Річард ІІ (Річард Другий) - Сторінка 7

Та що ж
Заповісти ми можемо у спадок?
Лиш наше тіло – матері-землі!
Держава наша і життя віднині
В руках у Болінгброка; що назвати
Ми можемо своїм? Одну лиш смерть
Та той шматок безплідної землі,
Який в'язкою глиною своєю
Придавить і накриє наші кості!
Сідаймо тут, будь ласка, і згадаймо
Перекази про долі королів.
Із них одні повалені, а інші
Загинули у битвах, на війні;
Когось жорстокі привиди терзали
Убитих ними жертв; когось згубила
Отрутою дружина дорога;
Когось вві сні зарізали – всі вбиті.
Всередині вінця, який наклали
На королівську голову, сидить
На троні смерть, зарозумілий блазень,
Над владою монарха сміючись.
Вона нам дозволяє для потіхи
Побути трохи в ролі короля,
Який вбиває поглядом єдиним,
Здається людям грізним і страшним.
Вона нам надає примарну владу
І запевняє нас, що наша плоть,
Неначе мідь, тверда і непорушна.
Та тільки-но повіримо у це,
Достатньо їй, хоч шпилькою, проткнути
Благеньку плоть, і все: прощай, король!
Тож одягніть, панове, капелюхи,
Бо шана плоті цій – гірка насмішка.
Забудьте звичай, честь і етикет:
Вони весь час вас вводили в оману,
Бо, як і ви, я їм насущний хліб,
Терплю печаль, бажаю і страждаю.
Залежу я від пристрастей не менше,
Ніж кожен з вас. Який же я король?

К а р л е й л ь
Володарю! Хто має глузд і волю,
Той не сидить, чекаючи нещасть,
А поспішає їх перепинити.
Страх робить вас слабкішим і водночас
Суперникові сили додає.
Сміливого підтримує надія,
А легкодухих губить власний страх.
Відважний, хоч поразки він зазнав,
Своєю смертю смерть саму здолав.

О м е р л ь
Є в батька військо. Вірю, день наступить –
По крихті сили зберемо докупи.

К о р о л ь Р і ч а р д
(до Карлейля)
Докори справедливі. Прийде строк,
І скориться нам гордий Болінгброк.
Минув припадок страху. Нумо в путь!
Своє неважко буде повернуть.
(до Скрупа)
Де дядько наш? З надією питаю,
Хоч сум в твоєму погляді читаю.

С к р у п
Передбачають люди дощ рясний,
Коли побачать хмар кошлатих низку.
Якщо вже погляд мій такий сумний,
Даремно вам чекати добру звістку.
Неначе кат, розтягуючи муки,
Найгіршу я залишив наостанку:
У спілці з Болінгброком герцог Йорк,
На півночі всі замки поздавались,
На півдні приєдналося до бунту
Все лицарство.

К о р о л ь Р і ч а р д
Доволі! Зупинись!
(до Омерля)
Будь проклятий, кузене! Ти відняв
Солодкий шлях до відчаю. Навіщо? –
Що скажете? Ну, де ж вона, надія?
Клянуся, що зненавиджу навіки
Того, хто скаже, що надія є!
Поїдьмо в замок Флінт: життя нещасне
Закінчить там король, в скорботі згасне.
Усіх солдат звільніть. Хай орють, сіють
І хай на їх полях надії зріють.
Тепер надії в мене вже нема,
Тож співчувати й радити дарма.

О м е р л ь
Хоч слово, мій король!

К о р о л ь Р і ч а р д
Образить двічі
Той, хто лестити здумає у вічі.
На схід вам раджу скерувати крок:
Заходить Річард, сходить Болінгброк!

Ідуть геть.

Сцена третя

Уельс. Рівнина перед замком Флінт.
Входять з барабанами і знаменами Б о л і н г б р о к,
Й о р к, Н о р т у м б е р л е н д, почет і війська.

Б о л і н г б р о к
Наскільки нам з донесення відомо,
Усе валлійське військо розбрелося;
Граф Солсбері відбув до короля,
Який у колі нечисленних друзів
На узбережжі висадився десь.

Н о р т у м б е р л е н д
Новини дуже радісні, мілорде.
Цілком можливо, що у цьому замку
Ховає Річард голову свою.

Й о р к
Мілорде, вам би слід було сказати
"Король наш Річард". О, нещасний день,
Коли король увінчаний повинен
Ховатися від сил бунтівників!

Н о р т у м б е р л е н д
Даремно, ваша світлосте, так хибно
Мої ви розтлумачили слова:
Для стислості я титул скоротив.

Й о р к
В часи недавні за подібну стислість
Коротким був би з вами наш король:
Щоб голову ви так не задирали,
Її зрубавши, скоротив би вас.

Б о л і н г б р о к
Ви берете на себе забагато.

Й о р к
На жаль, тобі я дядько, а не тато.
Та пам'ятай, що є над нами бог.

Б о л і н г б р о к
Я знаю, дядьку, це і божій волі
Не опираюсь. – Хто сюди іде?

Входить П е р с і.
Вітаю, Гаррі! Замок не здається?

П е р с і
На це не схоже. Він по-королівськи
Укріплений, готовий до облоги.

Б о л і н г б р о к
По-королівськи? Може, там король?

П е р с і
Він там, мілорде, там король наш Річард,
За стінами із каменю й вапна.
З ним лорд Омерль, лорд Солсбері, сер Скруп
І хтось поважний із осіб духовних,
Чиє ім'я дізнатись я не зміг.

Н о р т у м б е р л е н д
Я впізнаю єпіскопа Карлейля.

Б о л і н г б р о к
Нортумберленде! Підійдіть поближче
До стін ребристих древньої твердині;
Нехай проникне у її бійниці
Непереможний голос мідних труб,
Що закликають до переговорів.
Скажіть таке: я, Генріх Болінгброк,
Цілую королю покірно руку
І перед ним навколішки стаю.
Я визнаю себе його васалом,
До ніг його я згоден скласти меч,
Та за умови, що моє вигнання
Скасує він і мій законний спадок
Пообіцяє твердо повернуть.
Якщо король не згоден, доведеться
Мені тоді застосувати силу,
І потече невинна кров англійців,
Прибивши пил, немов раптовий дощ.
Далекий я від наміру такого, –
Кривавою вологою зросити
Зелені луки рідної землі,
Де посідає трон король наш Річард, –
І це моя покірність доведе.
Ідіть і все, що чули, передайте.

Нортумберленд іде в напрямку замку.

Тим часом ми розгорнемо війська.
Хай змовкне грізний гуркіт барабанів,
Щоб всім, хто там, – за стінами фортеці, –
Ми наміри миритись довели.
Передбачаю я, що наша зустріч,
Мов зустріч ворогуючих стихій,
Вогню й води, породить грім жахливий,
Що роздирає небо на шматки.
Він – блискавка, а я – волога хмара;
Шаліє він, а я проллюсь дощем,
На землю – не на нього, тихо, мирно.
Ходімо трохи ближче попід стіни,
Побачимо, як він зустріне нас.

Лунає звук труби, що запрошує до переговорів, їй відповідає труба із замку. Під звуки труб виходять на стіни к о р о л ь Р і ч а р д, є п і с к о п
К а р л е й л ь с ь к и й, О м е р л ь, С к р у п та С о л с б е р і.

Й о р к
Дивіться, ось король! Подібний він
До сонця, що з'явилося на сході,
Коли воно від гніву червоніє
На ті похмурі, заздрісні хмарки,
Які йому світити заважають,
Затьмарюючи шлях у небесах.
Він, безумовно, істинний король!
Орлиний погляд, непідробна велич!
Як жаль, що до скорботи прирекло
Безглуздя долі це ясне чоло!

К о р о л ь Р і ч а р д
(до Нортумберленда)
Здивовані ми дуже. Ми чекали,
Що ти прихилиш боязкі коліна
Перед своїм законним королем.
Якщо я твій володар, – як посміли
Забути свій обов'язок вони?
Якщо я не король уже для тебе,
То де ж тоді, скажи, десниця Божа,
Що від престолу відлучила нас?
Бо нічия рука із крові й плоті
Не вирве скіпетр з наших рук свавільно.
Якщо вже хтось наважиться на це –
Той святотатець, бунтівник і злодій.
Звичайно, сподіваєтеся ви,
Що інші теж свої згубили душі
Відреченням від нас; що ми безсилі,
Позбавлені і друзів, і солдат.
Та знайте, що Господь наш всемогутній
З висот небесних нам на допомогу
Пошле свою непереможну рать;
Вона скарає вас і ваші сім'ї,
Живих і ненароджених іще,
За те, що ви, васали, збунтувались
І здумали загрожувать короні,
Зібравши сили проти короля.
Чи то не Болінгброк гуляє полем?
Скажи йому тоді, що кожен крок
По цій землі – то безсоромна зрада.
Чи хоче він лишити по собі
Кривавий слід війни і міжусобиць?
Та перш ніж дочекається він миру,
Вдягнувши на чоло корону нашу,
Десятки тисяч можуть полягти
У рідну землю, а її обличчя,
Спотворене стражданням, втратить колір
Цнотливого дівоцтва, замінивши
Його багровим кольором війни,
Бо все навкруг окропить кров англійська.

Н о р т у м б е р л е н д
Хай збереже володар наш небесний
Володаря земного, короля,
Від жаху і страхіття міжусобиць!
Кузен ваш благородний, Болінгброк,
Цілує шанобливо вашу руку.
Клянеться він гробницею святою,
Де кості діда вашого лежать,
І кров'ю королівською, що в жилах
У вас обох нестримно струменить
Із спільного, великого потоку,
І мужньою рукою Джона Ганта,
І гідністю дворянською, і честю,
Що служать запорукою для клятв:
Прийшов сюди просити він уклінно
Повернення своїх спадкових прав
І скасування довгого вигнання.
Якщо король йому дарує милість,
Іржі віддасть він свій блискучий меч,
А коней бойових поставить в стійла.
Своє ж він серце, віддане і вірне,
Присвячує служінню королю.
Як принц, клянеться він, що все це – правда,
І в тому ж я клянусь, як дворянин.

К о р о л ь Р і ч а р д
Нортумберленде, передай кузену,
Що буде він для нас жаданим гостем,
І все, про що він просить справедливо,
Йому беззаперечно надамо.
Іще йому у висловах люб'язних
Від нас ти щирий передай привіт.

Нортумберленд повертається до Болінгброка.

(до Омерля)
Чи не зганьбили ми себе, кузене,
Ласкавим словом, виглядом смиренним?
Нортумберленда можна повернуть,
Щоб з ним послати зрадникові виклик,
Вступити в бій і вмерти у бою.

О м е р л ь
Приспіть його солодкими речами,
А час пошле нам друзів із мечами.

К о р о л ь Р і ч а р д
О Боже! Чи зуміє мій язик,
Що присудив зухвальця до вигнання,
Підлесливо змінити власний вирок?
Якби я був великим, як нещастя,
Чи меншим, аніж мій високий сан!
Якби забути, ким я був раніше
І ким я бути змушений тепер!
Чи ти ще б'єшся, серце? Чи розбилось?
На друзки нас розбили вороги.

О м е р л ь
Нортумберленд вертається до нас.

К о р о л ь Р і ч а р д
Що королю накажуть? Підкоритись?
Він скориться. Чи скинуть короля?
Він змириться і з цим. Віднімуть титул?
Та що для мене титул? Бог із ним!
Віддам палац за келію монашу,
Свою порфіру – за волосяницю,
Свої дорогоцінності – за чотки,
За олов'яну миску – срібні кубки,
За посох пілігріма – скіпетр свій.
Віддам усіх підданців за розп'яття,
А всю свою країну – за малу
Забуту, вбогу і тісну могилку
На кладовищі тихому. Або
Нехай мене зариють на дорозі,
Щоб рік за роком попирав народ
Чоло монарха власного ногами.
Якщо він серце розтоптав моє
Ще за життя, хай топче після смерті!
Ти плачеш, мій кузене, мій Омерле?
Ми бурею зітхань, струмками сліз
Примусимо лягти хліба на полі,
І в бунтівній країні буде голод.
Чи, може, ми придумаємо гру
Із нашою печаллю? Як наприклад:
Хай наші сльози видовбають нам
В землі дві ямки – наші дві могили –
І хай про нас на камені напишуть:
"Два родичі поховані людьми
В могилах цих, що вириті слізьми".
Якщо ця гра здається вам смішною, –
Ну що ж? Тоді посмійтесь наді мною.

(до Нортумберленда)
Нортумберленде, милостивий лорде,
Що повелів король наш Болінгброк?
Чи він дозволить Річардові жити,
Допоки не прийшла по нього смерть?
Якщо дозволить, то подайте знак,
Я зрозумію, що сказав він: "Так".

Н о р т у м б е р л е н д
Благоволіть, володарю, спуститись,
Він буде вас чекати унизу.

К о р о л ь Р і ч а р д
Спуститись? Я спущусь, як Фаетон,
Що стримати не зміг шалених коней.

Нортумберленд повертається до Болінгброка.
Донизу! У приниження безмірність,
Щоб показати зраднику покірність.
Вниз, сонце! Ніч вступає у права:
Де жайворон співав, – кричить сова.

Всі спускаються зі стін замку.

Б о л і н г б р о к
Що передати нам звелів король?
Н о р т у м б е р л е н д
Він сам не свій, неначе втратив розум.
Говорить якось дивно.