Сестра Керрі - Сторінка 44

Скоро всі розійшлися.

Незмінним обов'язком управителя, що ввійшов у нього в звичку, було оглянути, після того як усі пішли, чи добре все замкнено. Як правило, грошей у барі не лишалося, крім виторгу, зібраного за годину після закриття банків, та й той касир замикав у сейф. Секрет замка в сейфі був відомий лише касирові і власникам бару. Проте Герствуд щовечора пробував, чи добре замкнені шухляди каси і дверцята сейфа, Після цього він замикав свій кабінет, засвічував лампочку біля сейфа і йшов додому.

Ніколи ще за всі роки не трапилося, щоб щось було не в порядку, проте і цього вечора, замкнувши свій стіл, Герствуд підійшов до сейфа і попробував, чи він замкнутий. Як звичайно, він різко смикнув дверцята до себе, і цей раз вони піддалися. Це його трохи здивувало; він заглянув у сейф і побачив, що шухляди з грішми, як удень, стоять не закриті. Його першою думкою було оглянути шухляди і замкнути дверцята.

"Треба буде завтра сказати Мейг'ю про це", — подумав він.

Касир, очевидно, був певний, що повернув ручку на дверцятах, ідучи додому за півгодини перед тим, і замкнув сейф. Досі він ніколи не забував цього зробити. Але в цей вечір думки Мейг'ю були зайняті іншим: він обмірковував план відкриття власного підприємства.

"Треба подивитись, що там" — подумав управитель, висовуючи шухляду з сейфа. Він і сам не знав, чому в нього виникло таке бажання. Це був якийсь мимовільний рух, що його він іншим разом, можливо, і не зробив би.

Висунувши першу шухляду, він одразу побачив купу банкнот у пачках по тисячі доларів, як їх видають у банку. Він не міг сказати, яка там була сума, але спинився на якусь мить, дивлячись на гроші. Потім висунув другу шухляду — там лежав денний виторг.

"Я й не знав, що Фіцджералд і Мой лишають отак гроші,— промайнуло у нього в голові.— Очевидно, забули про них".

Він перевів погляд на першу шухляду і знов завмер на якусь мить.

"Перелічи", — ніби шепнув йому на вухо якийсь голос.

Він застромив руку в шухляду і підняв усю купу за край, тоді повкидав пачки назад по пачці. Це були банкноти по п'ятдесят і сто доларів, пачками по тисячі доларів у кожній. Він нарахував з десяток таких пачок.

"Чом я не замикаю сейф?"— спитав він сам себе, гаючись. — Чого я тут стою?"

У відповідь виринули несподівані слова:

"Чи було в тебе коли-небудь десять тисяч готівкою?"

І справді, управитель бару пригадав, що ніколи не мав у руках такої великої суми. Він наживав своє майно довгі роки, а тепер усім заволоділа його дружина. Він мав загалом понад сорок тисяч, і все це належатиме їй.

Ці думки його збентежили. Він засунув шухляди, зачинив дверцята і завмер, тримаючись за ручку, яку так легко було повернути і покласти край спокусі! Але він барився. Підійшов до вікон, спустив завіси. Потім перевірив двері, які сам перед тим замкнув. Чого це він раптом став такий підозріливий? Чому намагався все робити нечутно? Він повернувся до кінця прилавка і замислився, спершись на нього ліктем. Потім підійшов до дверей свого кабінетика, відімкнув їх і засвітив світло. Відімкнувши також і стіл, він сів, і дивні думки снувалися в його голові.

"Сейф відімкнутий, — промовляв до нього все той самий голос. — Там лишилась вузенька щілина. Замок не замкнувся".

Голова в нього гула від хаотичних думок. Раптом усі його заплутані справи вималювалися перед ним. Промайнула думка, що ось тут перед ним — вихід із скрути. Ці гроші! Якби він мав їх і Керрі! Він підвівся і закам'янів, втупивши погляд у підлогу.

"Ну що ж?" — спитав він сам себе і, замість відповіді, повільно підняв руку і почухав потилицю.

Герствуд не був дурнем і не кинувся б наосліп у таку авантюру, але він був у надто незвичайному становищі, В його крові ще грало вино. Воно затьмарило йому розум, уся ситуація ввижалася в рожевому тумані, крізь який десять тисяч доларів здавалися ключем до необмежених можливостей. Він зміг би з ними завоювати Керрі, так, зміг би! Він здихався б своєї дружини. А тут — цей лист, про який завтра доведеться мати розмову з адвокатами. Тоді на цей лист не треба було б відповідати… Він повернувся до сейфа і взявся за ручку. Потім розчинив дверцята навстіж і вийняв шухляду з грішми.

Коли гроші опинилися перед ним, думка про те, щоб залишити їх у сейфі, здалася просто нерозумною. Справді, яка дурниця! На ці гроші вони з Керрі могли б безтурботно прожити багато років.

Боже! Що це з ним? Він раптом заціпенів, ніби на плече йому лягла чиясь невблаганна рука. Герствуд злякано озирнувся навкруги. Ні живої душі! Ні звуку! Тільки по тротуару хтось пройшов, човгаючи ногами. Він узяв шухляду з грішми і вставив назад у сейф. Потім знову напівзачинив дверцята.

Тим, хто ніколи не зазнав вагань сумління, майже неможливо зрозуміти страждання людей, слабших духом, що хитаються між обов'язком і бажанням. Ті, хто ніколи не чув грізного цокання примарного годинника, що з страхітливою чіткістю вибиває: "Зроби!" — "Не роби!" — "Зроби!" — не можуть судити таких людей. Втім, така внутрішня боротьба можлива не тільки в чутливій, високоорганізованій душі. Навіть найтупіші людці, коли бажання тягне їх до зла, відчувають хибність свого вчинку, і це відчуття тим сильніше, чим значніший злочин. Слід при цьому пам'ятати, що це відчуття не обов'язково коріниться в свідомій моралі, адже вона відсутня у тварин з їх інстинктивним жахом перед лихими вчинками. У людей теж дія інстинкту передує свідомості. Той же інстинкт спиняє злочинця, інстинкт (коли мовчить вищий розум) навіює злочинцеві страх перед небезпекою, страх перед негідним вчинком.

Вперше вступаючи на якусь ще не звідану путь зла, людина вагається, і розум, наче годинник, вибиває своє "Так" — "Ні"… Тим, кому не доводилось зазнавати такого вагання, те, про що ми розповідатимемо далі, може здатися несподіваним.

Щойно Герствуд поклав гроші назад, як до нього повернулось самовладання й сміливість. Його ніхто не бачить. Він зовсім сам. Ніхто не міг би сказати, що він хотів зробити. Він може все обміркувати як слід.

Сп'яніння ще не минуло. Чоло Герствуда зросив піт, руки ще тремтіли від пережитого ним невимовного жаху, проте винний чад ще діяв на нього. Він заледве помічав, що час минає. Ще раз обдумав він своє становище, не перестаючи уявляти купу грошей і все те, що ці гроші могли б дати. Потім повільно перейшов у свій кабінет, попрямував до дверей, знову повернувся до сейфа. Взявшися за ручку, знов розчинив його. Ось вони — гроші! Чи ж кому зашкодить, що він на них дивиться!

Він знову вийняв шухляду і взяв у руки пачки. Такі акуратні, щільно упаковані, їх так легко було б забрати з собою. Зрештою, як мало місця вони займають! Він вирішив, що забере їх. Так, він їх забере. Покладе в кишешо. Але відразу ж побачив, що вони не вмістяться в кишені. Саквояж! Так, звичайно, його ручний саквояж тут. Вони влізуть туди — усі, без остачі. Ніхто й не догадається. Він пішов у свій кабінетик і взяв саквояж з полиці у кутку. Поставивши його на письмовий стіл, повернувся до сейфа. З якихось невідомих причин він не хотів ховати гроші в саквояж у великій залі.

Спочатку він переніс пачки банкнот, потім денний виторг. Він забере з собою все. Порожні шухляди він засунув назад у сейф, потім, майже причинивши залізні дверцята, спинився біля них у задумі.

Вагання людського розуму в такому становищі важко з'ясувати, проте саме так воно і буває. Герствуд ніяк не міг примусити себе діяти рішуче. Йому хотілося мати час подумати, поміркувати над цим усім, вирішити, як буде найкраще. Його так непереможно "вабила Керрі, а його власні справи так заплуталися, що розум невідступно повторював: "Ці гроші — найкращий вихід". І проте він ще вагався. Він не уявляв, якого лиха завдасть йому цей вчинок і коли це лихо настане. Думка про моральний бік оправи ні разу не зродилась у нього, та й не могла зродитися ні за яких умов.

Після того, як усі гроші були вже складені в саквояж, його раптом охопили суперечливі почуття. Він не зробить цього нізащо — о ні! Тільки подумати, який це був би скандал! Поліція! Його одразу кинуться розшукувати. Доведеться тікати — куди? О, який це жах — тікати від правосуддя!

Вийнявши обидві шухляди, він склав усі гроші назад. Він так розхвилювався, що переплутав шухляди. Уже закриваючи дверцята, він раптом зрозумів, що поклав гроші не так, і поквапився відчинити сейф. І справді, він переплутав.

Герствуд хутко вийняв гроші, щоб виправити свою помилку, і раптом його страх зник. Чого боятися?

Гроші були у нього в руках, і в цей час замок несподівано клацнув. Дверцята замкнулись! Невже він це зробив? Він схопився за ручку і потяг щосили. Замкнулося… Сили небесні! Тепер усе пропало…

В ту мить, коли він збагнув, що сейф остаточно замкнувся, він облився холодним потом і весь затремтів. Тоді озирнувся і враз наважився. Тепер не можна було гаяти часу.

— Якби я тепер поклав гроші на сейф і пішов, — промовив він сам до себе, — вони однаково знали б, хто їх вийняв. Я ж завжди останній усе оглядаю і замикаю. Та й мало що може трапитися з грішми!

Після цього він одразу почав діяти швидко і рішуче.

"Треба рятуватися!"

Він кинувся у свою кімнату, зняв з вішалки літнє пальто і капелюх, замкнув стіл і схопив саквояж. Потім погасив світло скрізь, лишивши одну лампу, і відчинив двері. Він намагався прибрати звичайного, властивого йому упевненого вигляду, але те йому не дуже вдавалось. Його все сильніше опановувало каяття.

— Краще б я цього не робив, — прошепотів він. — Це була помилка!

Герствуд рішуче попрямував вулицею і дорогою привітався із знайомим нічним сторожем, що перевіряв двері. Вибратися з міста, і якнайшвидше!

"Треба дізнатися, які зараз є поїзди", — подумав він.

В ту ж мить він витяг годинника. Було майже пів на другу.

Коло найближчої аптеки він спинився, помітивши у вікно телефонну будку. Це була відома аптека, і в ній встановили одну з перших телефонних будок для приватних розмов.

— Дозвольте скористуватися у вас телефоном, — звернувся Герствуд до чергового аптекаря.

Той кивнув на знак згоди.

— Дайте мені шістнадцять сорок три, — сказав він телефоністці, знайшовши номер вокзалу Мічіган-Сентрал.

Незабаром його з'єднали з касиром.

— Коли відходить поїзд на Детройт? — спитав Герствуд.

Касир перелічив години відходу поїздів.

— Значить, сьогодні вже немає поїзда?

— Із спальним вагоном нема.