Розповідь про царя Шахріяра (арабська казка) - Сторінка 2

Тоді я розповім щось, завдяки чому, з ласки Аллаха, настане наше визволення.

І ось вазір привів до царського палацу свою дочку Шагразаду. Побачивши його, цар зрадів.

— Маєш те, що мені потрібно? — спитався він у вазіра.

— Так,— відповів той.

І Шагріяр захотів відразу ж оволодіти Шагразадою, але вона почала плакати, і він спитав її:

— Що з тобою.

— О царю, в мене є менша сестра, і я хочу попрощатися з нею.

Тоді цар послав по Дуньязаду. Прийшовши до сестри, та привіталася, міцно обняла її й сіла біля ложа в ногах.

Коли Шагріяр взяв у Шагразади вінок і вони стали бесідувати, Дуньязада сказала:

— Ради Аллаха, прошу тебе, сестричко, розкажи нам що-небудь, аби швидше минула ніч.

— З великою охотою й радістю, якщо дозволить наш найясніший цар.

І Шагріяр, що мучився безсонням, охоче погодився послухати якусь оповідку.