Сезон риболовлі - Сторінка 3

Хай там як, але це гарна робоча гіпотеза. Для того, щоб повністю розібратися в цій справі, нам потрібно ще багато фактів.

— Гей там, привіт! — гукнув містер Картер, виходячи з гаража й показуючи їм дві чудові форелі, ретельно обчищені та вимиті. — Форель — то гідний поваги суперник для риболова, а на додачу ще й розкішна страва. Незрівнянна забава — незрівнянна їжа. — І неквапом почимчикував до будинку.

— У мене є ще краща гіпотеза,— сказала раптом сусідова дружина, опускаючи руки з грудей і впираючи їх у тілисті боки.

Чоловіки повернулись до неї.

— Скажіть мені, хто тут є одна-однісінька персона на всю округу, яку анітрохи не турбує все, що діється навколо? Хто вештається повсюди з торбою, де, як він каже, в нього риба? Хто теревенить усім, ніби цілісінькі дні проводить десь на рибалці?

— Ой, ні,— зітхнув Моллен. — Тільки не татусь Картер. У нього щодо риболовлі вироблена ціла філософія...

— Мені байдуже до філософії! — вереснула жінка. — Може, він дурить вас, та мене не обдурить. Я точно знаю, що він — єдина людина в усій околиці, яку зовсім не обходить усе те нещастя. Він тільки трохи вештається тут, а потім зникає кудись кожного дня, так що лінчувати його і то мало! — Випаливши все це, вона круто повернулась і перевальцем пошкандибала до себе в хату.

— Бігма, Моллене,— промовив лисий сусід,— мені дуже шкода. Ви ж знаєте, які вони, ті жінки. Вона сьогодні трохи як не своя, хоча наш Данні зараз у безпеці в тій лікарні.

— Пусте,— сказав Моллен.

— Вона не розуміє, що таке неперервна система простір — час,— поважно ствердив сусід. — Я все їй поясню вночі. А вранці вона вибачиться, ось побачите.

Чоловіки потиснули один одному руки й розійшлися по домівках.

Швидко засутеніло, й по всьому містечку засвітилися прожектори. Потужні промені наскрізь прорізали кожну вулицю, проникали на подвір'я, відбивались у щільно зачинених вікнах. Мешканці Вейнсвілла принишкли в своїх домах, чекаючи, хто зникне далі.

Джім Моллен палко жадав би схопити таємничого винуватця власними руками. Хоч на мить — більше йому нічого й не треба. А натомість сиди згорнувши руки й чекай... Цілковита безпорадність. Губи в його дружини зблідли й порепались, в очах — туга і втома. Тільки містер Картер був веселий, як завжди. Він порався на кухні — смажив форель, радий почастувати молодят.

— Я сьогодні надибав пречудову заводь,— оголосив містер Картер. — Біля гирла Старої затоки — там, де в неї вливається маленька річечка. Я рибалив там весь день: сиджу собі спершися на трав'яний бережок та й поглядаю на хмарки. Дивовижна річ ті хмарки, скажу я вам! Завтра знову піду туди й рибалитиму весь день. А потім піду ще далі: мудрий рибалка не буде вичерпувати з річки всю рибу. Поміркованість — то закон рибальства. Трохи візьми, трохи залиш. Я часто замислювався...

— Ой, тату, прошу тебе! — зойкнула Філліс і вибухнула плачем. Містер Картер сумно похитав головою, погідливо всміхнувся й досмажив форель мовчки. Потому перейшов до вітальні й заходився робити нову мушку.

Моллени пішли спати геть знесилені...

Джім Моллен пробудився й сів на постелі. Глянув убік — дружина спить біля нього. На світляному циферблаті ручного годинника побачив час — чотири п'ятдесят вісім. "То вже ранок!" — подумав він.

Джім устав з ліжка, натягнув халат і, ступаючи обережно, спустився сходами до вітальні. Тут прожектори світили прямо у вікна, за якими миготіли постаті охоронників.

Можна не хвилюватися, зважив він і пішов на кухню. Намагаючись не шуміти, налив собі склянку молока. На холодильнику лежав кекс. Він відрізав собі скибку.

"Викрадачі,— згадав Джім. — Маніяки. Прибульці з Марса. Дірки в просторі. Або якісь їхні комбінації?.. Ні, то все хибні пояснення". Він знову силувався пригадати, про що хотів запитати містера Картера. Щось вельми важливе!

Він сполоснув склянку, поклав кекс назад на холодильник і попрямував до вітальні. Раптом якась сила шалено смикнула його вбік.

Щось міцно тримало його! Він шалено замолотив руками, але попадав кулаками в порожнечу. Те щось стискало його немов залізною рукою і тягло, тягло, валило з ніг. Він рвонувся в другий бік, судорожно шукаючи, за що б учепитись. Ноги відірвалися від підлоги, і він на мить завис у повітрі, вигинаючись і брикаючись. Затиск навколо ребер був такий тісний, що Джім не міг навіть дихнути, не те що зойкнути. Його невблаганно тягнуло кудись угору.

"Все-таки в дірку", — подумав він і ще раз спробував крикнути. Несамовито розмахуючи руками, зненацька натрапив на спинку канапи й підтягся до неї. Але канапа злетіла вгору разом із ним. Він різко шарпнувся, затиск трохи послабивсь — і Джім упав на підлогу.

Він навкарачки рвонувся до вікна. Затиск наздогнав його, та Моллен був уже біля радіатора опалення і встиг обхопити крайню секцію обома руками. Тепер він справді міг опиратись невідомій силі. Знову шарпнувся і здолав ще й зачепився за радіатор спершу одною ногою, потім другою.

Радіатор аж заскрипів, коли та страшна тяга посилилась. Молленові здавалось, ніби його ось-ось розірве у попереку, але він тримався, напруживши кожний м'яз до крайньої межі. І раптом затиск геть пропав, наче його й не було.

Джім гепнувся на підлогу.

Коли він отямився, був уже ясний день, Філліс, закусивши губу, бризкала водою йому в обличчя. Він заморгав, якусь мить не розуміючи, де він є.

— Я ще тут? — прошепотів Джім.

— Ох, нарешті! — зітхнула Філліс. — Що трапилось?.. Ой, любий! Давай виберемося звідси...

— Де твій батько? — Язик погано слухався його, але він звівся на ноги.

— Рибалить. А ти сядь, будь ласка. Я викличу лікаря.

— Ні. Зачекай. — Моллен вийшов у кухню. На холодильнику лежала коробка з кексом. На ній було написано: "Кондитерська Джонсона. Вейнсвілл, Нью-ЙорК". З великою літерою К в назві Нью-Йорк. Власне, зовсім незначна помилка.

І містер Картер? Невже відповідь саме тут? Моллен піднявся нагору й одягся. Тоді зібгав коробку, засунув її до кишені й бігцем вискочив з хати.

— Не чіпай тут нічого, доки я вернуся! — гукнув він уже знадвору. Філліс простежила, як він сідав у машину і виїхав на вулицю. Затиснувши рукою рота, щоб не закричати, вона поплентала на кухню.

За чверть години Моллен був біля Старої затоки. Залишив машину й побіг до води, гукаючи на все горло:

— Містере Картер! Містере Картер!

Він ішов так берегом і гукав добрячих 15 хвилин, все далі заглиблюючись у густий ліс. Дерева підступали до води так близько, що йому раз у раз доводилося йти бродом — інакше не проберешся. І все одно він чимдалі прискорював ходу, здіймаючи силу бризок, ослизаючись на камінцях.

— Містере Картер!

— Агов! — почувся раптом голос старого. Моллен рушив на звук, угору по розтоці. І скоро побачив містера Картера: той сидів на крутому березі невеличкої заводі, тримаючи в руках довге вудлище. Моллен видерся нагору й сів поруч із ним.

— Обережніше, синку,— промовив містер Картер. — Я дуже радий, що ти послухався моєї поради щодо рибалки.

— Ні, — видихнув Моллен. — Я хотів би, щоб ви мені дещо розповіли.

— З радістю,— відповів старий. — Про що ж ти хочеш дізнатись?

— Рибалка не повинен повністю знериблювати водойму, так?

— Я — не знериблюю. А дехто може.

— А приманка? Чи кожний добрий риболов користується штучною приманкою?

— Я пишаюся своїми мушками,— заявив містер Картер. — Я намагаюсь зробити їх якомога ближчими до натуральних. Ось, наприклад, досконала копія шершня. — Він висмикнув жовту принаду з гачком із свого капелюха. — А ось гарненький москіт.

Раптом у старого рибалки ворухнулась волосінь. Він легенько, але впевнено повів поплавець убік і різко підсік. Тоді впіймав рукою тріпотливу рибку й показав її Молленові.

— Це ще дитина — я її не лишу собі. — Він обережно звільнив гачок з-під тремтячих зябрів і пустив форель у воду.

— От ви пустили її на волю. А як ви гадаєте, вона щось зрозуміла? Чи не розповість вона про все рибам?

— Е, ні,— сказав містер Картер. — Досвід не може їх чогось навчити. В мене вже по два й по три рази клювала одна й та сама рибна малеча. Вони ще повинні добре підрости, поки щось уторопають.

— Розумію. — Моллен поглянув на старого. Містера Картера зовсім не обходив навколишній світ, він лишався байдужий до того жаху, яким сповнився весь Вейнсвілл.

"Рибалки живуть у якомусь відокремленому малому світі", — подумав Моллен.

— Шкода, що тебе не було тут кілька годин тому. Я підчепив розкішний екземпляр, такого, знаєш, дебелого самця, не менше двох фунтів. Я тобі скажу, то була таки заважка битва для такого старого бойового коня, як я. І він таки зірвався з гачка! Та нічого — буде інший... гей, та куди ж ти?

— Додому! — крикнув Моллен, стрибаючи у мілководдя. Він уже знав, що йому кортіло знайти в містері Картері. Аналогію! Тепер вона стала цілком ясна.

Сумирний містер Картер виловлює своїх любих форелей точнісінько так само, як інший, величезний рибалка виловлює своїх...

— Я додому — попередити наступну рибку! — гукнув Моллен через плече і посковзнувся на кам'янистому річковому дні. Аби ж тільки Філліс не чіпала ніяких продуктів! Він витяг з кишені картонку від кексу й зі злістю кинув якнайдалі. Мерзенна приманка!

Тим часом обидва рибалки, кожен у своїй, відповідній сфері, всміхнулися і знову закинули вудки...