Сестра Керрі - Сторінка 28

Я проходжу щоранку повз її будинок.

— А все-таки, яка її адреса? Я питаю на той випадок, якщо треба буде її про щось повідомити.

— Огден-сквер, номер двадцять дев'ять.

— А як її звуть?

— Керрі Маденда, — відповів Друе навмання.

У ложі було відомо, що він неодружений.

— Звучить, як ім'я особи, що вміє грати на сцені, правда? — зауважив Квінсел.

— Маєте рацію.

Друе приніс роль додому і подав її Керрі з таким виглядом, ніби робив їй велику ласку.

— Мені сказали, що це найкраща роль. Як ти гадаєш, вдасться тобі її зіграти?

— Я нічого не можу сказати, поки не перегляну її. Знаєш, тепер, коли я погодилась, я починаю боятись.

— Та годі тобі! Чого там боятись? Усі наші артисти нічого не варті. Куди їм всім до тебе!

— Добре, побачимо, — сказала Керрі. Незважаючи на всі свої побоювання, вона раділа, що одержала роль.

Друе довго ходив по кімнаті, одягався, чепурився і нарешті наважився додати:

— Вони збираються друкувати програму, і я сказав, що тебе звуть Керрі Маденда. Ти нічого не маєш проти?

— Ні, чому ж, — сказала вона, зводячи на нього очі, і подумала, що це трохи дивно.

— Це на той випадок, якщо тобі не дуже пощастить, — додав Друе.

— О, звичайно! — відповіла вона, дуже задоволена такою невластивою йому обачливістю.

— Я не хотів рекомендувати тебе як свою дружину, бо ти почувала б себе ніяково, якби не мала успіху. Мене там усі добре знають. Але ти не турбуйся, ти матимеш успіх. Та ти, мабуть, і не побачиш більше нікого з них.

— Ах, мені все одно! — сказала Керрі відважно.

Вона тепер твердо вирішила спробувати свої сили в дій захоплюючій грі.

Друе зітхнув з полегкістю. Він боявся, що знову почнеться розмова про одруження.

Почавши знайомитися з роллю Лаури, Керрі переконалася, що ця роль уся складається із страждання й сліз. Автор написав її цілком у дусі священних традицій мелодрами, що панували на той час, коли він починав свою кар'єру. Тут було все: і журливі пози, і трепетна музика, і довгі пояснювальні монологи.

— "Бідолаха! — читала Керрі, заглядаючи в текст і патетично розтягуючи слова. — Мартіне, неодмінно дайте йому склянку вина, перш ніж він піде".

Керрі здивувалась, що роль така коротка; вона не знала, що повинна лишатись на сцені, поки інші говорять, і не тільки лишатись, а й погоджувати свою гру з грою інших акторів та з ходом усієї дії.

"Мабуть, я впораюсь", — вирішила вона.

Коли Друе другого дня ввечері повернувся додому, вона була дуже задоволена результатами цілоденного студіювання.

— Ну, як справи, Кедді? — спитав Друе.

— Дуже добре! — відповіла вона, сміючись. — Я вже, здається, майже все вивчила напам'ять.

— Чудово! — мовив він. — Давай-но я послухаю що-небудь.

— О, я просто не знаю, як же так? Раптом устати і почати тут? — мовила вона соромливо.

— А чом би й ні? Тут, по-моєму, це буде легше, ніж там.

— Яв цьому не певна, — відповіла вона.

Кінець кінцем, вона вибрала епізод у бальній залі і прочитала його з великим почуттям. Вона дедалі більше входила в роль і, здавалось, зовсім забула про присутність Друе.

— Дуже добре, — вигукнув він. — Гарно, просто чудово!

Ти знаєш, Кед, ти молодець!

Він був справді зворушений її майстерністю і трагічним виглядом її невеличкої постаті, коли вона заточилася і, як того вимагала її роль, впала непритомна додолу. Він підскочив, підняв її і, сміючись, тримав у обіймах.

— А ти не боїшся, що заб'єшся?

— Анітрохи!

— Ти просто казкова! Ніколи б не повірив, що ти можеш так грати!

— Я й сама не знала! — весело відповіла Керрі і заша-рілась від радості.

— Ну ось, тепер ти можеш не сумніватись, що тебе чекає успіх! — сказав Друе. — От побачиш, усе буде так, як я кажу! Ти не провалишся!

РОЗДІЛ XVII

За брамою. Сяйво надії

Спектакль, що мав відбутися у залі Евері і так захопив Керрі, привернув до себе більшу увагу, ніж спершу гадалося. Молода дебютантка, одержавши роль, на другий день написала Герствудові, що збирається взяти участь у виставі.

"Це цілком серйозно, — писала вона, боячись, що він візьме це за жарт?— запевняю Вас, я вже й роль одержала".

Читаючи її листа, Герствуд поблажливо посміхнувся.

"Цікаво, що там таке? Треба буде подивитись", — подумав він і одразу ж відповів їй, що, напевне, це буде їй під силу.

"Я певен, що Вас чекає успіх. Неодмінно приходьте завтра ранком у парк, щоб усе мені розповісти", — писав він.

Керрі охоче погодилась і розповіла йому все, що знала.

— Ну що ж, — сказав він, — чудово! Я дуже радий. Я певен, що ви гратимете дуже добре, ви така розумна!

Він і справді ніколи раніше не бачив її в такому піднесеному настрої. Її звичайна меланхолійність зникла на якийсь час. Вона говорила, і очі в неї блищали, а щоки пашіли. Вона вся сяяла з утіхи. Незважаючи на всі свої сумніви, — а їх було безліч, — Керрі була щаслива. Вона не могла стримати свого захоплення цією дрібною подією, такою незначною в чужих очах.

Герствудові подобалось, що Керрі виявляє такі риси. Мабуть, ніщо не знаходить у нас такого відгуку, як честолюбні прагнення інших, бодай у самому зародку. Такі прагнення роблять людину сильною, яскравою, прекрасною.

А Керрі саме відчула дотик цього божественного натхнення. Вопа слухала хвалу обох закоханців, якої ще нічим не заслужила. Почуття до неї, природно, впливало на їхню оцінку того, що вона збиралась робити і робила. Недосвідченість дозволила їй зберегти невгамовну фантазію, яка давала собі волю, хапаючись за кожну соломинку і перетворюючи її на чарівний золотий жезл, що допомагає віднайти скарби життя.

— Стривайте! — сказав Герствуд. — Я, мабуть, знаю когось у цій ложі. Я ж сам належу до ордену Лосів.

— О, він не повинен знати, що я вам про це розповіла!

— Звичайно, — відповів управитель бару.

— Мені б дуже хотілося, щоб ви прийшли на виставу, але я не уявляю, як це можна буде влаштувати, якщо Чарлі сам вас пе запросить.

— Я неодмінно буду там, — ніжно запевнив її Герствуд. — Я зумію влаштувати все так, що він і не догадається, що я дізнався від вас. Покладіться на мене.

Те, що виставою зацікавився Герствуд, мало неабияке значення, бо управитель бару займав серед членів ордену Лосів дуже поважне становище. Він одразу вирішив, що візьме з кількома друзями ложу і замовить для Керрі квіти. Він подбає, щоб вистава була якнайпишніша і любе дівчатко могло показати свій талант.

Днів через два Друе навідався у бар на Адамс-стріт, і Герствуд одразу його помітив. Це було о п'ятій годині, в барі зібралося багато відвідувачів — комерсантів, акторів, директорів різних підприємств, політичних діячів, ціле збіговисько огрядних, рожевощоких добродіїв у шовкових циліндрах, з накрохмаленими манишками, з перснями на пальцях і діамантовими шпильками в галстуках. Біля одного кінця блискучого прилавка ціла компанія крикливо вдягнених спортсменів, жваво розмовляючи, оточила відомого боксера Джона Селлівана. Друе пройшов через бар, весело поглядаючи навколо, у нових жовтих черевиках, що голосно рипіли.

— Сер, — мовив Герствуд, — я вже дивувався, що з вами сталось. Думав, що ви вже поїхали.

Друе засміявся.

— Якщо ви не будете приходити до нас більш регулярно, доведеться вас викреслити із списку постійних клієнтів.

— Нічого не поробиш, — відповів комівояжер. — Я був дуже зайнятий.

Вони неквапливо попрямували до прилавка, протискуючись крізь галасливу юрбу знаменитостей. Елегантний управитель раз у раз тиснув комусь руки.

— Я чув, що ваша ложа влаштовує спектакль? — зауважив Герствуд ніби між іншим.

— Так. А хто вам сказав?

— Та ніхто. Мені прислали два квитки по одному долару. Має бути щось цікаве?

— Не знаю, — відповів комівояжер. — Мене попросили, щоб я знайшов для них кого-небудь на одну з жіночих ролей,

— Я не збираюсь іти, — сказав спокійно Геретвуд, — але, звичайно, внесу гроші. А як там взагалі йдуть справи?

— Та ніби добре. Вони хочуть на виторг від спектаклю придбати меблі.

— Ну що ж, — мовив управитель бару, — побажаємо їм успіху! Ще по одній?

Він не збирався більше нічого говорити з цього приводу. Якщо він тепер прийде на спектакль з кількома друзями, можна буде сказати, що його умовили піти.

Що ж до Друе, то він вирішив, що треба уникнути можливих непорозумінь.

— Моя дівчинка, здається, теж візьме участь у спектаклі,— кинув він, трохи подумавши.

— Та невже? Яким чином?

— Бачите, вони не могли знайти виконавиці на одну роль, попросили мене пошукати, я сказав про це Керрі, і вона хоче спробувати.

— Чудово! — мовив управитель бару. — Це буде для неї приємна розвага. Вона вже коли-небудь грала на сцені?

— Ніколи.

— Зрештою, це не такий уже серйозний спектакль.

— Ну, Керрі не дасть маху! — заявив Друе, якого трохи образили сумніви щодо її артистичного хисту. — Вона дуже швидко входить у свою роль.

— Та невже? — промовив Геретвуд.

— Так, запевняю вас; вона мене просто здивувала вчора ввечері, слово честі.

— Треба буде її підбадьорити, — сказав управитель бару. — Я подбаю про квіти.

Друе усміхнувся, зворушений такою добросердістю.

— А після вистави можна буде повечеряти втрьох.

— Я думаю, що вона добре гратиме, — сказав знову Друе.

— Треба буде подивитись на неї. Звичайно, вона гратиме добре. Ми її примусимо! — і Геретвуд усміхнувся своєю легенькою, швидкою усмішкою, добродушною і водночас лукавою.

А Керрі в цей час була на першій репетиції. Тут порядкував містер Квінсел, якому допомагав містер Мілліс, молодик із сценічним стажем, щоправда, ніколи належно не оціненим. Він тримався діловито й упевнено, майже грубо, забуваючи, що ті, кого він пробував навчати, — аматори-добровольці, а не його наймані підлеглі.

— Слухайте, міс Маденда, — звернувся він до Керрі, коли вона спинилась, не знаючи, в який бік іти, — ви довго збираєтесь отак стояти? Надайте ж відповідного виразу сво-ему обличчю! Запам'ятайте: ви стурбовані появою незнайомця. Ось як ви повинні йти! — і він пішов по сцені, зовсім зігнувшись і знітившись.

Керрі це не вельми сподобалось, але вона дуже ніяковіла в новому оточенні, серед чужих людей, схвильованих, як і вона, і була готова робити все, що скажуть, аби тільки не провалитись. Вона пройшлася по сцені, як їй було паказано, повторюючи рухи свого наставника і почуваючи, що це зовсім не те, що потрібно.

— Ви, місіс Морган, — звернувся режисер до молодої дами, яка мала виконувати роль Перл, — сідайте ось тут.