Серед дикунів Нової Гвінеї - Сторінка 23

Отже, я дізнався про значення кошиків різного розміру, що висять на деревах у селищах. Я не раз питав, навіщо вони висять там, і у відповідь на це мені називали ім'я якогось селища.

МАКЛАЙ ЗАЛИШАЄ СВІЙ ТАЛЬ

4 березня

Замкнувши ціпками, цвяхами та мотузами обоє дверей моєї хатини та приладнавши перед кожною пальмову гілку, одне слово, замкнувши їх точно так, як це роблять тубільці, я підняв близько дванадцятої години ночі якір і рушив до Білі-Білі, острівця, який був відціля миль за п'ятнадцять.

Я сподівався добратися туди за допомогою берегового вітру й повернутися, користуючись північно-західним вітром, який звичайно віє вдень, сьогодні ж надвечір. Береговий вітерець, справді, потягнув нас уперед, хоч і поволі; а втім, поспішати було нікуди, бо попереду була ще майже вся ніч. На світанку вітерець посвіжішав, і ми пішли швидше. Сонце, піднявшись, освітило цікаву для мене картину гір, які на такій відстані видаються дуже високими. Я намагався роздивитися конфігурацію хребтів і запам'ятати, в яких місцях можна було б перейти їх. За Мале, не доходячи Богатім, береговий хребет немовби розступається.

Сонце зовсім піднялося, й вітер почав спадати. Кінець кінцем настав цілковитий ранковий штиль перед північно-західним вітром, що починає віяти близько восьмої-дев'ятої, а іноді тільки о десятій годині ранку. Довелося гребти, а це було досить тяжко після безсонної ночі.

Аж ось ми наблизилися до південно-східного берега острівця, який складався з піднятого коралового рифа, об який хлюпотів прибій. Тубільці, що висипали на берег, пізнавши мене, весело бігли берегом і показували, де треба обпливти острів. Незабаром відкрилося й селище. На піщаний берег були витягнуті великі піроги і до того ж так високо, що здавалось, немовби вони стояли в самому селищі. Між ними підносилися високі покрівлі хатин, за хатинами стриміли ряди кокосових пальм, світла зелень яких яскраво виставала на темно-зеленому фоні лісу.

Коли ми підійшли ближче до піщаного берега, мою шлюпку миттю підхопили десятки рук і незабаром витягнули на положистий берег. Лишивши Улсона в шлюпці коло речей, я рушив у селище в супроводі майже всієї чоловічої людності. Не бачачи жінок, але бажаючи також познайомитись з ними, а головне, звільнити їх від клопоту ховатися, коли я наближаюсь, я зажадав, щоб вони самі вийшли одержати подарунки, які я гадав їм дати.

Каїн, одна з впливових осіб селища, який уже не раз бував у Гарагасі й знав діалект Бонгу, дізнавшись від мене, що жінки Гумбу, Горенду, Бонгу та інших селищ більше від мене не ховаються, умовив і тубільців Білі-Білі пристати на мою вимогу. Тоді на поклик чоловіків з хатин вилізло кілька бабусь, майже зовсім голих негарних істот. Мені пояснили, що більшість жінок на плантаціях, на суходолі, але вони незабаром повернуться.

Роздавши чоловікам тютюн, а жінкам ганчірки й намисто, я забажав подивитися на їхні телуми. Мене повели до одної хатини, але в ній було так темно, що довелось умовити тубільців винести телум із хатини. То був перший телум, що зображав жіночу постать. Зрисувавши його, я подався в досить велику буамбрамру, яка стояла посередині селища. Чотирикутні стовпи були вирізьблені у вигляді телумів. Зрисувавши і їх до свого альбома, я обійшов усе селище. Вийшов також на протилежний берег острова. Краєвид відтіля відкривався чудовий, але, на жаль, усе верхогір'я було вкрите клубами хмар. Коли я повернувся до селища, мене оточили жінки й дівчата, що допіру прийшли з плантації. Всі вони голосно просили бісеру та червоних ганчірок, які бачили в бабусь, що одержали подарунки від мене ранком. У жінок прикрас з черепашок та собачих зубів було далеко більше, ніж у селищах на суходолі, та зате вбрання їхнє було коротше й легше. У дівчат, молодших від тринадцяти років, воно обмежувалося дуже невеликою китицею попереду й довшою позаду. До пояса, який підтримував китиці, з обох боків причеплено прикраси з черепашок, великих червоних та чорних зернин, які лежали на боках позаду та на сідницях. Вуха були простромлені в багатьох місцях.

Жінки на острівці Білі-Білі дуже діяльні; на їхньому обов'язку лежить виготовляти й виробляти горщики, які розвозять і вимінюють їхні батьки або чоловіки в берегових селищах. Перед від'їздом я хотів напитись і спитав кокосових горіхів. Мені принесли їх кілька, називаючи "ніу". Я записав п'ятнадцять або двадцять слів діалекту Білі-Білі, що, як виявляється, вельми різниться від мови моїх сусідів, хоч трапляються й однакові слова. Багато жителів Білі-Білі знають, проте, діалект Бонгу.

Я сказав жартома, що, може, переїду жити в Білі-Білі. Ці слова підхоплено, і жителі острівця радісно (скоріше удаючи, ніж щиро) почали повторювати, що Маклай житиме в Білі-Білі, що люди Білі-Білі кращі, ніж люди Бонгу, тощо. Коли я зібрався виїжджати, пішов великий дощ, і я надумав лишитись ночувати в Білі-Білі, видимо, на велике задоволення жителів.

Лишити речі в шлюпці не можна було, через те я попросив показати мені місце, де б я міг перебути ніч. Мені запропонували хатину або каюту одної з витягнутих на берег великих пірог. Ці піроги варті уваги своєю будовою. Деякі з них бувають завдовжки приблизно десять або дванадцять метрів і видовбані з одного грубого стовбура; але для того, щоб пірогу не так легко заливало, до обох країв видовбаного стовбура "пришито" по довгій планці або й дві, одну на одній. З краю піроги та в планці зроблено отвори, через які проходить гнучкий, тонкий стовбур, який з'єднує планку з самою пірогою. Щілини й проміжок, який лишається в отворах, законопачують розбитою та вимоченою у воді деревиною. Ніс і корма кінчаються високою, іноді вигнутою дошкою з усяким різьбленням. На одному боці піроги вистає колода, приладнана до човна поперечками.

На поперечках колоди є платформа, на якій у більшості пірог Білі-Білі збудовано цілу хатину, метрів зо два завдовжки та метрів чотири або п'ять завширшки. Стіни її зроблено з розколотого бамбука, покрівлю з плетеного листя сагової пальми. Щогла поділяє хатину на дві частини, де обабіч є два довгі сидіння, на яких, лежачи, можуть уміститися двоє. Отже, рахуючи двох інших, що можуть спати на підлозі хатини, на ніч або на випадок негоди в приміщенні було місця не менше як на вісім чоловік. Верхня половина хатини мала розкладні стіни. Навіть покрівлю можна було розібрати за дуже короткий час. Загалом, усе в пірозі припасовано зручно, і ніде в цій хатині не бракувало місця. Коло самої щогли, на висоті сидіння, приладнано плоский ящик, заповнений землею, де в разі потреби можна безпечно розвести вогонь. Я побачив, що запропоноване мені приміщення дуже зручне, світліше й чистіше, ніж хатини, і мені одразу ж спало на думку скористуватися згодом такою великою пірогою, щоб відвідати селища вздовж берега.

Каїн, власник піроги, мій добрий приятель, приніс незабаром великий табір з гарячим саго та нашкрябаним кокосовим горіхом. Дощ, який вщух перед заходом сонця, уможливив мені обійти ще раз селище, причому в кутку одної хатини я знайшов крокодилячий череп; як мене запевняли, тут у морі багато крокодилів.

Потім я мав нагоду бачити, як виробляють горщики, якими славиться Білі-Білі на березі Нової Гвінеї. Не дивно, що Білі-Білі виготовляє їх таку силу, бо гончарують майже всі родини, і в кожній хатині під покрівлею стоять ряди готових і напівготових горщиків. Основна робота припадає на жінок; я простежив увесь процес, починаючи від замішування глини з дрібним піском геть аж до обпалювання готових горщиків.

Знаряддя, яке вживають для виготовлення горщиків, складається тільки з двох або трьох дощечок та двох круглих, трохи плискуватих з обох боків каменів. Спочатку плоскою паличкою роблять з глини верхній кружок горщика, який лишають сушитись на сонці. Коли він трохи потвердішає, до нього помалу приліплюють шматками окремі стінки, які потім вирівнюють. Правильної форми горщикові надають тим, що жінки, тримаючи його на колінах, просувають ліву руку з круглим або плоским каменем у горщик, підставляючи його до внутрішньої поверхні стінки, а правою рукою стукають дощечкою по відповідному місцю назовні. І отак вирівнюють поверхню та товщину горщика. Коли горщик готовий, його спочатку сушать на сонці, а потім обпалюють на хмизі й обкладають листям, тонким пруттям тощо. Поклавши горщики в кілька рядів один на один і обклавши всю купу дрібним легким хмизом, підпалюють багаття. Незабаром глина стає міцною, як камінь, і горщики готові.

Всі горщики приблизно одної форми, хоч різного розміру. Прикрас на них мало: іноді хіба ряд цяток навколо шийки або щось подібне до зірки замість кола; іноді ці прикраси бувають витиснуті нігтем.

Коли сонце заходило, я знову прогулявся навколо острівця. Я вже почував себе в Білі-Білі як дома і познайомився з багатьма стежками та закутками острівця. Як сказано вище, весь острів, окрім селища, вкритий лісом, де є кілька гарних старих дерев та мальовничі групи пальм. Самий край берега, який коло селища положистий і піщаний, тут стрімкий і складається з піднятого коралового вапняку; подекуди в ньому є глибокі печери, куди з шумом вливається вода.

Високі гори, відкрите море, гарні дерева навколо і навіть одноманітний заколисуючий гомін прибою так мені подобалися, що думка переселитись сюди, яку я жартома висловив був тубільцям, видалася мені досить доброю. Я навіть підшукав два кутки, де б я міг поставити свою хатину, й не знав, якому з них дати перевагу.

Одне тільки заважає: острівець малий, а людей багато – мабуть, буде тісно. Коли я пішов гуляти, мені подобалося, що ніхто з тубільців не побіг за мною дивитись, куди я йду; ніхто не спитав, куди й по що я простую. Всі поралися коло своєї роботи. Мої сусіди на суходолі далеко цікавіші чи, може, підозріливіші. Зате тут люди набагато говіркіші чи допитливіші. Місце проживання тубільців на невеликому острівці дуже вплинуло на характер їхніх робіт та на їхню вдачу. Не маючи достатньо місця на острівці для хліборобства, вони дістають усі головні харчі з берегових селищ, а самі живуть з ремесла: гончарують, виробляють дерев'яний посуд, будують піроги тощо.

Коли я повертався до селища, коло одної хатини хазяїн забажав дати мені дарунок і, схопивши якогось нещасного собаку за задні лапи; вдарив його з розмаху об дерево і, розбивши отак череп, поклав його коло моїх ніг.