Сестра Керрі - Сторінка 77

Я дуже добре знаю, що вони таке.

— Чого б це тобі почуватися самотньою, — промовила Лола, думаючи про успіхи Керрі.— Скільки жінок не пожаліло б нічого, щоб тільки бути на твоєму місці!

Керрі не відривала очей від натовпу під вікном.

— Не знаю… — промовила вона.

Сама того не усвідомлюючи, вона почала стомлюватись від бездіяльності.

РОЗДІЛ ХLV

Поміж знедолених

Герствуд тим часом похмуро сидів у дешевенькому готелі, куди він перебрався з сімдесятьма доларами в кишені, вирученими за меблі. Минуло жарке літо, настала холодна осінь, а він усе читав і читав. Правда, він не зовсім байдуже ставився До того, що його гроші помалу тануть. За готель день у день доводилось платити п'ятдесят центів, і нарешті він стурбувався і переселився у ще дешевшу кімнату, яка коштувала тільки тридцять п'ять центів. Так він Сподівався довший час протриматись із своїми грішми. Він часто бачив у пресі дописи про Керрі. Разів зо два її портрет з'являвся у газеті "Уорлд", а зі старого номера "Гералра", підібраного десь в готелі, він дізнався, що вона, разом з іншими відомими акторами, виступала в одному доброчинному спектаклі. Герствуд читав це все з суперечливими почуттями. З кожним дописом Керрі ніби відходила все далі й далі у сферу, яка здавалась уже такою недосяжною. На афішах він бачив її в ролі квакерки, таку скромненьку й тендітну. Не раз спинявся Герствуд перед цими зображеннями, похмуро вдивляючись у її вродливе личко. Одяг на ньому був зношений, і він являв разючий контраст з нею в її теперішньому становищі.

А проте, поки Герствуд знав, що Керрі виступає в "Казино", він підсвідомо тішився цим, хоч і не мав наміру шукати зустрічі з нею. Все ж таки він почував себе не зовсім самотнім. Минув місяць, потім другий, а трупа все виступала там, і він звик до цього; йому здавалось, що так буде довіку. У вересні трупа виїхала в турне, але Герствуд не помітив цього. Коли в нього лишилось тільки двадцять доларів, він перекочував у нічліжку на Бауері, де за п'ятнадцять центів одержував койку і можливість сидіти в напівпорожній спільній кімнаті, де. стояли столи, ослони і кілька стільців. І він сидів там, найчастіше — стуливши повіки і мріючи про дні минулі. Скоро ця звичка міцно закоренилась у ньому. Спочатку то був не сон, він ніби просто прислухався до відгомону давніх подій там, у Чікаго. І що безпросвітніша ставала дійсність, то ясніше, до дрібниць чітко, бачив він усе, що відійшло в минуле.

Герствуд не усвідомлював, наскільки ця звичка опанувала його, поки спіймав себе одного разу на тому, що вголос повторює давню розмову з одним приятелем. Вони нібито в барі Фіцджералда і Моя. Герствуд стоїть на дверях свого елегантного кабінетика, гарно вбраний, І обговорює з Моррісоном його проекти щодо купівлі землі.

Герствуд виразно почув голос Моррісона, який говорив:

— "Чи не маєте ви бажання пристати до мене?"

І Герствуд слово в слово повторив уголос те, що відповів тоді:

— "Ніяк не можу. У мене всі гроші вкладені в діло".

Рух губів очутив його. Невже він і справді говорив уголос? Він не був певний того, але іншим разом пересвідчився, що й справді говорив.

— "Чом ти не стрибаєш, дурню? — промовив він. — Стрибай!"

То був анекдот, якого він розповідав компанії акторів. Герствуд опам'ятався від звуку власного голосу. В цю мить він ще усміхався. Якийсь стариган, що сидів поруч, видимо розсердився, що його потурбували, — він повернув голову і в'їдливо подивився на Герствуда. Той одразу схаменувся. Веселий спогад згас. Йому стало соромно, і він поквапно вийшов на вулицю.

І от одного разу, проглядаючи театральні об'яви в "Івнінг уорлд", він прочитав, що в "Казино" іде щось зовсім інше. Це було для нього прикрим ударом. Значить, Керрі вже нема там? Він пригадав, що ще вчора бачив на тумбі її зображення, але, очевидно, це була стара афіша, випадково не заклеєна іншими. Навдивовижу це відкриття злякало його. Він мусив визнати, що мав якусь надію на неї, поки вона лишалась у місті, І от — її немає! Як же він це прогавив? Бог знає, коли вона тепер повернеться! Стривожений, переляканий, Герствуд вийшов у брудні сіни і там нишком перелічив свої гроші. Лишилось тільки десять доларів.

Він запитав себе: а як же перебуваються решта мешканців нічліжки? Скидається на те, що вони нічого не роблять. Може, просять милостині? А певне ж! Скільки монет пороздавав він таким за своє життя,! Він бачив, як Люди просять на вулицях. Може, й він щось дістане в такий спосіб? Однак ця думка вжахнула його.

Сидячи в нічліжці, він прожив усе до останніх п'ятдесята центів. Він так намагався ощадити, так підраховував кожний цент, що завдав шкоди своєму здоров'ю, помітно схуд, і одяг мішком висів на ньому. Треба було щось робити, але минув ще день у безплідному ходінні, і в нього зосталось тільки двадцять центів — цього не вистачить навіть на їжу на завтра.

Зібравши всю свою мужність, він попростував на Бродвей і дійшов до готелю "Бродвей-Сентрал", але за квартал звідти спинився в нерішучості. Коло одного з бічних під'їздів стояв, дивлячись на вулицю, високий, пихатий швейцар. Герствуд вирішив звернутись до нього і швидко підступив перш ніж той устиг одвернутись.

— Друже мій, — промовив він, і в голосі його, хоч він і був прохачем, чулася звична вищість, — скажіть мені, чи не знайдеться у цьому готелі якоїсь роботи для мене?

Швейцар мовчки дивився на нього, а він провадив:

— Я зараз без роботи і без грошей і мушу щось робити — однаково що. Я не розповідатиму вам, ким я був колись, але якби ви змогли мені порадити, як дістати якусь роботу, я був би вам щиро вдячний. Навіть на кілька днів. Мені неодмінно треба щось знайти.

Швейцар все ще дивився на нього з удаваною байдужістю. Бачачи, що Герствуд збирається говорити далі, він сказав:

— Це не моє діло. Запитайте там, у адміністрації.

Але Герствуд чомусь не відступав.

— А я думав, що ви могли б мені сказати… — додав він ще.

Швейцар тільки сердито похитав головою.

Колишній управитель бару ввійшов і звернувся в контору. Там він випадково застав одного з управителів готелю. Дивлячись йому просто в вічі, Герствуд сказав:

— Чи не знайдеться у вас якоїсь роботи для мене на кілька днів? Я в такому становищі, що мушу негайно щось знайти.

Випещений управитель дивився на нього так, ніби хотів сказати: "Воно й видно!"

— Я зайшов сюди тому, — хвилюючись, пояснив Герствуд, — Що сам колись був управителем, але мені, як то кажуть, не пощастило в житті. Та я не збираюся вам про це все розповідати. Мені потрібна яка-небудь робота, хоч на тиждень.

Адміністраторові здалось, що очі прохачеві гарячково світяться.

— Яким готелем ви керували? — спитав він.

— Не готелем, а баром Фіщщералда і Моя в Чікаго, п'яти надцять років підряд.

— Он як? — здивувався той. — І як же сталося, що ви залишили це місце?

Весь вигляд Герствудів ніяк не в'язався з його словами.

— З власної вини — зробив дурницю… Але про це не варто говорити. Якщо ви маєте бажання, то можете перевірити. А зараз я зовсім занепав і навіть, повірте, ще сьогодні нічого не їв.

Управителя готелю все це трохи зацікавило. Він не уявляв, куди б улаштувати такого суб'єкта, але слова Герствудові звучали переконливо, і мимоволі захотілося якось допомогти йому.

— Покличте Олсена, — звернувся він до конторника.

Той подзвонив і послав хлопчика по старшого швейцара, який незабаром з'явився.

— Олсене, — мовив управитель готелю, — чи немає там у вас якоїсь роботи по господарству для цього чоловіка? Мені б хотілося щось знайти для нього.

— Я просто не знаю, сер, — відповів Олсен. — У нас весь штат заповнений. Проте, якщо ви бажаєте, я постараюся щось знайти.

— Знайдіть. А зараз відведіть його на кухню і скажіть Вілсону, щоб нагодував його.

— Слухаю, сер, — сказав Олсен.

Герствуд пішов слідом за ним. Тільки-но вони вийшли з контори, Олсен одразу заговорив інакше.

— Просто не знаю, яка там у біса робота, — пробурмотів він.

Герствуд мовчав. Він зневажав цього гладкого попихача.

— Дайте цьому чоловікові попоїсти, — сказав швейцар кухареві.

Той оглянув Герствуда з голови до ніг і, зустрівшися з його поглядом, розумним і проникливим, запросив:

— Ну що ж, сідайте отам.

Так Герствуд улаштувався в готелі "Бродвей-Сентрал" — але ненадовго. Він не мав ні сили, ні смаку до тієї чорної роботи, яка є в кожному готелі. Для нього не знайшлося нічого ліпшого, і він мусив допомагати опалювачеві в підвалі і взагалі виконувати все, що скажуть. Швейцари, кухарі, опалювачі, конторники — всі командували ним. До того ж його вдача нікому не подобалась, — він тримався надто замкнуто, — і всі намагалися якомога допекти йому.

А він терпів усе з байдужістю розпачу. Спав він на горищі, їв, що давали, і намагався заощадити кілька доларів, сплачуваних йому щотижня. Здоров'я ж у нього не було, щоб довго таке витримати.

Якось у лютому його послали в контору однієї вугільної компанії. Перед тим ішов сніг, потім він почав танути, і на вулицях була сльота. Герствуд промочив ноги і повернувся стомлений і недужий. Весь наступний день він почував себе дуже погано і при всякій нагоді намагався сісти й перепочити, а це дратувало тих, хто любить бачити інших меткими.

Вдень треба було пересунути кілька великих ящиків, щоб звільнити місце для нового запасу продуктів. Герствудові дали тачку. Але йому попався такий важкий ящик, якого він ніяк не міг підняти.

— Ну, що там таке? — гукнув старший швейцар. — Ви що, не можете його посунути?

Герствуд напружив усі сили, але так і не зміг зсунути ящик з місця.

— Ні, не можу, — промовив він стиха.

Швейцар глянув на Герствуда і побачив, що той смертельно блідий.

— Та ви, либонь, хворі? — спитав він.

— Здається, так, — відповів Герствуд.

— То краще сядьте.

Герствуд послухався, але скоро відчув себе зовсім зле. Він насилу доплентався до своєї комірчини на горищі і не виходив з неї весь день.

— Цей Вілер захворів, — доповів один із служників черговому клеркові.

— А що з ним таке?

— Не знаю. У нього гарячка.

Готельний лікар оглянув Герствуда і заявив:

— Негайно везіть його в лікарню Бельвю, у нього запалення легенів.

Так Герствуд опинився в лікарні.

Через три тижні небезпека минула, але тільки першого травня він зміцнів настільки, що зміг встати з ліжка.