Скотоферма (Ферма тварин) - Сторінка 11

Собаки кинулись вмить вперед, схопили четверо свиней за вуха та приволікли їх Наполеонові під ноги. Коли їх тягли, свині пищали з болю й переляку. Тепер із вух їм капала кров; собаки засмакували крови і якийсь час здавалося, що ось-ось показяться. На диво всім, три з поміж них метнулись до Гнідка. Гнілко побачив їхнє наближення, наставив копито, зачепив одного собаку в повітрі і пришпилив його до землі. Собака скавучав, благаючи помилування; двоє інших втікли, підібгавши хвости під себе. Гнідко дивився на Наполеона запитливо: роздавити йому собаку на смерть чи відпустити? Наполеон неначе змінився на обличчі, він різко наказав Гнідкові відпустити собаку. Гнідко підніс копито і придавлений собака завиваючи чкурнув нишком.

Гармидер за мить ущух. Чотири свині чекали тремтячи; кожна риса їхніх облич говорила про провинність. Наполеон закликав їх признатися до злочинів. Це були ті самі чотири свині, що протестували, коли Наполеон касував Мітинги. Без жодного понукання вони визнали, що від часу, коли прогнали Білана, вони були з ним в таємних зносинах, що співпрацювали з ним при знищенні вітряка, нарешті, що договорилися з ним видати колгосп в руки п. Фридриха. Вони додали ще як у приватніх розмовах Білан був признавався їм, що за минулі роки був таємним агентом Джонса. Як тільки вони закінчили свідчення, собки перегризл"и їм горлянку, а Наполеон запитав голосом, що усім наганяв жаху, чи хто-небудь інший з тварин не має чого до виявлення. Тоді виступили три курки, що верховодили у спробі бунту із-за яєць. Вони ствердили, що Білан з'явився їм уві сні і заохочував їх до непослуху Наполеоновим наказам. Їх також зарізали. Далі виступила гуска і посвідчила, що затаїла шість колосків у жнива в минулому році та з'їла їх ніччю. Потім вівця призналась, що напісяла у ставок, де був водопій; вона казала, що вчинила це за намовою Білана; дві інші вівці виявили, як погубили душу чорного барана, особливого прихильника Наполеона: помітивши що той слабує на кашель, вони примусили його бігати довкола ватри поки не загнали його на смерть. Усіх їх закололи на місці. І так продовжувались свідчення й розправи, аж під ногами в Наполеона виросла бурта трупів, а повітря стало тяжке від запаху кровй, невідомого в колгоспі відколи прогнали Джонса.

Коли було вже по всьому, тварини, крім свиней та собак, пішли собі нишком. Вони були приголомшені, потрясені і нещасливі. Не знати що вражало більше: зрада тварин, щозв'язалися з Біланом, чи кривава розплата, свідками якої вони тількищо були. У давні дні вони бачили не менш жахливі кровопролиття, але усім здавалось, що тепер це було набагато гірше, бо сталось поміж самими тваринами. Від часу, коли Джонс покинув колгосп, аж до сьогоднішнього дня, жодна тварина не вбила іншої, хочаб навіть щура. Тварини подалися на той невисокий горбок, де стояв напівзакінчений вітряк і посідали всі разом, збились до громади, наче щоб загрітись — Комашина, Дереза, Беніямін, вівці, табун гусей і курей — усі крім кішки, що незадовго до того, як Наполеон звелів тваринам зібратись, раптово щезла. Якийсь час усі мовчали. Один Гнідко залишився на ногах. Він побрикував то сюди то туди, хльоскаючи себе довгим хвостом по боках і раз — по — раз іржав від несподіванки. Нарешті сказав: "Я цього не розумію. Я б ніколи не повірив, що таке може статись у колгоспі. Виною цьому якась хиба в нас самих. На мій погляд справу розв'яже посилена праця. Відтепер вставатиму вранці на повну годину раніше."

І своїм тяжким трухом він покотився до каменярні. Там він навантажив воза камінням і потяг його під вітряк. Обернувши так тричі, він пішов спати.

Тварини збились до купи довкола Конюшини; усі мовчали. З горбка, де вони лежали, можна будо широким поглядом обійняти околицю. Перед їхніми очима лежала більша частина Колгоспу Тварин: продовгасте пасовище, що простягалось аж до битого шляху; левади, гай, водопій, заорані поля, де зеленіла соковита пшениця, червоні покрівлі будівель колгоспу і димарі з кучерями диму. Був ясний весняний вечір. Траву та розквітлі живоплоти озолочувало навкісне соняшне проміння. Ніколи колгосп — і з деяким здивуванням вони нагадали собі, що це був їхній колгосп, кожна п'ядь була тут їхньою власністю — ніколи колгосп не здавався тваринам таким жаданим місцем. Коли погляд Конюшини пробігав по узбіччю, очі її сповнились слізьми. Коли б вона могла висловити свої думки, то сказала б напевно, що не туди вони зміряли, коли перед роками взялись до праці над поваленням людського роду. Того вечора коли старий Марко вперше підорвав їх до бунту, вони раділи думкою про інше майбутнє, а не про жахливі сцени різні.

Якщо вона мала тоді якийсь образ майбутьнього, то це був образ суспільства тварин визволених від голоду і канчука, усіх рівних між собою, де кожен працював би відповідно до своїх здібностей, брав під захист слабого, так як вона захищала малих качат-сиріт передньою ногою того вечора, коли •промовляв Марко. Замість цього — сама не знала чому вони дожились до днів, коли ніхто вже не наважувався одверто висловити думКу, коли всюди вешталися люті собаки і всюди було чути їхнє гарчання, коли доводилося бути свідком, як твоїх товаришів, що признавались до огидливих злочинів, розривали на шматки. Навіть тінь непослуху чи бунту не приходила їй на думку. Вона знала, що їхнє положення, навіть таке як зараз, значно ліпше ніж положення за Джонса, і що перш за все треба запобігти поверненню людських істот. Щоб не сталось, вона останеться вірною, працюватиме важко, виконуватиме одержувані накази і признаватиме провід Наполеона. Та проте, не цього вона та інші тварини сподівалися і не для цього каралися важкою працею. Не на те вони будували вітряка і підставляли себе під кулі Джонсової рушниці. Такі були її думки, хоч їй не доставало слів їх висловити.

Нарешті, відчуваючи, що це до деякої міри замінить слова, яких їй бракувало, вона почала "Звірів Англії". Решта тварин, що сиділи довкола неї, приєднались до співу і усі проспівали пісню тричі — дуже мелодійно та поволі й тужливо, так якось, як ніколи досі ще її не співали.

Вони якраз скінчили співати втретє, коли до них підійшов Квікун у супроводі двох собак. На обличчі в нього був такий вираз, ніби він мав їм щось важливе сказати. Він повідомив, що окремим розпорядженням товариша Наполеона "Звірів Англії" скасовано. Відтепер заборонено їх співати.

Тварин вразила ця несподівана вістка.

"Чому?" — Вигукнула Дереза.

"Пісня більше непотрібна, товаришко," — твердо відказав Квікун. "Звірі Англії" були пісня Бунту. А Бунт уже доконаний. Екзекуція зрадників сьогодні під вечір була кінцевим актом бунту. Ворог, зовнішній і внутрішній, розбитий. У "Звірях Англії" ми висловлювали нашу тугу за більш досконалим суспільством майбутнього. Таке суспільство зараз вже існує. Отже ясно, що ця пісня не має більше сенсу."

Хоч тварини були залякані, проте дехто може б і протестував, але в цей мент вівці почали своє звичайне блеяння "Чотири ноги — добре, дві ноги — погано" — що продовжувалось кілька хвилин і поклало кінець усякій дискусії. Таким робом "Звірів Англії" не чути було більше. Натомість поет Мінім склав іншу пісню, що починалась словами:

Хутір тварин, хутір тварин,

Повік останусь твій вірний син.

Співали її кожної неділі вранці після піднесення прапора. Одначе тварини якось відчували, що ні слова ні мелодія не дорівнюють "Звірям Англії".

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ.

ЗА КІЛЬКА днів, коли ущух жах, викликаний екзекуціями, дехто із тварин пригадав собі або думав, що собі пригадує, що Шоста Заповідь заповідала: "Хай жодна тварина не вбиває іншої тварини." І хоч усі старались не згадувати цього в присутності свиней чи собак, усі відчували, що недавні вбивства протирічать цій Заповіді. Конюшина попрохала Беніяміна прочитаати їй Шосту Заповідь, а коли Беніямін, як звичайно, не схотів мішатися у такі справи, вона привела Дерезу. Дереза прочитала їй Заповідь. Вона звучала: "Хай жодна тварина не вбиває іншої тварини без причини". Останні два слова якось вискочили тваринам із пам'яти. Та тепер вони побачили, що Заповіді не порушено, бо ясно була причина вбити зрадників, що увійшли в згоду з Біланом.

У цьому році тварини працювали ще важче як у минулому. Відбудова вітряка зі стінами, удвоє грубшими як раніш, та закінчення його у визначений термін, поруч із звичайною працею в Колгоспі, вимагали велетенського зусилля. Нераз тваринам здавалось, що їхній трудодень довший, а харчування гірше як за Джонса. Кожної неділі вранці Квікун, тримаючи ратицею довгий клапоть паперу, відчитував їм ряди чисел, що доказували, як продукція в харчовій промисловості зросла на двісті відсотків чи на триста відсотків, чи нарешті на п'ятьсот відсотків, залежно від продукту харчування. Тварини не бачили ніякої причини не довіряти йому, тим більше, що вже були неспроможні пригадати собі умовини перед Бунтом. Проте вони собі нераз міркували, що липше б мати менше чисел, а білше харчу.

Усі накази приходили тепер через Квікуна, або якусь іншу свиню. Самого Наполеона можна було бачити прилюдно лише раз на два тижні. Коли він появлявся, супроводив його вже не тільки почет із собак, а й чорний півень, що крокував перед ним і виконував обов'язки сурмача, бо трубив голосне "к у к р і к у" заки Наполеон брав слово. Розказували, що навіть у панському будинку Наполеон мешкав в окремих покоях. Він їв страву окремо, завжди з столового сервізу марки Краун Даби, що стояв у скляній шахві в вітальні, а слугувало йому двоє собак. Було об'явлено також, що так само як і в дві інші річниці, стрілятимуть з рушниці раз у рік в день Наполеонового народження.

Про Наполеона тепер ніколи не говорили прямо як про Наполеона. Про нього згадували завжди в урядовому стилі як про "Нашого Вождя, Товариша Наполеона"; свині кохалися у вишукуванні для нього таких титулів як Батько Усіх Тварин, Пострах Людства, Опікун Кошари, Друг Качат і таке інше. Квікунові сльози котилися по щоках, коли у своїх промовах згадував про Наполеонову мудрість, добрість його. серця, та про його глибоку любов до тварин усього світу, а особливо до нещасних тварин, що живуть ще у темноті й неволі по інших хуторах.