Шумогасник Фентона - Сторінка 2

Я не певен, чи існує таке слово, а якщо існує, то його не повинно бути,— парирував Гаррі Первіс із апломбом сера Алана Герберта, який сипле дурними неологізмами.— То на чому я зупинився? Ах, так: на природі звуку. Коли створюємо шум, від найтихішого шепоту до того гуркоту, який щойно чули, в атмосфері відбувається серія змін напруги. Чи доводилося вам спостерігати, як працюють маневрові локомотиви на запасних коліях? Ось вам чудова ілюстрація цього явища. Уявіть собі довгу низку вагонів, з'єднаних між собою. Один кінець низки дістає поштовх, перші два вагони рушають разом,— у результаті стискаюча сила проходить усім составом. А в зворотному напрямку відбувається протилежне явище — рарефакція, я повторюю: рарефакція, оскільки вагони знову роз'єднуються.

Усе досить просто, коли маємо справу з одним джерелом звуку; тут виникає ще одна група коливань. А коли візьмемо два типи хвиль, що рухаються в одному напрямку? Тут виникне явище інтерференції, яке можна проілюструвати рядом дослідів у галузі фізики елементарних часток. Єдине, чого слід боятися, й думаю, ви всі зі мною погодитесь, це якщо хтось примусить дві групи хвиль поширюватись асинхронно; внаслідок цього повністю зникне звук. Одна звукова хвиля одержить імпульс стискання в найвищій точці розрідження іншої, в результаті не відбудеться ніяких змін, отже, не буде й звуку. Повертаючись до мого прикладу з вагонами, можна провести таку аналогію, коли останній вагон одержує поштовх і ривок одночасно. В цьому випадку взагалі нічого не відбудеться.

Немає сумніву: дехто з вас уже зрозумів, на що я натякаю, збагнув основний принцип роботи шумопоглинача Фентона. Я уявляю, як молодий Фентон аргументував свою точку зору. "В нашому світі,— десь-то говорив він сам собі,— надто багато шуму, і той, хто зможе винайти досконалий шумопоглинач, буде щасливим. Отже, який можна зробити висновок?.."

Фентон недовго думав, щоб дати собі правильну відповідь, адже був хлопець кебетний. Його базова модель виявилася досить простою й складалась із мікрофона, спеціального підсилювача та пари гучномовців. Звук надходив у мікрофон, підсилювався, а потім ішов у зворотному напрямку так, що це не співпадало із фазою початкового шуму. Потім його перепускали через гучномовці; вихідна хвиля і та, що утворилася, взаємознищувались, і в результаті наставала тиша.

Звичайно це було не головне. Тут потрібен був пристрій, який забезпечив би необхідну напругу анулюючої хвилі, інакше б ми опинилися навіть далі від мети. Але це суто технічні деталі і мені б не хотілося марно запаморочувати вам голови. Як визнає більшість із вас, тут маємо справу із звичайним негативним зворотним зв'язком.

— Одну хвилинку! — втрутився Ерік Мейн, який, слід відзначити, вважався експертом у галузі електроніки і редагував якусь телегазету чи щось подібне. Він зробив радіовиставу про космічний політ, але це вже тема для іншої розмови.— Хвилинку! Тут щось не так. Ви ніяк не зможете досягти тиші в такий спосіб. Адже неможливо пристосувати фазу...

Гаррі Первіс знову потягнув люльку до рота. Якийсь час чулося лише зловісне булькання, й це нагадало мені перший акт "Макбета". Потім Гаррі кинув розлючений погляд на Еріка.

— Ви хочете сказати,— холодно процідив він,— що це вигадка?

— Ну-у, я б цього не сказав, але...— Ерік знітився, щось примусило його замовкнути. Він витяг з кишені пакет з набором конденсаторів, які, здавалося, позаплутувались у його носовій хусточці, й надовго принишк.

— Як я вже говорив,— спокійно повів далі Гаррі Первіс,— саме такий принцип дії Фентонового шумопоглинача. Його перша модель була не досить потужна й не могла працювати, коли рівень шуму виявився надто високим або надто низьким: результат виходив несподіваний. Коли апарат умикали й хтось намагався говорити, було чути два протилежних полюси звуків — слабкий писк кажана й низький гуркіт. Та невдовзі Фентонові пощастило: застосувавши більш лінійну схему (хай йому чорт, ніяк не можу обійтись без технічних подробиць!), в останній моделі він досяг повної тиші не просто у звичайній кімнаті, а й у великому залі. Ось так...

Слід сказати, Фентон був не з тих винахідників, які ховають свої винаходи, аби ніхто не "запозичив". Він охоче діливсь ідеями з персоналом і студентами щоразу, коли знаходив слухачів. Сталося так, що одним з перших, кому продемонстрував свій удосконалений шумопоглинач, був студент факультету гуманітарних наук, Кандал, здається, його прізвище, який вивчав ще й фізику. Шумопоглинач справив на нього велике враження. Одначе Кандал не уявляв собі можливостей його комерційного застосування, навіть того, який порятунок може принести апарат нещасним вухам стражденного людства. Навпаки: в Кандала виникли зовсім інші ідеї...

З вашого дозволу, трохи відхилюсь од теми. В нашому коледжі процвітає музичне товариство, яке за останні роки так зросло, що вже може виконувати нескладні симфонії. На той час, про який я веду мову, товариство взялося за надзвичайну справу: вирішило поставити оперу молодого талановитого композитора, прізвище якого було б непорядно тут називати, оскільки тепер воно загальновідоме. Назвемо його умовно Едвардом Інґлендом. Не пам'ятаю назву опери, однак у ній ішлося про трагічну любов, яка з певних причин була мені незрозуміла. Чомусь вважається, що в супроводі музики такі набридлі драми стають менш безглуздими. Безперечно, багато залежить від музики, але...

Я й досі пам'ятаю, як вивчав програмку, чекаючи, поки піднімуть завісу, але так нічого до пуття й не второпав. Події розгорталися в епоху пізнього вікторіанства, а головними героями були Сара Стемп, пристрасна жінка, яка працює на пошті, Волтер Партрідж, похмурий лісник, та син есквайра, забув, як його звали. Затерта історія про вічний любовний трикутник, яка ускладнювалася забобонами місцевих жителів: а бува через новий телеграфний апарат у корів пропаде молоко й не буде телят?

Отже, звичайна мелодрама без прикрас. Син есквайра не бажає зв'язувати свою долю з поштаркою, а лісник, доведений відмовою Сари до безтями, жадає помсти. Трагедія досягає кульмінації, коли Сару знаходять задушеною в мішку з незапитаною кореспонденцією. Односельці вішають Партріджа на телеграфному стовпі, викликавши обурення лінійних монтерів. Передбачалося, що Партрідж співатиме арію, коли його вішатимуть, я жалкую, що пропустив саме цей момент. Син есквайра заливає горе горілкою й вирушає в мандри до якоїсь колонії, щось таке.

Хочете знати, до чого я веду, та наберіться трохи терпіння. Справа в тому, що поки розігрувалась оця вигадана сцена, за лаштунками відбувалася справжня трагедія. Фентоновому приятелеві Кандалу відмовила молода особа, яка мала співати партію Сари Стемп. Не думаю, що Кандал був занадто злопам'ятним, однак він здобув унікальну можливість помститися. Будьмо відвертими: адже й студентське життя породжує атмосферу певної безвідповідальності.

Я бачу на ваших обличчях проблиски розуміння. Але ми, тодішні глядачі, нічого не підозрювали. Серед публіки були вельми шановані особи на чолі з президентом коледжу, а деканів і професорів найшло хоч відбавляй. І досі не збагну, як їх усіх тоді зібрали. Та я й сам не відомо чому там опинився.

Увертюра потонула у схвальних вигуках, оплесках і навіть свисті, яким вітали артистів найбільш галасливі глядачі. Мабуть, я не зовсім справедливий до них: вони могли краще за мене тямитися на музиці.

Згодом підняли завісу. Сцена зображувала майдан містечка Додцерінґ-Слафлей, 1860 рік. З'являється героїня, яка переглядає листівки з вранішньої пошти. Натрапляє на листа, адресованого молодому есквайрові, й одразу починає співати.

Арія здавалася зовсім непогана, проте досить-таки сумна. На щастя, нам довелось почути лише кілька тактів...

Саме так. Нема чого хвилюватись із приводу того, як Кандалові пощастило переконати щиросердого Фентона запустити свій пристрій. Можу лише сказати, що то була найбільш переконлива демонстрація того винаходу. Раптом запала цілковита тиша, голос Сари Стемп теж кудись пропав, наче хтось вимкнув звук. Усі застигли на місцях, а співачка й далі безгучно ворушила губами. Потім і вона щось усвідомила, роззявила рота й за інших обставин пронизливо завищала б, та тільки кинулась за лаштунки у зливі поштових листівок.

Тут настав неймовірний рейвах. Певний час кожен думав, ніби втратив слух, однак швидко всі збагнули, що біда загальна. Хтось із фізичного факультету здогадався, в чому справа, невдовзі серед поважної публіки в першому ряді пішли по руках клаптики паперу. Віце-президент коледжу спробував був, несамовито жестикулюючи зі сцени, закликати нас до спокою. Я був настільки знесилений од сміху, що не міг оцінити такі вишукані речі.

Нам лишалося тільки вибратись із залу, що ми й зробили так швидко, як могли. Гадаю, Кандал утік; на нього справила таке враження ця штуковина, що він навіть забув вимкнути її. Кандал боявся, бо все могло закінчитися для нього лінчуванням. Що ж до Фентона, то ми, на жаль, ніколи не дізнаємось, що з ним сталося. Можемо лише відтворити хід подій за тими доказами, які лишились.

Як я уявляю собі, він, напевне, зачекав, поки нікого не буде в залі, й прокрався туди, щоб вимкнути пристрій. А потім стіни коледжу струсонув вибух.

— Вибух?!

— Саме так. Я здригаюсь від думки, що нам тоді ледь пощастило врятуватись. Іще б з десяток децибелів, ще б кілька фонів — і все злетіло б у повітря, коли в залі було повно людей. Якщо хочете, можете вважати це рукою таємничого провидіння, але вибух застав на місці лише самого винахідника. Очевидно, так воно й було, принаймні він загинув, досягши своєї мети, перш ніж декан факультету добрався до нього.

— Слухайте, облиште моралізування. Що ж насправді трапилось?

— Як я вже вам казав, Фентон плавав у теорії. Якби він був розібравсь у шумопоглиначі з математичного погляду, то неодмінно виявив би власну помилку. Розумієте, суть проблеми в тому, що енергія не зникає. Навіть тоді, коли погасити один потік хвиль іншими. У цьому випадку енергія, яку ми нейтралізували, накопичується десь в іншому місті. Це нагадує підмітання підлоги в кімнаті: ви змітаєте сміття докупи в одному кінці, тоді як під килимом лишається досить непривабливий шар бруду.

Якщо ви підійдете до справи з теоретичного боку, то зрозумієте: пристрій Фентона не так заглушував звук, як накопичував його.