Снап - Сторінка 3

- Ернест Сетон-Томпсон -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Це повинно було бути гарне полювання, бо вовк був менше, аніж за милю, а собаки були дуже жваві.

— Вони повернули у Ведмежий Яр! — крикнув Гарвін. — Сюди, ми можемо їх випередити!

Тому ми повернули й швидко їхали північною стороною пагорба Халмера, поки гонитва продовжувалася з південного боку.

Ми під’їхали до краю узвишшя і вже збиралися спускатися, коли Хілтон гукнув:

— Він тут! Ми зіткнулися прямо з ним!

Він зістрибнув із свого коня, кинув повіддя й побіг уперед. Я зробив так само. Назустріч нам, пробираючись рівниною, ішов величезний сірий вовк. Його голова була опущена, хвіст витяг* нутий прямою лінією, а в п'ятдесяти ярдах1 від нього був Дандер, як сокіл над землею, удвічі швидший за вовка. За хвилину пес наздогнав його й укусив, але відскочив, як тільки вовк повернувся до нього. Вони зараз були прямо під нашими ногами, на відстані менше п’ятдесяти футів2. Гарвін витяг пістолет, але Хілтон, на нещастя, зупинив його:

— Ні, ні, побачимо, що з цього вийде.

Через кілька секунд прибіг другий пес, тоді всі інші — так швидко, як могли. Кожен був сповнений шаленства й мав бажання битися, готовий одразу ж піти й розірвати вовка на частини; але кожен по черзі відступав і гавкав на безпечній відстані. Приблизно за хвилину з'явилися вовкодави — гарні великі собаки. Наближаючись, вони, без сумніву, хотіли мерщій кинутися на старого вовка; але його безстрашний вигляд, м’язистий тулуб і смертоносні щелепи налякали їх задовго до безпосередньої зустрічі, і вони також приєдналися до кільця, поки відчайдух у центрі повертався до них, готовий належно зустріти кожного.

Тоді підійшли доги, незграбні створіння, кожен з яких важив стільки ж, скільки й вовк. Я чув, як їхнє важке дихання переростало в загрозливе хрипіння разом з тим, як вони просувалися вперед; вони були готові розірвати ворога на шматки; але коли вони побачили його там, зловісного, безстрашного, із сильними щелепами, невтомними лапами, готового померти, якщо буде потрібно, але впевненого, що він не загине один — що ж, ті величезні доги, як і всі інші, раптом відчули острах: так, вони кинуться

1 Ярд — британська й американська міра довжини, яка дорівнює 91,44 см.

2 Фут — британська й американська міра довжини, яка дорівнює 30,48 см.

на нього — не зараз, а пізніше, коли віддихаються; о ні, вони не боялися вовка.

Я міг визначити їх хоробрість за їхніми голосами. Вони чудово знали, що перша ж собака, яка виступить, постраждає, але це все одно — поки що вони ще трохи погавкають, щоб підбадьоритись.

І в той час, як десять великих собак стрибали довкола мовчазного вовка, у хащах полину за ними почувся шурхіт; тоді, стрибаючи, з’явився білосніжний гумовий м’ячик, який перетворився на маленького бультер’єра, і Снап, найповільніший зі зграї, прийшов останнім, так важко дихаючи, що здавалося, задихнеться. Він наблизився до зімкнутого кільця, яке створювали собаки, постійно змінюючи один одного, навколо вбивці худоби, з яким ніхто не наважувався зійтися один на один. Чи вагався він? Ані миті; крізь зграю гавкаючих собак він кинувся прямо до горла старого деспота1; і вовк ударив його своїми двадцятьма шаблями. Але малий знову стрибнув на нього, і потім було вже важко пояснити, що саме сталося. Усі собаки змішалися. Мені здалося, що я побачив, як маленький білий песик вчепився в ніс вовка. Зграя розсипалася на всі боки; зараз ми не могли їм допомогти. Але ми їм не були й потрібні: у них був безстрашний ватажок, і коли через якийсь час битва завершилася, на землі лежав сірий вовк, могутній гігант, а в його ніс вчепився маленький білий пес.

Ми всі стояли навколо, готові допомогти, але не могли зрушити з місця. Вовк був мертвий, і я гукнув Снапа, але він не поворухнувся. Я схилився над ним.

— Снапе, Снапе, усе закінчилося, ти убив його.

Але собака був нерухомий, і лише тепер я помітив на його тілі дві глибокі рани. Я спробував підняти його.

— Відпусти, старий, усе закінчилось.

Він тихо загарчав і відпустив вовка. Скотарі схилилися над Снапом, і голос старого Пенруфа тремтів, коли він бурмотів:

— Я не дозволив би поранити його навіть за двадцять биків.

Я взяв собаку на руки, назвав його по імені і погладив по голові. Він трохи погарчав, ніби на прощання, лизнув мою руку й замовк навіки...

1 Деспот — мучитель.

Сумним було мос повернення додому. У нас була шкіра жахливого вовка, але жодних інших виявів тріумфу. Ми поховали безстрашного Снаиа на пагорбі за фермою. При цьому я чув, як ІІенруф, що стояв поряд, пробурмотів:

— Ось це була сміливість — справжня сміливість! Без сміливості в нашій справі багато не досягнеш.

(Переклад Марини Зуснко)

Коментарі

Назва оповідання "Снал" з англійської означає кусати (миттєво хапати, захват і под.)— Цс пов’язано з особливостями бійцівської породи собак — бультер’єр. Крім того, в оповіданні згадуються й інші породи собак, у зображенні яких автор виявляє велику спостережливість: гончак відрізняється сильним нюхом, хорт — швидкістю, данський дог — масою

і міцністю, російський вовкодав — здатністю битися, сенбернар — великими розмірами. Однак бультер’єр вирізняється з-поміж інших саме сміливістю і мужністю, тому для увиразнення цієї ідеї твору обрано саме таку породу з відповідним ім’ям.

Карнегі, Вандербілт і Астор — три відомі американські мільйонери. їхні імена згадуються тоді, коли розповідач усвідомлює, що він ні за які гроші не зможе розлучитися зі Снапом.

Бїдлендські пагорби, на яких відбувалося полювання в оповіданні "Снап*, розташовані на південному заході Південної Дакоти (штат США). Пагорби, якими милувався розповідач, надзвичайно красиві, адже вони мають чудернацькі різнобарвні шпилі, бо внаслідок зсуву ґрунтів залишаються осади різного кольору.

Слово джинджер з англійської означає імбир — це спеція, що використовується для приготування страв у всьому світі. Відповідно, Джинджерснап — хрустке імбирне печиво (пряник). За традицією його печуть у Канаді та США на Різдво. Як правило, це печиво має вигляд чоловічка. Коли письменник називає свого героя Джинджерснапом, виникає гра слів, яка увиразнює ставлення автора до собаки як до істоти, рівної собі (тобто як до людини). Снап стає справжнім товаришем для розповідача й багато чого його навчив.

Хеллоуїн святкується в Канаді, США та в інших англомовних країнах у ніч із 31 жовтня на 1 листопада — у переддень Дня всіх святих. В оповіданні "Снап" Джек пожартував над своїм товаришем, надіславши йому в подарунок на Хеллоуїн буль-тер’сра (тобто злого собаку). Але цей злий жарт не вдався, тому що Снап і розповідач затоваришували. Доброта людини та її шанобливе ставлення до природи перемогли злість собаки.