Серед дикунів Нової Гвінеї - Сторінка 19

Тут був також і гаданий злодій. Кінчивши перев'язувати, я просто звернувся до цього чоловіка (Маніке) і сказав: "Принеси мені мого ножа".

Він дуже спокійно, немовби нічого не сталося, витягнув ножа й віддав його мені. Як дізнався я згодом, це сталося з вимоги всіх жителів Горенду.

Тую я пояснив, щоб він лежав, не ходив на сонці й не знімав пов'язки. Блідість була помітна, незважаючи на темний колір обличчя; вона позначалася холоднішим тоном кольору шкіри. Коли я йшов, Туй показав мені на великий пакунок ауся[31] та цукрової тростини, приготований для мене; це був, здається, гонорар за лікування. Туй не хотів узяти за це тютюну, який, проте, я лишив йому, не бажаючи, щоб він думав, ніби я допомагав йому заради гонорару. Багато жителів Горенду, що приходили до мене ввечері, показуючи на дерева навколо мого дому, які ось-ось мали впасти, казали, що покрівля мого дому недобра, що вона тече, і пропонували переселитися до них у Горенду, запевняючи, що всі люди з Горенду дуже швидко збудують мені дім.

Покрівля кепська – це правда, бо в двох місцях я можу бачити місяць, який просвічується між листям.

17 лютого

Був у Горенду; хотів перев'язати Тую рани, але в усьому селищі не знайшов нікого, окрім трьох або чотирьох собак: усі люди були на роботі в лісі. Туй, почуваючи себе, мабуть, краще, також пішов.

18 лютого

Ранком, прийшовши в Горенду, я побачив Туя в далеко гіршому стані, ніж позавчора; рана дуже гноїлася, і над оком, ба навіть під ним поширилася дуже велика пухлина. Насваривши пораненого за його легковажну вчорашню прогулянку, я перев'язав рану, сказавши, що він помріє, якщо буде ходити на сонці, і додав, що побачу його ввечері.

Я тільки-но розташувався обідати, як прибіг Лялай, молодший син Туя, запрошуючи прийти обідати в Горенду; він сказав, що для мене приготовано рибу, таро, аусь, кокоси й цукрову тростину. Проте я пообідав удома, а потім пішов з Лялаєм й Лалу в селище. Пройшовши струмок, я почув раптом вигук Лалу; обернувшись і спитавши, що таке, я дізнався, що Лалу наступив на змію, дуже "борле" (погану), від укусу якої людина вмирає. Не гаючись, я вернувся, Лалу показав мені на змію, яка спокійно лежала поперек стежки. Бачачи, що я наближаюсь до змії, обидва тубільці здійняли крик:

– Борле, борле, ака, Маклай моен! (Погано, погано, недобре, Маклай помре!)

Щоб заволодіти твариною, мені довелося майже відтяти голову ножем, потім, піднявши змію за хвіст, я покликав Улсона й надіслав мою здобич додому, а сам швидким кроком (сонце вже сідало) пішов до селища.

Як звичайно, мій свисток попередив жителів Горенду, що я наближаюсь; це я робив, як казав уже раніше, щоб жінки мали час сховатися, бо знав, як мої сусіди не люблять показувати їх мені. Я багато разів помічав, що тубільцям подобається моя поведінка. Вони бачили, що я дію перед ними відкрито й не бажаю бачити більше, ніж вони самі хочуть мені показати. На мій посвист усі жінки, малі й великі, ховалися в кущі або хатини. Сьогодні було те ж саме. Користуючись останнім сонячним промінням, я перев'язав Тую рану і розташувався коло ніг хворого, де зібралося вже велике товариство сусідів, а також і жителів Бонгу та Гумбу. Туй зауважив, що на мій "кін-кан-кан" (цю назву він вигадав для мого свистка й, вимовляючи її, гугнявив), усі "нангелі" (жінки) повтікали, але це дуже недобре, бо Маклай "тамо білен" (чоловік хороший). При цьому я почув за собою жіночий голос, що немовби заперечував слова Туя, і, обернувшись, побачив стару жінку, яка добродушно всміхалася – це була дружина Туя, дуже негарна стара жінка, з одвислими плоскими довгими грудьми, зморшкуватим тілом, убрана в спідницю з якихось брудних жовто-сірих волокон, що закривала її від пояса до колін. Волосся її звисало намащеними пучками навколо голови, спускаючись і на чоло. Вона так добродушно всміхалася, що я підійшов до неї і потиснув їй руку, і це дуже подобалось їй та іншим тубільцям, що оточували нас. З-за хатин та кущів з'явилися жінки різного віку та невеликі дівчата. Кожний з чоловіків представляв свою дружину, причому кожна з них простягала мені свою руку. Тільки молоді дівчата в дуже коротеньких спідничках хихикали, перешіптувались і ховались одна за одну. Кожна жінка принесла мені цукрової тростини та пучок ауся. Всі, здається, були задоволені, що познайомилися зо мною, а чоловіки тим, що позбулися кінець кінцем потреби ховати своїх жінок, коли я приходжу. Чоловіки згуртувалися навколо Туя, курили й розмовляли, раз у раз звертаючись до мене (я тепер уже багато розумію, хоч ще небагато говорю). Жінки розташувалися на деякому віддаленні коло дружини Туя, яка чистила таро. Багато з молодих жінок, приміром, дружина старшого сина Туя, Бонема, були непогані собою. Лице й тіло – досить округлих форм, а невеликі стоячі груди нагадали мені про конічні груди дівчат Самоа. Тут, як і там, дівчата рано розвиваються; мало чи не дітьми еони вже починають скидатися на маленьких жінок. У дівчат, замість довгих спідниць із тороків, висять фартухи, з яких один закриває передню, а другий задню частину тіла. Збоку верхня частина ніг до пояса лишається відслоненою. Передній фартух коротший від заднього. У дівчат, молодших за дванадцять років, фартухи набирають вигляду китиць, з яких задня довша від передньої і скидається на хвостик. Подарунків від жінок було так багато, що двоє тубільців мусили віднести їх до Гарагасі, куди я поспішав, бо заходила вже темрява. Не встиг я дійти додому, як мене захопила злива.

19 лютого

Рана Туя в гіршому стані внаслідок того, що він не може всидіти на одному місці й багато ходить на сонці. Він захотів почастувати мене таро, але багаття в його хатині погасло. Лялая послано по вогонь, але, повернувшись хвилин за десять, він сказав батькові, що вогню ніде нема. В селищі нікого, крім нас трьох, не було, а хатини всі були закладені бамбуком, і Туй наказав синові оглянути всі хатини, чи не знайде він де вогню. Прибігло кілька дівчаток і разом з Лялаєм почали оглядати хатини, та вогню ніде не трапилося. Туй дуже ремствував, бажаючи зварити таро, а також і покурити. Він потішав себе, кажучи, що люди з поля незабаром принесуть вогонь. Отже, я переконався, що в моїх сусідів поки що нема способу добувати вогню.

Жінки, які прийшли сюди, розташувалися коло нас і з великою цікавістю оглядали мене й мій костюм. Ця цікавість була цілком натуральна, бо досі вони ніколи ще не бачили мене так близько. Я й сам оглядав їх уважно. У деяких дівчат волосся було підстрижене, в багатьох змазане попелом або вапном: перше було зроблено для того, щоб знищити паразитів, а друге, щоб зробити волосся світлим. Старі жінки носять довше волосся, їхнє "гатесі" (кучері на потилиці), густо змазане чорною землею, висить навколо всієї голови. Жінки та дівчата, що прийшли з плантації, принесли на спині великі торби, перев'язь яких охоплювала верхню частину чола. Коли торба була повна й важка, вони дуже нахилялися, щоб зберегти рівновагу.

Як і в чоловіків, носова перетинка в жінок простромлена. В ушах, крім звичайної дірки на великі сережки, є ще друга дірка у верхній частині ушей; через неї проходить шнурок, середня частина якого перехоплює голову від одного вуха до другого, а на обох вільних кінцях, які звисають до пліч, нанизано парами собачі ікла.

Під покрівлею над входом до одної хатини я помітив великого жука, що енергійно силкувався звільнитися з петлі, яка стягувала його поперек. Лялай, семирічний син Туя, сказав, що це його жук, якого він приніс, щоб з'їсти, але, якщо я хочу, я можу взяти його. Жук, як виявилося, був нової породи, зовсім цілий, тим-то я й скористувався з хлопчикової пропозиції. Поки я відв'язував жука, Туй показав мені на великого павука й сказав, що жителі Горенду, Бонгу та Тумбу їдять також і "ко-бум" (тобто павуків). Отже, до м'ясної страви папуасів треба ще додати личинки метеликів, жуків, павуків тощо.

20 лютого

Підходячи ранком до хатини Туя, я ще здалека побачив справжні збори чоловіків і жінок. Ця друга обставина – присутність жінок – особливо здивувала мене, бо звичайно в цю годину всі жінки вже працюють на плантаціях.

Наблизившись до Туя, я збагнув, у чому річ: усе чоло, щоки та верхня частина шиї утворили в нього суцільну подушку; повіки так спухли, що він ледве міг розплющувати очі. Туй ледве-ледве говорив; тубільці метушилися коло нього, думаючи, що він, мабуть, помре. Оглянувши хворого, я надумав піти до Гарагасі по все потрібне мені, щоб зробити припарки.

Захопивши з собою ланцет, я повернувся до Горенду, де мене всі радісно зустріли. Приготувавши припарки з лляного насіння, я почав прикладати їх дуже старанно, й незабаром багато рідини без надрізу вилилося через ранку на скроні. Я прикладав далі припарки протягом кількох годин, міняючи їх дуже сумлінно.

Велика громада оточила нас на доброму віддаленні; всі розсілися та порозлягалися в найрізноманітніших позах, описати які було б дуже важко, та й однаково це не дало б ясного уявлення. Жінки та дівчата шукали в зачісках чоловіків воші, яких вони розкушували зубами й, мабуть, ковтали. Я роздав сьогодні жінкам по кілька смужок червоної матерії та трохи бісеру, який я відмірював чайною ложкою, даючи кожній по дві ложки. Кожна діставала своє і йшла, не просячи додачі (як звичайно роблять чоловіки), а тільки усмішкою й хихиканням виявляла своє задоволення. Тютюн, здається, подобався жінкам більше, ніж усе інше.

Туй хворий, і вечерю для родини й мене готували дружина з невісткою[32]. Стежачи уважно, як тубільці готували, розподіляли та споживали страву, я дивувався, як багато їдять папуаси. Не зажерливість, а справжня потреба змушує їсти так багато в країнах з недостатньою тваринною їжею. Тубільці, а надто діти, наїдаються до того, що їм просто-таки важко рухатися.

21 лютого

Почував себе дуже недобре, але побоювання за здоров'я Туя змусило мене піти до Горенду. Учорашні припарки допомогли: пухлина була менша й ще зменшилася, коли я притиснув її пальцями, причому з рани вилилося багато рідини. Повернувшись додому, я мусив пролежати весь день.

Сьогодні, коли я прийшов до Горенду, жінок не було. Впевнившись, що Тую краще, вони пішли працювати на плантації, куди йдуть звичайно на весь день.

Для дикунів жінки далеко потрібніші, ніж у нашому цивілізованому світі.