Рукопис, знайдений у пляшці - Сторінка 3

.

Оглядаючись круг себе, я починаю соромитись колишніх своїх страхів. Якщо мене брали дрижаки від шквалу, що супроводив нас досі, то хіба ж не мусив би я пройнятися жахом від зударів вітру й океану, для змалювання яких слова "смерч" і "тайфун" аж геть мізерні й невідповідні? У безпосередній близькості від судна панує чорнота вічної ночі й хаос безпінних вод, але за якусь лігу обабіч невиразно видніють подекуди величезні крижані глиби, що підносяться у пустельне небо, немов мури, які обмежовують світ.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Як я й гадав, корабель несе течія — коли це слово бодай якоюсь мірою дає уявлення про той прудкий ревучий потік, що продирається крізь білу крижану розпадину далі й далі на південь.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Збагнути весь жах моїх відчуттів, мабуть, зовсім неможливо, однак допитливе поривання розкрити таємничість цих моторошних країв перевершує навіть розпач і замирює мене з перспективою нехай і найстрахітливішої смерті. Ми, поза всяким сумнівом, швидко наближаємось до якогось разючого пізнання, до таємниці, якою ні з ким не зможемо поділитись, бо за її відкриття заплатимо життям. Можливо, ця течія промчить нас аж до самого південного полюсу. Хоч це припущення й дуже неймовірне, слід визнати, що чимало обставин свідчить на його користь.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Матроси в тривозі й непевності походжають палубою, але на їхніх обличчях проступає радше ревна надія, ніж апатія розпуки.

А вітер тим часом усе дме нам у корму і, оскільки судно під розгорнутими вітрилами, іноді нас просто таки підносить у повітря. І раптом — одне жахіття навалюється на інше! — правобіч і лівобіч од нас крига розступається, і ми починаємо запаморочливо швидко окреслювати широчезні концентричні кола понад краями гігантського амфітеатру, гребені водяних стін якого губляться в непроглядній далечині. Проте надто мало вже часу, щоб розважати над тим, яка доля чекає мене. Кола хутко стягуються,— ми поринаємо у саму пащу виру,— і серед ревища, клекоту й гуркоту океану та бурі корабель здригається і — о Боже! — сторчма шугає вниз!

Примітка. "Рукопис знайдений у пляшці" вперше опубліковано 1831 року, і минуло ще багато років, перше ніж я познайомився з картами Меркатора, на яких океан подано у вигляді чотирьох потоків, спрямованих до (північної) Полярної затоки, де їх мають поглинути земні надра, а сам полюс зображено як чорну скелю, що підноситься на величезну височінь. (Е. А. П.)