Сестра Керрі - Сторінка 57

Це зайняття гнітило його, вірніше, гнітила свідомість того, що треба обов'язково щось знайти, інакше доведеться прожити кількасот доларів заощаджень, і тоді нічого буде вкласти в інше діло, і він змушений буде найнятись на роботу.

Усі місця в барах, які він розшукував по об'явах, або потребували надто великих коштів, або ж були надто мізерні. До того ж наближалась зима, у газетах писали, що треба чекати застою у комерційних справах, і все віщувало, що настають лихі часи, чи, може, Герствудові тільки так здавалось… Заклопотаний власними турботами, він почав помічати й чужі злигодні. Коли він переглядав ранкові газети, його увагу привертали тепер замітки про банкрутство, голодні сім'ї або людину, що вмерла на вулиці від виснаження. Одного разу газета "Уорлд" виступила з сенсаційною новиною: цієї зими в Нью-Йорку залишаться без роботи вісімдесят тисяч чоловік. Цей прогноз вразив Герствуда, як ножем у серце.

"Вісімдесят тисяч! — подумав він. — Як це жахливо!"

Це було щось зовсім нове для Герствуда. Раніше йому завжди уявлялося, що на світі все гаразд. Подібні речі йому доводилось читати і в чікагській газеті "Дейлі ньюс", але тоді він не звертав на них уваги. А тепер такі повідомлення здавались йому сірими хмарами на обрії в ясний день. Вони ніби загрожували вкрити все небо і затьмарити його життя холодним мороком. Він намагався відігнати від себе ці тіні, забути, підбадьоритись. Часом він говорив собі:

"Чого мені турбуватись? Моя оправа ще не програна. Я ще маю шість тижнів часу. В найгіршому разі, у мене є на що жити шість місяців".

Дивна річ: повний тривоги за своє майбутнє, він тепер почав згадувати про дружину й дітей. Перші три роки він всіляко уникав цих думок. Він ненавидить свою дружину і чудово обходиться без неї. Нехай вона робить, що хоче, він житиме і не тужитиме. І от тепер, коли доводилось тужити, він усе частіше думав про те, що вона робить і як там його діти. Він уявляв собі, що вони живуть не гірше, ніж раніше, все в тому ж затишному будинку, порядкуючи його власністю.

"Сто чортів! Просто обурливо, що все їм дісталося, — міркував він, знову і знову повертаючись до цієї думки. — Я ж не зробив нічого особливого".

Оглядаючись на пережите і обмірковуючи події, які спонукали його взяти гроші, Герствуд знаходив тепер багато обставин, що зменшували його провину. Ну що він такого зробив, що опинився поза мурами і мусить боротися з усіма цими труднощами!.. Здається, тільки вчора він жив у затишку, у достатку. А тепер усе це вирвали в нього.

"Вона, у всякім разі, не заслужила всього того, що їй дісталось від мене. Якби люди знали правду, кожен погодився б, що я не зробив нічого особливого".

Це зовсім не означало, що в нього було бажання викласти комусь усі факти. Просто в ньому говорила потреба морального самовиправдання, потреба почувати себе правим.

Одного разу, тижнів за п'ять до закриття бару на Уоррен-стріт, він вирішив піти по трьох-чотирьох адресах за об'явами в "Гералді". Один заклад містився на Голд-стріт. Герствуд знайшов його, але навіть не заходив. Вигляд цього шинку вразив його, він нізащо не зміг би там витримати. Друга адреса привела його на Бауері. Герствуд знав, що там розташовано багато шикарних барів. Він відшукав потрібний йому заклад, на розі Гренд-стріт, дуже гарно опоряджений. Три чверті години він балакав про вступ у діло з власником бару, який твердив, що тільки слабке здоров'я примушує його шукати компаньйона.

— Ну гаразд, скільки ж грошей треба, щоб вступити до вас з половини? — спитав Герствуд, пам'ятаючи, що більше семисот доларів у нього не буде.

— Три тисячі,— сказав той.

Герствудове обличчя витяглося.

— Готівкою? — спитав він.

— Готівкою.

Він удав, що обмірковує справу, так, ніби й справді міг би внести потрібну суму, але погляд його спохмурнів. Вій закінчив розмову, обіцяючи подумати, і пішов геть. Його співрозмовник відчув щось непевне.

"Навряд чи внесе, — подумав він. — Не те він говорить!"

День був свинцево-сірий, холодний. Дув гострий, зовсім зимовий вітер. Герствуд подався ще в одне місце, далеко в східній частині міста, поблизу Шістдесят дев'ятої вулиці. Він добрався туди близько п'ятої години, коли вже починало сутеніти. Хазяїн був гладкий німець.

— Я з приводу вашої об'яви в газеті,— сказав Герствуд, якому не сподобався загальний вигляд бару.

— С цим фше покінчено, — промовив німець. — Я перетумаф і не буду протафати.

— Ось як?

— Так, так, з цим фше покінчено.

— Гаразд, — сказав Герствуд і рушив до дверей.

Німець більше не звертав на нього уваги, і це роздратувало Герствуда.

— Проклятий осел! — пробурмотів він. — На біса ж він дає об'яви в газеті?

Зовсім пригнічений повертався він на Тринадцяту вулицю. Світло горіло тільки в кухні, де поралася Керрі. Він запалив сірник, засвітив газ і сів у їдальні, навіть не привітавшися з Керрі. Вона підійшла до дверей і зазирнула в кімнату.

— Це ти? — промовила вона і повернулась у кухню.

— Я, — відповів він, не підводячи очей від купленої по дорозі газети.

Керрі бачила, що з ним щось не гаразд. Коли Герствуд похмурнів, його ніяк не можна було назвати гарним. Зморшки в куточках очей поглиблювались, а смуглява шкіра зовсім темніла, надаючи йому лиховісного вигляду. На нього просто неприємно було дивитись.

Керрі накрила на стіл і внесла страви.

— Обід готовий, — мовила вона, виходячи ще за чимсь.

Він нічого не відповів і читав далі.

Вона знову ввійшла і сіла на своє місце, почуваючи себе зовсім нещасною.

— Ти що, не будеш їсти? — спитала вона.

Він згорнув газету і присунувся до столу. Мовчання порушувалось тільки уривчастим: "Передай мені оце".

— Сьогодні, здається, весь день було хмарно? — зауважила Керрі трохи згодом.

— Так, — відповів Герствуд.

Він тільки копирсав виделкою їжу.

— То бар напевне закриється? — спитала Керрі, пробуючи почати розмову на тему, до якої вони не раз повертались.

— Я вже казав, що напевне, — відповів він, і в голосі його забриніло роздратування.

Така відповідь розсердила Керрі. У неї й без того був невеселий день.

— Як ти говориш зі мною! — сказала вона.

— Ох! — вигукнув він, відсуваючись від столу, ніби хотів ще щось додати, але промовчав і знову взявся за газету.

Керрі підвелася з місця, ледве стримуючись. Він зрозумів, що вона образилась.

— Куди ж ти? — сказав він, бачачи, що вона прямує до кухні.— Кінчай обід.

Вона мовчки вийшла.

Він ще якийсь час дивився в газету, потім устав і одяг пальто.

— Я пішов у бар, Керрі,— сказав він, входячи у кухню. — Я сьогодні щось не в собі.

Вона не відповідала.

— Не сердься, — провадив він. — Завтра все буде гаразд.

Він подивився на неї, але вона мила посуд і не звертала на нього ніякої уваги.

— До побачення — сказав він нарешті й вийшов.

Так вперше виникла сварка, що показала, які між ними напружені взаємини. Чим ближче був день, коли мав закритися бар, тим похмуріший настрій запановував у їхньому домі. Герствуд не міг приховати свого хвилювання. Керрі ж мимоволі запитувала себе, до чого веде її доля. Вони майже не розмовляли одне з одним, але не Герствуд ставився холодно до Керрі, навпаки, вона сама цуралась його. Він це помітив і обурився її байдужістю до нього. Він сам зробив дружні взаємини майже неможливими, але його дратувало ставлення Керрі, і від цього незлагода між ними ще більше зростала.

Нарешті наблизився останній день. Коли він настав, Герствуд, що до його настрою найбільше пасувала б люта буря з громом і блискавками, відчув полегкість від того, що день нічим особливим не відзначається. Світило сонце, і було досить тепло. Сідаючи снідати, Герствуд раптом подумав, що, власне кажучи, не сталося нічого страшного.

— Ну ось, — звернувся він до Керрі,— сьогодні мій останній день на землі.

Керрі мовчки осміхнулася.

Герствуд переглядав газету в досить веселому настрої. У нього ніби тягар спав з плечей.

— Я навідаюся в бар, — сказав він після снідання, — а потім піду шукати. Завтра я шукатиму цілий день. Я знайду щось тепер, коли в мене розв'язані руки.

Він вийшов з усмішкою на устах і подався до бару. Шейнессі був уже там. Вони ще раніше поділили усе майно відповідно до їхньої пайки в ділі. Герствуд пробув у барі кілька годин, потім години на три вийшов, а коли повернувся, його піднесення вже згасло. Хоч як не подобалось йому тут, тепер, коли бар мав закритися, він шкодував, що усе так скінчилось.

Шейнессі тримався холодно, по-діловому.

— Ну що ж, — промовив він о п'ятій годині,—мабуть, час уже нам підрахувати і поділити виторг.

Вони так і зробили. Обставу ще раніше було продано і гроші за неї поділено між ними.

— На все добре, — сказав Герствуд, з усіх сил намагаючись триматися привітно.

— Бувайте, — відповів Шейнессі і навіть не подивився на нього.

І от діло на Уоррен-стріт було для нього назавжди закінчене.

Удома Керрі приготувала смачний обід, але Герствуд повернувся похмурий і замислений.

— Ну що? — спитала Керрі.

— Все скінчено, — відповів він, скидаючи пальто.

Вона поглянула на нього, в думці запитуючи себе: яке ж, власне, його грошове становище тепер? Вони сіли до столу і за обідом трохи поговорили.

— А в тебе вистачить грошей, щоб купити пайку в якомусь іншому ділі? — спитала Керрі.

— Ні,— відповів він. — Доведеться зайнятись чимсь іншим і скласти трохи грошей.

— Добре було б, якби тобі пощастило знайти якусь посаду, — мовила Керрі, в якій боролися тривога і надія.

Я думаю, що знайду, — сказав він задумливо.

Після цього Герствуд кілька днів підряд одягав уранці пальто і вирушав з дому. Під час цих блукань він спочатку тішився думкою, що, маючи сімсот доларів, він ще знайде що-небудь вигідне. Він збирався також звернутися по допомогу кудись на броварню, знаючи, що броварні часом здають в оренду пивниці, які при цьому лишаються під їхнім контролем. Але потім він збагнув, що тоді довелося б витратити кількасот доларів на обставу і що йому нічого не залишилося б на домашні витрати. На прожиток їм треба було доларів вісімдесят щомісяця.

"Ні,— говорив він собі в ті хвилини, коли тверезо оцінював своє становище. — 3 цього нічого не вийде. Треба щось підшукати і зібрати трохи грошей".

Але тільки-но він починав міркувати про це, проблема поставала перед ним в усій складності.