Пригоди Незнайка і його товаришів - Сторінка 13

Ви спокійно опускаєтесь на підлогу і встаєте. А коли вам захочеться спати, ви лягаєте на підлогу, натискуєте кнопку, і гамак сам піднімає вас на необхідну висоту.

Шурупчик став ходити по кімнаті й натискувати різні кнопки, після чого відкидалися нові столи, стільці, полички, відчинялись дверці всіляких шафок і комірчинок. Зрештою він натиснув ще одну кнопку й провалився крізь підлогу.

— Ідіть сюди! — почувся за хвилину його голос знадвору.

Друзі вийшли у двір.

— Тут у мене гараж, — сказав Шурупчик, підводячи Гвинтика й Шпунтика до кам'яного сарая з широкими залізними дверима.

Він натиснув кнопку, і двері поповзли вгору, як завіса в театрі. За дверима стояла якась дивна багатоколісна машина.

— Це восьмиколісний паровий автомобіль з фісташковим охолодженням, — пояснив Шурупчик. — Чотири колеса в нього знизу й чотири зверху. Машина, певна річ, ходить на нижніх колесах, верхні колеса прироблено на той випадок, якщо машина перекинеться. Всі колеса машини поставлені під кутом, тобто похило, завдяки чому автомобіль може їздити не лише так, як усі автомобілі їздять, але й боком і навіть на спині, тобто зовсім догори ногами. Таким чином, унеможливлюються будь-які аварії.

Шурупчик заліз у машину, показав, як на ній їздити в усіх чотирьох положеннях, а потім пояснював далі:

— Замість звичайного бака, — сказав він, — у машині є котел для нагрівання газованої води. Пара, що виділяється при нагріванні води, збільшує тиснення на поршень, завдяки чому колеса крутяться швидше. Біля котла є банка для приготування фісташкового морозива, яким охолоджується циліндр. Морозиво від нагріву розтає, надходить по трубці в котел і змащує мотор. Машина має чотири швидкості: першу, другу, третю і четверту, а також задній і боковий хід. У задній частині машини є пристрій для прання білизни. Білизна переться під час руху на будь-якій швидкості. В спокійному стані, тобто на зупинках, машина рубає дрова, місить глину, робить цеглу, а також чистить картоплю.

Надивившись на цю хитромудру машину, друзі перейшли в майстерню Шурупчика, завалену різним мотлохом. Тут лежали старі поламані велосипеди і велосипедні частини, самокати й безліч усяких дерев'яних дзиг і вертушок. Шурупчик довго тинявся по майстерні, розшукуючи паяльник, але ніде його не знаходив. Перевернувши весь свій мотлох, він раптом ляснув себе долонею по лобі й сказав:

— Ах, я роззява! Я ж забув паяльник у Метикайла. Доведеться проїхатись до Метикайла за паяльником.

— Ну, нічого, на машині швидко доберемося, — сказав Бублик.

— А хто цей Метикайло? — запитав Гвинтик, коли наші друзі, попрощавшись, вийшли за ворота.

— Метикайло — письменник, — відповів Бублик.

— Та невже? — зрадів Шпунтик. — Дуже цікаво з ним познайомитись. Я ще ні разу не розмовляв з живим письменником.

— От ви і познайомитеся з ним. Теж у якійсь мірі цікава особа, — відповів Бублик, сідаючи в машину.

Розділ дев'ятнадцятий

В ГОСТЯХ У МЕТИКАЙЛА

Метикайло стояв біля відчиненого вікна свого кабінету і, склавши на грудях руки, замріяно дивився в далечінь. Волосся його було гладко зачесане назад, густі чорні брови, що зрослися на переніссі, були насуплені, і це надавало його обличчю глибокодумного виразу. Він навіть не ворухнувся, коли в кімнату ввійшло троє наших друзів. Бублик голосно привітався, представив Гвинтика й Шпунтика й сказав, що вони приїхали за паяльником, але Метикайло дивився у вікно з такою зосередженістю, немов старався спіймати за хвіст якусь надзвичайно хитру, розумну думку, що крутилася в нього в голові й ніяк не давалася в руки. Бублик ніяково знизав плечима і з посмішкою глянув на Гвинтика й Шпунтика, наче хотів промовити: "От бачите, казав я вам…"

Нарешті Метикайло, неначе спросоння, повернувся до гостей і, поважно розтягуючи слова, сказав м'яким, приємним голосом:

— Приві-іт, приві-іт! Прошу пробачення, мої друзі. Я, так би мовити, невидимо був відсутній, полинувши уявою в інші сфери… Метикайло, — відрекомендувався він і подав Гвинтикові руку.

Гвинтик потис йому м'якеньку, немов подушечка, руку й назвав себе.

— Метикайло, — повторив Метикайло оксамитовим голосом і плавним жестом простягнув руку Шпунтикові.

— Шпунтик, — відповів Шпунтик і теж потис подушечку.

— Метикайло, — повторив утрете Метикайло й простяг руку Бубликові.

— Та ми з вами вже знайомі! — відповів Бублик.

— Ах, та це ж Бублик! — вигукнув Метикайло. — Приві-іт! Приві-іт! Прошу сідати, друзі!

Всі сіли.

— То ви вже познайомилися з цим Шурупчиком? — запитав Метикайло, даючи зрозуміти своїм запитанням, що хоч він і невидимо був відсутній, витаючи в інших сферах, однак чув, про що говорив Бублик. — Він вам, мабуть, показував свої відкидні столи і стільчики? Хе-хе-хе!

Гвинтик ствердно кивнув головою. У Метикайла на обличчі з'явився глузливий вираз. Ніби відчуваючи задоволення, він потер коліна руками і сказав:

— Хе-хе! Ці винахідники — всі диваки. Ну, скажіть, будь ласка, навіщо всі ці відкидні столи, всі ці шафи, що самі відчиняються, усі ці гамаки, що самі опускаються? Мені, наприклад, значно приємніше сидіти на звичайному стільці, який не підстрибує під вами, як тільки ви встали, або спати на ліжку, яке не їздить під вами вгору й униз. Навіщо це все, скажіть, будь ласка? Хто може примусити мене спати на такому ліжку? А коли я, так би мовити, не хочу? Не бажаю?

— Та ніхто й не примушує вас, — сказав Бублик. — Шурупчик — винахідник і старається удосконалити все, що під руку потрапить. Не завжди це виходить, але в нього є багато корисних винаходів. Майстер він хороший.

— А я й не кажу, що поганий, — заперечив Метикайло. — Він, якщо хочете знати, дуже хороший майстер. Так, так, треба визнати, чудовий майстер… Він зробив для мене чудесний бурмотограф.

— Це що за штука — бурмотограф?

— Машина, яка говорить. Ось подивіться.

Метикайло підвів своїх гостей до столу, на якому стояв невеликий прилад.

— Ця скринька чи валізка, — як хочете, так і називайте, — має збоку невеликий отвір. Досить вам виголосити перед цим отвором кілька слів, а потім натиснути кнопку, як бурмотограф з точністю повторить ваші слова. От спробуйте, — запропонував Метикайло Гвинтикові.

Гвинтик нахилився до отвору приладу й сказав:

— Гвинтик, Гвинтик! Шпунтик, Шпунтик!

— Та ще й з Бубликом, — додав Бублик, нахилившись до приладу.

Метикайло натиснув кнопку, й бурмотограф, на подив гостей, зашепелявив гугнявим голосом:

"Гвинтик, Гвинтик, Шпунтик, Шпунтик та ще й з Бубликом".

— А навіщо вам ця балакуча машина? — запитав Шпунтик.

— Як навіщо? — вигукнув Метикайло. — Письменникові без такого приладу — як без рук. Я можу поставити бурмотограф у першій-ліпшій квартирі, і він запише все, що там говорять. Мені лишається тільки переписати, от вам і повість, а то й навіть роман.

— До чого ж усе просто! — здивувався Шпунтик. — А я десь читав, що письменникові потрібна якась вигадка, якийсь задум…

— Е, задум! — нетерпляче перебив його Метикайло. — Це тільки в книгах так пишеться, що потрібен задум, а спробуй щось задумай, коли все вже й без тебе задумано. Що не візьми — все вже було. А тут бери просто, так би мовити, з натури, дивись, щось та вийде, чого ще ні в одного письменника не було.

— Але не кожний погодиться, щоб в його кімнаті ставили бурмотограф, — сказав Гвинтик.

— А я це роблю хитро, — відповів Метикайло. — Я приходжу до кого-небудь у гості з бурмотографом, що, як ви бачили, має вигляд валізки. Ідучи додому, я забуваю цю валізку під столом або під стільцем, а потім маю задоволення слухати, про що говорили господарі квартири без мене.

— А про що говорять? Це дуже цікаво, — сказав Шпунтик.

— Ви собі не уявляєте, як це цікаво, — підтвердив Метикайло. — Я навіть не сподівався. Виявляється, ні про що не говорять, а просто регочуться без всякої причини, кукурікають, як півні, рохкають, гавкають по-собачому, нявкають.

— Дивно! — вигукнув Гвинтик.

— От я й кажу — дивно! — погодився Метикайло. — Поки сидиш з ними, всі розмовляють нормально й розсудливо, а як тільки підеш — починаються якісь дурниці. Ось послухайте вчорашній запис. Я був в одних знайомих і, пішовши, залишив бурмотограф під столом.

Метикайло покрутив якийсь диск під кришкою валізки й натиснув кнопку. Почулося шипіння, пролунав удар, неначе хтось дверима грюкнув. На хвилину все стихло, потім раптом вибухнув дружний регіт. Хтось сказав: "Під столом". Щось завовтузилося. Знову пролунав регіт. Хтось закукурікав, хтось занявкав, загавкав. Потім хтось замекав, як овечка. Хтось промовив: "Пустіть мене, я закричу по-ослячому". І почав кричати: "І-о! І-о! А тепер заіржу, як лошак: і-го-го-го!" Знову пролунав регіт.

— От бачите, чи то пак — чуєте? — розвів Метикайло руками.

— З цього, мабуть, небагато візьмеш для роману, — розсудливо сказав Гвинтик.

— Я вам відкрию таємницю, — сказав Бублик Метикайлу. — В місті вже всі знають про цей бурмотограф і, як тільки ви за двері, навмисно починають викрикувати в цю машину всілякі дурниці.

— Навіщо ж викрикувати дурниці?

— Ну, ви хотіли перехитрити їх, а вони перехитрили вас. Ви хотіли підслухати, про що говорять без вас, а вони догадалися і навмисно пищать і рохкають, щоб посміятися з вас.

Метикайло насупився:

— Ах, так! Ну, гаразд, я перехитрю їх. Буду підсовувати бурмотограф під вікно. Ця машинка ще себе виправдає. А ось полюбуйтеся, що це, по-вашому?

Метикайло показав гостям якусь незграбну споруду, що була схожа на складений намет чи парасольку великих розмірів.

— Це, мабуть, парасолька, — висловив своє припущення Шпунтик.

— Ні, не парасолька, а складний портативний письменницький стіл із стільцем, — відповів Метикайло. — Вам, приміром, треба описати ліс. Ви йдете в ліс, розкладаєте стіл, сідаєте якнайзручніше й описуєте все, що бачите навкруги. От спробуйте, сядьте, — запропонував він Шпунтикові.

Метикайло натиснув кнопку на ручці незграбної споруди, і в ту ж мить вона розкрилась, перетворившись на невеликий столик із стільчиком. Шпунтик сів за стіл, для чого йому довелося найнеприроднішим чином зігнути ноги.

— Ви одразу маєте всі вигоди, — говорив Метикайло, — й одразу відчуваєте натхнення. Погодьтеся, що це набагато приємніше, ніж писати, сидячи на траві або на голій землі.

Шпунтик не відчув ні вигод, ні натхнення, — навпаки, в нього почали страшенно боліти ноги.

Шпунтик вирішив перевести розмову на інше і, вилазячи з-за столу, спитав:

— Скажіть, будь ласка, а яку книгу ви написали?

— Я ще не написав жодної книги, — признався Метикайло. — Бути письменником дуже важко.