Серафіта - Сторінка 8

- Оноре де Бальзак -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Усі троє втупилися очима в ще свіжий гарненький ломикамінь, який, добре освітлений лампою, сяяв у клубах диму, наче ще якесь світло.

— Це й справді щось надприродне, — сказав старий, побачивши розквітлу взимку квітку.

— Безодня! — скрикнув Вільфрід, сп’янівши від запаху.

— В мене наморочиться в голові від цієї квітки, — вела далі Мінна. — Здається, я ще й зараз чую слова, схожі на музику думок, бачу світло очей, що є коханням.

— Ради Бога, шановний пане Бекер, розкажіть мені про життя Серафіти, цієї загадкової людської квітки, про образ якої нам нагадало це таємниче стебло.

— Шановний мій гостю, — відповів старий, випустивши клуб тютюнового диму, — щоб розповісти вам про народження цього створіння, необхідно розвіяти найтемніші хмари всіх християнських доктрин; але це дуже нелегка річ ясно розказати про найнезрозуміліше одкровення, останній спалах віри, який, сказати б, засяяв на нашому болоті. Ви знаєте Сведенборга?

— Чув тільки його прізвище, але нічого не знаю про нього самого, про його книги, релігію.

— Що ж, я розповім вам усе про Сведенборга.

III

СЕРАФІТА-СЕРАФІТУС

Після короткої мовчанки, під час якої він, здавалося, збирався зі спогадами, пастор повів далі:

— Емануель Сведенборг народився в Швеції, в Уппсалі, згідно з деякими авторами, у січні 1688 року, і згідно з написом на надгробку — 1689 року. Його батько був єпископом міста Скари. Сведенборг прожив вісімдесят п’ять років, помер він у Лондоні 29 березня 1772 року. Я так детально розповідаю вам, щоб пояснити весь плин подій. За твердженнями його учнів, Сведенборга нібито бачили в Ярвісі та в Парижі вже після дати його смерті. Дозвольте мені, шановний пане Вільфріде, — мовив пан Бекер, кивнувши, аби його не перебивали, — викласти вам факти, не стверджуючи й не заперечуючи їх. Вислухайте мене, а тоді думайте про це, що захочете. Я вас попереджу, коли осуджуватиму, критикуватиму чи сперечатимусь з приводу його доктрин, щоб відзначити мій поміркований нейтралітет між здоровим глуздом і ним!

Життя Емануеля Сведенборга поділяється на дві частини, — провадив пастор. — З 1688 по 1745 рік барон Емануель Сведенборг мав авторитет людини широких знань, глибоко шанованої за свої чесноти, завжди бездоганної, постійно готової прийти на допомогу іншим. Обіймаючи високі посади у Швеції, він опублікував з 1709 по 1740 рік цілий ряд солідних книг, присвячених мінералогії, фізиці, математиці й астрономії, які стали вагомим внеском у науку. Сведенборг винайшов спосіб будівництва водойм, здатних приймати кораблі. Писав про багато важливих питань, починаючи з морських припливів і закінчуючи положенням Землі. Він винайшов способи будівництва найкращих шлюзів на каналах і найпростіші методи добування металів. Зрештою, не було такої галузі науки, якою б він займався й не зробив у неї свого внеску. В молодості вивчав староєврейську, грецьку, латинську та східні мови, які так глибоко засвоїв, що в нього брали консультації знамениті професори й він сам зміг розпізнати в Тартарії сліди з розділів найдревнішої книги Слова Божого, названих "Книгою воєн Господніх" та "Висловлюваннями", про що розповідають Мойсей у "Числах" (XXI, 14, 15, 27–30) та Йосія, Єремія й Самуїл. "Книга воєн Господніх" нібито була історичною, а "Висловлювання" — пророчою частиною книги, яка передувала Книзі буття. Сведенборг навіть запевняв, що "Яшар, або Книга справедливості", на яку натякнув Йосія, існувала в Східній Тартарії. Подейкують, ніби недавно один француз підтвердив припущення Сведенборга, повідомивши, що він знайшов у Багдаді багато частин Біблії, невідомих у Європі. Під час однієї суто європейської дискусії, яку викликав 1785 року в Парижі тваринний магнетизм і в якій взяли активну участь багато вчених, маркіз Томе захистив пам’ять Сведенборга, спростувавши твердження комісії, якій французький король доручив вивчити цей магнетизм. Ці добродії запевнили, що не існує ніякої теорії про магніт, а насправді Сведенборг розробив її ще 1720 року. Пан Томе скористався з цієї нагоди й розкрив причину того, чому видатні вчені віддали забуттю свого шведського попередника: вони хотіли мати змогу послуговуватися у своїх працях скарбами його відкриття. "Дехто із знаменитостей, — сказав пан Томе, натякнувши на "Теорію землі" Бюффона[2], мають слабкість наряджатися в павине пір’я, не віддаючи Сведен боргові належного". Зрештою, він переможно довів цитатами, взятими з енциклопедичних творів Сведенборга, що цей великий пророк випередив на багато століть повільний розвиток гуманітарних наук: і справді, досить прочитати його праці з філософії та з мінералогії, щоб у цьому пересвідчитися. В деяких своїх творах він показав себе передвісником сучасної хімії, заявивши, що всі продукти природи розкладаються й зводяться до двох чистих елементів, що вода, повітря й вогонь не є елементами, — в інших творах він кількома словами торкнувся суті таємниць тваринного магнетизму, таким чином посприяв появі теорії Месмера[3].

Ось перед вами його сімнадцять праць, — провадив пан Бекер, показавши на довгу полицю, що висіла між грубкою та вікном, де лежали книги різної товщини. — Самі тільки твори з філософії та мінералогії, опубліковані 1734 року, складають три томи форматом у піваркуша. Ці видання, в яких зібрано наукові праці Сведенборга, мені дав пан Серафітус — його двоюрідний брат, батько Серафіти. 1740 року Сведенборг надовго замовк, а потім знову дав про себе знати, повідомивши, що полишає займатися світськими справами й відтепер житиме тільки духовним світом. Перші повеління неба він отримав 1745 року. Ось що Сведенборг розповів про своє покликання: одного вечора в Лондоні, після смачної вечері, його кімнату наповнив густий туман. Коли він розсіявся, в кутку кімнати постало якесь створіння в людській подобі й сказало йому суворим голосом: "Не їж так багато!" Справа в тому, що Сведенборг доти дотримувався дієти. Наступної ночі знову з’явився той самий чоловік і, сиплячи проміння довкола себе, сказав йому: "Мене послав до тебе Бог, він обрав тебе, щоб пояснити людям сенс свого Слова й своїх творінь. Я продиктую тобі те, що ти повинен будеш записати". Це видіння тривало дуже недовго. Ангел, розповідав Сведенборг, був одягнений у пурпур. Цієї ночі очі його "внутрішнього я" були розплющені й могли бачити, що відбувається на небесах, у світі духів і в пеклі; в цих трьох різних середовищах він зустрів своїх знайомих, одні з яких повмирали давно, а інші недавно. Відтепер Сведенборг постійно жив життям духів і лишався на цьому світі як посланець Господній. Хоч його місію заперечували невіруючі, проте він поводився як істота, вища за людей. Передусім привертав до себе увагу той факт, що Сведенборг мав досить обмежені кошти, а проте роздавав у торговельних містах величезні, явно завищені суми грошей великим фірмам, що збанкрутували або опинилися на грані банкрутства. Він одразу ж вволював волю кожного, хто звертався до його щедрої душі. Один невіруючий англієць вирушив слідом за Сведенборгом і зустрів його в Парижі, а потім розповів, що той ніколи не замикав дверей. Якогось дня служник Сведенборга, запідозривши, що хтось може зазіхнути на гроші його господаря, поскаржився на це недбальство. "Хай він буде спокійний, — сказав Сведенборг усміхнувшись, — я прощаю йому його недовіру, він не бачить охоронця, який стереже мої двері". І справді, в усіх тих країнах, де жив Сведенборг, він ніколи не замикав дверей і в нього нічого не пропадало. В Готембурзі, місті, розташованому за шістдесят миль від Стокгольма, він оголосив за три дні до приходу пошти точний час пожежі, яка спустошила Стокгольм, зауваживши при цьому, що його дім не згорів, — і це була правда. Шведська королева розповіла в Берліні королю, своєму братові, що одну з її підданих викликали до суду й зажадали сплатити суму, котру, як їй було відомо, вже повернув її чоловік перед смертю; не знайшовши розписки, вона пішла до Сведенборга й попросила його спитати її чоловіка, куди він поклав той папірець. Наступного дня Сведенборг сказав їй, де лежить розписка; як цього й забажала та жінка, він попросив небіжчика явитися своїй дружині, і вона побачила свого чоловіка вві сні вдягненого в халат, у якому той був перед смертю, і він поклав їй розписку в тому місці, на яке вказав Сведенборг і де вона справді її сховала. Якогось дня, коли Сведенборг сів у Лондоні на корабель капітана Діксона, одна жінка запитала в нього, чи екіпаж набрав удосталь провізії. "А нам не треба багато, — відповів він. — Через тиждень, о другій годині, ми будемо в стокгольмському порту". Так і сталося. Стан, в який упадав Сведенборг зі своєї волі і який дивував усіх, кого він притягував до себе дивовижними діями, був тільки певним наслідком його здатності бачити небеса. Ті з його видінь, у яких він розповідає про свої подорожі на зоряні землі, чи не найцікавіші, хоч його описи, мабуть, незмінно дивують читачів наївністю деталей. Людина з незаперечним високим науковим авторитетом, яка поєднувала в собі глибокі знання, велику волю й багату фантазію, могла б, звісно, краще вигадувати, якщо вона все це вигадувала. А втім, у східній фантастичній літературі нема жодного приголомшливого й сповненого в самому зародку поезії твору, якщо порівняти релігійний твір з творами арабської фантастики. Розповідь про викрадення Сведенборга ангелом, який став йому за поводиря в його першій подорожі, за своєю простотою перевершує епопеї Клопштока, Мілтона, Тассо й Дайте, власне, між ними пролягла та сама відстань, якою Господь відділив Землю від Сонця. Та частина, що править за початок твору про зоряні землі, ніколи не публікувалася; вона належить до усних переказів, залишених Сведенборгом своїм трьом учням, яких він найбільше любив, у пана Сільверіхма є її запис. Пан Серафітус якось хотів мені її переказати, але спогади про розповідь його двоюрідного брата були такі пекучі, що він замовк на перших же словах, поринувши в задуму, з якої ніщо не могло його вивести. Слова, якими ангел доводить Сведенборгові, що небесні тіла створені не для того, щоб бути блукальцями й пустелями, трощать, сказав мені барон, грандіозністю божественної логіки всі гуманітарні науки.