Роман у листах - Сторінка 3

Охота тобі корчити п. Фобласа і вічно морочитися з жінками. Це не личить тобі. В цьому відношенні ти відстав від свого віку і збиваєшся на ci-devant* гвардії хрипуна 1807 р. Поки що це вада, незабаром ти будеш смішнішим за генерала Г **. Чи не краще заздалегідь звикнути до суворості дозрілого віку і добровільно відмовитись від в'янучої молодості? Знаю, що проповідую марно, але таке моє призначення.

Усі твої друзі кланяються тобі і дуже жалкують з приводу твоєї передчасної смерті — між іншим і колишня твоя приятелька, яка повернулася з Рима, закохана в папу. Як це скидається на неї і як це повинно тебе захопити! Чи не приїдеш для суперництва cum servo servorum dеі*? Це скидалося б на тебе. Я з дня на день тебе чекатиму.

10. Володимир**—своєму другові.

Догани твої цілком несправедливі. Не я, а ти відстав від свого віку — і на ціле десятиліття. Твої умоглядні й поважні міркування належать до 1818 року. Тоді суворість правил ї політична економія були в моді. Ми входили на бали, не знімаючи шпаг — нам було непристойно танцювати і ніколи займатися дамами. Честь маю донести тобі, тепер усе це змінилося. — Французька кадриль замінила Адама Сміта, кожен залицяється і веселиться як уміє. Я йду за духом часу, але ти нерухомий, ти ci-devent, un homme стереотип*. Хочеться тобі сидьма сидіти самому на лавочці опозиційної сторони. Сподіваюся, що Z наверне тебе на істинний шлях: доручаю тебе її ватіканському кокетству. Щодо мене, то я цілком поринув у патріархальне життя: лягаю спати о 10 годині вечора, їжджу на порошу з тутешніми поміщиками, граю з бабусями в бостон по копійці і серджусь, коли програюся. З Лізою бачуся щодня — і дедалі дужче в неї закохуюсь. У ній багато знадливого. Ця тиха, благородна гармонійність поводження, чарівність вищого петербурзького товариства, а тимчасом — щось жваве, поблажливе, добро-родне (як говорить її бабуся), нічого різкого, жорстокого в її міркуваннях, вона не морщиться перед враженнями, як дитина перед ревенем. Вона слухає і розуміє—рідка хороша риса в наших жінках. Часто дивувала мене тупість розуміння або нечистота уявлення дам, проте дуже люб'язних. Часто дуже тонкий жарт, дуже поетичне привітання вони сприймають або як нахабну епіграму, або як неблагопристойну пласкість. В такому разі холодний вигляд, якого вони набирають, такий убійчо огидний, що найпалкіша любов проти нього не встоїть.

Це відчув я з Єленою ***, в яку був я закоханий без пам'яті. Я сказав їй якусь ніжність; вона сприйняла її як грубість і поскаржилася на мене своїй приятельці. Це мене зовсім розчарувало. Крім Лізи є в мене для розваги Машенька ***. Вона мила. Ці дівчата, які виросли під яблунями і між скиртами і яких виховали нянечки та природа, значно миліші за наших одноманітних красунь, що до весілля дотримуються думки своїх матерів, а там — думки своїх чоловіків.

Прощавай, мій любий, що нового у вищому світі? Оповісти всіх, що нарешті і я пустився в поезію. Нещодавно скомпонував я напис до портрета княжни Ольги (за що Ліза дуже мило картала мене):

Дурна як істина, нудна як досконалість.

Чи не краще:

Нудна як істина, дурна як досконалість.

І те і те схоже на мисль. Попроси В. підшукати перший рядок і віднині вважати мене поетом.

……………………………………………………………………………………………