Рейс молочного фургона - Сторінка 2

Струмінь чистого кисню протверезив його. Він підвівся, погойдуючись, і хлюпнув водою собі в обличчя.

— Тварини! — волав Арнолд. — Поглянь, як там тварини!

Грегор увімкнув допоміжну систему вентиляції в усіх трьох відсіках і побіг по коридору.

Фіргелі були живі й не виходили зі сплячки.

Смаги, мабуть, взагалі не помітили жодної різниці у складі повітря.

Два квили втратили свідомість, але тепер швидко приходили до тями.

У відсіку квилів Грегор, нарешті, зрозумів, що сталося.

Ніякого саботажу не було. Вентилятори на стінах і стелі, які забезпечували циркуляцію повітря на кораблі, виявилися вщент забитими квилячою вовною. Жмути її розвівалися в нерухомому повітрі, нагадуючи снігопад у сповільненій зйомці.

— Звісно, звісно, — сказав Арнолд, коли Грегор повідомив йому, що сталося. — Хіба я не попереджав тебе, що квилів треба стригти двічі на тиждень? Ні? Напевно, я забув. Ось що сказано в книзі: "Квили, Queelis Tropicalis, дрібні тонкорунні ссавці, що є віддаленими родичами земних овець. Батьківщина квилів — Тенсис V, але їх успішно розводять і на інших планетах із сильною гравітацією. Одяг, виготовлений з вовни квилів, вогнетривкий, непроникний для укусів комах, не гниє і практично вічний завдяки високому вмісту металу у вовні. Квилів треба стригти двічі на тиждень. Розмножуються фімішним шляхом".

— Ніякого саботажу, — прокоментував Грегор.

— Ніякого саботажу, але тобі краще постригти квилів, — відповів Арнолд.

Грегор дав відбій, знайшов у сумці з інструментами ножиці для металу й пішов стригти квилів. Однак ріжучі поверхні одразу ж затупилися від металевої вовни. Імовірно, квилів треба було стригти спеціальними ножицями з твердосплавними лезами.

Він так сяк позбирав вовну, що плавала у повітрі, й знову прочистив вентилятори.

Ще раз усе оглянувши, Грегор пішов вечеряти.

У рагу плавала масляниста металева вовна квилів. З відчуттям огиди він ліг спати.

Прокинувшись, Грегор переконався, що його старий, трухлявий корабель усе ще тримає вірний курс. Головний двигун працював як слід, і майбутнє видалося йому уже не таким похмурим, особливо після того, як з'ясувалося, що фіргелі усе ще сплять, а смаги поводяться цілком пристойно.

Однак, оглядаючи квилів, Грегор побачив, що від моменту завантаження вони не з'їли ані крихти. Це було серйозно. Він зв'язався з Арнолдом, щоб порадитися.

— Дуже просто, — сказав Арнолд, переглянувши кілька довідників. У квилів немає глоткових м'язів. Щоб їжа рухалася стравоходом, їм потрібна сила тяжіння. У невагомості немає тяжіння, тож їжа у шлунок не надходить.

Справді просто. Одна з тих дрібниць, які неможливо передбачити на Землі. У космосі, в його штучному середовищі, навіть найпростіша проблема істотно ускладнюється.

— Тобі доведеться розкрутити корабель, щоб створити для них хоч якусь силу тяжіння, — сказав Арнолд.

Грегор швидко зробив подумки деякі обчислення.

— На це піде багато енергії.

— Тоді, як сказано в книзі, ти можеш проштовхувати їм їжу в горло рукою. Скачуєш їжу у вологу грудку, занурюєш руку по лікоть і...

Грегор вимкнув зв'язок і запустив бічні сопла. Він широко розставив ноги й напружено почав чекати, що буде далі.

Квили накинулися на корм з апетитом, що привів би у захват будь-якого квиловода.

Тепер доведеться заправлятися пальним на космічному складі Вермойн II. Витрати істотно зростуть, тому що в новоосвоєних планетних системах пальне коштує дорого. Але прибуток все одно буде цілком пристойним.

Він повернувся до виконання своїх обов'язків. Зореліт повільно долав простори Всесвіту.

Настав час чергової годівлі. Грегор нагодував квилів і підійшов до відсіку смагів. Відчинивши двері, він покликав:

— Підходьте й їжте! Ніхто не підійшов. Відсік був порожній.

Грегор відчув якесь дивне відчуття у шлунку. Це неможливо. Смагам нікуди піти. Вони вирішили пожартувати й сховалися. Але у відсіку ніде було сховатися п'ятьом великим смагам.

Тремтіння перетворилося на справжню лихоманку. Грегор згадав усі пункти, що стосувалися неустойки у разі втрати, ушкодження і таке інше.

— Гей, смаги! Де ви, смаги! — волав він. Відповіді не було.

Він уважно оглянув стіни, стелю, двері та вентилятори — може, смаги примудрилися пролізти крізь них.

Але смаги зникли без сліду.

Раптом він почув якийсь шурхіт у себе під ногами. Поглянувши вниз, він помітив, як щось шурхнуло повз нього.

То був один зі смагів, що зменшився до п'яти сантиметрів у діаметрі.

Грегор знайшов і решту — вони забилися в кут, усі такі ж крихітні.

Що казав той посадовець з "Тригейлу"? "Їдеш зі смагами, не забудь збільшувальне скло".

У Грегора не було часу для того, аби впасти у справжній шоковий стан. Він ретельно зачинив за собою двері й кинувся до радіо.

— Дуже дивно, — сказав Арнолд, коли зв'язок було встановлено. — Кажеш зменшилися? Зараз погляну. Угу... Ти часом не створював штучного тяжіння?

— Звісно, створював. Щоб нагодувати квилів.

— Не треба було цього робити, — дорікнув Арнолд. —Смаги звикли до слабкого тяжіння.

— Звідки мені було знати?

— Відчуваючи незвичне для них тяжіння, вони зменшуються до мікроскопічного розміру, втрачають свідомість і гинуть.

-Але ти ж сам казав мені створити штучне тяжіння.

— Зовсім ні! Я лише побіжно згадав, що є такий метод годівлі квилів. Тобі ж я радив годувати їх з рук.

Грегор відчув майже непереборне бажання зірвати радіо зі стіни. Він сказав:

— Арнолде, смаги звикли до слабкого тяжіння. Так?

— Так.

— А квили — до сильного. Ти знав це, коли підписував контракт?

Арнолд нервово ковтнув повітря, потім відкашлявся.

— Розумієш, мені здавалося, що це трохи ускладнює справу, але чудово окупиться.

— Звісно, якщо зійде з рук. Що мені тепер робити?

— Знижуй температуру, — самовпевнено відповів Арнолд. — Смаги стабілізуються при нулі градусів.

— А люди при нулі градусів замерзають, — відзначив Грегор. — Гаразд. Кінець зв'язку.

Грегор натяг на себе весь одяг, який знайшов, і увімкнув систему охолодження. За годину смаги знову набули нормальних розмірів.

Поки що усе йшло непогано. Він заглянув до квилів. Здавалося, холод їх підбадьорив. Вони були жвавішими, ніж раніше, й бекали, випрошуючи додаткову їжу. Він згодував їм черговий раціон. З'ївши гамбургер із шинкою та вовною, Грегор ліг спати.

Наступного дня з'ясувалося, що на кораблі перебувають п'ятнадцять квилів. У десяти дорослих тварин народилися п'ять дитинчат. Усі п'ятнадцять були голодні.

Грегор нагодував їх. Він вирішив, що це природне явище, коли в одному приміщенні перевозять і самців, і самок. Це слід було передбачити й поділити тварин не тільки за видами, а й за статтю.

Коли він знову заглянув до квилів, їхня кількість зросла до тридцяти восьми.

— Розмножуються, кажеш? — перепитав Арнолд по радіо. У його голосі бриніла тривога.

— Так. І, схоже, не збираються зупинятися.

— Цього слід було чекати.

— Чому? — спантеличено запитав Грегор.

— Я ж тобі казав. Квили розмножуються фімішним способом.

— Я чув, що ти казав. А що це означає?

— Те, що чуєш, — роздратовано відповів Арнолд. — І як ти примудрився закінчити школу? Це означає партеногенез при температурі замерзання води.

— Так і є, — похмуро вимовив Грегор. — Я повертаюсь.

— Не можна! Ми розоримося!

— За нинішніх темпів розмноження мені незабаром не залишиться місця на кораблі. Його доведеться пілотувати квилові.

— Грегоре, не панікуй. Є ідеально простий вихід.

— Слухаю.

— Треба збільшити тиск і підвищити вологість повітря. Це їх зупинить.

— Можливо. А ти впевнений, що смаги при цьому не перетворяться на метеликів?

— Побічних ефектів не буде.

Хай там як, повертатися на Землю було не варто. Корабель уже подолав половину шляху. А позбутися клятих тварин можна було і в пункті призначення.

Хіба що викинути їх усіх за борт. Ідея досить спокуслива, але, на жаль, нездійсненна.

Коли Грегор збільшив тиск і вологість повітря, квили перестали розмножуватися. Тепер їх було сорок сім, і більшу частину часу йому доводилося витрачати на очищення вентиляторів від вовни. Уповільнена сюрреалістична заметіль бушувала в коридорах, машинній залі, баках з водою та у Грегора під сорочкою.

Він їв огидні продукти з вовною, а на десерт — незмінний пиріг із вовною.

Йому здавалося, що він сам поступово перетворюється на квила.

Зрештою, на обрії з'явилася яскрава цятка. На екранах переднього огляду засяяла зірка Вермойн. Ще день-два, і він прибуде на місце, передасть вантаж, а тоді повернеться до свого вкритого курявою офісу, до несплачених рахунків і пасьянсу.

Того вечора Грегор відкоркував пляшку вина, щоб відсвяткувати закінчення подорожі. Вино змило смак вовни в роті, і він ліг спати з почуттям легкого приємного сп'яніння.

Однак заснути йому не вдалося. Температура неухильно падала. Краплі вологи на стінах замерзали у крижинки.

Доведеться увімкнути опалення.

Треба поміркувати. Якщо включити опалення, смаги зменшаться. Хіба що прибрати тяжіння. Але тоді сорок сім квилів не зможуть їсти.

До біса квилів. У такому холоді неможливо керувати кораблем.

Він зупинив обертання зорельота й увімкнув опалення. Цілу годину він чекав, тремтячи й переступаючи з ноги на ногу. Обігрівачі хвацько забирали енергію від двигунів, але тепла не давали. Це було смішно. Він включив їх на граничну потужність.

За годину температура впала нижче нуля. Хоча Вермойн уже було видно, Грегор сумнівався, чи зможе він в таких умовах посадити корабель.

Не встиг він розвести на підлозі кабіни багаття, використавши як паливо усі легкозаймисті предмети й меблі, як раптом ожило радіо.

— Я щойно подумав, — сказав Арнолд. — Сподіваюсь, ти не надто різко змінював тяжіння й тиск?

— Яка різниця? — байдуже запитав Грегор.

— Це може дестабілізувати фіргелів. Різкі зміни температури й тиску можуть їх розбудити. Краще перевір.

Грегор заметушився. Він відчинив двері у відсік фіргелів, заглянув усередину й здригнувся.

Фіргелі, звісно, прокинулися й голосно каркали.

Величезні ящірки пурхали, вкриті памороззю. З відсіку вирвався потік крижаного повітря. Грегор зачинив двері й поспішив до радіо.

— Звісно, вони вкриваються памороззю, — сказав Арнолд. — Ці фіргелі їдуть на Вермойн І. Гаряча планета Вермойн І — дуже близько від Сонця. Фіргелі — накопичувачі холоду. Це найкращі у Всесвіті портативні пристрої для кондиціювання повітря.

— Ти не міг цього сказати раніше? — ущипливо запитав Грегор.

— Це б тебе засмутило.