Сестра Керрі - Сторінка 39

Він не дуже поспішав. Його пристрасть до Керрі не згасла, і вій нізащо не хотів примиритися з думкою, що ось він вийде з кімнати і все буде скінчене. Мусить бути якась

інша рада, якийсь спосіб примусити її визнати, що не її, а його правда, — тоді можна буде укласти мир і назавжди покінчити з Герствудом. Тільки подумати, який він безсоромний і дволичний!

— А ти не думаєш, — промовив Друе, трохи помовчавши, — спробувати щастя на сцені?

Його цікавило, які в неї наміри.

— Я ще нічого не вирішила, — відповіла вона.

— Якщо схочеш спробувати, я міг би тобі допомогти. У мене в театральному світі багато знайомих.

Вона нічого не відповіла.

— Тільки не здумай піти без грошей. Дозволь мені допомогти тобі,— сказав він. — Тут, у Чікаго, не так легко пробитись самій.

Керрі мовчки гойдалась у своєму кріслі.

— Мені не хотілося б, щоб ти знову опинилась у скруті.

Він заходився збирати ще якісь дрібниці, а Керрі все

гойдалась.

— Чому ти не хочеш розповісти мені все? — спитав вія трохи згодом. — Ми тоді покінчили б з цим раз і назавжди. Невже ж ти й справді закохалася в Герствуда?

— Навіщо ти знову починаєш цю розмову? — сказала Керрі.— Ти сам винен у всьому.

— Зовсім ні,— заперечив він.

— Так, ти винен, — наполягала на своєму Керрі.— Як ти міг наговорити мені такого!

— Але ти, сподіваюсь, не зайшла з ним занадто далеко? — вів далі Друе, якому дуже хотілося, заради свого душевного спокою, почути від неї підтвердження, що дійсно нічого серйозного не було.

— Я не хочу про це говорити, — сказала Керрі.

Їй стало прикро, що їхнє замирення почало перетворюватись у допит.

— Годі тобі, Кед, — не вгавав комівояжер. Він перестав складати речі і зробив рукою промовистий жест. — Ти принаймні могла б сказати мені, що я повинен думати з цього приводу.

— Нічого я тобі не скажу! — відрубала Керрі, знаходячи єдиний порятунок у гніві.— Хоч би що сталося, ти сам у всьому винен.

— То ти справді його кохаєш? — спитав Друе, раптом розсердившись, і зовсім перестав пакуватись.

— Ах, облиш! — скрикнула Керрі.

— Ну, ні, я не дозволю пошити себе в дурні! — вигукнув Друе, — Можеш тягатися з ним, скільки хочеш, але

мене ти не піддуриш! Хочеш — кажи, не хочеш — не треба, це твоя справа, але я не хочу, щоб мене дурили!

Він запхав останні речі у валізу і з такою силою грюкнув кришкою, ніби хотів зірвати на ній свій гнів. Потім натяг піджак, який скинув перед тим, щоб зручніше було пакуватися, схопив рукавички і рушив з кімнати.

— Можеш іти під три чорти! — гукнув він, дійшовши до дверей. — Я тобі не хлопчисько!

Він з грюкотом розчинив двері і причинив з не меншого силою.

Керрі слухала, завмерши біля вікна, скоріше здивована, ніж обурена цим несподіваним вибухом люті. Вона не вірила своїм вухам: адже він завжди був такий добродушний і лагідний!

Та їй не під силу було збагнути джерела людських пристрастей. Справжнє полум'я кохання — річ дуже химерна. Немов болотяний вогник, спалахує воно і лине в примхливому танці у казкове царство насолоди, і раптом вибухає цілим морем вогню, ніби горно. І дуже часто воно живиться ревнощами.

РОЗДІЛ XXIV

Спопелілий трут. Обличчя у вікні

Того вечора Герствуд не повернувся додому. Скінчивши роботу, він пішов до готелю "Палмер" і перебув там ніч. Його мозок працював з гарячковим напруженням: поведінка дружини загрожувала всьому його майбутньому. Він не знав, наскільки серйозна була її погроза, але не сумнівався, що коли вона не змінить своїх намірів, то зможе завдати йому багато клопоту і прикростей. Вона, очевидно, була сповнена рішучості, до того ж взяла гору над ним у дуже важливій суперечці. Що ж тепер буде? Він міркував над цим, походжаючи по своєму маленькому кабінету, а потім по кімнаті в готелі, і нічого не міг придумати.

Місіс Герствуд, навпаки, вирішила не гаяти часу, щоб, бува, не програти. Їй вдалося добре налякати чоловіка, тепер вона поставить свої вимоги і доб'ється, щоб надалі її слово стало законом. Йому доведеться віднині давати їй стільки, скільки вона скаже, інакше йому не минути лиха! Як він поводитиметься, її не цікавило. Їй і справді було байдуже, повернеться він додому, чи ні. Без нього в домі стало б тільки приємніше, а вона могла б робити все по-своєму, нікого не питаючи. І вона вирішила порадитися з адвокатом і найняти детектива. Треба одразу ж з'ясувати всі свої можливості.

Герствуд схвильовано походжав туди й сюди, зважуючи всі обставини. "Все майно записане на її ім'я, — казав він собі знову і знову. — Який необережний вчинок! Прокляття! Як я міг зробити таку дурницю!"

Подумав він і про своє службове становище. "Якщо вона тепер зніме галас, я втрачу свою посаду. Вони не захочуть мене тримати, якщо моє ім'я потрапить у газети. А знайомі!.." Новий напад люті охопив його, коли він подумав, який поговір піде по місту через його дружину. А в газетах що писатимуть? Всі знайомі дивуватимуться, йому доведеться пояснювати, спростовувати, одне слово, опинитися в центрі загальної уваги. Потім ще й Мой побажає вислухати його пояснення, казна-що почнеться! Від цих думок на переніссі у Герствуда з'явилося безліч дрібних зморщечок, а чоло зросилося потом. Він не уявляв собі, як йому пощастить викрутитися з цієї халепи.

Серед усіх цих турбот він раз у раз згадував про Керрі і про те, що вони домовилися на суботу. Хоч які заплутані були його справи, це зовсім його не турбувало. Серед купи прикростей це була єдина втіха. Все це легко можна буде владнати, вона охоче ждатиме, коли буде треба. Завтра він побачить, як підуть справи, а потім поговорить з нею. Вони ж умовились зустрітись, як звичайно. Перед ним поставало її вродливе личко, її струнка постать, і він з сумом питав себе, чому життя не складається так, щоб та радість, яку дає йому ця жінка, тривала вічно. Наскільки приємніше було б тоді життя! Потім знову пригадував він погрозу дружини, і одразу ж з'являлися зморшки коло очей і піт на чолі.

Вранці він пішов з готелю у бар і переглянув кореспонденцію, але не знайшов нічого незвичайного. Йому чогось здавалося, що саме цим шляхом він дізнається про щось неприємне; розпечатавши всі конверти і не знайшовши нічого підозрілого, він дуже зрадів. До нього навіть повернувся апетит, якого зранку не було, і він вирішив перед зустріччю з Керрі зайти у кав'ярню "Гран-Пасіфік" і випити кави з булочками. Хоч небезпека і не зменшилась, але й не стала ще цілком реальна, а в становищі Герствуда відсутність новин рама по собі уже була доброю новиною. Якби вистачило часу, щоб добре все обміркувати, він знайшов би якийсь вихід. Ні, ні, не може бути, щоб дійшло до катастрофи, а він би так нічого й не придумав.

Проте він занепав духом, коли прийшов у парк і почав чекати Керрі; час минав, а вона все це приходила. Він просидів па своєму улюбленому місці більше години, потім підвівся і почав неспокійно походжати туди й сюди. Що могло її затримати? Невже його дружина добралася до неї? Ні, цього не може бути! Герствуд дуже мало зважав на Друе, а тому і в голову собі не покладав, що той може про щось дізнатися. Що більше він міркував, то більше непокоївся, а потім вирішив, що, мабуть, нічого не сталося, просто Керрі не змогла цього ранку піти з дому. Тому й листа не послала, щоб попередити його. Але лист повинен бути сьогодні, можливо, він уже чекає на письмовому столі в його кабінеті. Треба зараз же піти і подивитись.

Почекавши ще трошки, Герствуд, похнюпивши голову, поплентався до конки на Медісон-стріт. На додачу до всього дрібні кучеряві хмарки раптом вкрили небесну блакить і затулили сонце. Вітер змінив напрям і подув зі сходу, і коли Герствуд добрався до бару, схоже було на те, що дощ сіятиме цілісінький день.

Ввійшовши до себе, Герствуд перш за все переглянув усі листи, але від Керрі не було нічого. На щастя, не було нічого й від дружини. Він подякував долі, що дружина дала йому спокій зараз, коли йому треба так багато обміркувати. Він знову почав походжати по кімнаті, зовні спокійний, але в душі невимовно стурбований.

О пів на другу він пішов поснідати в ресторан "Ректор", а повернувшись, застав посильного, що чекав на нього. З лихим передчуттям глянув Герствуд на хлопчину.

— Мені наказано чекати відповіді,— сказав той.

Герствуд пізнав почерк дружини. Він розпечатав конверт і почав читати, нічим не зраджуючи своїх почуттів. Лист був дуже офіціальний і написаний в гострому й холодному тоні.

"Негайно пришліть гроші, про які я говорила. Вони потрібні мені для виконання моїх планів. Можете не повертатись додому, це не має ніякого значення. Але гроші мені потрібні, отже, пришліть їх не гаючись з посильним".

Прочитавши листа, Герствуд постояв якийсь час, тримаючи його в руці. Від такої зухвалості йому аж дух перехопило. Його охопив гнів і глибоке обурення. В першому пориві він хотів написати у відповідь тільки чотири слова: "Іди ти к бісу!" — але опанував себе і тільки сказав хлопцеві, що відповіді не буде. Потім він сів і, дивлячись перед собою невидющими очима, став міркувати над тим, які наслідки матиме його вчинок. Що вона тепер зробить? Проклята гадина! Невже вона сподівається залякати його і примусити його скоритися її волі? Ось він поїде додому

і покаже їй, так, так! Надто вже багато вона собі дозволяє!

Такі були перші Герствудові думки. Але трохи згодом до нього повернулась його звичайна обережність. Треба щось робити. Наближається рішуча хвилина, вона не сидітиме склавши руки. Він знав її надто добре і був певен, що коли вона щось задумає, то вже ні перед чим не спиниться. Можливо навіть, що вона одразу передасть справу в руки адвоката.

— Хай буде вона проклята! — стиха вилаявся він крізь зуби. — Я їй покажу, коли вона тільки спробує наробити мені неприємностей. Я її примушу змінити тон, навіть якби довелося вдатися до сили!

Він підійшов до дверей і став дивитись на вулицю. Мжичка вже почалася. Пішоходи попіднімали коміри, позакочували штани. Хто не мав парасольки, сховав руки в кишені. Парасольки пливли над головами, і вулиця нагадувала море круглих чорних дашків, що крутилися і похитувались од вітру. Нескінченною низкою гуркотіли фургони й вози, скрізь люди прикривалися й ховалися від дощу. Але Герствуд майже не помічав цієї картини.