Щоденник Миколки Синицина - Сторінка 9

Тільки з пташиних яєць відразу виводяться пташенята, а в бджіл спочатку виводяться якісь личинки чи гусениці. Отже, бджоли — не птахи. Що ж таке бджоли? Я думав, думав і вирішив, що бджоли — це однаково що метелики. У метеликів теж є крильця, метелики теж відкладають яйця, а з яєць виводяться гусениці, а з гусениць утворюються лялечки, а з лялечок утворюються знову метелики. Це я точно знаю, бо в мене торік жила в скриньці велика пухнаста гусениця, яка одної чудової днини перетворилась у лялечку.

І оця лялечка лежала-лежала, і одної ще чудової днини із неї вийшов великий, надзвичайно красивий метелик. Отже, і бджілки — це такі маленькі метелики.

11 липня

Сьогодні був дуже гарний, сонячний день. Уранці я приходжу на пасіку, а Толя вже сидить біля вулика з маленьким дзеркальцем, заглядає одним оком у верхній льоток і тихенько сміється.

— Чого ти смієшся? — питаю я.

— Вони танцюють.

— Хто танцює?

— Бджоли.

— З глузду, — кажу, — з'їхав!

— Подивися сам.

Я взяв у нього дзеркальце і став дивитись у льоток.

Одна бджола бігала вистрибцем по стільниках. Вона поверталась то в один бік, то в інший, то швидко крутилась. Раптом інша бджола кинулася слідом за нею, і вони закружляли разом. Слідом за другою пішла танцювати третя бджола.

Я не витримав і голосно засміявся.

— Весь час отак, — сказав Толя. — Я за ними вже давно стежу.

Я пустив зайчика в нижній льоток і побачив на дні вулика справжній танець. Одна бджола бігала попереду, а за нею вистрибцем мчала ціла вервечка бджіл. Перша бджола вертілась на всі боки, описуючи кола, а решта бджіл точнісінько повторювали її рухи. Покрутившись на місці, перша танцюристка перелетіла в інше місце і затанцювала знову. Поступово до неї приєднались інші бджоли, і знову вийшов спільний бджолиний танець.

Тут прийшли інші хлопці. Ми стали показувати їм, як танцюють бджоли.

— Що ж це діється? — каже Віталик. — Може, в них тут яке бджолине свято?

Всі засміялись:

— Хіба у бджіл бувають свята?

Ми побігли до Ніни Сергіївни і спитали, чому бджоли танцюють. Ніна Сергіївна сказала, що коли яка-небудь бджола знаходить місце, де цвіте багато квітів, вона повертається у вулик і починає танцювати. Цим вона дає знати іншим бджолам, що треба летіти по мед. Під час танцю інші бджоли обнюхують першу бджолу й по запаху дізнаються, на яких квітах вона брала мед. Після цього бджоли вилітають із вулика і летять туди, звідки долинає запах цих квітів.

— Особливо часто бджоли танцюють під час головного медозбору, — сказала Ніна Сергіївна. — Ви перевірте, може, вже зацвіла липа.

Ми мерщій побігли до школи. На подвір'ї перед школою росли великі старі липи. Ми подивилися вгору й побачили, що безліч бджіл літає довкола дерев і сідає на квіти.

Ми побачили, що липа вже зацвіла, побігли на пасіку й поставили на вулик надставку. Бджоли танцювали у вулику до вечора.

Одна бджола так розтанцювалася, що вискочила на прилітну дошку і танцювала й там, а тоді полетіла по мед.

Увечері я пішов додому і думав про бджіл. То ось яка бджолина мова! Коли бджолам треба повідомити одна одній, щоб летіти по мед, вони просто танцюють. Звичайно, бджоли не можуть сказати, куди треба летіти по мед, а тільки по запаху взнають дорогу. Отже, в них добрий нюх, значно кращий, ніж у людей. У цьому, звичайно, нічого дивного нема, собаки теж дуже добре вміють знаходити дорогу по запаху, зате собаки не вміють танцювати. Правда, доброго собаку можна навчити танцювати, але все-таки ніякий собака не зрозуміє, що коли інший собака танцює, то це означає, що треба летіти по мед.

А бджоли це добре розуміють.

Потім я ще про квіти думав: чому квіти пахнуть? Невже вони пахнуть для того, щоб людям було приємно їх нюхати? Ні, напевно, вони пахнуть для того, щоб бджоли швидше знаходили їх і допомагали запиленню. Адже рослинам вигідно, щоб якомога більше бджіл та інших комах прилітало на квіти.

І потім ще ось що: для чого в квітах солодкий сік? Може, для того, щоб принаджувати комах? Адже коли б солодкого соку не було, хіба бджоли літали б на квіти?

Завтра спитаю у Ніни Сергіївни, правильно я думаю чи ні.

12 липня

Я запитав Ніну Сергіївну, і вона сказала, що я додумався правильно.

Ось, виявляється, який я розумний — до чого сам додумався! Тепер завжди думатиму про різні речі. Все-таки у мене виходять добрі наслідки від думання.

Сьогодні у нас на пасіці вирує робота. Бджоли гудуть так, що в повітрі стоїть безупинний гул, як на ткацькій фабриці, куди нас Галя водила на екскурсію в позаминулому місяці. Бджоли снують туди й сюди. Вони ніби поспішають наносити якнайбільше меду, поки цвіте липа. На прилітній дошці біля льотка метушня: одні бджоли лізуть із вулика, щоб мерщій летіти по мед, інші вже прилетіли і лізуть назустріч у вулик, щоб покласти здобич. А на деревах їх скільки! Тисячі! Всі дерева обліпили. Ми й не думали, що у нас стільки бджіл.

Ніна Сергіївна розповіла, що під час головного медозбору у вулику буває до вісімдесяти тисяч робочих бджіл, а в деяких дуже сильних сім'ях — навіть до ста тисяч.

Подумати лишень — сто тисяч! Це як людей у великому місті. А що таке вулик? Це і є бджолине місто.

13 липня

Вирує робота! Бджоли снують, як ескадрильї літаків. Біля льотка, як і раніше, метушня. А всередині вулика і сьогодні танці. Ніби насправді свято.

А може, це і є свято у бджіл — свято Медозбір? Бджоли ж повинні радіти, коли багато меду. Попрацюють, зате на зиму будуть запаси.

14 липня

От диво дивнеє! Про нашу ланку написали в газеті! Вранці ми прийшли на пасіку, раптом дивимось — біжить Віталик, а в руках у нього газета.

— Хлопці! — гукає він. — Подивіться, про нас у газеті написано!

Ми подивились, а в газеті карточка, на якій ми всі сфотографовані з вуликом, і надруковано, як ми зробили вулика і почали розводити бджіл. І всі наші прізвища надруковано. Навіть сказано, в якій ми вчимося школі.

Ми чимдуж побігли до кіоска купувати газети. Всі купили собі по газеті, а ми з Павликом навіть по дві.

Потім ми думали, хто ж це про нас написав. Юрко каже:

— Це, напевно, Галя. Адже вона нас знімала. Мабуть, це вона послала в газету нашу фотокарточку й написала статтю.

Ми побігли до Галі і запитали її. Виявилося, що це справді написала Галя. Ми стали дякувати їй. Галя каже:

— За що ж мені дякувати? Адже ви самі зробили вулик, самі працювали, собі й дякуйте.

Всі побігли показувати газети додому. Ми з Сергійком та Павликом теж пішли. Павлик сказав:

— А ось нам і дякувати собі нема за що!

— За що ж дякувати собі — ми прийшли на готове, — каже Сергійко. — Нам треба хлопцям дякувати за те, що вони роботи не кинули.

— За що ж про нас у газеті написано?

— Ні за що. Ми просто випадково потрапили.

— Чим же нам пишатися тоді?

— Та й пишатися нічим! Це хлопці можуть пишатися: вони роботи не кидали.

— Як же так? — каже Павлик. — Адже й про нас у газеті читатимуть. "От, — скажуть, — хороші хлопці!" А ми хіба хороші?

— Я краще нікому й газети не показуватиму, — сказав Сергійко.

— Я теж, — каже Павлик.

Не знаю, показували вони кому-небудь газету чи ні, а я показав, і мамі, і татові, і дядьку Василеві, і тітці Надії. Потім пішов усім сусідам показувати. Всі хвалили мене, хвалили. Мені аж совісно стало. Я повернувся додому і став думати, чому мені совісно, і що це за совість така, і навіщо вона людей мучить. Чому коли вчинив добре, совість не мучить, а коли вчинив погано, то мучить?

По-моєму, совість — це щось немовби людина всередині людини. Тільки ця людина дуже гарна і не любить, коли роблять погано. Коли я вчиню що-небудь погане, вона дорікає мені. Звичайно, це тільки я так думаю про цю людину всередині людини, тому що всередині людини нема ніякої людини… Хіба хтось інший дорікає мені? Це я сам дорікаю собі! Отже, я сам своя совість. Ось що таке совість! Совість — це я сам. За що ж я дорікаю собі?.. За те, що перед сусідами хвалився.

Може, сусіди подумали, що я велике цабе, а насправді я найпростіша людина. Наступного разу не буду хвалитися, якщо хвалитися нічим.

15 липня

Слава про наш вулик рознеслася по всій школі. Сьогодні до нас приходили хлопці 8 молодших класів і навіть із старших. Усі розпитували пас про бджіл, а ми показували їм наш вулик і розповідали, як поводитися з бджолами. Хлопці сказали, що приходитимуть учитись у нас бджолярської справи. Потім прийшов один незнайомий дядечко:

— Це ви хлопці, про яких у газеті писали?

— Ми, — кажемо.

— Невже у вас бджоли живуть?

— Живуть.

Він присів коло вулика й довго дивився на бджіл. Потім сказав:

— Чи ти бач, яка дивна річ!

І пішов додому. От! Навіть дорослі починають цікавитись нашою роботою. А коли б у газеті не було написано, то ніхто й не знав би про нас.

16 липня

Сьогодні до нас приходили два хлопці з іншої школи. Вони читали про нашу ланку в газеті і прийшли подивитись, як зроблено вулик, щоб і в себе в школі обладнати. А потім знову прийшов той громадянин, який учора приходив. Він знову довго сидів коло вулика й розмовляв з нами, а тоді його вкусила бджола, і він пішов.

17 липня

Ось як швидко розноситься слава! Сьогодні на пасіку прийшла Галя й каже:

— Підіть, хлопці, до школи: там вам лист надійшов.

Ми здивувалися: хто ж це міг нам листа написати? Потім побігли до школи, взяли листа і прочитали. Ось що там було написано. Я навмисне вирішив переписати його собі до щоденника на пам'ять:

"Здрастуйте, дорогі хлопці, юні бджолярі! Прийміть наш палкий учнівський привіт! Пишуть вам учні ремісничого училища меблевого комбінату. Ми прочитали про вас у газеті і хочемо познайомитися з вами за допомогою листа і налагодити зв'язок. Ваша робота дуже нам сподобалась, і у нас виникло бажання також узятися до бджільипцтва. Просимо повідомити нам розміри вулика і, по можливості, прислати креслення. Ми деревообробники, майбутні столяри-меблевики. Уже вміємо робити стільці, лавки, столи, а з наступного року почнемо робити гнуті меблі. Гадаємо, що вулик ми зуміємо зробити добре і навіть іншим хлопцям, які захочуть, можемо наробити вуликів. Ще повідомте, де можна дістати бджіл. Ще раз прийміть наш палкий, гарячий привіт! Не вважайте гірким обов'язком відповісти нам. Пишіть якомога швидше. Чекаємо з нетерпінням відповіді. Поздоровляємо з чудовим досягненням і бажаємо вам нових великих успіхів у роботі".

Саме в цей день у нас був збір загону.