Скляний ключ - Сторінка 13

Нед, як дзига, крутнувся ліворуч і опустився на одне коліно, щоб зменшити тяжкість собаки, яка повисла на його руці.

О'Рорі підійшов до дверей, в яких зник Хенкл, відкрив їх і велів:

– Зайдіть сюди. – Затим він підійшов до Неда, котрий, стоячи на однім коліні, намагався звільнити затиснуту у щелепах руку. Бульдог розпластався на підлозі, але щелеп не розмикав.

У кімнату зайшов Віскі, з ним ще двоє. Один з них був той самий, схожий на горилу кривоногий тип, котрий приходив з Шедом у клуб "Дерев'яна хата". Другий – рудуватий хлопець років дев'ятнадцяти-двадцяти, присадкуватий, рожевощокий і похмурий. Він обійшов Неда і став між ним і дверима. Кривоногий громила взяв Неда за ліву руку. Віскі зупинився посеред кімнати, поміж Недом і другими дверима.

Відтак, О'Рорі відізвав пса. Бульдог випустив руку Неда і заковиляв до хазяїна.

Нед підвівся. Обличчя його зблідло, по чолі стікав піт. Він подивився на розірваний рукав піджака, на поранену кисть, на кров, цівкою стікаючу на підлогу. Його рука дрижала.

– Ви самі цього добивалися, – промовив О'Рорі своїм добре поставленим мелодійним голосом.

Нед відвів погляд від своєї руки і поглянув на сивого ірландця.

– Так, – проказав він, – але щоб втримати мене тут, цього не досить.

3

Нед Бомонт розплющив очі і застогнав. Рудуватий хлопець повернув голову і гаркнув:

– Заткнися, покидьок!

– Облиш його, Іржавий. Нехай він спробує вирватися звідси ще разок, тоді вже ми побавимося, – пробурчав горила. Поглянувши на набряклі суглоби пальців, він усміхнувся. – Тобі здавати.

Нед пробурмотів щось про Федінк і припіднявся. Він лежав на вузькій койці. Матрац під ним був залитий кров'ю. Кров запеклася на його набряклому, покритому зсадинами обличчі, на покусаній собакою руці. Манжета сорочки прилипла до рани. В маленькій спальні, окрім койки, було тільки два стільці, стіл і комод. На пофарбованих у жовтий колір стінах висіли три фривольні картинки у білих рамках і дзеркало. Причинені двері вели у викладену білим кафелем ванну кімнату. Другі двері були зачинені. Вікон у кімнаті не було

Людина-горила і рожевощокий хлопець грали в карти. На столі поміж ними лежало доларів двадцять папірцями і серебром.

Нед подивився на гравців, очі його горіли похмурою ненавистю. Він спробував підвестися. Зробити це було нелегко. Права рука висіла батогом. Лівою рукою він по черзі перекинув через край неслухняні ноги, два рази впав навзнак на матрац і через силу, допомагаючи собі лівою рукою, знову піднявся.

Гравці не звертали на нього уваги. Тільки один раз горила відірвався від карт, скоса зиркнув на нього і кинув з усмішкою:

– Ну, як успіхи, браток?

Нарешті, Неду вдалося встати. Тремтячи усім тілом і тримаючись лівою рукою за койку, він дійшов до її кінця. Там він випрямився і, не відводячи погляду від своєї цілі, похитуючись, рушив до закритих дверей. Трохи не дійшовши до них, він рухнув на коліна, але останнім зусиллям волі зумів ухопитися лівою рукою за ручку дверей і знову піднятися на ноги.

Після цього людина-горила, неспішно, опустив карти на стіл і сказав:

– Ну, ось! – Страшна пика його розпливлася в широкій посмішці, і відразу стало видно, що його напрочуд красиві білі зуби були вставними. Він підійшов до Неда.

Нед смикав ручку дверей.

– На, фокусник, тримай! – сказав горила і, вклавши в удар всю свою силищу, опустив кулак на обличчя Неда. Нед відлетів до стіни. Спочатку він ударився головою, потім стукнувся усім тілом і почав повільно осідати.

Рожевощокий хлопець по прізвиську Іржавий продовжував сидіти за столом із картами в руках.

– Ти його так прикінчиш, Джефф, – попередив він спокійно.

– Це його-то? – перепитав Джефф, супроводжуючи своє питання легким копняком по лежавшому біля його ніг тілу. – Його не так легко прикінчити. Він хлопець міцний. Кремінь. Йому це подобається. – Він нахилився над втратившим свідомість Недом, взяв його за лацкан піджака і припідняв. – Тобі це подобається, га, малюк? – запитав він. Підтримуючи Неда однією рукою, він ще раз вдарив його кулаком в обличчя.

Ззовні хтось смикнув ручку дверей.

– Хто там? – крикнув Джефф.

– Це я, – долинув мелодійний голос Шеда О'Рорі.

Джефф відтягнув Неда вбік і, витягши з кишені ключ, відчинив двері. У кімнату зайшли О'Рорі і Віскі. Ірландець поглянув на розпростертого на підлозі Неда, потім підвів очі на Джеффа і, нарешті, повернувся до Іржавого. Його сіро-блакитні очі затуманились.

– Джефф його просто так, заради задоволення відгамселив?

Рожевощокий хлопець покачав головою.

– Цей Бомонт той ще сучий син, – відповів він похмуро. – Щоразу, коли приходить до тями, що-небудь вигадує.

– Я не хочу, щоб ви його прикінчили. Ще рано, – сказав О'Рорі і знову поглянув донизу, на Неда. – Спробуйте-но привести його до тями. Я хочу з ним поговорити.

Іржавий встав з-за стола.

– Не знаю, чи вдасться. Дуже вже він того ...

Джефф був налаштований більш оптимістично.

– Нічого, – сказав він, – зараз зробимо. Я тебе навчу. Бери його за ноги. – Він просунув руки під плечі Неда, і вони потягли обм'якше тіло в сусідню кімнату. Опустивши Неда у ванну, Джефф закрив злив пробкою і пустив холодну воду з нижнього крана і з душа.

– Оглянутися не встигнете, як він заспіває, – пообіцяв Джефф.

Через п'ять хвилин, коли вони витягли Неда з ванної і поставили на ноги, він уже міг стояти. Вони привели його назад, до спальні. О'Рорі сидів на стільці і палив. Віскі кудись зник.

– Покладіть його на ліжко, – наказав О'Рорі.

Джефф і Іржавий підвели Неда до койки, повернули його кругом і, злегка підштовхнувши, відняли руки. Нед відкинувся на спину. Вони припідняли його, усадили, і Джефф почав плескати його по побитому обличчю, приказуючи: Прокинься, Рип Ван Вінкль, прокинься.

– Як же, прокинеться він, – похмуро пробурчав Іржавий.

– Думаєш, ні? – весело спитав Джефф і знову плеснув Неда по обличчю.

Джефф приплющив те око, яке ще могло розплющуватися.

– Бомонт, – гукнув його О'Рорі.

Нед трохи підвів голову і спробував озирнутися. Було неясно, чи бачить він О'Рорі.

О'Рорі встав зі стільця і підійшов до ліжка. Він нахилився так, щоб його обличчя опинилося перед самими очима Неда, і запитав:

– Ви мене чуєте, Бомонт?

Єдине розплющене око Неда з тупою ненавистю дивилося на О'Рорі.

– Бомонт, це я, О'Рорі. Ви чуєте мене? – перепитав ірландець.

– Так, – вичавив Нед, насилу ворушачи набряклими губами.

– От і добре. Тепер слухайте, що я вам скажу. Ви мені розкажете все, що знаєте про Поля. – О'Рорі говорив дуже чітко, не піднімаючи голосу, котрий і зараз не втратив своєї мелодійності. – Якщо ви думаєте відкараскатися мовчанням – не вийде. Вас будуть обробляти, поки не заговорите. Ви мене зрозуміли?

Нед усміхнувся. Його спотворене обличчя було схоже на страшну маску.

– Нічого не скажу, – вимовив він.

О'Рорі відійшов і сказав:

– Продовжуйте.

Поки Іржавий вагався, горила Джефф відкинув руку Неда, яка було піднялася, і повалив його.

– Зараз я випробую одну штуку. – Він підхопив ноги Неда і перекинув їх через край койки. Потім нахилився і руки його запрацювали.

Тіло Неда судомно засмикалося, він застогнав – раз, другий, третій – і завмер.

Джефф випрямився і відвів руки. Важко і шумно дихаючи, він пробурчав, чи то скаржачись, чи то вибачаючись:

– Зараз нічого не вийде, він знову скапутився.

4

Коли до Неда Бомонта повернулася свідомість, у кімнаті нікого не було. Горіло світло. Як і минулого разу, він, напружуючи всі свої сили, сповз із койки і вперто рушив до дверей. Двері були зачинені. Коли він почав смикати ручку, двері зненацька розчахнулися і відкинули його до стіни.

У кімнату босоніж, у самій нижній білизні увійшов Джефф.

– Ну й зануда ж ти, – сказав він. – Все одне й те саме. Тобі ще не набридли мої кулаки? – Він схопив Неда лівою рукою за горло, а правою два рази вдарив в обличчя. Тільки на цей раз удари були не такими важкими, як раніше. Потім він жбурнув його на койку. – А тепер лежи смирно, —— пробурчав він.

Нед лежав нерухомо. Очі його були заплющені.

Джефф вийшов і зачинив за собою двері.

Пересилюючи біль, Нед піднявся і добрався до дверей. Він посмикав їх. Потім відійшов на два кроки і спробував з розбігу висадити їх плечем. Це ні до чого не призвело. Знесилений, він упав. Нед не припиняв своїх спроб, поки Джефф знову не відкрив двері.

– Ніколи не зустрічав людину, якій би так подобалося, щоб її били. Та й мені ще ніколи не було так приємно давати по мармизі, – сказав Джефф. Він відхилився вправо і ударив Неда кулаком у челюсть.

Отупівший від болю Нед навіть не намагався ухилитися. Удар відкинув його на другий кінець кімнати. Він лишився лежати там, де впав. Дві години по тому, коли в кімнату зайшов Віскі, він лежав все на тім же місці.

Принісши з ванної води, Віскі привів його до тями і поміг добратися до койки.

– Що ти робиш? Де твоя голова? – вмовляв він. – Ці кретини тебе вб'ють, вони вже ні біса не тямлять.

Нед тупо поглянув мутним, затягнутим червоною плівкою оком.

– Ну й нехай, – сказав він, насилу ворушачи губами.

Нед спав, коли його розбудили О'Рорі, Джефф і Іржавий. Говорити він знову відмовився. Його знову побили, а коли він втратив свідомість, жбурнули назад на койку.

Через кілька годин ця процедура повторилась. Їсти йому не давали.

Коли Нед прийшов до тями після чергового побиття, він навкарачки доповз до ванної кімнати і там, на підлозі за стойкою умивальника, знайшов вузьке лезо від безпечної бритви, покрите товстим шаром іржі. Витягти його з-за умивальника було дуже важко. На це пішло більше десяти хвилин. Потім пальці Неда, які не гнулися, ніяк не могли відірвати лезо від кафельної підлоги. Він спробував перерізати собі горло, але лезо випало з його рук, лишивши тільки дві-три подряпини на підборідді. Хлипаючи від прикрості, Нед влігся на підлозі ванної кімнати і заснув.

Коли він прокинувся, він уже міг стояти. Він ополоснув голову холодною водою, а відтак, випив поспіль чотири склянки. Його вирвало. Здригаючись від холоду, він повернувся до спальні і ліг на забризканий кров'ю матрац, але відразу ж піднявся. Хитаючись і спотикаючись від нетерпіння, він дійшов до ванної, опустився навкарачки і почав шарити по підлозі. Знайшовши, нарешті, лезо, він сів. Засовуючи лезо в жилетну кишеню, Нед намацав там запальничку.