Шалений день, або одруження Фігаро - Сторінка 10

А ви злочинець, що розпускаєте такі чутки, щоб згубити нещасного хлопця, що потрапив у немилість до свого пана.

Базиль. Хіба це я вигадав? Я кажу через те, що всі люди про це говорять.

Граф (підіймаючись). Як це всі люди говорять!

Керубіно у кріслі, граф, Сюзанна, Базиль.

Сюзанна. Ах, Боже мій! Базиль. Ха! ха!

Граф. Біжіть, Базилю, і щоб духу Керубіно тут не було!

Базиль. Ах, як я шкодую, що ввійшов!

Сюзанна (стурбовано). Боже мій! Боже!

Граф (до Базиля). їй погано. Посадімо її в це крісло.

Сюзанна (відпихаючи його жваво). Я не хочу сідати. Входити так самовільно, це непорядно!

Граф. Ми двоє з тобою, люба. Нема вже найменшої небезпеки!

Базиль. Я в безнадії, що покепкував з пажа, бо ви чули. Я це зробив тільки для того, щоб почути її сердечні таємниці; бо, відверто кажучи...

5*

131

Граф. Давайте йому п'ятдесят пістолів, коня — і щоб геть до батьків.

Базиль. Вельможний пане, за один жарт?

Граф. Розбещений хлопець, вчора я застав його з дочкою садівника.

Базиль. З Фаншеттою?

Граф. І в її кімнаті.

Сюзанна (вражено). Куди ви, ваша вельможносте, безперечно, теж заглянули у справі!

Граф (весело). Мені подобаються ваші зауваження. Базиль. Вони віщують добре.

Граф (весело). Та ні, я шукав твого дядька Антоніо, мого п'яницю-садівника, щоб дати йому розпорядження. Стукаю в двері, довго не відчиняють; твоя кузина ні в сих ні в тих; я починаю щось підозрювати, звертаюся до неї і, розмовляючи, роздивляюся. За дверима було щось на кшталт запони, вішалки, не знаю там чого, що прикривало шмаття. Не даючи можливості мені перешкодити, я помаленьку, помаленьку підіймаю запону (щоб показати рух, підіймає сукню з крісла) і бачу... (побачив пажа) Ах!..

Сюзанна, Керубіно у кріслі, граф, Базиль.

Базиль. Ха! ха!

Граф. Ця штука варта тієї другої. Базиль. Ще краща.

Граф (до Сюзанни). Чудово, панночко! Ледве заручилася і вже так мудруєте? То це щоб прийняти мого пажа, ви хотіли бути на самоті? А ви, пане, не міняєте поведінки, забувши про повагу до вашої хрещеної матері, залицяєтеся до її першої камеристки, до дружини вашого приятеля! Але я не стерплю, щоб Фігаро, людина, яку я ціную й люблю, був жертвою такого ошуканства. Керубіно ввійшов з вами, Базилю?

Сюзанна (обурена). Немає ні ошуканства, ні жертви. Він уже там був, коли ви зі мною розмовляли.

Граф (з гнівом). Можеш ти брехати й казати таке! Найлютіший ворог Керубіно не побажав би йому цього нещастя!

Сюзанна. Він просив мене умовити пані, щоб просила вас вернути йому свою ласку. Він так злякався, коли ви прийшли, що сховався за це крісло.

Граф (з гнівом). Пекельна крутня! Я ж у нього сів, як прийшов.

Керубіно. Ой, ваша вельможносте, я сидів і тремтів за кріслом.

Граф. Друга брехня! Я сам там сидів.

Керубіно. Пробачте, але саме тоді я й пересів у крісло.

Граф. Це просто вуж, а не хлопець.,, гадюка! Він нас підслуховував!

Керубіно. Навпаки, вельможний пане, я намагався, як міг, нічого не чути.

Граф. О зрада! (До Сюзанни.) Ти не вийдеш за Фігаро.

Базиль. Заспокойтеся. Сюди йдуть.

Граф (стягаючи Керубіно з крісла й ставлячи на ноги). Він так і сидів би перед цілим світом!

СЦЕНА X

Керубіно, Сюзанна, Фігаро, графиня, граф, Фаншетта, Базиль, багато слуг, селянок, селян, убраних у біле.

Фігаро (тримаючи жіночий ток, оздоблений білими перами і білими стрічками; говорить до графині). Тільки ви, пані, могли б нам здобути цю ласку.

Графиня. Бачите їх, пане графе, вони гадають, що я маю кредит, якого в мене зовсім нема. Але тому, що їх прохання не безпідставне...

Граф (у замішанні). Треба гадати, що воно дуже...

Фігаро (тихо до Сюзанни). Підтримай добре наші старання.

Сюзанна (тихо до Фігаро). Що не доведуть ні до чого.

Фігаро (тихо). Все ж орудуй.

Граф (до Фігаро). Чого ви хочете?

Фігаро. Ясновельможний пане! Ваші васали, вдячні вам за скасування певного неприємного права, котре ваша любов до пані...

Граф. Ну, це право вже не існує, що ти хочеш сказати?

Фігаро (лукаво). Що саме час, щоб чеснота такого доброго пана заблищала! Я сьогодні так її ціную, що хочу вшанувати її перший на своєму весіллі.

Граф (вкрай спантеличений). Ти кепкуєш, друже! Скасування ганебного права є тільки справою честі. Іспанець може бажати покорити красуню запобігливістю, але вимагати першої, наймилішої ласки, як рабської повинності — ах! це вандалізм, тиранія, а не визнане право шляхетного кастильонця!

Фігаро (бере Сюзанну за руку). Дозвольте ж, щоб ця молода дівчина, якій ваша обачність вберегла честь, прийняла прилюдно з ваших рук дівочий ток, оздоблений перами й білими стрічками, ознаку чистоти ваших намірів. Встановіть цю церемонію для всіх, хто одружується, і нехай хором співаний куплет нагадує завжди...

Граф (спантеличено). Якби я не знав, що закоханий, поет і музика — три титули, що дають право на поблажливість до всякої дурості...

Фігаро. Підтримайте мене, друзі!

В с і (разом). Вельможний пане! Вельможний пане!

Сюзанна (до графа). Навіщо уникати похвали, яку ви заслуговуєте?

Граф (убік). Лукава.

Фігаро. Погляньте на неї, ваша вельможносте; ніколи найкраща наречена не доведе краще величі вашої жертви.

Сюзанна. Покинь мою вроду і вихваляймо тільки їх велику доброчинність.

Граф (убік). Це все підлаштована гра.

Графиня. Я приєднуюся до них, пане графе. І ця церемонія буде мені завжди дорога, бо приводом до неї було те чарівне кохання, що мали ви до мене.

Гр а ф Л яке я маю й сьогодні, пані. Тільки задля цього я погоджуюся.

Усі (разом). Віват!

Граф (убік). Я піймався. (Уголос). Щоб церемонія була блискучіша, я хотів би тільки відкласти її на короткий час. (Убік). Треба послати швидше по Марселіну.

Фігаро (до Керубіно). Ну, а ви, пустунчику, чому ви не радієте?

Сюзанна. Він у відчаї: його вельможність його відряджають.

Графиня. Ах, пане, я прошу помилувати його. Граф. Він не заслуговує на помилування. Графиня. Та він же такий молодий! Граф. Не такий молодий, як вам здається.

Керубіно (тремтячи). Великодушно пробачати — не є те панське право, що його ви зреклися, одружившись з пані.

Графиня. Він зрікся тільки того, що всіх вас робило нещасними.

Сюзанна. Коли б його вельможність були відмовилися від права пробачати, то це право вони, певно, схотіли б передусім потай відкупити.

Граф (заклопотаний). Безперечно.

Графиня. А чому його відкуповувати?

Керубіно (до графа). Я був легковажний у своїй поведінці, то правда, ваша вельможносте, але ніколи найменша нескромність у моїй мові...

Граф (заклопотаний). Ну, годі!

Фігаро. Про що це він?

Граф (хутко). Годі, годі! Усі просять вибачити йому, я згоджуюся, і йду далі: я роблю його офіцером у моєму легіоні.

В с і (разом). Віват!

Граф. Але з умовою, щоб він зараз-таки виїхав до місця призначення — в Каталонію.

Фігаро. Ах! Ваша вельможносте, завтра б. Граф (наполягає). Я так хочу. Керубіно. Я слухаюсь.

Граф. Уклоніться вашій хрещеній матері і просіть її благословення. (Керубіно стає на одне коліно перед графинею і не може вимовити ні слова).

Графиня (зворушена). Коли вже не можна тут вас залишити навіть на сьогодні, виїздіть, молодий хлопче. Нове становище вас кличе; ідіть виконувати його гідно. Шануйте вашого добродійника. Пам'ятайте про цей дім, де ваші молоді літа знайшли стільки поблажливості. Будьте покірні, чесні й відважні. Ми будемо стежити за вашими успіхами. (Керубіно устав і повертається на своє місце.)

Граф. Ви дуже зворушені, пані!

Графиня. Не боронюся. Хто знає долю хлопця, кинутого в таку небезпечну кар'єру! Він свояк моїх батьків, а окрім того — мій хрещеник.

Граф (убік). Я бачу, що Базиль має рацію. (Голосно.) Хлопче, поцілуйте Сюзанну... востаннє.

Фігаро. Чому так, ваша вельможносте? Він приїздитиме на зиму. Поцілуй і мене, капітане! (Обіймає.) Прощай, мій маленький Керубіно; твоє життя піде тепер зовсім по-іншому, дитино. До лиха! Ти вже не сновигатимеш цілими днями біля жіночих покоїв, не буде більше ні всяких пундиків, ані вершків, ні піжмурок та інших забав. Будеш добрим солдатом! Засмаглий, обірваний; велика важка рушниця: праворуч кругом, ліворуч кругом! вперед руш! марш до слави! і не спотикайся в дорозі, бо один добрий постріл — і...

Сюзанна. Пху! Який жах!

Графиня. Яке пророкування!

Г р а ф. Де ж Марселіна? Дивно дуже, що вона не в вашому гурті!

Фаншетта. Ваша вельможносте, вона пішла до містечка, стежкою понад хутором. Граф. А вона прийде?.. Базиль. Коли Бог захоче.

Фігаро. Якби він схотів, щоб йому не схотілося ніколи...

Фаншетта. Вона пішла об руку з паном лікарем.

Граф (швидко). Лікар тут?

Базиль. Вона зразу його вхопила...

Граф (убік). Він дуже доречно прибув сюди.

Фаншетта. Вона мала вигляд дуже невдоволений, голосно говорила ходячи, зупинялася і робила руками от так... а пан лікар робив рукою от так, заспокоюючи її, вона здавалася такою роздратованою! Згадувала мого кузена Фігаро.

Граф (беручи її за підборіддя). Кузена... майбутнього кузена.

Фаншетта (показуючи на Керубіно). Ваша вельможносте, чи ви нам пробачили вчорашнє?..

Граф (перебиваючи її). Прощай, прощай, мала.

Фігаро. Це все прокляте кохання підбурює Марселіну, вона може зіпсувати наше святкування.

Граф (убік). Вона його зіпсує, певне. (Голосно.) Ходімо, пані, ходімо у покої. Базилю, ви зайдете до мене.

Сюзанна (до Фігаро). Ти до мене знов прийдеш, мій хлопчику?

Фігаро (до Сюзанни). Ну як, добре він піймався? Сюзанна (тихо). Прегарний хлопець! (Усі виходять.)

СЦЕНА XI Керубіно, Фігаро, Базиль. (Тимчасом як виходять, Фігаро зупиняє обох і вертає.)

Фігаро. Ах, от що, слухайте ви! Церемонію ухвалено, і моє вечірнє свято сьогодні буде її продовженням. Треба нам добре домовитися. Не робімо так, як ті актори, що ніколи так погано не грають, як саме того дня, коли критика найбільше пильнує. Ми не маємо завтра, що дало б нам поправку. Нам треба сьогодні добре знати свої ролі.

Базиль (лукаво). Моя важча, ніж тобі здається.

Фігаро (роблячи для нього непомітно жест, що хоче його побити). Але зате ти й не знаєш зовсім, який великий успіх вона тобі дає.

Керубіно. Друже мій, ти забуваєш, що я від'їжджаю.

Ф і г а.р о. А ти бажав би зостатися!

Керубіно. Ах! Чи я бажав би!

Фігаро. Треба спробувати. Не жалійся на від'їзд. Подорожній плащ на плечі; складай при людях свої речі, і щоб бачили твого коня коло воріт; проскачеш трохи галопом до ферми, вернешся пішки задніми стежками.