Рессі — невловимий друг - Сторінка 3

- Євген Велтистов -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

— Виходить, і для мене Рессі буде Страусом і так далі?

— Звичайно. Ми вже вирішили раз і назавжди.

— Але ж Рессі не страус, не кіт, не дельфін, не ворона, — задумливо розмірковував Сергій.

— Не дельфін, не ворона, — підтвердив Електроник. — Він — усе разом. Рессі — це Рессі, машина спеціальної конструкції.

— Геніально! — вигукнув Сироїжкін — Як ти це придумав?

— Коли всі роз'їхалися на канікули, — став розповідати другові Електроник, — я спочатку не знав, що мені робити. Я, звичайно, читав, працював з відстаючими, підготував навчальний матеріал для Таратара, — все це дрібниці. Заходила якось бабуся, просила знайти бідон, що в неї пропав. Я знайшов. Дзвонив Віктор Нєдєлін, знаєш, із десятого "А". Йому стало нудно на Чорному морі, й він вирішив потренуватися зі мною в розв'язанні задач. Потренувався й більше не дзвонив... Раз у раз заглядали різні люди. Прийдуть, запитають: "Електроник?" Подивляться на мене, похитають головою і йдуть геть. От я і повісив на дверях: "Без запитання не заходити". Без розумного, звичайно, запитання...

Сергійкові стало шкода Електроника. Поки він у таборі ганяв м'яча, хлюпався в річці, уминав сніданки й вечері, співав до хрипоти коло багаття, його друг проводив час в порожньому й запиленому кабінеті математики...

Щоправда, трохи пізніше, після зустрічі з учителем, життя Електроника змінилося. Професор Громов привів його в інститут і показав свою нову роботу. Електроник уважно читав сторінки, заповнені дрібним професорським почерком. Він був добрим математиком і гідним учнем Громова: не тільки миттю запам'ятовував схеми й формули, в них він бачив сміливе вирішення нових законів — законів руху, зору, слуху, рівноваги, вибору напряму, захисту від небезпеки.

У ці хвилини Електроник уявив незвичайну Істоту...

— Ти все зрозумів? — запитав Гель Іванович, уважно поглядаючи на учня.

— Зрозумів, — спокійно підтвердив Електроник.

— Бачиш, мені потрібна твоя допомога. Ці формули для одного шанованого наукового журналу, який квапить мене із статтею. Але тут не завершені деякі розрахунки. Я можу, звичайно, зробити їх сам, та ти обчислюєш значно швидше, ніж я.

— Завтра розрахунки будуть готові.

— Чудово, — зрадів професор. — Значить, у мене в запасі ще один день, щоб написати статтю.

Електроник залишився в лабораторії Громова. Він почав старанно виконувати завдання. Вчителеві він нічого не сказав про ту істоту, яка постала перед ним у формулах, яку він потім назве ім'ям Рессі...

Можливо, тієї ночі електронний хлопчик уявив собі, як він з'явився на світ. Згадав громіздкі лічильні машини, які безупинно перевіряли складні схеми. Згадав, як шар за шаром з найтонших плівок складався його організм. І ту мить, коли він уперше побачив цей величезний складний світ...

Уранці Гель Іванович, підійшовши до дверей, почув дивне дзижчання. Жоден з механізмів у його лабораторії не видавав таких звуків. Професор глянув на табличку, переконався, що дзижчання долинає саме з його кімнати.

Зайшовши в лабораторію, Громов оторопів. Зламані прилади, порожні футляри лічильних машин, розкидані на підлозі блоки й деталі свідчили, що з його учнем сталося непоправне. Ось і він — посеред купи деталей. Спокійно підводиться, побачивши вчителя, вітається, каже:

— Вибачте, професоре, я не закінчив роботу, не встиг навести тут порядок.

— Так... — сказав Громов, дістаючи а кишені свою знамениту люльку. — Так-так... — повторив він, запалюючи люльку й трохи заспокоюючись, — Отже, це — порядок... — Він оглянув розгромлену лабораторію. — Порядок, по-моєму, — зовсім інший стан речей. Про який порядок, Електронику, ти кажеш?

Його знову здивувало незвичне дзижчання. В кутку кімнати працювала якась машинка завбільшки з портфель. Видно, заради неї Електроник і розібрав стільки техніки.

Маленька, а шум на всю кімнату!..

— Чи не може вона працювати тихіше? — спитав Гель Іванович, підійшовши до машини.

Електроник розвів руками.

— Зараз сюди збіжиться весь інститут, і мені треба буде пояснювати дирекції, що все це — ідеальний порядок!.. Доведеться розібрати твій винахід.

Що міг заперечити йому учень?

Разом вони розібрали машину.

Сидячи на підлозі серед розі кладених деталей, Гель Іванович палив люльку. Потім він сказав:

— Цікаво... А що коли заново зібрати цю модель? Може, вона трохи менше шумітиме?

— Ручаюсь, що Рессі буде дуже мовчазним, — підхопив Електроник. — Він нікому не заважатиме!

— Рессі? — перепитав Громов. — Чому Рессі?

І тоді Електроник розшифрував ім'я тієї дивної істоти, тієї нової машини, яку він уявив собі в усіх подробицях, прочитавши й обдумавши працю професора. Він говорив про машину, як про живу, й Громова вразила його переконаність. Учитель слухав учня, зовсім забувши, що перед ним електронна подоба людини; слухав, забувши, що це його учень; слухав, як колега колегу, й міркував сам собі: "Рессі... Непогано придумано... Навіть електронному хлопчикові потрібен друг... По-моєму, є всі підстави зробити Рессі насамперед собакою..." Вчитель і учень зібрали заново маленьку машину. Цього разу вона працювала беззвучно. Потім приходили вчені з сусідніх лабораторій і всміхалися, роздивляючись нове творіння: всім була відома звичка професора надавати своїм винаходам незвичайних форм. А наступного дня співробітники принесли альбоми й фотографії породистих собак, два доктори наук демонстрували своїх домашніх чотириногих друзів. Після довгих обговорень учитель та його учень вибрали за зразок кудлатого чорного тер'єра.

Так народився Рессі, улюбленець усього інституту.

— Виходить, це ти винайшов Рессі? — запитав Сироїжкін, вислухавши друга.

— Ні, — Електроник похитав головою. — Це не моя ідея. Проте мій учитель якось сказав: "Думки, які прийшли мені в голову, я міг би перетворити через власну непрактичність на громіздку споруду. На щастя, мій учень, з притаманною йому точністю і здоровим розумом зумів за одну ніч розібрати всі прилади й змонтувати дуже маленьку машину, яка чудово працює".

— Ага, раз він так сказав, значить, ти конструктор! — наполягав Сергій.

— Не поспішай з висновками, — попередив Електроник. — Я міг би давним-давно зробити собаку. Але ким був би Рессі без нових формул? Дурним чорним ящиком з хвостом та й годі.

— Мені він здається розумним, — зізнався Сергій.

Вражень було так багато, що Сироїжкін забув уточнити, що означали незрозумілі слова "І так далі" в імені Рессі.

Наступного дня після знайомства Сироїжкіна з Рессі друзі пішли в інститут, де, як загадково сказав Електроник, мало відбутися чергове тренування моделі. Сергій гадав, що вони прийдуть на спортмайданчик або на яку-небудь простору алею, відміряють там стометрівку, й Рессі промчить її, усім на втіху, за три й дві десятих секунди. Але вони минули газони з пишними осінніми квітами, піднялися мармуровими сходами й стали бігати між товстелезними колонами, зовсім було забувши, чого прийшли в цей дім, поки їх не зупинив знайомий голос:

— Радий бачити дружну компанію.

Професор Громов задоволено спостерігав гру хлопців і собаки. "Всі ми однакові в дитинстві, — подумав Громов, — любимо бігати, вовтузитися, стрибати, верещати. Оленята стрибають по галяві, білки плигають з дерева на дерево, видри ковзають на лапах по першій кризі, навіть тупі качки, завмерши, плинуть разом з бурхливою течією — це особлива радість руху, швидкості, насолоди світом. Ось кружляють двоє поміж колонами, гавкає собака — і їм добре".

Але урок є урок, час великої електронної машини розписаний по годинах, і Громов змушений гукнути друзів.

— Дивуюсь, як тільки Рессі вас розрізняє, — жартівливо каже професор. — От що може натворити випадкова фотографія в журналі. Не встигли ми зробити за цією фотографією Електроника, як одразу ж з'явився оригінал і все на світі заплутав... Вибачаюсь, минуле не ворушитиму, можеш не хмуритися, дорогий програмісте. До речі, Електронику, зваж, що ти єдиний електронний хлопчик, здатний сміятися. Жодна в світі машина ще не наділена емоціями. Вчені не знають, до чого це призведе. Можна сказати, Електронику, ти перший дослідний зразок, і ми з Сергієм відповідаємо за всі наслідки. Прошу тебе якомога критичніше ставитися до себе...

Гель Іванович Громов привів друзів у машинний зал, посадив на пружні стільці перед різнокольоровими кнопками пульта.

Рессі, скоряючись знакові, ліг на підлогу.

— Командуй, — сказав професор, подаючи Електроникові списаний аркуш. — Ось умови задачі. — Сам він лишився стояти за спиною Сироїжкіна. — Зараз, Сергію, почнеться, гра в погоню: переслідувач і переслідуваний. Дуже запальна, з різними хитрощами, але, певна річ, математична гра. Я спробую дещо тобі пояснити, якщо збагну сам.

Електроник заклацав кнопками, вводячи умови в машину, й водночас задзижчав якимсь чудним, комариним писком. Громов кивнув на Рессі, й Сергій здогадався, що Електроник, не гаючи часу, дуже швидко читає задачу механічному собаці.

Вони добре розуміли один одного — конструктор і його витвір. Електроник міг давати команди Рессі словами, цифрами чи формулами на повний голос, пошепки й навіть мовчки, подумки: їхні мініатюрні передавачі працювали на одній хвилі. Звичайно, це не означало, що Рессі розумів усі слова людської мови й що він міг одного чудового ранку заговорити... про гарну погоду, — якби було так, Рессі, певно, звали б не Рессі, а інакше. Та коли Сергійко командував собаці: "Рессі, будь ласка, візьми на столі синій том творів Бурбакі й віднеси Електроникові, а мені принеси м'яч від пінг-понга", — Рессі негайно виконував прохання, бо особливі механізми всередині нього перекладали звичайні слова на мову математичних символів і потім у сигнали, які миттю знаходили в схемах його пам'яті потрібну інформацію, — те, що люди називають словами "синій", "візьми", "м'яч".

Транзистор, що його подарував Електроник, Сергій зашив у кишеню сорочки. Тепер у всьому світі лише дві людини могли командувати Рессі на відстані — Електроник та його друг.

Чесно кажучи, Сергій не вловив усіх тонкощів погоні, що відбувалася на маленькому екрані, хоч Гель Іванович докладно пояснював хід подій. Але головне було ясно: світла цятка — мисливець, за якого думала величезна розумна машина, а темна цятка в центрі — Рессі, який не хотів, щоб його піймали.