Ремонтник - Сторінка 3

Я зашкандибав до нього, а воно кинуло на мене холодний риб'ячий погляд і щось пробулькотіло.

Машина-перекладач прошепотіла мені на вухо:

— В ім'я тринадцятого гріха, скажи, хто ти і що тобі тут потрібно?

Я зігнув своє лускате тіло найблагороднішим чином і показав рукою на стелю.

— Ваші предки послали мене допомогти вам. Я з'явився, щоб відродити Священне джерело.

Позаду мене почулося гудіння голосів, але очільник не говорив ні слова. Він повільно занурювався у воду, поки на поверхні не залишилися самі очі. Мені здавалося, що я чую, як крутяться мізки за його покритим мохом лобом. Потім він схопився і ткнув в мене кінцівкою, з якої крапала вода, :

— Ти брехун! Ти не наш предок! Ми..

— Стоп! — загримів я, не даючи йому зайти так далеко, звідки б він вже не зміг відступити. — Я сказав, що ваші предки мене послали.. я не належу до ваших предків. Не намагайся завдати мені шкоди, інакше гнів тих, хто пішов в інший світ, обернеться на тебе.

Сказавши це, я зробив загрозливий жест у бік інших жерців і кинув на підлогу між ними і собою крихітну гранатку. У підлозі утворилася порядна воронка, гуркоту і диму вийшло багато.

Головний ящур вирішив, що аргументи мої переконливі, і негайно скликав нараду шаманів. Вона, зрозуміло, відбулася в громадському басейні, і мені довелося теж залізти в нього. Ми роззявляли пащі і булькали приблизно з годину — за цей час і були вирішені усі важливі пункти порядку денного.

Я дізнався, що ці жерці з'явилися тут не дуже давно; усіх попередніх зварили в окропі за те, що вони дали вичерпатися Священному джерелу. Я пояснив, що прибув лише з однією метою — допомогти їм відродити Джерело. Жерці вирішили ризикнути, і усі ми вибралися з басейну. Бруд цівками стікав з нас на підлогу. У саму піраміду вели замкнуті двері, що охоронялися. Коли їх відкрили, головний ящур повернувся до мене.

— Ти, поза сумнівом, знаєш закон, — сказав він. — Оскільки колишні жерці були надмірно цікаві, тепер введено правило, яке свідчить, що тільки сліпі можуть входити у святе місце.

Я готовий побитися об заставу, що він посміхнувся, якщо тільки тридцять зубів, що стирчать з чогось на зразок щілини в старій валізі, можна назвати посмішкою.

Він тут же дав знак підручному, який приніс жаровню з деревним вугіллям і розжареними до червоного залізяками. Я з роззявленим ротом стояв і дивився, як він пошарудів вугілля, витягнув з нього найчервонішу залозку і попрямував до мене. Він вже націлювався на моє праве око, коли я знову набув дару мови.

— Порядок цей, зрозуміло, правильний, — сказав я. — Засліплювати необхідно. Але в даному випадку вам доведеться засліпити мене перед відходом зі святилища, а не тепер. Мені потрібні очі, щоб побачити, що сталося зі Священним джерелом. Коли вода потече знову, я сміятимуся, сам підставляючи очі розжареному залізу.

Йому знадобилося півхвилини, щоб обдумати усе і погодитися зі мною. Кат хрюкнув і підкинув вугілля в жаровню. Двері з тріском відкрилися, я прошкандибав всередину; потім вона закрилася за мною, і я опинився один в темряві.

Але недовго.. поблизу почулося човгання. Я запалив ліхтар. До мене навпомацки йшли троє жерців, на місці їх очних яблук виднілася червона обпалена плоть. Вони знали, чого я хотів, і повели мене, не кажучи ні слова.

Потріскані кам'яні сходи, що кришаться, привели нас до міцних металевих дверей з табличкою, на якій архаїчним шрифтом було написано, : "МАЯК "МАРК-III" — Стороннім вхід заборонено". Довірливі будівельники покладали свої надії тільки на табличку — на дверях не було і сліду замку. Один з ящерів просто повернув ручку, і ми опинилися всередині маяка.

Я потягнув за блискавку на грудях свого маскувального костюма і дістав креслення. Разом з вірними жерцями, які, спотикаючись, йшли за мною, я відшукав кімнату, де був пульт управління, і включив світло. Аварійні батареї майже розрядилися, електрики вистачило лише на те, щоб дати тьмяне світло. Шкали і індикатори, здається, були в порядку, вони сяяли — вже що-що, а безперервне чищення було їм забезпечене.

Я прочитав показання приладів, і припущення мої підтвердилися. Один з ревних ящерів якимсь чином відкрив бокс з перемикачами і почистив їх. Він випадково натиснув один з них, і це викликало аварію.

Вірніше, з цього усе почалося. Покінчити з бідою не можна було простим клацанням перемикача, при цьому водяний клапан знову запрацював би. Цим клапаном передбачалося користуватися тільки у разі ремонту, після того, як в реактор впущена вода. Якщо вода відключалася від діючого реактора, вона починала переливатися через край, і автоматична запобіжна система направляла її в колодязь.

Я міг легко пустити воду знову, але в реакторі не було пального.

Мені не хотілося вовтузитися з пальним. Набагато легше було б встановити нове джерело енергії. На борту корабля у мене був пристрій, по розмірах разів в десять менший старовинного відра з болтами, встановленого на "Марку-III", і принаймні рази в чотири потужніше. Але спочатку я оглянув увесь маяк. За дві тисячі років що-небудь та повинно було вийти з ладу.

Люди минулих часів, пращури наші, потрібно віддати їм належне, будували добре. Дев'яносто відсотків механізмів не мало частин, що рухалися, і їм не було жодного зносу. Наприклад, труба, по якій подавалася вода з даху. Стінки у неї були триметрової товщини.. це у труби-то, в яку ледве б пройшла моя голова. Деяка праця для мене все-таки знайшлася, і я склав список потрібних деталей.

Деталі, нове джерело енергії і різні дрібниці були акуратно складені на кораблі. Дивлячись на екран, я ретельно перевірив усі частини, перш ніж вони були укладені в металеву кліть. Перед світанком, в найтемнішу годину ночі, потужне "око" опустило кліть поряд з храмом і помчало непомічене.

За допомогою "спостерігача" я спостерігав, як жерці намагалися її відкрити. Коли вони переконалися, що їх спроби марні, через динамік, захований в кліті, я прогуркотів їм наказ. Майже цілий день вони пихкали, втягуючи важкий ящик по вузьких сходах вежі, а я в цей час добре поспав. Коли я прокинувся, ящик вже всували в двері маяка.

Ремонт відняв у мене трохи часу. Засліплені жерці тужливо стогнали, коли я розкривав перегородки, щоб дістатися до реактора. Я навіть встановив в трубі спеціальний пристрій, щоб вода отримала освіжаючу для рептилій радіоактивність, яку мало колишнє Священне джерело. На цьому закінчилася робота, якої від мене чекали.

Я клацнув перемикачем, і вода знову потекла.

Декілька хвилин вода вирувала по сухих трубах, а потім за стінами піраміди пролунав рев, що потряс її кам'яне тіло. Здійнявши руки, я відправився на церемонію випалювання очей.

Засліплені ящери чекали мене біля дверей, і вигляд у них був ще більш нещасний, ніж зазвичай. Причину цього я зрозумів, коли спробував відкрити двері — вони була замкнуті і завалені з іншого боку.

— Вирішено, — сказав ящір, — що ти залишишся тут навіки і дивитимешся за Священним джерелом. Ми залишимося з тобою і прислуговуватимемо тобі.

Чарівна перспектива — вічне ув'язнення в маяку з трьома сліпими ящерами. Незважаючи на їх гостинність, я не заслуговував аж такої честі.

— Як! Ви наважуєтеся затримувати посланця ваших пращурів!

Я включив динаміки на повну гучність, і від вібрації у мене ледь не луснула голова.

Ящери зіщулилися від страху, а я тонким променем лазера обвів двері по косяках. Пролунав тріск і гуркіт барикади, що розвалювалася, і двері звільнилися. Я поштовхом відкрив їх. Не встигли сліпі жерці опам'ятатися, як я виштовхав їх назовні.

Їх колеги стояли біля підніжжя сходів і збуджено галасували, поки я намертво заварював двері. Пробігши крізь натовп, я зупинився перед головним жерцем, що як і раніше лежав у своєму басейні. Він повільно пішов під воду.

— Яка неввічливість! — кричав я. Ящір пускав під водою пухирці. — Пращури розсердилися і назавжди заборонили входити у внутрішню вежу. Втім, вони настільки добрі, що джерело вам залишили. Тепер я повинен повернутися.. Швидше здійснюйте церемонію!.

Тортурних справ майстер був такий переляканий, що не рушив з місця. Я вихопив у нього розжарену залозку. Від дотику до щоки під пластиковою шкірою на очі мені опустилася сталева пластина. Потім я міцно притиснув розжарену залозку до фальшивих очних яблук, і пластик засмердів горілим м'ясом.

Натовп заголосив, коли я кинув залозку і, спотикаючись, зробив декілька кіл. Зізнатися, імітація сліпоти вийшла у мене досить непогано.

Боячись, як би ящерам не прийшла в голову яка-небудь нова світла ідея, я натиснув кнопку і з'явився мій пластиковий птеродактиль. Зрозуміло, я не міг його бачити, але відчув, що він тут, коли клямки на його кігтях зчепилися із сталевими пластинками, що прикривали мої плечі.

Після випалювання очей я повернувся не в ту сторону, і мій крилатий звір підчепив мене задом наперед. Я хотів відлетіти з гідністю, сліпі очі повинні були дивитися на сонце, що заходить, а замість цього я опинився розвернутим до натовпу. Але я зробив усе, що міг — віддав ящерам честь. У наступну мить я вже був далеко.

Коли я підняв сталеву пластинку і проколупав дірки в паленому пластику, піраміда вже нестримно зменшувалася в розмірах, біля основи її текла вода, а щасливий натовп плазунів борсався в радіоактивному потоці. Я став пригадувати, чи усе зроблено.

По-перше, маяк відремонтований.

По-друге, двері запечатані, так що ніякого шкідництва, ненавмисного або навмисного, більше не буде.

По-третє, жерці мають бути задоволені. Вода знову біжить, мої очі відповідно до правил випалені, у жрецького суспільства знову є справа.

І по-четверте, в майбутньому ящери, напевно, допустять на тих же умови нового ремонтника, якщо маяк знову вийде з ладу. Принаймні я не зробив ним нічого поганого — якби я кого-небудь убив, це налаштувало б їх проти майбутніх посланців від пращурів.

На кораблі, стягуючи з себе лускатий костюм, я радів, що наступного разу сюди доведеться летіти вже якому-небудь іншому ремонтникові.