Робінзон Крузо - Сторінка 13

Якби ми залишилися на кораблі, то, може, врятували б його чи принаймні потонули б не всі. Тоді ми могли б з уламків корабля збудувати човен, і нам пощастило б дістатись до якої-небудь заселеної землі. Ці думки не давали мені спокою цілий день. Нарешті, коли настав відплив, я пішов до корабля, скільки міг убрід, а тоді поплив. Весь цей день безперестанку йшов дощ, хоч вітер зовсім стих.

Від 1 до 24 жовтня. Всі ці дні я перевозив з корабля все, що можна було взяти. Коли почався приплив, я на плотах переправляв свій вантаж на берег. Знову всі ці дні йшов дощ з невеликими проміжками ясної погоди: певне, тут зараз дощова пора року.

24 жовтня. Пліт перекинувся, і весь вантаж потонув; але оскільки сталося це на мілкому, а речі були важкі, то мені пощастило, коли настав приплив, врятувати більшу їх частину.

25 жовтня. Всю ніч і весь день ішов дощ і дув поривчастий вітер. Корабель за ніч розбило вщент; на тому місці, де він стояв, стирчать якісь жалюгідні уламки, та й ті видно тільки під час відпливу. Весь цей день я вкривав і захищав врятоване мною добро, щоб дощ не пошкодив його.

26 жовтня. Майже весь день блукав берегом, шукаючи зручного місця для житла. Найбільше я дбав про те, щоб забезпечити себе вночі від нападу диких звірів та людей. Надвечір знайшов придатне місце на крутому схилі горба. Обвівши півколом потрібну для себе площу, я вирішив укріпити її огорожею з двох рядів кілків, обкладених зокола дерном; проміжок між рядами кілків я збирався заповнити корабельними канатами.

Від 26 до 30 жовтня. Напружено працював, перетягаючи своє добро до нового житла, дарма що майже весь час лив дощ.

31 жовтня. Вранці ходив по острову з рушницею, сподіваючись натрапити на дичину та роздивитись на місцевість. Забив козу, а її козеня бігло за мною аж до дому; довелося забити і його, бо воно ще не вміло їсти.

1 листопада. Нап’яв під самою скелею намет, стараючись зробити його якомога просторішим, і вперше переночував тут, повісивши на кілках гамак.

2 листопада. Зібрав усі ящики, дошки та шматки дерева від плотів і зробив із них огорожу навколо намету на площадці, яку відвів для своєї фортеці.

3 листопада. Ходив з рушницею і забив двох птиць, схожих на качок. Їхнє м’ясо, як виявилося, дуже смачне. Після обіду почав робити стіл.

4 листопада. Розподілив свій час, призначивши певні години на фізичну працю, на полювання, на сон та розваги. Ось мій розпорядок: зранку, якщо немає дощу, години дві або три ходжу по острову з рушницею; потім до одинадцятої працюю, а об одинадцятій снідаю чим доведеться; з дванадцяти до двох сплю, бо в цю пору найбільша спека, надвечір знову берусь до роботи. Останні два дні весь мій робочий час пішов на виготовлення стола.

Тоді я був ще дуже невправний столяр, але час та нужда скоро зробили з мене майстра на всі руки. Так було б і з кожним на моєму місці.

5 листопада. Сьогодні ходив з рушницею і собакою. Забив дику кішку; шкура досить м’яка, але м’ясо ні до чого не придатне. Я білував кожну забиту тварину й зберігав усі шкури. Вертаючись берегом додому, бачив безліч морських птахів невідомих мені порід. Бачив також двох чи трьох тюленів. Спочатку я перелякався, не розпізнавши, що то за тварини; а коли почав придивлятись, вони пірнули у воду і цього разу втекли від мене.

6 листопада. Після ранкової прогулянки закінчив майструвати стіл, хоч і незадоволений своєю працею. А втім, незабаром я так набив руку, що зміг його поправити.

7 листопада. Стає гарна погода. 7, 8, 9, 10 і частково 12 листопада (11-го була неділя) я весь час працював над стільцем і з великими труднощами надав йому стерпного вигляду. Кілька разів переробляв його, і все ж таки він мені не подобається.

Примітка. Я скоро перестав святкувати неділі, бо, переставши позначати їх на своєму стовпі, я збився з рахунку.

13 листопада. Сьогодні йшов дощ. Він дуже відсвіжив мене й охолодив землю, але весь час гуркотів страшний грім та спалахували блискавки, і я злякався за свій порох. Коли гроза минула, я вирішив розподілити мій запас пороху на дрібні частки, щоб він не вибухнув весь ураз.

14, 15 та 16 листопада. Всі ці дні виготовляв ящички для пороху, щоб у кожний ввійшло від одного до двох фунтів. Понасипав порох у ящички і заховав їх у найбезпечніші, далекі одне від одного місця. Вчора-підстрелив велику птицю. М’ясо її дуже смачне. Як вона зветься — не знаю.

17 листопада. Сьогодні почав довбати гору за наметом, щоб поширити свою оселю й зробити її ще зручнішою.

Примітка. Для цієї роботи мені конче потрібні три речі: кайло, лопата й тачка або кошик, а їх у мене немає. Довелося припинити роботу. Я довго міркував, чим замінити ці знаряддя або як їх зробити. Замість кайла спробував працювати залізним ломом; він годиться, тільки надто важкий. Залишається лопата або заступ; без них мені не обійтись, не доберу розуму, як їх зробити самому.

18 листопада. Шукаючи в лісі будівельний матеріал, знайшов те дерево (чи схоже на нього), яке в Бразілії називають залізним за його надзвичайну твердість. З великими труднощами і дуже попсувавши свою сокиру, я відрубав від нього шматок і насилу приволік додому, бо він був страшенно важкий. Я вирішив зробити з нього лопату.

Дерево було таке тверде, що ця робота забрала в мене; багато часу, але іншого виходу я не мав. Потроху надав обрубкові форми лопати, причому держак вийшов не гіршим за ті, що роблять у нас в Англії, проте широка частина служила мені недовго, бо не була оббита залізом. А втім, достатньо Використав її на земляних роботах, де вона мені дуже придалась, хоч, мабуть, жодної лопати в світі не виготовляли таким способом і так довго.

Мені бракувало ще коша або тачки; але коша я ніяк не міг вробити, бо не мав лози; принаймні мені досі не пощастило знайти її. Мені здавалось, що тачку я міг би зробити, тільки крім хіба колеса, бо як його робити, я не мав ніякого уявлення. До того ж для осі потрібен залізний шворінь, якого в мене не було, отож від цього довелося відмовитися. Щоб виносити викопану землю, я зробив щось ніби коритце, в яких мулярам підносять розчин.

Зробити коритце було не так важко, як лопату, однак усе разом — лопата, марні спроби зробити тачку й праця над коритцем — відібрало в мене щонайменше чотири дні, не рахуючи ранкових прогулянок з рушницею. Рідко коли я не виходив на полювання, і майже не було випадку, щоб я не їіриніс собі чогось на обід.

23 листопада. Поки я виготовляв це знаряддя, решта роботи стояла. Закінчивши, знову взявся до печери. Копав увесь день, скільки дозволяли час і сили, поширюючи та поглиблюючи її цілих вісімнадцять днів, бо хотів якомога зручніше розмістити у ній все моє добро.

Примітка. Весь цей час я поширював печеру для того, щоб вона могла правити мені і за комору, і за кухню, і за їдальню, і за льох, а жив, як і раніше, у наметі, крім тих днів у дощову пору, коли не міг захиститися там від води. Згодом я влаштував над своїм двориком щось подібне до солом’яної покрівлі, проклавши від огорожі до схилу гори жердини і вкривши їх водоростями та широким листям.

10 грудня. Я думав, що вже впорався зі своєю печерою, чи льохом, як раптом сьогодні (я, мабуть, зробив її надто широкою) вгорі з одного боку завалилася земля. Завал був такий великий, що я злякався, і не без підстави: якби я був тієї хвилини в печері, то мені, напевне, вже не знадобився б гробокопач. Цей сумний випадок завдав мені багато клопоту й нової праці: треба було вибрати землю, що завалилась, а головне — доведеться підпирати стелю, бо інакше я не міг бути певний, що завалу не станеться знову.

11 грудня. Сьогодні взявся до цієї роботи. Поки що підпер стелю двома стовпами; на верху кожного укріпив навхрест по дві дошки. Цю роботу я скінчив другого дня. Поставив ще кілька таких стовпів з дошками, а за тиждень остаточно укріпив склепіння. Стовпи стоять уряд і правлять у моєму льоху за перегородки.

17 грудня. Від цього дня й до 20-го числа припасовував у льоху полиці, забивав цвяхи в стовпи й розвішував усе те, що можна було повісити. Тепер я вже дав хоч якийсь лад у своїй оселі.

20 грудня. Переніс усі речі й розклав по місцях. Прибив кілька маленьких поличок для харчів; вийшло щось ніби буфет. Дощок залишається дуже мало, і я зробив собі ще один стіл.

24 грудня. Всю ніч і весь день заливний дощ; не виходив з дому.

25 грудня. Дощ ллє безперестанку.

26 грудня. Дощ припинився. Стало значно прохолодні-ше; дуже приємна погода.

27 грудня. Підстрелив двох козенят; одно забив, а Друге поранив у ногу так, що воно не могло втекти; я впіймав його і привів додому на мотузці. Вдома оглянув його ногу; вона була перебита, і я забинтував її.

Примітка. Я виходив це козеня. Зламана нога зрослась, і воно чудово бігало. Я так довго доглядав його, що воно стало ручним, паслось на моріжку перед наметом і не хотіло йти від мене. Тоді мені вперше спало на думку завести домашню худобу, щоб забезпечити собі харчування на той час, коли в мене не стане куль та пороху.

28, 29, 30 та 31 грудня. Велика спека й ніякого вітру. Виходив із дому лише вечорами по їжу. Закінчив упорядковувати своє господарство.

1 січня. Спека триває; проте сьогодні виходив з рушницею двічі: зранку та ввечері. Опівдні відпочивав. Увечері пройшов долиною далі, в глиб острова, і побачив там силу кіз; але вони дуже полохливі й не підпускають близько до себе. Хочу спробувати пополювати на них з собакою.

2 січня. Сьогодні взяв з собою собаку й нацькував його на кіз, але з того нічого не вийшло: все стадо рушило назустріч собаці, і він, певне, добре зрозумів небезпеку й не схотів підходити до кіз.

З січня. Почав будувати огорожу чи, точніше, стіну, бо ще боявся нападу; вирішив зробити її дуже міцною та товстою.

Примітка. Цю стіну я описав раніше і тому навмисне обминаю все, що сказано про неї в моєму щоденнику; досить буде зауважити, що я робив, закінчував і вдосконалював її від 3 січня і аж до 14 квітня, хоч вона мала всього двадцять чотири ярди завдовжки. Я вже казав, що огорожа моя йшла півколом, кінці якого впиралися в скелю. Від середини її до гори було ярдів вісім, і саме посередині я влаштував вхід до печери.

Весь цей час я працював дуже напружено. Траплялося, що дощі переривали мою роботу на кілька днів і навіть тижнів, але мені здавалося, що до закінчення цієї стіни я не зможу почувати себе в цілковитій безпеці.