Шахрайство як точна наука - Сторінка 2

Стягати мито з такого збіговиська людей — справа страшенно марудна.

А ось зразок чисто зробленої шахрайської роботи. В одного з товаришів шахрая зберігається одна з його боргових розписок,— він роздає їх на звичайних заповнених і підписаних як слід бланках червоного друку. Купивши зо два десятки таких бланків, шахрай щодня намочує один у юшці, дрочить ним свого пса і віддає йому нарешті як bonne bouche (1). Коли надходить термін виплати, шахрай разом із собакою йде до того товариша. Заходить мова про розписку, товариш видобуває її з письмового столу і простягає шахраєві,— аж тут підскакує пес і блискавично жере її. Шахрай не просто здивований,— він вражений, він до краю обурений дикою поведінкою свого собаки і висловлює цілковиту готовність виконати своє письмове зобов'язання, як тільки це зобов'язання з'явиться на світ божий.

(1) Закуску (фр.).

А ось зразок ретельно розрахованого шахрайства. Шахраїв підмайстер пристає на вулиці до дами. Сам шахрай кидається їй на допомогу і, віддубасивши товариша як слід, береться провести її додому. Біля дверей він кланяється, приклавши руку до серця, і якнайгречніше прощається з нею. Дама просить його зайти,— вона познайомить свого рятівника зі старшим братом і татусем. Зітхнувши, він відмовляється. "То чи не можна мені,— муркоче дама,— якось інакше засвідчити вам мою вдячність"?

— Чому ж, можна, мадам. Чи не були б ви такі ласкаві позичити мені пару шилінгів?

Першої миті дама ледь не вмліває від зворушення. А наступної все ж розв'язує гаманець і дістає монети. Чому я стверджую, ніби це зразок ретельно розрахованого шахрайства? Бо чимала частина позиченої суми належить джентльменові, якому довелося спочатку приставати до дами, а потім — стояти і терпіти, як його дубасять за те приставання.

Не такий складний, але не менш науково обґрунтований зразок шахрайства: шахрай підходить до шинквасу й просить зо дві скрутки тютюну. Діставши, що просив, і повертівши в руках, він каже:

— Не подобається мені цей тютюн. Заберіть і дайте натомість склянку бренді з водою.

Наливають йому бренді з водою. Перехиливши склянку, шахрай простує до дверей, але його переймає голос шинкаря:

— Заждіть, сер,— ви не розплатилися за бренді!

— Я?! Не розплатився за бренді?! А тютюн я за що вам дав? Чого ж іще треба?

— Перепрошую, сер, але, наскільки я пам'ятаю, ви й за тютюн не платили.

— Ти куди гнеш, негіднику? Я що — забрав твій тютюн? А он там що лежить — не тютюн? Чи ти хочеш, щоб я платив за те, чого не брав?

— Але, сер...— розгублено мимрить хазяїн...— Але, сер...

— Не треба "але", сер,— уриває його шахрай, обурений до глибини душі, і виходить, хряснувши дверима.— Не треба "але", сер, і нема чого дурити людей!

Або ось таке, вельми примітне ошуканство, простота якого не вичерпує всіх його переваг. Хтось і справді загубив гаман чи портмоне і в одній із денних міських газет подає оголошення з докладним описом згуби.

Наш шахрай тут же дублює всі дані оголошення,— міняє лише заголовок, загальний стиль і адресу. Оригінал, наприклад, надто розлогий, багатослівний, має заголовок "Загубилося портмоне!" і містить вимогу принести загублену річ, якщо вона знайдеться, в будинок № 1 на Том-стріт. Дубль написано стисло, подано під куцим заголовком "Згуба", і повідомляється, що власника можна знайти за адресою: Дік-стріт, № 2 чи Гаррі-стріт, № 3. Ба більше — він поміщається того ж дня в п'яти або й шести газетах, тобто з'являється на світ усього кількома годинами пізніше. Коли нове оголошення й прочитає власник загубленого гаманця, то навряд чи здогадається, що йдеться про його нещастя. Але, звичайно, п'ять, а то й шість шансів проти одного, що згубу принесуть на адресу, вказану шахраєм, а не справжнім власником. Шахрай сплачує винагороду, кладе здобич до кишені і щезає.

Ось цілком подібний до попереднього випадок: світська дама загубила десь на вулиці надзвичайно коштовний діамантовий перстень. За його повернення вона обіцяє сорок чи п'ятдесят доларів винагороди, подаючи в оголошенні дуже докладний опис каменя й оправи та запевнюючи, що коли його буде доставлено до будинку номер такий-то на такій-то вулиці, винагороду сплатять негайно, ні про що не розпитуючи. Через один-два дні, коли дами немає вдома, у двері будинку номер такий-то на вулиці такій-то хтось дзвонить: запитують даму, і слуга каже, що її нема. Відвідувач уражений, йому дуже прикро. Він має важливу справу і хотів би особисто бачити господиню. Правду кажучи, йому пощастило знайти її діамантовий перстень. Та, може, він зайде іншим разом. "Ні-ні!" — каже слуга; "ні-ні-ні!" — кажуть господинині сестра з братовою, яких тут і покликано. Відбувається галасливе впізнавання персня та виплачування винагороди, і відвідувача мало не виштовхують за двері. Повертається господиня й нарікає на сестру і братову, які, виявляється, заплатили сорок чи п'ятдесят доларів за копію її діамантового персня, виготовлену із справжнього томпаку і натурального пластиліну.

Та немає кінця шахрайству, як не було б і цього нарису, якби в ньому згадати бодай половину всіх варіацій і модуляцій, можливих у цій науці. Хоч-не-хоч, а доведеться поставити крапку, і найкращим завершенням буде опис цілком пристойного, але й досить хитромудрого шахрайства, розіграного не так давно в нашому молодому й зеленому місті і згодом успішно продубльованого в інших, ще молодших і зеленіших. До міста невідомо з яких країв прибуває джентльмен середніх літ. Дуже статечний, педантичний, обачний і поміркований джентльмен. Одягнений вельми охайно, але просто й невибагливо: біла краватка, просторий жилет винятково зручного крою, такі ж зручні на вигляд туфлі на товстій подошві і панталони без шлейок. Одне слово, з усього видно — заможний, розважний і солідний чоловік, "Людина діла" par excellence (1), один із тих зовні суворих і черствих, та м'яких душею героїв високомовних комедій,— героїв, у яких що не слово, то запорука, і які прикметні ще й тим, що однією, добродійницькою, рукою вони роздають гінеї, а другою, діловою, витягнуть з тебе все до останнього фартинга.

(1) Насамперед (фр.).

Цей джентльмен здіймає чимало галасу, пошукуючи собі квартиру. Він не любить дітей. Звик до тиші і спокою. Веде поміркований спосіб життя — тому волів би поселитися в невеличкій, тихій, статечній і богобоязній родині. Пристане на будь-які умови... наполягатиме лише на тому, щоб оплачувати рахунок першого числа кожного місяця (сьогодні друге), і просить господиню, коли така знайдеться, не забувати про цю умову й присилати йому рахунок разом із квитанцією рівно о десятій годині першого числа кожного місяця і в ніякому разі не відкладати цю справу на друге число.

Узгодивши все, наш діловий чоловік винаймає помешкання в доволі респектабельному, хоч і не фешенебельному кварталі. Чого він не терпить, то це показухи. "Де багато помпи,— каже він,— там звичайно мало статечності",— цей афоризм так вражає уяву його господині, що вона зразу хапає олівець і робить пам'ятний запис на берегах великої родинної Біблії, поряд із притчами Соломоновими.

Наступний крок — публікація шестипенсового оголошення (приблизно такого змісту, як указано далі) в головних газетах міста; шість пенсів за публікацію не вносяться,— це "несолідно", це вимагання грошей авансом. А наш діловий чоловік свято переконаний, що платити слід за виконані послуги.

"ПОТРІБНІ НА РОБОТУ. Подавачам цього оголошення, що розпочинають масштабні ділові операції в нашому місті, знадобляться послуги трьох-чотирьох освічених і досвідчених клерків, платня досить висока. Бажано мати якнайкращі рекомендації — не так щодо здібностей, як моральних якостей. Оскільки робота майбутніх працівників пов'язана з високою відповідальністю і оскільки через їхні руки проходитимуть чималі суми грошей, потрібно, щоб кожен працівник дав заставу розміром п'ятдесят доларів. Осіб, які не мають змоги внести вказану суму і подати переконливі докази високоморальної поведінки, просимо не зголошуватися. Перевага надається молодим побожним джентльменам. Звертатися з 10 до 11 год. ранку і з 4 до 5 год. пополудні до містерів

ГОПС, ТОПС, ХЛОПС, ГЛОПС, і К°,

Мопс-стріт, № 110".

На 31-е число біжучого місяця до контори "Гопс, Топе, Хлопе, Глопс і К°" зголосилося зо два десятки молодих побожних джентльменів. Але наш діловий чоловік не квапиться укладати контракти,-ділки взагалі обачний народ,— і тільки після якнайсуворішої перевірки побожності кожного молодого джентльмена претендента зараховують на роботу, і він одержує квитанцію за свої п'ятдесят доларів (звичайний страховий внесок) від солідної фірми "Гопс, Топе, Хлопе, Глопс і К°". На ранок першого числа наступного місяця господиня не присилає рахунку, як обіцялася,— недбальство, за яке вимогливий глава фірми "опсів" неодмінно вишпетив би її, якби задля цього зволив затриматись у місті бодай на день.

Хай там як, та констеблям довелося несолодко, бо нагасалися по всіх усюдах, а спромоглися лише на одне — охрестити нашого ділового джентльмена "Енеєм", що дехто розшифровує як н. є. і. і що, своєю чергою, мало б розшифровуватись як класичне латинське non est inventus (1). Тим часом молоді джентльмени, всі як один, стають менш побожні, а господиня, витративши шилінга на гумку найвищої якості, вельми ретельно витерла пам'ятний запис на берегах великої родинної Біблії, що його хтось, з дурної голови, приторочив до притч Соломонових.

(1) Не виявлений.