два значення слова "фараон"

В Атлантичному океані в нас була одна незначна пригода, про яку, власне, й розповідати не варто було б. Але для збереження істини я і цього не втаю.

Ви знаєте, звичайно, що у відкритому морі, далеко від видимих берегів, судноводій визначає свій шлях за небесними світилами й за хронометром. Світила — це Сонце, Місяць, планети й нерухомі зірки. Вони нам дані, так би мовити, самою природою. Ну, а хронометр — це інша справа. Хронометр — це плід невтомної праці багатьох поколінь людства, і, як показує сама назва, служить він для вимірювання часу.

Складне це діло — вимірювання часу. Он на Заході, в тій-таки Англії, наприклад, досі ще академіки сперечаються: є він, той час, чи нема його зовсім, а тільки здається, що є. А якщо нема, то й вимірювати начебто нічого, та й ні для чого. А, по-моєму, тут діло ясне: коли на такі суперечки вистачає часу, то, значить, є він і навіть з гаком. А от щодо вимірювання — згоден, складне це питання. І не зразу, звичайно, досягли тут належної досконалості.

В минулому для цієї мети використовували пісочні склянки. Потім з'являлися ходики, будильники, кишенькові годинники.

За будильниками в наш час не плавають — вважають, що це не точно, а, на мою думку, в гіршому разі й будильник підійде.

Он мій тезко Колумб зовсім без годинника плавав, однак відкрив Америку.

Ну, ходиками, я згоден, на судні користуватися не зручно: там, знаєте, треба підвішувати до гир підкови, цеглини, утюги… Ану, як шторм підніметься? Тут до них і не підступишся.