Сьома жертва - Сторінка 2

Вони усвідомлювали, що тертя й непорозуміння нікуди не зникли й несуть у собі зародки нових збройних конфліктів.

Тому вони поставили запитання: "Чому мир не вдавалося зберегти в минулому? "

"Тому що чоловіки не можуть без двобою," — такою була їхня відповідь.

"О, ні," — запротестували ідеалісти.

Але люди, які займалися проблемою миру, були змушені, зрештою, постулювати, що значна частина людства потребує насильства.

Адже люди, не ангели (хоча й не дияволи), вони — звичайні смертні, яким значною мірою притаманна агресивність.

Звісно, використовуючи останні досягнення науки та маніпулюючи політичною владою, можна було б викорінити цю властивість людської природи, і багато хто схилявся до думки, що варто було б піти саме таким шляхом.

Але практики вирішили інакше. Визнаючи, що прагнення до конкуренції, боротьби, мужність у протистоянні переважаючим силам ворога — вирішальні якості для людського роду, гарантія безперервності його існування, перешкода на шляху до його деградації, ці люди оголосили, що жага насильства нерозривно пов'язана з винахідливістю, умінням адаптуватися до будь-яким обставин, наполегливістю в досягненні мети.

Отже, постала проблема: як зберегти мир у світі й водночас не зупинити поступ цивілізації?

Єдиним виходом, вирішили вони, є спрямування людського насильства в інше русло. Треба дати йому вихід...

Першим рішучим кроком стала легалізація кривавих гладіаторських змагань. Але цього було замало — людям були потрібні справжні відчуття, а не замінники.

Замінити вбивство було нічим. Тому довелося узаконити вбивства — щоправда, на суворо індивідуальній основі, лише для тих, хто за складом характеру їх потребував. Уряди зважилися заснувати Управління емоційного катарсису.

Методом проб і помилок були вироблені єдині правила.

Кожний, хто хотів убивати, реєструвався в УЕК. Після надання певних даних та гарантій Управління забезпечувало Мисливця Жертвою. Якщо перемагав Мисливець, то за кілька місяців він, відповідно до закону, ставав Жертвою.

Таким чином, система ґрунтувалася на тому, що людині надавалася можливість скоїти скільки завгодно вбивств. Але між одним вбивством та іншим вона мала побути Жертвою. Якщо їй вдавалося убити свого Мисливця, людина могла або зупинитися, або зареєструватися на наступний тур.

До кінця першого десятиліття статистика встановила, що до УЕК звертався приблизно кожен третій — принаймні один раз. Згодом ця цифра зменшилася до двадцяти п'яти відсотків і більше не змінювалася.

Філософи хитали головами, але прагматики були задоволені. Війни залишилися там, де їм належало бути споконвіку — в руках індивіда.

Звісно, гра поступово вдосконалювалася. З моменту її офіційного визнання вона перетворилася на великий бізнес. Виникли фірми, що обслуговували як Мисливців, так і Жертв.

Управління емоційного катарсису вибирало імена Жертв випадково. На вбивство Мисливцеві виділялося два тижні. Він міг покладатися лише на власну винахідливість, будь-яка стороння допомога вважалася порушенням правил. Мисливець отримував ім'я Жертви, її адресу й опис зовнішності. Убивати він міг тільки з пістолета стандартного калібру. Застосовувати будь-яку іншу зброю заборонялося. Крім того, Мисливець не мав права користуватися засобами захисту.

Жертва одержувала повідомлення на тиждень раніше від Мисливця. їй сповіщалося лише одне: вона — Жертва. Імені свого Мисливця вона не знала. Жертві надавалося право використовувати будь-яку зброю та засоби захисту, а також наймати детективів. Вони не мали права убивати — це дозволялося лише Жертві та Мисливцю. Але

детективи могли виявити в місті чужинця або нервову озброєну людину.

Жертва могла влаштовувати Мисливцеві будь-які пастки й засідки. За убивство чи поранення сторонньої людини в перебігу Полювання суворо карали, убивство за будь-якими іншими мотивами — через ревнощі чи корисливість — однозначно каралося смертю.

Система одержала загальне схвалення: ті, хто прагнув убивати, мали таку можливість; тих, кого це не приваблювало — переважну більшість населення, — ніхто, звісно, не примушував цього робити.

Хай там як, а людство позбулося загрози великих воєн. їх замінили сотні тисяч малих.

Фрелейнові не надто подобалася ідея полювати на жінку. Але, зрештою, якщо вона сама зареєструвалася, то це не його провина, нехай нарікає на себе. Перемігши у шести Іграх, він не збирався програвати й цього разу.

Решту ранку Стентон провів, заучуючи напам'ять інформацію про свою Жертву, потім підшив отримане повідомлення до попереднього.

Джанет Патциг жила в Нью-Йорку. Це трохи втішило Фрелейна. Йому подобалося Полювати у великих містах, до того ж він завжди хотів побувати там. Вік Патциг у повідомленні не був зазначений, але судячи з її фотографій, їй було трохи більше двадцяти.

Фрелейн замовив по телефону квитки на літак, потім прийняв душ. Він дбайливо допасував "Протект-Костюм Спеціальний", давно приготовлений для Полювання. Зі своєї колекції він прискіпливо вибрав пістолет, почистив його, змастив, поклав до пістолетної кишені й почав пакувати валізу.

Стентон відчував, як його охоплює знайоме збудження.

"Дивно, — подумав він, — кожне вбивство хвилює немов перше. Від цього не втомлюєшся, воно не набридає, як французькі тістечка, жінки чи випивка. Щоразу відкривається щось нове, не схоже на попереднє.

На завершення він переглянув свої книги, роздумуючи, що захопити в дорогу.

У його бібліотеці були всі варті уваги книги на цю тему. Зараз йому навряд чи знадобиться література для Жертв, така, наприклад, як "Тактика Жертви" Л. Фреда Трейсі, з її рекомендаціями щодо жорстко контрольованого середовища чи "Не думай, як Жертва" доктора Фриша. Ці праці стануть у пригоді пізніше, коли він сам буде Жертвою. Стентон перевів погляд на полицю з книгами для Мисливців.

"Тактику полювання на людей" — фундаментальну класичну працю, Фрелейн знав мало не напам'ять. "Останні досягнення у сфері організації засідок" сьогодні йому не потрібні. Зрештою, він зупинився на "Полюванні в містах" Мітвела та Кларка, "Вистежити детектива" і "Група підтримки Жертви" Олгрина.

Закінчивши збиратись, Фрелейн залишив записку молочнику, замкнув квартиру, викликав таксі й поїхав до аеропорту.

У Нью-Йорку він зупинився в готелі, розташованому в центрі міста, неподалік від району, де жила його Жертва. Клерки усміхалися йому й ставилися увалено, що турбувало Стентона. Йому не сподобалося, що його так швидко ідентифікували як Мисливця з іншого міста.

Перше, що він побачив у своєму номері, була брошура, яка лежала на туалетному столику. Вона називалася "Ваш емоційний катарсис у ваших руках" і містила в основному психотерапевтичні рекомендації. Фрелейн посміхнувся й перегорнув кілька сторінок.

Оскільки Фрелейн був у Нью-Йорку вперше, то витратив усю другу половину дня на прогулянки вулицями поблизу місця проживання Жертви. Після цього він зайшов у кілька крамниць.

Відділ "Усе для полювання й захисту" в супермаркеті Мартинсона й Блейка його просто приголомшив. Серед новинок демонструвалися легкі куленепробивні жилети для Жертв і капелюхи Річарда Арлінгтона з куленепробивною тулією.

Одну стіну займала велика вітрина з ручною зброєю тридцять восьмого калібру.

"Найкраща зброя — Малверн прямого бою! — проголошувала реклама. — Схвалено УЕК. Обойма на дванадцять патронів. Підтверджене практикою відхилення — лише 0,001 дюйма на тисячу футів. Не залиште вашій Жертві жодного шансу. Якщо вам дороге власне життя — купуйте тільки Малверн! Лише з Малверном ви у безпеці!"

Фрелейн посміхнувся. Реклама йому сподобалася, та й сам компактний чорний пістолет виглядав дуже привабливо, але він звик працювати зі своїм.

Поруч проводили розпродаж "стріляючих" тростин — з потаємним магазином на чотири патрони, добре схованим і зручним у користуванні. Замолоду Стентон цікавився кожною новинкою, але з роками зрозумів, що давні перевірені способи зазвичай найкращі.

Біля входу в магазин стояла машина Санітарного департаменту, до якої четверо службовців завантажували свіжий труп. Фрелейн пошкодував, що пропустив видовище.

Він пообідав у дорогому ресторані й рано ліг спати. Завтра на нього чекав важкий день.

Уранці Фрелейн подався на розвідку до будинку Жертви — її обличчя надійно зафіксувалося в його пам'яті. Він не приглядався до перехожих — навпаки, йшов швидкою ходою ділової людини, як і належало досвідченому Мисливцеві.

Стентон проминув кілька барів на Лексингтон-авеню, випив в одному з них склянку віскі й звернув у провулок. Там він наштовхнувся на розташоване прямо на тротуарі відкрите кафе.

Вона! Помилки бути не могло. За столиком, невідривно дивлячись у келих, сиділа Джанет-Марі Патциг. Вона не підвела очей, коли він пройшов повз неї.

Фрелейн звернув за ріг і зупинився, відчуваючи, як тремтять його руки.

Здуріло це дівчисько, чи що, сівши тут на відкритому місці? Чи, може, вважає себе зачарованою від куль?

Він зупинив таксі й наказав об'їхати квартал. Патциг сиділа на тому самому місці. Стентон уважно її розглянув. Вона видавалася молодшою, ніж на фотографії, але напевно цього сказати було не можна. Загалом їй, імовірно, було трохи більше двадцяти. Своє темне волосся дівчина розділила посередині на прямий проділ і зачесала за вуха, що робило її трохи схожою на черницю. Наскільки Фрелейн зміг побачити, на її обличчі відбивалися сум і відчуженість.

Схоже, вона навіть не намагалася себе захистити.

Фрелейн розплатився з водієм, виліз із таксі й поспішив до найближчої аптеки. З вільного телефону-ав-томата він подзвонив до УЕК.

— Алло, ви впевнені, що Жертва на ім'я Джанет-Марі Патциг отримала повідомлення?

— Зараз погляну, сер. — Чекаючи відповіді, Фрелейн нетерпляче тарабанив пальцями по дверцятах кабіни. — Так, сер. У нас є її письмове підтвердження. Щось сталося, сер?

— Ні, усе гаразд, — буркнув Фрелейн. — Просто хотів уточнити.

Зрештою, якщо вона не збирається захищатися, то це її особиста справа. За законом, зараз його черга убивати.

Однак Стентон вирішив відкласти Полювання на завтра і пішов у кіно. По обіді він повернувся у номер, погортав брошуру й розтягнувся на ліжку, втупившись у стелю.

"Чого я зволікаю, — думав він,— адже її можна підстрелити однією кулею.