Слідопит - Сторінка 90

І хоча в таких справах, як ця, не можна стверджувати щось із цілковитою певністю, та я дотримуюся думки, що вони мандруватимуть такими різними шляхами, на яких ніколи не здибаються.

— Розтлумачте мені все це ясніше, друже мій,— сказав зовсім спантеличений моряк, виглядаючи з уоіх боків М'юр а, довга відсутність якого почала вже його дивувати.—Я щось його ніде не бачу, проте вважаю, що він усе ж таки не настільки збабів, щоб хоч не тікати тоді, коли вже здобута перемога. Інша річ, звичайно, якби це було перед боєм, й|бді ще його можна було б зрозуміти.

— Он під шинелею' лежить усе, що від Ірр^о залишилося,— відповів провідник і піс-Щ цього коротко розповів йому про обстави-'йи смерті квартирмейстера.— Тускарора завдав йому удару із швидкістю гримучої змії, хоча й без властивого їй попередження,— вів далі Слідопит.— Я був свідком багатьох трагічних побоїщ і диких спалахів індіянської зненависті, але мені жодного разу не доводилося бути свідком того, щоб дух так зненацька покидав тіло, до того ж саме в най-несприятливішу для нещасного мить. Його дихання зупинилося з брехнею на вустах, а дух покинув тіло, я б сказав, саме в розпалі своєї наймерзеннішої підступності.

Кеп слухав, роззявивши рота, а коли Слідопит закінчив, він двічі чи тричі голосно гмукнув, ніби не довіряючи своєму власному диханню.

— Яке все-таки, добродію Слідопите, непевне й неспокійне ваше життя серед прісної води та дикунів,— промовив він, нарешті. — І що швидше я відчалю звідси, то вище стану в моїх власних очах. Тепер, як ви оце розповіли мені все, скажу і я, що коли в перший день на нас напав ворог, цей тип так ганебно накивав п'ятами до своєї схованки в ущелині, що мені просто соромно було за нього як офіцера. Проте я так поспішав за ним, що не спромігся все це детально занести до бортового журналу. Боже мій, подумати тільки! Так ви кажете, він зрадник і ладен був'продати й свою батьківщину цим самим кривавим французам?

— Він ладен був продати все: батьківщину, душу, тіло, Мейбл і всі наші скальпи, до того ж байдуже кому — хто тільки більше заплатить. Цього разу йому платили співвітчизники капітана Крем'яне Серце. 1

— А вони на це здатні; завжди купують те, чого не в силі видерти, а коли не вдається ні те, ні інше, то дають драла, аж смуга лягає.

Мсьє Сангліє з іронічною поважністю ггід-няв капелюха і ввічливо, хоча й не без презирства, подякував за такий комплімент, що, однак, зовсім не діткнуло товстошкірого моряка. Проте Слідопит мав досить природженої тактовності і був занадто справедливий, щоб полишити цей Кепів випад без відповіді.

— А про мене,— втрутився він,— між французами та англійцями, зрештою, великої різниці нема. Правда, врни розмовляють різними мовами й слугують різним королям, але і ті, й інші — люди, і, як людям, їм за однакових обставин властиві ті ж самі почуття. Якщо, скажімо, французи інколи бувають полохливі, то не відстають у цьому від них і англійці. Ну, а давати драла,з переляку може навіть кінь, не те що людина, і від національності це аж ніяк не залежить.

Капітан Крем'яне Серце, як називав його Слідопит, 'знову поклонився, але цього разу вже 'усміхнувся приязно і без іронії, бо відчув Слідопитову доброзичливість за дещо грубими його словами. Надто байдужий, однак, до всього, що така дріб'язь, як Кеп, може там сказати чи подумати, він припав до свого сніданку і вже не дозволяв собі й на мить відвернути своєї уваги від такого важливого заняття, аж доки остаточно виорався з ним.

— Я, власне, мав справу головним чином до квартирмейстера,— продовжував Кеп, надивившись на те, як француз мовчки працює ложкою.— Сержантові вже недовго зосталося тягти, і я гадав, що він, може, захоче щось сказати своєму наступникові перед смертю.

Але, виявляється, я запізнився, бо поручник, як ви цілком слушно сказали, Слідопите, таки й справді випередив його.

— Авжеж, тільки зовсім іншим шляхом. А щодо того, хто буде тепер командувати, то, я гадаю, з таким маленьким і виснаженим загоном, який залишився після проведеної експедиції, цілком упорається й капрал. Ну, а коли треба буде щось особливе вирішувати, то тут, більш ніж напевне, усі так чи інакше звертатимуться за порадою до мене. Нам, по-моєму, залишається тільки поховати забитих і спалити блокгауз та хижі, оскільки вони стоять на ворожому терені, хоча, власне, тільки територіально, а не по праву, і тому нам нема чого їх дарувати ворогові. Більше вже вони нам не знадобляться, адже французи вивідали, де лежить цей острів, і безглуздям було б із розплющеними очима лізти у вовчий капкан. Все це ми із Змієм, досить обізнані з наукою відступу, так само як і з мистецтвом наступу, беремо па себе.

— Воно, безперечно, так, друже мій,— погодився Кеп,— от тільки як бути з моїм бідним шуряком: незважаючи на те, що він — піхтура, ми не можемо відпустити його з цього світу без слів розради. Невдала була з усіх боків ця затія, хоча, коли зважити на вибраний для експедиції ч*ас і стан тутешнього мореплавства, то це, з мого погляду, можна було передбачити. Але нічого вже не вдієш: тепер залишається тільки зробити те, що нам до хисту, і допомогти достойному воякові легше віддати швартови й знятися з якоря. Смерть — це, зрештою, неабияка обставина, добродію Слідопите, до того ж обов'язкова для всіх, оскільки й нам її, рано чи пізно* не минути.

— Ваша правда, ваша правда, а тому я вважаю за краще завжди бути готовим до цього. Я прийшов до висновку, Солона Водо, що найщасливіший усе-таки той, хто нічого після себе не залишає, коли приходить остання мить. Візьмімо хоча б мене. Я мисливець, розвідник і провідник, і, хоч у мене немає і фута своєї землі, я вважаю себе щасливішим і багатшим навіть за найбільшого багача штату Нью-Йорк. Коли в мене над головою висить блакитне склепіння небес, а під йогами шелестить сухе листя і я ступаю по землі, обдумуючи своє останнє успішне полювання, я почуваюся так вільно, ніби я і пан, і господар на цій землі: а чого ще більше може бажати душа? Не скажу, проте, щоб у мене не бул<2 нічого такого, заради чого хочеться жити на світі, бо в мене таки є дещо, хоч і не багато, якщо не брати до уваги Мейбл Дангем, але її ж із собою не візьмеш! Є у мене ще собаки там, трохи вище, в одному форту, яких я страх люблю, але вони ще дуже молоді й галасливі, щоб брати їх із со-бок) в розвідку, і ми досі так і живемо в різних місцях; а ще, мабуть, важко було б розлучатися з "оленебоєм". Проте я не бачу причин, чому б нас не поховати з ним в одній могилі, адже ми з ним, можна сказати,одного й зросту — якраз шість футів заввишки. Коли ж не брати до уваги собак і рушниці, то все інше — подаровану Змієм люльку та деякі дрібнички, отримані на згадку від мандрівників,— можна зв'язати в один вузол і покласти мені в голови, коли прийде наказ лаштуватися в далеку дорогу. Це, добродію Кепе, я теж відношу до обставин, та ще й не до абияких.

— Точнісінько те ж саме і в мене,— озвався старий моряк, простуючи з розвідником до блокгауза; вони так заходилися вихвалятись один з-перед одного своїми високими чеснотами, що, мабуть, уже й не пам'ятали, куди й чого ідуть.— Точнісінько такий само стан і в мене: як у кишені, так і на душі. Скільки разів, коли корабель, здавалося, мав от-от піти на дно, я відчував полегшення від самої тільки думки, що він усе-таки не мій. Якщо він,— думав я собі,— і піде на дно,— що ж, я втрачу тільки своє життя, але не маєток, і від цього, я вам скажу, неабияка втіха! Я таки переконався, вештаючись по світу між мисом Горном та Нордкапом (не беручи вже до уваги прогулянки по цій прісноводій сажавці), що коли в людини є хоч кілька доларів у скарбничці, то вона тримає з ними під замком і своє серце. Тому весь свій капітал я ношу на тілі — в поясі, щоб усе найдорожче, так би мовити, було в надійному місці. Людина без серця, Слідопите, нічим не краща, я вважаю, за рибу з пробитим^ міхуром.

— Не знаю, як там з серцем, а от людина без совісті, запевняю вас,— взагалі неч людина, і це кожен знає, хто має справу з мінгами. Мене зовсім не цікавлять ані долари, ані португальські золоті дукати, за якими тут, у нашім краю, чомусь особливо всі ганяються; але я вже багато надивився на людей і охоче вірю, що коли хтось набив скарбничку золотом, то він у ній тримає

і свою душу. За останні два роки полювання перед цією війною я заготовив був стільки дорогого хутра, що й сам почав подумувати про власність, і якщо мене тривожить одруження з Мейбл, то тільки тому, що заради розкішних уборів для неї мене знову може потягти до таких речей.

— Ви міркуєте, я вам скажу, просто як філософ, Слідопите, і я вже навіть засумнівався, чи ви взагалі християнин.

— Що ви, добродію Кепе! Я здоровкатися не став би з людиною, яка сумнівається в цьому. Правда, мене не навертали до християнської віри моравські брати як багатьох делаварів, але я дотримуюся християнства та звичаїв білих... У моєму розумінні біла людина так само не може не бути християнином, як і червоношкіра не може не ві-

1 М о р а в с-ь к і брати — християнська ' секта, заснована в Чехії послідовниками Яна Гуса в XV ст. Члени цієї секти вели місіонерську діяльність серед індіянських племен Північної Америки.

рити, що па тім світі для неї заготовлені щасливі мисливські угіддя: справді-бо, зовсім не заперечуючи різних традицій, як і відмінностей . у поглядах на те, що робитиме дух, коли залишить тіло, я, одначе, вважаю, що кожен добрий делавар є добрий християнин, хоча б навіть він і в вічі не бачив моравських братів, а кожен добрий християнин є вже від природи добрий делавар. Ми із Змієм часто обговорюємо все це між собою, і він дуже цікавиться цими речами.

— Де там він у дідька цікавиться!—обірвав його Кеп.— Що він у'тій церкві робитиме, з'явившись туди обвішаний усіма своїми скальпами?

— Не робіть поспішних висновків, друже Кепе! Все це дуже просто й залежить лише від того, (в якому дусі вихована людина та які в неї природні нахили. Гляньте ви довкола і поясніть мені, чого ви бачите ось тут червоношкірих воїнів, а там — чорношкірих, а ще десь цілі армії білих? Все це, як і багато дечого іншого, що я міг би вказати, існує на світі не так собі, а створено з відповідною /Метою, і ми не можемо заплющувати па це очі або заперечувати істину.