Срібні ковзани - Сторінка 2

- Мері Мейпс Додж -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Але зате для качок тут справжній рай. Влітку це чудова країна для дівчаток та хлопчаків, що бігають босоніж. Як приємно тут чалапати по калабанях! Як весело пускати маленькі кораблики! Як хороше веслувати, вудити рибу та плавати! Уявіть собі довжелезну низку калюж, по яких можна цілісінькі дні пускати забавкові човники з трісок!.. Але годі! Якщо я провадитиму далі, то, мабуть, мої читачі всі як один помчать на Зюйдер-Зее.

Голландські міста здаються на перший погляд якоюсь дивовижною хащею, що в ній ростуть будинки, мости, церкви та кораблі, пускаючи начебто пагінки з мачт, дзвіниць та дерев. По деяких голландських містах баркаси підходять до самих будинків, що належать їхнім власникам, і їх, як коней, прив'язують там до одвірків, а навантажують ті баркаси з вікон горішніх поверхів. Матері гукають до Лудвіга та Кассі "Не гойдайтеся на хвіртці! Глядіть-бо, ще втонете!" Водяні шляхи зустрічаються там багато частіше, ніж шляхи грунтові та залізниці; водяні огорожі, тобто канави, повні стоячої зеленої води, оточують майданчики для розваг, низинні лани та садки.

Де-не-де здибаються красиві зелені живоплоти; але дерев'яні паркани, такі, як у нас в Америці, рідко трапляються в Голландії. Що ж до мурів, то голландець з подиву зняв би руки до неба, коли б хто подав йому ідею збудувати муровану огорожу. Справа в тому, що тут немає іншого каміння, крім величезних кам'яних брил, що їх привезено з інших країн для зміцнення та охорони узбережжя. Все дрібне каміння та гальку, якщо вони тут колись і були, забрала бруківка до себе в полон, а ні, то вони порозпадалися на порох. Хлопчики з дужими, вправними руками, хоч би вони й шукали до того часу, поки в них виросте борода, не знайдуть на своїй батьківщині жодного камінчика, щоб кинути його рикошетом по воді чи то сполохати ним якого трусика. Водяні шляхи, що перетинають країну в усіх напрямках, — не що інше, як канали найрізноманітніших розмірів. Є там усякі, починаючи від величезного, придатного до плавання великих кораблів, Північно-Голландського каналу, — це одне з чудес світу, — і кінчаючи вузенькими водяними стежками, що через них може перестрибнути й малий хлопчисько. Водяні омнібуси, так звані "трексгюйти"[2], раз у раз снують угору та вниз цими водяними шляхами, перевозячи пасажирів; а вантажні барки, так звані "паксгюйти" перевозять паливо та різні товари. Замість стежок, зарослих зеленою травою, від поля до комори й від комори до саду тягнуться канали з зеленою водою; а лани, чи "польдери", як їх тут звуть, — це простісінько великі озера, що з них випомпувано чисто всю воду. Найлюдніші торгові вулиці по містах, так би мовити, мощено водою, в той час як велику частину доріг по селах бруковано цеглою. Міські човни, з їхніми круглобокими кормами, позолоченими носами та яскраво пофарбованими корпусами, не схожі на всі інші кораблі в цілому світі: а голландський візок з його химерно вигнутим маленьким дишлом, — справжнісіньке чудо.

"Одне ясно, — скрикне Пан Оптиміст, — тамошні мешканці ніколи не відчувають спраги!"

Нічого подібного, — "Країна суперечностей" і тут не зраджує себе. Дарма що море вічно намагається в неї ринути, дарма що внутрішні озера вічно намагаються ринути в море, дарма що канали, річки та канави в ній повні води ущерть, — в багатьох округах проте немає гожої води; бідним голландцям доводиться або знемагати на спрагу, або пити вино й пиво, або ж посилати далеко в глиб країни в Утрехт та інші щасливі місцевості, по цю коштовну вологу, древнішу за Адама, а проте юну, як ранішня роса. Правда, часом краяни можуть потішити себе, ковтнувши дощової води, якщо, звичайно, їм пощастить її зібрати; але здебільшого вони, як оті моряки у славнозвісній поемі Колріджа "Старий моряк", що за ними женеться альбатрос, бачать лиш одне, — скрізь

Вода, вода, куди не глянь, —

Ані краплини пити!

Величезні млини з верткими крилами розкидано по всій країні; здається, немов ту країну вкрила сила-силенна морських птахів. Скрізь красують дивовижні дерева, химерно попідстригані, із стовбурами, пофарбованими у яскраво-білий, жовтий або червоний колір. Коней часто запрягають по три в ряд. Чоловіки, жінки та діти ходять, цокаючи своїми дерев'яними черевиками без п'яток; селянські дівчата, що не мають кавалерів, наймають їх собі за гроші, і ті проводжають їх на "керміс"[3]; а подружжя залюбки запрягаються пліч-о-пліч у свої паксгюйти і тягнуть їх самі на ринок, ідучи берегом каналу.

Друга особливість Голландії — це дюни, чи то піщані горби їх дуже багато в деяких місцях узбережжя. За давніх часів, перш ніж оті дюни засіяно цупкою осокою та іншими рослинами, щоб не дати їм обсуватися, вони насилали люті піщані бурі, що носилися по цілій країні. Таким чином, до всіх інших дивниць слід додати ще й те, що голландським фермерам часом доводиться розкопувати земну поверхню, щоб докопатися до родючого грунту, а у вітряні дні піщані зливи часто-густо падають на лани, які не висихають навіть після цілого тижня ясної, сонячної години.

Мало не єдина знайома річ, що з нею ми, американці, можемо зустрітися в Голландії, це — дуже популярна там жниварська пісня, проте жодний мовознавець у світі не зміг би її перекласти. Отже, заплющмо очі та послухаймо мелодії, що я подаю її вам до уваги, — чи не відгадаєте?

Янкер діді дудль даун

діді дудль лонтер;

янкі вівер, вувер, ваун,

ботермелк унд тонтер!

З другого боку, багато які з дивовижних звичаїв Голландії тільки зайвий раз свідчать про ощадливість та завзяту працьовитість її народу. В цілому світі немає розкішнішого, дбайливіше обробленого садка, ніж оця, багата на вологу маленька країна. Немає мужнішого, героїчнішого народу, ніж її спокійна, пасивна на вигляд людність. Мало які народи могли б змагатися з голландцями в царині важливих відкриттів та винаходів; ніхто не переважив їх щодо торгівлі, мореплавства, освіти та науки, — ніхто не показав таких шляхетних прикладів заохочування до просвіти та громадської добродійності; і жодна країна, як порівняти до розмірів її території, не витратила стільки коштів, величезних зусиль та праці на громадські роботи.

Голландія вписала чимало імен шляхетних та уславлених чоловіків і жінок у свій блискучий літопис; вона вписала в нього багато величних історичних прикладів наполегливості, опору й звитяги; вона може пишатися своїми перемогами, віротерпимістю, освіченою заповзятливістю, своїм мистецтвом, музикою та літературою. її вірно названо — "бойовище Європи", і так само вірно можна вважати її за всесвітній притулок, пригноблені-бо всіх націй знаходять тут захисток і допомогу.

Хай ми, американці, беручи часом голландців на сміх (хоч і багато хто з нас є гомеопатичний препарат голландської породи), називаємо їх бобрами в подобі людській, запевняючи, що їхня країна одної гарної днини запливе кудись ген-ген у море в час відпливу, але разом з тим ми пишаємося ними, добре знаючи, що вони явили себе героями і що країна їхня, звичайно, не запливе нікуди, допоки залишиться в ній бодай хоч один голландець, щоб затримати її власними руками.

Кажуть, що в Голландії мало не десять тисяч великих вітряків, котрі мають крила від вісімдесятьох до ста двадцяти футів завдовжки. Вони пиляють ліс, б'ють коноплю, мелють зерно та виконують багато іншої роботи; але головне їхнє призначення — це помпувати воду з низовин у канали та оберігати країну від внутрішнього водопілля, яке часто загрожує Голландії. Кажуть, що утримання їх стає державі мало не в десять мільйонів доларів на рік. Великі вітряки дуже потужні. їхні величезні круглі вежі, які часом домінують над фабричними будівлями, мають на вершині своїй ще одну меншу, гостроверху вежу, що її покрівля схожа на ковпак. Цю горішню вежу коло підмурівка оточено балконом, а над ним витикається вісь, що її крутять чотири величезні крила із драбинами, прикріпленими до тильного боку.

Багато які з тих вітряків — досить примітивні споруди, що вельми потребують сучасних удосконалень; але серед нових вітряків є пречудові. їх сконструйовано так, що завдяки одному дотепному пристрою вони самі підставляють свої віяла (тобто — крила) вітрові саме під таким кутом, щоб вони могли працювати з потрібною потужністю. Інакшими словами, мельник може спокійнісінько покластися спати і бути певним того, що його млин сам стежитиме за вітром і використає його цілком і повністю так, як слід. Якщо в повітрі є бодай хоч малесенька течія, то кожне крило стане так, щоб піймати найлегший її подих; але хай тільки повіє буревій — крила вмить зщуляться від його дотику, як зщулюється листя величезної мімози, і дозволять йому вертіти їх лише з половинною силою.

В одній із стародавніх в'язниць Амстердама, прозваній "Рашпільнею", через те, що ув'язнені у ній злодії та волоцюги повинні були стругати колоддя, малася камера, до якої садовили на кару лінивих арештантів. В одному кутку тієї камери стояла помпа, а в другому був отвір, через який у те приміщення безупинно била струменем вода. В'язневі доводилося вибирати одне з двох: або стояти згорнувши руки і втонути, або працювати, рятуючи своє життя, коло помпи й викачувати воду, допоки тюремник не звільнить його. Мені здається, що природа влаштувала цілій Голландії цю маленьку розвагу в широкому масштабі. Голландці завжди були змушені помпувати воду, рятуючи своє життя і, мабуть, робитимуть це довіку.

Мільйони доларів витрачається там щороку на ремонт дамб та на регулювання водорівня. Коли б же ці важливі справи були занехаяні, — країна перетворилася б у пустку. Прориви дамб, як я вже казала, призводили до катастрофічних наслідків. Сотні сіл та міст були не раз поховані під бурхливими потоками води, що заливала всю місцевість, і таким чинам загинуло близько мільйона чоловік. Особливо катастрофічна повідь сталася восенй 1570 року. Двадцять вісім разів до того заливало Голландію то тут, то там високою водою, але ця повідь була найстрашніша за всі. Перед отим страхіттям нещасна країна довго стогнала під ярмом іспанської тиранії; тепер її страждання, здавалося, дійшли вже краю. Читаючи "Історію піднесення Голландської республіки", що її написав Мотлі, ми вчимося поважати хоробрий голландський народ, який так багато терпів, страждав, так відважно нехтував небезпекою.

Змальовуючи яскравими фарбами цю жахливу повідь, містер Мотлі розповідає нам про те, як затяжний та лютий шторм погнав води Атлантичного океану в Північне море і кинув їх на береги голландських провінцій; як дамби, нарешті, не витримали понадсильного навантаження і прорвалися по всьому узбережжі; як навіть "Ганд-бос", — мол, збудований з дубових паль, скріплених залізними скобами, пришвартований тяжкими якорями та захищений гравієм і гранітом, — прорвало й розбило на гамуз під тиском розлюченої стихії; як рибальські човни та великі кораблі понесло з моря на затоплену землю, як вони заплутувалися у вітах дерев або билися об дахи та стіни будинків і як кінець кінцем геть уся Фрісландія[4] перетворилася на розбурхане море.